Лекція № _____ (заняття______)

Тема: Системне програмне забезпечення. Файлова система. Операційна система Windows. Сервісне програмне забезпечення.

План

1. Інформаційна складова інформаційної системи. Програмне забезпечення. Операційні системи, призначення. Класифікація операційних систем. Основні функції. Інтерфейс.

2. Організація і представлення даних. Файл. Файлова система. Ім‘я файлу, шлях до файлів. Властивості файлів.

3. Прикладне програмне забезпечення.

4. Віконний, графічний інтерфейс. Робота з вікнами. Структура вікон Windows. Робочий стіл. Панель задач.

5. Технологічні механізми Windows. Буфер обміну. Система меню. Стандартні додатки Windows.

6. Об‘єкти Windows. Папки. Документи. Додатки, Ярлики. Створення файлів. Дії визначені над об‘єктами Windows. Пошук об‘єктів. Властивості об‘єктів.

7. Використання довідкової системи. Програми навігатори. Призначення та можливості. Мій ПК. Провідник. Файлові менеджери.

8. Програми обслуговування дисків.

9. Поняття архівації файлів. Програми архівування файлів.

10. Комп’ютері віруси та їх класифікація. Типи антивірусних програм. Антивірусна безпека комп’ютера.

1. Інформаційна складова інформаційної системи. Програмне забезпечення. Операційні системи, призначення. Класифікація операційних систем. Основні функції. Інтерфейс.

Інформаційна складова інформаційної системи.

Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп'ютерів архітектури IBM PC. Центральний мікропроцесор, внутрішня пам'ять і системна шина конструктивно розташовані в окремому блоці, який називають системним. Пристрої зовнішньої пам'яті звичайно також розміщують у системному блоці, хоч інколи і розміщують в окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.

Зовнішня пам'ять — це, як правило, накопичувачі на магнітних та оптичних дисках. Сюди входять жорсткі магнітні диски (ЖМД) та гнучкі магнітні диски (ГМД) також існують оптичні диски (лазерні) CD-ROM з максимальним розміром ~ 650Мбайт .

Останні бувають двох типів 5.25” з максимальним розміром 1.2, та 3.5” з максимальним розміром 1.44 Мбайт.

Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні — пристрої введення-виведення та нестандартні. Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої — це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких комп'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші пристрої. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.

До нестандартних пристроїв можна віднести такі:

1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери).

3. Пристрої введення інформації (миша, сканер).

4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем). Системна шина виконує функцію зв'язку між мікропроцесором, внутрішньою пам'яттю, стандартними та периферійними пристроями введення-виведення. У системній шині виділяють адресну шину та шину даних. Адресну шину використовують для зв'язку мікропроцесора з пам'яттю, а шину даних для зв'язку з пристроями введення-виведення.

Центральний мікропроцесор — це основний пристрій ПК. Він виконує програму, яка зберігається у внутрішній пам'яті, керує спільною роботою всіх інших пристроїв і виконує різноманітні операції над даними.

Найважливішою його характеристикою є продуктивність (швидкодія). Продуктивність, в першу чергу, залежить від тактової частоти, яку вимірюють у мегагерцах. За допомогою сигналів тактової частоти синхронізується робота всіх пристроїв ПК.

Крім тактової частоти до найважливіших характеристик мікропроцесора відносять такі:

1. Розрядність. Це кількість внутрішніх двійкових розрядів, яка суттєво впливає на його продуктивність.

2. Кількість розрядів, пов'язаних з системною адресною шиною, та кількість розрядів, пов'язаних з системною шиною даних.

Адресна шина визначає кількість адресних чарунок пам'яті, причому за довжину чарунки взято довжину в 1 байт. Кількість адресованої пам'яті дорівнює числу 2 в степені, що дорівнює кількості адресних шин.

З 1993 p. розпочато виробництво мікропроцесора Pentium, який на сьогодні є основним в IBM комп'ютерах. Перспективна модель — мікропроцесор Pentium Pro.

Слід звернути увагу на те, що всі мікропроцесори до моделі 486 не виконували арифметичних операцій з числами в нормальній формі (з плаваючою комою). Для їх виконання вони комплектувалися окремими мікропроцесорами, названими математичними співпроцесорами.

Починаючи з моделі Intel 486 DX, мікропроцесори обладнані вбудованими блоками для виконання операцій з плаваючою комою.

Внутрішня пам’ять:

Внутрішня пам’ять ПК складається з ОЗП(RAM) і ПЗП(ROM)

В ОЗП може неодноразово записуватися та зчитуватися інформація різноманітна інформація. В ПЗП інформація неодноразово зчитується, а записується звичайно при його виготовленні.

Основною складовою пам’яті є ємкість, найменший розряд вимірювання пам’яті є біт

Реально пам’ять ПК вимірюється в наступних одиницях

1Кбайт=210=1024байт;

1Мбайт=210=1024Кбайт;

1Гбайт=210=1024 Мбайт;

Клавіатура та її основні блоки:

Клавіатура призначена для вводу даних та керування роботою ПК. Для кожного символу призначена окрема клавіша, натиснувши на яку ви забезпечуєте ввод необхідного символу, кожен символ кодується 8-ми бітним кодом. Клавіатура має 101-108 клавіш та декілька клавіш індикаторів, які говорять про нинішній режим роботи клавіатури.

Клавіатура в свою чергу поділена на чотири блока. Перший містить клавіші з літерами, цифрами, символами, а також ряд клавіш керування. На більшість клавіш припадає по три чи чотири символи. Наприклад перехід на верхній реєстр виконується натисканням клавіші Caps Lock.

Часто необхідно натискати дві клавіші одночасно (ALT+ENTER) чи (ALT+F1) .

Друге поле містить 12-ть функціональних клавіш (F1-F12) та деякі інші клавіші керування. Натискання на ту чи іншу функціональну клавішу призводить до виконання тих чи інших дій, в залежності від поточної програми.

Третє поле містить клавіші керування курсором, одне натискання на клавішу призводить до переміщення курсора на одну позицію залежно від натиснутої клавіші.

Четверте поле –це поле допоміжної клавіатури

Найчастіше це поле використовується для введення великих цифр, для бухгалтерів.

Принтери:

Пристрої друку призначені для виводу інформації на папір. Інформація є двох типів: текстова, графічна.

Принтери бувають трьох типів:

1.Матричні (гольчаті) спосіб друку на якому а) текстовий (подібен до виводу символів на моніторз клавіатури),б)графічний (голки вдаряють по красячій плівці та виводить зображення на папір).

2.Струмні принтери відображають інформацію на папері шляхом нанесення на папір красячої речовини, яка зберігається в головці та виприскується з форсунок.

3.Лазерні принтери забезпечують найліпшу швидкість та зображення, спосіб друку відтиск порошком на папері .

Види програм:

Програми в свою чергу поділяють на три типи:

1.Прикладні  це програми які виконують задачі необхідні кінцевому користувачу.

2.Системні  це програми які підтримують систему та забезпечують її працездатність.

3.Інструментальні – це програми які призначені для розробки програмного забезпечення, та забезпечують доступність роботи з системою.

Програмне забезпечення

Необхідною частиною будь-якої комп'ютерної інформаційної системи є її програмне забезпечення (ПЗ). ПЗ – це комплекс програм, призначених для вирішення на комп'ютері ІС визначеного класу завдань. За своїм призначенням ПЗ – невід'ємна частина будь-якої ІС, що відбиває принципову основу організації обчислювального процесу, програмного принципу обробки інформації комп'ютерною системою. Без відповідного ПЗ будь-яка, навіть найкращим чином розроблена апаратура, була б практично такою же непотрібною, як, наприклад, магнітофон без системи звукозапису.

Склад ПЗ сучасних ІС є дуже різноманітним і залежить від діапазону покладених на нього завдань. У загальному випадку до ПЗ входять програми вирішення конкретних завдань користувача (прикладні програми); програми-транслятори, що забезпечують переклад прикладних програм з мови високого рівня машинною мовою; програми, що забезпечують автоматичне введення та виведення інформації через різноманітні пристрої вводу-виведення; програми, що контролюють роботу апаратури, а також керуючі роботою усіх пристроїв ІС у процесі обробки інформації.

ПЗ ділиться на системне (загальне) і прикладне (проблемне). Системне ПЗ містить у собі засоби спілкування користувача з ІС і засоби організації обчислювального процесу, що не залежать від характеру розв'язуваних завдань. У системному ПЗ можна виділити системи програмування та операційні системи. Системи програмування – це набір програм, що забезпечують автоматизацію програмування. Вони містять у собі транслятори з різноманітних мов програмування, відладочні та інші програми, що дозволяють автоматизувати конструювання і налагодження програм. Важливу роль тут відіграють програми-транслятори, що перекладають записи розв'язуваних завдань з мов високого рівня в записи, придатні для безпосереднього виконання на комп'ютері (робочі програми в машинних кодах). Основу трансляторів складають блоки синтаксичного контролю слушності вихідного запису, виправлення помилок у записах, перекладу окремих частин запису з однієї форми іншою, перетворення даних на формат, прийнятий у комп'ютері, присвоювання даним адрес у пам'яті. У комп'ютерах ІС застосовуються два типи трансляторів: компілятори та інтерпретатори. Компілятори транслюють увесь вхідний запис (програму) у робочу програму, а потім відбувається її виконання на ІС. Інтерпретатори роблять транслювання вхідної програми вроздріб, переводячи їх у машинні команди, кожна з яких негайно виконується. Програма, що транслюється за допомогою компілятора, як правило, виконується значно швидше, оскільки вона цілком уже переведена в машинний код. У той же час, вона потребує більшої ємності оперативної пам'яті, тому компілятори використовуються переважно у великих ЕОМ. Інтерпретатори дозволяють значно заощаджувати місце в пам'яті та контролювати результат виконання кожної операції. Це зручно для їхнього використання в діалоговому режимі роботи персональних комп'ютерів ІС.

Операційна система (ОС) – найважливіша частина ПЗ будь-якого комп'ютера, що управляє виконанням робочих програм і взаємодією людини з ІС. Операційна система – це набір керуючих програм, що забезпечують роботу комп'ютерної системи: управляють вводом-виводом інформації, обміном даних із зовнішньою пам'яттю і забезпечують доступ до них; управляють файлами і плануванням завдань, обчислювальними ресурсами системи; контролюють збереження програм і забезпечують їхнє виконання.

ОС значно спрощує спілкування користувача з ІС. Вона автоматично виконує множину проміжних операцій, залишаючи за користувачем виконання лише самі необхідні. Для цього використовуються відповідні команди – директиви, що адресуються ОС користувачем. Наприклад, для передачі файла даних із головної пам'яті в накопичувач на магнітному диску (НМД) користувач видає в ОС єдину команду "зберігати файл". За цією командою виконується послідовність операцій ОС, що завершується розміщенням файла на диску за вказаною в команді адресою.

Операційна система — це комплекс взаємозв'язаних системних програм, призначення якого — організувати взаємодію користувача з комп'ютером і виконання всіх інших програм.

Призначення інформаційних систем. 

«Ідеальна» інформаційна система управління підприємством повинна автоматизувати всі або, принаймні, більшість з видів діяльності підприємства. При чому, автоматизація повинна бути виконана не заради автоматизації, а з урахуванням витрат на неї, і дати реальний ефект в результатах фінансово-господарської діяльності підприємства. Залежно від предметної області інформаційні системи можуть досить значно відрізнятися за своїми функціями, архітектурі, реалізації.

Однак можна виділити ряд властивостей, які є загальними. 

• Інформаційні системи призначені для збору, зберігання і обробки інформації, тому в основі будь-якої з них лежить середовище зберігання і доступу до даних. 

• Інформаційні системи орієнтовані на кінцевого користувача, не володіє високою кваліфікацією в галузі обчислювальної техніки. Тому клієнтські програми інформаційної системи повинні мати простим, зручним, легко освоюваним інтерфейсом, який надає кінцевому користувачеві всі необхідні для роботи функції і в той же час не дає йому можливість виконувати будь-які зайві дії. На підприємстві повинна бути створена база даних, яка забезпечує зберігання інформації і доступність її для всіх складових системи управління. Наявність такої бази даних дозволяє сформувати інформацію для прийняття рішень. Сама по собі інформаційна система не є інструментом для прийняття управлінських рішень. Рішення приймаються людьми. Але система управління в змозі уявити або «підготувати» інформацію в такому вигляді, щоб забезпечити прийняття рішення. Системи підтримки прийняття рішень в змозі забезпечити, наприклад: 

• відстеження ефективності роботи різних ділянок і служб для виявлення та усунення слабких ланок, а також для вдосконалення бізнес-процесів і організаційних одиниць (тобто аналіз інформації може призвести до зміни правил виконання тих чи інших управлінських процесів і навіть до зміни організаційної структури підприємства ); 

• аналіз діяльності окремих підрозділів;

 • узагальнення даних з різних підрозділів;

 • аналіз показників різних напрямків фінансово-господарської діяльності підприємства для виділення перспективних і збиткових напрямів бізнесу;

• виявлення тенденцій, що розвиваються на підприємстві, так і на ринку. Не слід забувати і про те, що працювати з системою доведеться звичайним людям, що є фахівцями у своїй предметній області, але часто володіють вельми середніми навичками в роботі з комп'ютерами. Інтерфейс інформаційних систем повинен бути їм інтуїтивно зрозумілий.

Функції операційних систем (основні):

1. Завантаження додатків в оперативну пам'ять і їх виконання;

2. Стандартизований доступ до периферійних пристроїв;

3. Управління оперативною пам'яттю;

4. Управління доступом до даних на енергонезалежних носіях;

5. Користувальницький інтерфейс;

6. Мережеві операції

7. Паралельне або псевдопаралельне виконання завдань (багатозадачність)

8. Взаємодія між процесами: обмін даними, взаємна синхронізація

9. Розмежування прав доступу і багатокористувацький режим роботи (авторизація, аутентифікація)

Основні класифікації операційних систем

Ι . За природою (за типом середовища): промислові, технічні, інформаційні, обчислювальні, фінансові, транспортні, освітні, науково-дослідні.

Промислові ― охоплюють будь-які підприємства, що випускають продукцію та надають послуги. В такій системі, яка створена на основі раціонального поділу праці та поєднання в просторі і часі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто дії, щодо конвертування вхідних матеріалів у товари і послуги. Такі системи складаються з 3 підсистем: переробна, підсистема забезпечення, підсистема планування і контролю.

Технічна ОС ― це система, яка складається з комплектуючих частин, з'єднаних між собою і призначена для самостійного виконання заданих функцій: виробництва конкретного виду продукції з можливим задоволенням нових потреб споживача.

Інформаційні ОС ― складається з підсистем і елементів призначених для збирання, переробки інформації та видачі її у розгорнутому вигляді для прийняття рішень

Ι Ι. За рівнем невизначеності середовища

Найважливішою характеристикою середовища у якому працює операційний менеджер є невизначеність. Методи управління персоналом Операційний менеджер не допускає високого рівня невизначеності. За цим критерієм всі системи можна поділити на:

― жорсткі ― вимагають однозначної відповідності між процесом і технологією;

― багатоваріантні гнучкі системи ― допускають наявність кількох альтернативних комбінацій вихідних ресурсів і декількох альтернатив основних технологій.

Часто ці 2 типи називають однорідним та гетерогенним.

Однорідні системи вирізняються такими ознаками:

― швидке та ефективне формування ОС для простих та однозначних операційних ситуацій;

― вона може служити підставою для постановки аналізу та рішення завдання спрощення будь-яких ОС.

На коротких часових проміжках, коли можна говорити про незмінність існуючих параметрів, підвищити поточну ефективність можна шляхом спрощення ОС:

1) з множини ресурсних комбінацій вибирається найдоступніша та найдешевша;

2) з множини технологічних інше вибирається рішення, прив’язане найкращим чином саме до даних ресурсів;

3) вибирається модель взаємозв’язку процесів та продуктів, яка є найменш варіантною.

Регламентування посадових обов’язків

Слід мати на увазі, що спрощена система є потенційним конфліктним процесом, оскільки це пов’язано із зміною повноважень, зон відповідальності, що може призвести до управлінських конфліктів.

Головною ознакою гетерогенних систем є наявність кількох основних категорій, кількох наборів ресурсів для даної технології, кількох варіантів взаємодії продуктів і процесів. Передумовами таких ОС виступають багатоваріантність продукції та її характеристики та багатоваріантність технологічних процесів.

Використання гетерогенних ОС має перевагу на тривалих часових проміжках, коли є велика ймовірність зміни істотних параметрів. Завдання менеджера ― побудувати імітаціну модель ОС і потім на її основі організувати формування реальної ОС . Це завдання також може спричинити конфлікти та проблеми.

Управлінські переваги гетерогенних ОС:

― такі системи мають ширші можливості реакції;

― реакція системи на зовнішні подразники є спеціалізованою, а отже адекватнішою;

― вона дозволяє ефективно впровадити принципово нові можливості та ресурси;

― дозволяє знаходячись у рамках ОС виходити на рівень операційних рішень.

Ι Ι Ι . За структурою:

― радіальна― при цій структурі кожен з елементів будь-якої підсистеми Si безпосередньо пов'язаний з системою S.

― радіально-вузлова― передбачає зв'язок кожного елементу з системою S через певну підсистему Si.

― деревовидна структура ― э найзагальнішою і передбачає зв'язок елементів з системою через множину підсистем та зв'язків, при цьому кожен елемент безпосередньо пов'язаний лише з 1 підсистемою.

ΙV. За масштабністю: сублокальні (1-3 змінних), локальні (4-14), субглобальні (15-35), глобальні (36-100), суперглобальні (більше 100).

V. За ступенем складності: надпрості (відсутні взаємозв'язки), прості (наявні парні взаємозв'язки), складні (наявні взаємозв'язки та взаємовплив), надскладні ( необхідне врахування взаємозв'язків).

VΙ. За характером розвитку у часовому проміжку: дискретні (проектне виробництво, масове виробництво) та неперервні (нафтопереробка, вугілля).

Види інтерфейсів:

- командний;

- WIMP (графічний);

- SILK;

- Семантичний