4. Релігійна і міжконфесійна ситуація у незалежній Україні.

Із моменту проголошення в Україні незалежності активізувалося релігійне життя . Навесні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила закон про свободу совісті та релігійних обов’язків, який заборонив державі втручатися у справи церкви, а церкві — у державні справи.

Сучасна релігійна ситуація в Україні характеризується розколом православ'я. У 1990 р обранням Помісним собором патріарха Мстислава (Скрипника) була відновлена УАПЦ, у Києві та інших містах відновилися її храми. Московський патріархат надав внутрішню автономію Українській православній церкві (УПЦ), але зберіг за собою право призначати вищих духовний клір в Україні. Спроби президента Л. Кравчука та київського митрополита Філарета (Денисенка) відділитися від Московського патріархату повної незалежності УПЦ не вдалися. Тому частини УПЦ за підтримки української влади виділились, утворивши Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП), яка й досі є ніким не визнаною. Таким чином, православ'я в Україні розділилось на три ворогуючі між собою конфесії, що надзвичайно ускладнює релігійну ситуацію в країні.

В 1989 р. відновилася діяльність греко-католицької церкви (УГКЦ). Вона має великий вплив у Західній Україні. її резиденцією став Собор Святого Юра у Львові.

Крім християнських конфесій, в Україні діють іудейські та мусульманські релігійні громади, буддисти та багато інших сект.

5. Зовнішня політика незалежної України.

Із проголошенням незалежності Україна почала брати активну участь у міжнародних відносинах як повноправний суб'єкт міжнародного права. Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990), ухвалених Верховною Радою «Основних напрямах зовнішньої політики України» (1993), в Конституції України (1996).

Одним з основних напрямів зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з Росією та іншими країнами СНД. Важливим питанням є забезпечення України енергоносіями з Росії та створення зони вільної торгівлі в межах СНД; спрощення режиму перетинання україно-російського кордону тощо. У вересні 2003 р. Україна разом із Росією та деякими іншими країнами СНД підписала угоду про Єдиний економічний простір. Цей договір передбачає утворення наддержавних органів, що суперечить Конституції України. Проте вже у жовтні претензії росіян на острів Тузлу у Керченській протоці загальмували процес входження України до ЄЕП. Цей конфлікт ще не вичерпаний і його розв'язання — процес тривалого часу.

Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури, зокрема увійти до Європейського союзу (у віддаленій перспективі). Але цьому заважають економічне становище держави та суспільно-політична ситуація в ній, які не задовольняють європейських вимог (зокрема стан демократії в Україні). Тому Україна мусить задовольнятися двосторонніми угодами з високорозвиненими країнами з певних питань економічного та політичного співробітництва.

Україна є членом декількох регіональних міждержавних організацій, зокрема Центральноєвропейської ініціативи (з 1996 р.) та Чорноморського економічного співробітництва (1994) що дає їй можливість розвивати такі галузі, як зв'язок, енергетика, транспорт, екологічна безпека, наука і технологія, інформація, культура.

Міжнародний престиж України підривається гальмуванням демократичних перетворень та негараздами в економіці, що заважає її плідній співпраці з міжнародним співтовариством, де вона і досі розцінюється як другорядна держава.

Зовнішня політика сучасної України спрямована на інтеграцію в ЄС та НАТО хоча б у віддаленій перспективі.