5. Завдання економіки та критерії оцінки результативності й ефективності її функціонування

Щоб впливати на функціонування економіки, суспільство потребує інформації для оцінки міри досягнення економічних цілей. Така інформація ґрунтується на визначеності цілей і завдань, вирішення яких суспільство очікує від господарської системи та показників, за розмірами якими надається кількісна оцінка міри вирішення цих завдань. Отже завдання, що має вирішувати економічна система суспільства і результати вирішення цих завдань, тобто риси і властивості, яких має набути економіка, щоб відповідати вимогам суспільства можна вважати критеріями розвитку економіки.

Вимоги суспільства до економіки (відповідно, критерії її розвитку) складні і неоднозначні. При цьому переважна більшість таких вимог відбиває на тільки цінності й уподобання суспільства, а й усталені в ньому способи і механізми вирішення економічних завдань. Наприклад, в сучасних суспільствах із ринковою економікою важливим завданням є зменшення масштабів безробіття та уникнення високих темпів інфляції. Проте зниження інфляції, стає важливою умовою нормального функціонування економіки лише за використання суспільством певних механізмів економічної координації, заснованих на товарно-грошових відносинах і ринковому ціноутворенні. Зменшення безробіття набуває цінності для суспільства, лише коли залучення переважної більшості населення до економічної діяльності відбувається через ринок праці, отже це завдання відбиває не лише цінності й потреби суспільства, а й певний спосіб їх задоволення. Економіка США часів другої світової війни характеризувалась настільки масштабними потребами уряду в робочій силі для вирішення завдань національної безпеки, що проблема безробіття практично втратила значення: так змінивши риси економіки суспільство змінює перелік актуальних для себе економічних завдань. Одержавлена економка СРСР із штучно встановлюваними цінами практично не знала проблеми інфляції, отже відповідне завдання (зниження темпів зростання загального рівня цін) не було актуальним для економки, де товарно-грошові механізми були майже не задіяні.

Виходячи з наведеного вище, важливо розрізняти цілі стратегічні, самоцінні, ті, що безпосередньо відбивають потреби і уподобання суспільства від цілей інструментальних, таких, що виражають не цінності й уподобання суспільства, а лише необхідні (за певного способу організації економіки) умови досягнення стратегічних цілей і задоволення потреб суспільства.

Стратегічні цілі (тобто ті, що безпосередньо відбивають потреби, цінності й уподобання суспільства) можуть бути сформульовані виходячи з бачення економіки як сфери використання обмежених ресурсів для створення благ і задоволення потреб людей. Перша складова зв‘язку «обмежені ресурси – задоволення потреб» – створення благ. Відповідно, отримуємо першу групу стратегічних економічних цілей – цілі забезпечення виробничої ефективності, які в найбільш загальному вигляді можна сформулювати як виробництво якомога більшого обсягу благ з наявного в суспільства обсягу ресурсів. Відповідний цій меті критерій розвитку економіки можна сформулювати як: міра її здатності забезпечувати економічне зростання, тобто поліпшення забезпеченості економічними благами за підвищення ефективності використання наявного ресурсного потенціалу.

Проте створення благ цінне не саме по собі, а як засіб задоволення потреб. Тому суспільство має дбати не лише про те щоб створювати блага, а й щоб забезпечувати доступ населення до цих благ, перетворювати наявний запас благ на джерело задоволення потреб населення. Наприклад СРСР виробляв дуже багато, проте значна частина створених благ не ставала основою задоволення потреб населення, перетворюючись на нікому не потрібні запаси (будівництво транспортних артерій, що не несли жодного навантаження, накопичення військового потенціалу, надлишкове виробництво застарілих не бажаних для суспільства споживчих благ тощо). Інші проблеми забезпечення доступу до створених благ були притаманні протягом ХХ ст. для країн з ринковою економікою. Вони стикались із нестачею доходів переважної більшості населення для отримання доступу до створених благ. Ситуація, коли великі обсяги виробленої продукції можуть придбати лише незначна частка (найбільш заможна) населення, а більшість виявляється усунутою від споживання свідчить про неспроможність економіки вирішити другу групу цілей – розподільчі цілі. Ця група цілей не має такої однозначної трактовки, як цілі виробничої ефективності, проте за досвідом країн, що досягли найкращих результатів в перетворенні економіки на інструмент підвищення добробуту суспільства вони можуть бути сформульовані так: забезпечення доступу широких верств населення до благ, які дає економічне зростання та дотримання принципів соціальної справедливості в господарській діяльності.

Але і ефективність виробництва, і рівномірність розподілу результатів між його учасниками, ще на забезпечують в сучасних умовах найвищого рівня задоволення потреб населення. Нині, економіка все більше стає не лише інструментом задоволення потреб, а й сферою їх реалізації. Так, економічна діяльність розглядається на лише як спосіб отримання певних благ, а й власне як благо, як процес самореалізації, розвитку особистості, виконання її суспільної місії. Тому суспільство на сучасному етапі розвитку розширило вимоги до економіки: вона не лише має бути ефективною, не лише забезпечувати справедливий розподіл результатів економічної діяльності між її учасниками, а й передбачати сприятливі умови для формування, розвитку і реалізації особистості в сфері господарської діяльності. Ця група цілей і вимог суспільства до економіки пов‘язана із перетворенням економічної діяльності із засобу створення благ на безпосереднє джерело задоволення потреб, на сферу самореалізації людини. Праця набуває цінності не лише завдяки її результатам, а сама по собі й має оцінюватись не лише за результатами, а за місцем, яке вона займає в процесах розвитку і самореалізації особистості. Можна узагальнити цей комплекс вимог суспільства до економки як цілі гармонізації виробничого середовища. Проявом і критерієм міри вирішення цих завдань виступають наявність умов для трудової і соціальної мобільності населення, сприйнятливість економіки до інновацій, відсутність економічної дискримінації за культурною, расовою, релігійною, соціальними ознаками, гнучкість і адаптивність виробничого середовища до індивідуальних особливостей і потреб людини.

Але і цей перелік вимог суспільства до економки не можна вважати повним. Досвід накопичений людством свідчить, що суспільству іноді властиво вирішувати сучасні проблеми за рахунок створення додаткового навантаження на економіку майбутніх поколінь. Надмірна інтенсивність використання природного середовища, маргіналізація певної частки населення, укорінення соціальних суперечностей в механізми функціонування економки, деякі інші риси господарювання свідчать про неспроможність економіки вирішувати комплекс завдань, які можна узагальнити як цілі ненанесення шкоди майбутньому. Відповідно, важливим критерієм розвитку економіки виступає її здатність реалізовувати економічні інтереси і задовольняти потреби теперішніх поколінь, не завдаючи шкоди задоволенню потреб і реалізації інтересів майбутніх поколінь.

Тактичні (інструментальні) цілі, як вже було визначено вище, не мають самостійної цінності, а лише виражають умови, необхідні для досягнення стратегічних цілей за певного способу організації економічної діяльності. Для домінуючого в сучасному світі способу організації економіки можна запропонувати такий перелік головних інструментальних цілей:

– повна зайнятість і швидке зростання суспільного продукту;

– фінансова стабільність (достатня ліквідність фінансових установ та незмінність (передбачуваність) купівельної спроможності грошової одиниці);

– достатність ресурсного забезпечення для вирішення соціальних проблем на бажаному для суспільства рівні (виплати пенсій і допомоги малозабезпеченим, страхових виплат і гідної винагороди зайнятим створенням неприбуткових благ);

– дотримання прав і свобод представників всіх верств населення, зокрема в господарській сфері;

– оптимальна позиція країни в системі міжнародних економічних відносин, яка дозволяє максимізувати користь й мінімізувати втрати від участі в міжнародному поділі праці;

Сучасні, навіть найбільш розвинуті, економічні системи організовані таким чином, що вирішення різних тактичних завдань економіки часто передбачає виникнення суперечностей: одні й ті самі параметри функціонування економіки допомагають вирішити одні завдання і ускладнюють розв‘язання інших. Наприклад, поширене явище, коли заходи уряду, які допомагають зменшити інфляцію, водночас, значно погіршують результати економіки щодо досягнення економічного зростання і повної зайнятості економічно активного населення. Так само, збільшення темпів економічного зростання часто досягається ціною віддалення від принципів соціальної справедливості й зниження рівня забезпечення соціальної сфери та навпаки: поліпшення ресурсного забезпечення соціальної сфери супроводжується зменшенням темпів економічного зростання і зниженням економічної ефективності.

Щоб обирати кращий, найбільш відповідний потребам суспільства компроміс між досягненням різних інструментальних цілей потрібні кількісні показники, які визначатимуть кількісну оцінку міри вирішення економічних завдань суспільства.

Економічні показники

Економічні показники дають кількісну оцінку економічним явищам і процесам, тобто визначають кількісні параметри економічної діяльності, забезпечуючи інформацію для прийняття рішень в сфері економічного управління. Виходячи з того, що в найбільш загальному баченні, головним завданням економічного управління є зіставлення витрат і результатів економічної діяльності, всі економічні показники можна поділити на дві групи: показники результатів і показники витрат. Їх зіставлення дає показники ефективності: відношення результатів до витрат. Показники які характеризують функціонування окремої господарської одиниці називають мікроекономічними, або індивідуальними показниками, показники, що характеризують функціонування великих сукупностей господарських одиниць (галузей, секторів економіки, регіонів, економіки загалом) називають макроекономічними або агрегованими. Показники економічної діяльності можуть розраховуватись як в натуральних (фізичних), так і у вартісних (грошових) одиницях вимірювання, проте розраховані в натуральних одинцях вимірювання показники самі по собі не мають економічної специфіки, вони відображають суто технологічний бік виробництва, залишаючись нейтральними щодо його економічної оцінки. Наприклад, і обсяг виробництва підприємством продукції певного виду можна виразити у фізичних одинцях (тони прокату певного сорту, кількість пар взуття певної моделі, тисячі штук цегли певного типу тощо), і обсяг витрачання ресурсів (тони нафти, м³ газу, або деревини певного сорту, тисячі штук цвяхів певного типорозміру тощо). Але такі показники не створюють умови для економічної оцінки, для зіставлення і порівняння обсягів витрачання ресурсів і створення продуктів. Чи ефективне виробництво де на виготовлення одного пончика витрачається 100г борошна і 20г повидла? Чи доцільно виробнику витрачати на його виробництва 80г борошна, 30г повидла і 10г сухого молока? Що краще, витратити на виробництво тисячі цеглин 200л мазуту чи 150м³ газу? Щоб отримати інформацію для економічного управління, для прийняття економічних рішень, економісти використовують не лише натуральні, а більшою мірою вартісні показники, тобто оцінюють і витрати, і результати виробництва в грошах. Весь надскладний комплекс наслідків, до яких призводить використання вартісних показників, тобто показників де кожне благо оцінюється через його ціну, ми зможемо усвідомити лише наприкінці нашого курсу. Але вже зараз, звертаємо увагу студентів на якісну відмінність, принципову специфічність вартісних показників, які створюють необхідну інформацію для прийняття економічних рішень.

Економічні показники витрат характеризують обсяги витрачання (споживання виробничих ресурсів). В основу оцінки масштабів витрачання ресурсів можуть бути покладені фізичні обсяги витрачених ресурсів (натуральне вимірювання), вартісна оцінка (сума цін витрачених ресурсів – грошове враження) або вартісна оцінка вигід, які можна було отримати за допомогою використаних ресурсів в альтернативних сферах їх використання. Останній спосіб оцінки дає найбільш цінну для прийняття економічних рішень інформацію, бо характеризує те, від чого відмовляється суспільство, використовуючи ресурси певним чином.

Економічні показники результативності можна тлумачити як кількісну міру досягнення певного результату (цілі) економічної діяльності. Наприклад, на мікроекономічному рівні обсяги виробництва певного підприємства чи в натуральних одиницях вимірювання (м² площі будівлі, кількість пляшок, чисельність обслужених клієнтів перукарні тощо), чи у вартісних одиницях вимірювання (дохід, виручка, генерована проектом сума грошового потоку за період тощо). На макрорівні прикладом показників результативності економічної діяльності (функціонування економіки чи її сектору) можуть слугувати обсяги суспільного продукту, національний дохід, обсяги споживчих витрат домогосподарств, обсяги валових приватних інвестицій тощо.

Окремою групою кількісних показників результативності можна вважати показники задоволення потреб суспільства, чи окремої соціальної групи. Наприклад, такі комплексні (інтегральні) як індекс людського розвитку, чи такі, що характеризують окремі аспекти існування людей: наприклад, забезпеченість освітою (кількість шкіл, місткість класів, чисельність вчителів на тисячу населення тощо), лікарськими послугами (кількість медичних закладів, їх місткість, чисельність лікарів на тисячу населення тощо).

Економічні показники ефективності являють собою відношення кількісної оцінки результатів до кількісної оцінки витрат ресурсів. Комбінуючи різні показники результатів і витрат (чисельник і знаменник алгоритму розрахунку показника ефективності) можна одержувати безліч різноманітних показників ефективності. Наприклад, вираження і результатів і витрат в натуральних одиницях вимірювання: кількість одиниць продукції на працівника, чи на одиницю виробничої площі. Вираження результатів у вартісній оцінці й витрат в натуральній: сума виручки підприємства на одиницю витрат робочого часу. Вираження і результатів і витрат у вартісному вираженні: виручка на одиницю вартості основних фондів, чи на грошову одиницю річного фонду заробітної плати тощо.

Однією з важливих особливостей сучасного етапу розвитку економічної діяльності стає її інтернаціональний характер: зростають масштаби і вагомість впливу на ефективність кожної національної економіки її зв‘язків з економічними системами інших країн, її участь в міжнародних процесах руху ресурсів і товарів. Рішення, що приймаються в сфері економічного управління все більше набувають інтернаціонального характеру і, відповідно, економічні показники також все більшою мірою стають інтернаціональними. Це проявляється в кількох рисах і тенденціях формування сучасних економічних показників, які можна узагальнено називати інтернаціональним характером економічних показників.

По-перше, характеризуючи масштаби витрачення ресурсів та результати функціонування економічних систем, вони все більшою мірою відбивають вплив факторів, що більшою чи меншою мірою формуються за межами національної економіки. Наприклад, зростання середньої зарплати по багатьом країнам ЄС може значною мірою відбивати вплив не параметрів функціонування внутрішнього національного ринку праці, а зміни в політиці оплати парці інших країн єдиного європейського економічного простору: щоб відволікти високомобільну національну робочу силу від можливостей більш доходного докладання праці в інших країнах, національним роботодавцям доводиться підвищувати рівень заробітної плати. Так само, зростання середньої продуктивності праці по економіці може бути спричинено не внутрішніми процесами накопичення капіталу і підвищення ефективності виробництва, а масштабним залученням іноземного капіталу, що дозволяє швидко оновити технологічну базу виробництва навіть в масштабах національної економіки, проте означає, що в майбутньому, вагома частина додаткових доходів в економіці буде виводитись в інші країни для виплати доходів іноземним інвесторам.

По-друге, свідоме регулювання національної економіки все більше має враховувати її місце в міжнародних економічних процесах, відносні результати певної національної економіки порівняно із результатами інших країн та їх груп. Ознакою позитивних результатів економічної політики держави стає не просто зростання суспільної продуктивності праці, а зростання вищими темпами, ніж в інших країнах регіону, чи країнах зі схожими економічними умовами. Тому методичні положення розрахунку економічних показників все більшою мірою орієнтуються на забезпечення порівнюваності, зі ставності показників для різних країн, на створення єдиної універсальної інформаційної бази для прийняття рішень, що враховують параметри функціонування не лише національної, а й світової економіки.