Удосконалення відносин власності в охороні здоров'я

Нагадаємо, що в розвинених країнах діє закономірність випереджального зростання середніх витрат медичного обслуговування порівняно з їх зростанням в інших галузях економічної діяльності. Вона зумовлює необхідність реформування відносин власності в охороні здоров'я. Постійне подорожчання медичних послуг спонукає медичних виробників і державу шукати шляхи ефективнішого використанняресурсів. Тому економічна мета роздержавлення — створення ефек­тивних власників — наявна і в охороні здоров'я.

Реформування власності у світовій охороні здоров'я відбувається за трьома напрямами. Перший — децентралізація власності й передача низки її правомочностей самим лікувальним закладам. У центра­лізованій державній охороні здоров'я, що виступає як ієрархія, власником повного «пучка» правомочностей є держава. Вона об'єднує процеси привласнення, володіння, розпоряджання й використання об'єктів власності, керує медичними закладами і фінансує охорону здоров'я. У цьому полягає монополістична сутність держави. Тому в охороні здо­ров'я розвинених країн — Великій Британії, Швеції, Фінляндії, Новій Зеландії, Італії — право розпоряджання та управління власністю делегується самому виробникові медичних послуг, хоча право привласнення її об'єктів залишається за державою. Цей досвід використовує і Україна. У Дніпропетровській області, де проводиться експеримент за новою концепцією реформування охорони здоров'я, визначеною МОЗ, статус юридичної особи, тобто права володіння, розпоряджання й ви­користання отримали 118 сільських закладів, у тому числі дільничні лікарні, сільські лікарські амбулаторії загальної практики — сімейної медицини.

Крім того, проводиться приватизація майна нерентабельних ме­дичних суб'єктів, розширюється практика контрактів держави з при­ватними медичними закладами. Частково це відбувається і в Україні. Наприклад, у м. Комсомольську Полтавської області здійснюються контракти між місцевими органами управління та сімейними лікарями, які мають ліцензію на приватну практику. Створення партнерств між державою та приватним бізнесом означає лише передачу останньому частки економічних, управлінських та організаційних функцій. Але сама власність залишається в руках держави, яка продовжує діяти як активний контролюючий суб'єкт.

Проте великомасштабна приватизація об'єктів охорони здоров'я неможлива через вади приватної медицини — її недоступність для не­заможних верств населення; асиметрію інформації щодо якості медич­них послуг (про це йдеться в наступних розділах); нездатність приват­ного ринку забезпечити належне лікування інфекційних хвороб, що призводить до негативних для суспільства явищ. Крім того, привати­зації не підлягають лікарні, які монопольно надають послуги на певних територіях (наприклад, в обласних центрах), тому що це може спричи­нити зростання цін.

В Україні важливим напрямом удосконалення власності в охороні здоров'я є класичний шлях поступового поширення приватного сектору. Його роль полягає не тільки в додатковому фінансуванні галузі охорони здоров'я, але й у забезпеченні конкурентних переваг над тіньовою медициною в державному секторі, підтриманні структурно-технологічної перебудови медичного обслуговування, у скороченні структурного безробіття (див. тему 11) та послабленні державної монопсонії на ринку праці лікарів (див. тему 8), активізації інноваційної діяльності.

На сучасному етапі розвитку ринку приватної медицини сприяє що­річне зростання попиту на послуги приватних виробників на 10—15 %. Особливо стрімко розвивається стоматологічний бізнес, але і в інших галузях медицини формуються малі й середні фірми, які позиціонують себе у спеціальній ніші (молекулярні вірусні діагностичні дослідження, венеричні захворювання, офтальмологія, гінекологія, приватні пологові будинки з комплексним обслуговуванням вагітних та жінок, які готуються до материнства). На жаль, українське законодавство гальмує становлення приватної медицини, і ця обстава спричиняє поширення тіньової економіки в державному секторі охорони здоров'я.

Що стосується приватизації лікувальних закладів, то найбільш при­йнятними кандидатами можуть виступати стоматологічні поліклініки. Сьогодні вони здебільшого є державними закладами, що надають платні послуги. Таке сполучення «державна власність — платні послуги» за кордоном майже відсутнє, тому що виробники, позбавлені всіх прав власності, найбільше потерпають від бюрократизму, величезної кількості контролюючих організацій, працівники яких схильні до злов­живань та корупції. Вони не діють як дбайливі господарі, а це призво­дить до марнування коштів, отриманих від пацієнтів, та зростання виробничих витрат. І при цьому не несуть ніякої соціальної відповідальності перед громадянами у справі реалізації їх конституційних прав, тому що лікування — платне. Для таких закладів, а також для окремих стаціонарів у великих містах, які нерентабельні й підлягають закриттю внаслідок структурної перебудови охорони здоров'я, можлива оренда або повна приватизація. Корисно приватизувати також комплекс інфраструктурних послуг у стаціонарах — це прання білизни, приготування їжі, прибирання приміщень. Практика свідчить, що бюджетні кошти витрачаються на такі цілі неефективно. Повністю приватизува­ти можна також орендні косметологічні заклади, які працюють на засадах самоокупності. У Польщі практикується передача поліклінік після оренди у колективну власність. Цей шлях перспективний для розвитку сімейної медицини у містах, де орендаторами стають колишні терапевти й педіатри. У зарубіжних країнах з перехідною економікою вдавалися також до реституції шляхом повернення об'єкта колишньому власникові, частіше — церкві.

Економічний зміст приватизації деяких об'єктів охорони здоров'я полягав у зниженні навантаження на державний бюджет. Водночас це внесок у загальносвітову практику стримування непродуктивних ви трат на цю галузь. Але світовий досвід показав, що державне регулю­вання постприватизаційних медичних закладів відрізняється від регулювання об'єктів галузі матеріального виробництва більшим соціаль­ним наповненням, дотриманням конституційного принципу рівного доступу до охорони здоров'я усіх громадян.

Очевидно, що приватизація в охороні здоров'я суттєво обмежена порівняно з іншими галузями економіки, оскільки ринок приватних медичних послуг недосконалий із соціальної точки зору. Однак певною мірою вона відбувається і оптимізує бюджетні витрати на охорону здоров'я, а також сприяє реалізації економічних можливостей приватногоринку, зокрема його конкуренції з тіньовим ринком у держсекторі охорони здоров'я.

Основні поняття: відносини власності, суб'єкти й об'єкти власності, права власності, інститути, державна власність, комунальна власність, приватна власність, роздержавлення, націоналізація, приватизація, децентралізація власності, контракти.