Тема 4. Економічні відносини власності Сутність та форми власності в сучасному світі

У буденному розумінні власність ототожнюється з річчю, якою володіє людина. В економічній думці певний час теж панувало уявленняпро природну основу власності, що означає звичайне ставлення людини до речі, сам факт можливості володіти нею і розпоряджатися, згодом економісти почали визнавати переважне значення соціальні коренів власності. Людина привласнює матеріальні блага тільки взаємодії з іншими людьми. Тому і власність має суспільну природу.Вона відображає економічні відносини з приводу привласнення матеріальних благ, володіння ними, розпоряджання і кінцевого використання (схема 4.1). Визначальними у цій системі є відносини привласнення. З іншого боку, відносини володіння, розпоряджання і користування можуть мати певну автономію від власності (наприклад, функціонуванні орендних підприємств). Сукупність таких відносин без привласнення — це неповна власність.

Схема. 4.1. Структура відносин власності

Інтерес до власності пов'язаний з об'єктивною обмеженістю економічних благ, яка породжує проблему доступу до них одних індивіді і заборону користування ними — для інших. Подолання відчуженості блага можливе за допомогою праці або шляхом завоювання. Щ рідкісніші блага, то більше зусиль треба докласти для їх присвоєння Найціннішими для суб'єктів власності є ексклюзивні блага — будинок^-на мальовничому узбережжі, сад з мандариновими деревами, унікальна клініка, оснащена за останнім словом науки, тощо. Тому відносини власності — це також і система виключень доступу до матеріальних і нематеріальних благ.

Метою привласнення економічних благ завжди є отримання якогось корисного ефекту. Тому історично вирішальним об'єктом власності були речові фактори виробництва, або засоби виробництва, які брали участь у створенні прибутку власника і давали змогу привласнювати продукт, який виробляється. Створення прибутку є невід'ємним моментом розуміння власності. Без цього власність перетворюється на формальну дефініцію.

Отже, з економічного погляду, власність — сукупність відносин, що виникають між різними суб'єктами з приводу привласнення, во­лодіння, розпоряджання і кінцевого використання матеріальних та нематеріальних благ в умовах їх обмеженості, з метою отримання прибутку.

У реальному житті економічні відносини власності закріплюються юридично. Розділити дві сторони власності — економічну та юридичну — можна тільки теоретично. Тому в сучасній економічній літературі існує поняття «права власності».

Під правом власності слід розуміти санкціоновані норми поведінки, які виникають у зв'язку із привласненням економічних благ. За допомогою права власності створюються «правила гри», що регла­ментують економічну поведінку людей. Правила можуть бути фор­мальними (встановлюються законодавством) і неформальними (скла­даються під впливом традицій, звичок, ментального фактора, особли­востей тіньового сектору економіки). Так виникають інститути, тобто формальні й неформальні правила економічної поведінки людей (англ. toinstitute— встановлювати), які створюють обмеження та регулюють формування економічних відносин власності.

Права власності складаються з «пучка» правомочностей, які до­кладно описав у 1861 р. англійський учений А. Оноре. До них нале­жать: право володіння, право користування, право керування, право на залишкову вартість, право на безпеку (гарантованість від експро­пріації), право на перехід речі у спадок, право на заборону шкідливого використання, право на безстрокове володіння, право на відповідаль­ність у вигляді стягнення тощо.

Сутність власності виявляється у різноманітті її форм. Історично першою формою була общинна власність, але першою формою ринкової системи — приватна власність, яка залишалася панівною аж до XX ст. Потім у світі визначилися два напрями розвитку форм власності: революційна ліквідація приватної власності й заміна її державною (у колишніх соціалістичних країнах), а також еволюційне перетворення власності і формування кількох її форм (у країнах, які йдуть в^: чисто ринкової, капіталістичної системи до змішаної економіки). Плюралізм форм власності відображено на схемі 4.2.

Схема 4.2. Форми власності у сучасному світі

Державна власність і державний сектор економіки з'явилися в різних країнах у XX ст. внаслідок націоналізації, тобто заміни приватної власності державною. У колишньому СРСР вона мала насильницький характер і була проведена після Жовтневої революції 1917 р. В європейських країнах хвиля націоналізації охопила економіку після Другої світової війни і мала м'якший характер. Багато приватних підприємств повністю або частково викуповувала держава. За умов світової фінансової кризи в 2008—2010 pp. держава викуповувала акції деяких банків США, Великої Британії, Ісландії, країн Бенілюксу тощо шляхом придбання переважної частини акцій цих банків. Не оминула ця тенденція і Україну. У травні 2009 р. уряд розглянув питання щодо передачі державі 60 % плюс по 1 акції семи банків, які мають загальну суму зовнішніх боргів 1,4 млрд дол.

Збільшення частки державного сектору у валовому внутрішньому продукті розвинених країн перетворюється на тенденцію. При цьому посилюється роль регіонів в адміністративно-територіальній, або комунальній власності. У Конституції України її виокремлено, поряд із загальнодержавною і приватною власністю. Колективна власність в Основному законі не розглядається. Економічна наука допускає її тотожність з недержавною, приватною власністю, які в обох випадках припускають привласнення, володіння, розпорядження, користування в інтересах відокремленої групи індивідів. Інша справа — перед українською владою залишається велике завдання: збільшити роль регіонів, місцевого самоуправління, комунальної власності відповідно до світової тенденції.