МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА І ПОЛІТОЛОГІЇ

Г. П. Сукачова, О.В. Чуєшкова

УКРАЇНСЬКА МОВА

(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Навчальний посібник

для студентів денної та заочної форм навчання

інженерних та інженерно-педагогічних спеціальностей

Харків

2012

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА АКАДЕМІЯ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА І ПОЛІТОЛОГІЇ

Г.П. Сукачова, О.В. Чуєшкова

УКРАЇНСЬКА МОВА

(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Навчальний посібник

для студентів денної та заочної форм навчання

інженерних та інженерно-педагогічних спеціальностей

Затверджено науково-методичною радою

Української інженерно-педагогічної академії

Протокол № 3 від 31 жовтня 2012 р.

Харків 2012

УДК 811.161.2(075.8)

Сукачова, Г. П. 

Українська мова (за професійним спрямуванням): [текст] навчальний посібник для студентів денної та заочної форм навчання інженерних та інженерно-педагогічних спеціальностей. Ч.3 /Укр. інж.-пед. акад.; Г. П. Сукачова, О. В. Чуєшкова.– Х.: [б. в.], 2012. – 54 с.

Третя частина посібника присвячена науковій комунікації як складнику фахової діяльності. Докладно описано особливості й мовні засоби наукового стилю, жанри його реалізації. Наведено зразки оформлення різних видів документів, зокрема анотації, рецензії, відгуку, бібліографії. Значну увагу присвячено українській термінології, а також проблемам перекладу та редагування наукових текстів. Посібник може бути використаний в аудиторній роботі, під час самостійної підготовки до практичних занять, заліку й іспиту.

Для студентів вищих навчальних закладів, а також усіх, хто прагне високої культури спілкування.

Рецензент: доц. кафедри українознавства і політології Н.В. Ротова

©Г.П. Сукачова, 2012

©О.В. Чуєшкова, 2012

© УІПА, 2012

Частина 3

РОЗДІЛ 1. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав роз­виватися з середини XIX ст. (не беремо до уваги старої української мови, основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині XVIII ст.), коли журнал „Основа" почав друкувати науково-популярні статті.

Перша серйозна спроба порушити питання про науковий стиль укра­їнської мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у вироб­ленні норм українського правопису, написав глибокі наукові досліджен­ня з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1893); Українське нау­кове товариство у Києві (1907). Ці наукові установи видавали „Запис­ки", а також спеціальні збірники секцій (філологічна, історико-філософська, математична, природничо-технічна, медична). З кінця XIX ст. більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, передусім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітар­них дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медици­ни; майже не видавалися з фізики, математики, хімії.

Від 90-х рр. XIX ст. науковий стиль української мови починає від­носно активно розвиватися. У його розвиток великий внесок зроби­ли українські вчені М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський, В. Гнатюк, К. Михальчук та ін. Переважно це сфери гуманітарна та сус­пільна. У лексиці української наукової літератури кінця XIX – початку XX ст. вже помітно представлена загальнонаукова термінологія, напр.: аргумент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція, дефініція, експери­мент, елемент, класифікація, принцип, система, теорія, форма, формула та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст. Він досягає тако­го рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки люд­ської думки в будь-якій сфері наукових знань.

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю.

Науковий стиль можна розглядати як функціо­нальний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти.

Мета наукового мовлення – повідомлення про ре­зультати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпо­тез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.

Жанри реалізації наукового стилю – монографія, наукова стаття, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

Основними загальним екстралінгвальними (позамовними) ознаками наукового стилю є:

- чітка визначеність предмета думки і принципово об'єктивне до нього ставлення (предметність та об'єктивність). Вимогою об'єктивності викладу є вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки (на думку науковців, за даними).

- смислова точність, ясність. Суть її по­лягає у правильному і недвозначному поясненні фактів і явищ об'єк­тивної дійсності та взаємодії між ними.

Точність для науки, а з нею і для її мови, є первин­ним завданням, якому підпорядковані всі засоби висловлювання, зок­рема наукова термінологія.

Загальновідомо, що наукові тексти складні для сприйняття, розраховані на вузьке коло користувачів. Однак активно діє в науковій мові й інша тенденція – бажання бути доступним навіть для читачів, які не мають спеціальних знань, прагнення авторів до ясності викладу. Іноді доступ­ність і дохідливість називають простотою. Проте не можна сплу­тувати простоту викладу, яка сприяє тому, що науковий текст читається легко, тобто думки автора сприймаються без ускладнень, з примітивністю. Слід також розрізняти простоту викладу й загальнодоступність наукової мови. Популярний виклад виправданий лише в тому разі, коли наукова праця призначена для масового читача. Головне у мовностилістичному оформленні наукової праці щодо ясності – зробити її доступною для того кола читачів, якому вона призначена.

- лаконічність, стислість наукової мови означає вміння уника­ти непотрібних повторів, надмірної деталізації. Кожне слово і вислів служать тут одній меті: якомога стисліше донести суть справи. Мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні слів і словосполучень, які не мають жодного смислового навантаження: невиправдані повто­ри, надмірність канцелярської лексики. Надмірно вживати абстрактні іменники означає ускладнити текст. Для оптимального перекладу ро­сійських синтаксичних одиниць іменникового типу чи конструкцій з дієсловом в українській мові є власні засоби, пор.: с полным основанием – впевнено, в основном – переважно, прийти к убеждению – переконатися, находиться в противоречии – суперечити, иметь место – бути.

- відсутність образності, емоційності. Проблема співвідношен­ня раціонального та емоційного, суб'єктивного та об'єктивного у нау­ковому стилі є однією з найскладніших. Багато вчених вважає, що науковому стилю не властива емоційність викладу. Ця традиція настільки усталилася, що перебороти її дуже важко. Сьогодні приходять до ви­сновку, що науковий стиль допускає елемент емоційності як друго­рядний, підпорядкований, периферійний. При цьому, звичайно, слід враховувати доцільність, виправданість введення емоційних елемен­тів у тканину наукового стилю.

Мовознавці доводять, що на перших етапах освоєння певної нау­ки образність надзвичайно корисна, оскільки осягнення нового до­свіду відбувається на основі асоціацій, які виникають у попередньо­му досвіді, зокрема в буденному житті. Зрозуміло, що набуття знань про предмет чи явище приводить до втрати образного "ореолу" – за терміном користувач перестає бачити асоціації, однак саме ці асоці­ації зумовлюють глибоке проникнення в сутність наукових понять. Тому на перших етапах пізнання важливою є прозорість внутрішньої форми терміна (пор. економічні терміни втеча від грошей; війна цін; кре­дит довіри; ножиці цін; парасолька цін; капітал-морква; банківська мрія; валютна змія; грошовий голод; податкове сховище; інвестиційний портфель; валютний кошик;дійна корова; зняття вершків).

Звичайно експресивність наукового стилю насамперед виявляєть­ся на лексичному рівні, шляхом добору емоційно забарвленої лекси­ки. Однак втрата міри, перебільшення ролі емоцій лише зашкодять ясності викладу. Крім того, науковий стиль об'єднує низку підстилів. Встановлено, що в науково-технічному різ­новиді власне наукового підстилю емоційність є нульовою, а в науко­во-гуманітарному сягає 0,02%.

Основними власне мовними особливостями наукового стилю є:

• насиченість текстів термінологією;

• сувора унормованість (відповідність нормам літературної мови);

• широке використання абстрактної лексики;

• безособовість;

• монологічний характер викладу;

• завершеність та повнота висловлювання;

• тісний зв'язок між частинами висловлювання, логічна послідов­ність;

• використання умовних знаків та символів;

• первинність писемної форми;

• відсутність підтексту та ін.

Мову науки найчастіше ототожнюють з науковою термінологією, проте перше поняття набагато ширше, ніж друге. Особливості стилю наукового викладу виявляються і в синтак­сисі (переважання складних речень), і в структурі абзацу, і в членуванні тексту, і в інтонації, і навіть у ритміці всього викладу. Отже, специфіка науково­го стилю виявляється в сукупності мовних засобів різних рівнів. Найважливіші наукові знання наднаціональні, світові.

Внаслідок різнорідності галузей науки та освіти науковий стиль поділяється на такі підстилі:

• власне науковий (науково-технічний та науково-гуманітарний). Він пов'язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, реферат, тези тощо.

• науково-популярний – застосовують для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів.

• науково-навчальний – це мова навчання в усіх типах закладів освіти. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного та образного викладу наукової інформації. Не виключає використання образних засобів мови, елементів емоційності.

• науково-публіцистичний, який передбачає виклад певної наукової інформації із залученням емоційних засобів.

Усі риси наукового стилю ведуть до того, що наукові виклади різними мовами ближчі один до одного, ніж, скажімо, художні, тому цілком обґрунтованим є твердження про легкість перекладу наукових текстів однієї мови іншою. Але при цьому треба зважати на специфіку мови перекладу.

Найхарактерніші відмінності українського наукового стилю від російського [2].