Огляд та пальпація зовнішнього носа і навколишніх ділянок
Огляд зовнішнього носа є складовою частиною огляду всього обличчя, під час якого визначають стан та цілісність шкірного покриву, набряк чи деформацію відповідних ділянок, симетричність тканин правого та лівого боків обличчя. Користуючись загальним освітленням можна також оглянути передні відділи порожнини носа. Для цього його верхівку великим пальцем піднімають угору і водночас незначно повертають голову хворого праворуч і ліворуч.
Пальпацію зовнішнього носа та оточуючих ділянок виконують великим та вказівним пальцями однієї або обох рук. При цьому визначають: набряк тканин обличчя, болючість конкретних його ділянок, крепітацію (появу хрусту під час пальпації), патологічну рухомість тканин черепа (рухомість таких ділянок, які в нормі є нерухомими). Останні два симптоми допоможуть у діагностиці переломів кісток лицевого скелета. Поява болючості у місцях проекцій навколоносових пазух вказує на можливе їх ураження. Так, при запаленні верхньощелепної пазухи спостерігається болючість під час пальпації верхніх відділів собачої ямки, при запаленні лобної пазухи – болючість нижніх відділів чола та верхньо-внутрішньої стінки орбіти.
Лобні пазухи іноді досліджують легким постукуванням по внутрішньо-нижній поверхні чола, яке проводять вказівним пальцем. При цьому порівнюють больові відчуття на симетричних ділянках правого і лівого боків. Після пальпації носа виконують передню і задню риноскопію.
ВИЗНАЧЕННЯ ДИХАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ НОСА
Необхідний засіб:
1. Жмутик вати або нитка.
Для визначення прохідності повітря через порожнину носа лікар по черзі підносить жмутик розпушеної вати до кожної ніздрі хворого і пропонує вільно дихати носом – визначаючи, так зване, нефорсоване дихання . Потім лікар закриває одну, а потім іншу ніздрю обстежуваного, притискаючи крило носа до носової перегородки своїм вказівним пальцем. Обстежуваному пропонують робити звичайної сили вдихи і видихи через кожну половину носа окремо. Іншою рукою лікар підносить до відкритої ніздрі жмутик розпушеної вати та спостерігає за її відхиленнями. При порушеній прохідності повітря через відповідну половину носа вата буде коливатись з меншою амплітудою або зовсім не рухатися.
ВИЗНАЧЕННЯ НЮХОВОЇ ФУНКЦІЇ НОСА
Необхідний заcіб:
1. Набір пахучих речовин, що містяться в однакових пронумерованих флаконах.
Запропоновано багато методів дослідження нюху, частина з них передбачає якісне визначення нюхової функції, коли пацієнт вказує, чи має запах пахуча речовина, і якщо має – то який. Частина методів передбачає кількісну оцінку нюху, коли визначають мінімальну концентрацію пахучої речовини, що викликає відчуття запаху.
Для визначення нюхової здатності користуються загальновідомими пахучими речовинами, які наливають у однакові флакони з притертими скляними кришками. Відкритий флакон підносять до однієї ніздрі обстежуваного (іншу – притискують пальцем) та пропонують понюхати речовину, яка міститься в склянці. Обстежуваний говорить про свої відчуття. З пахучих речовин для визначення нюхової функції найчастіше застосовують такі: оцет, етиловий спирт, валеріану, нашатирний спирт, воду тощо. Останню використовують для ідентифікації можливих нюхових галюцинацій та ілюзій. Нашатирний спирт застосовують для виявлення симуляцій, оскільки ця речовина не тільки спричиняє відчуття свого різкого запаху, а й подразнює слизову оболонку, що відчуває пацієнт навіть з повною втратою нюху.
ДОСЛІДЖЕННЯ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ
Одним із основних методів дослідження навколоносових пазух є передня і задня риноскопія (див.). Проводячи передню і задню риноскопію, лікар може виявляти в носових ходах патологічні виділення, що вказує на ураження тієї чи іншої навколоносової пазухи. Важливу діагностичну цінність мають рентгенологічні методи дослідження, пункція верхньощелепної пазухи (див.), в останні роки все ширшого застосування набувають методи ендоназальної діагностики та лікування за допомогою спеціальних оптичних приладів та відеоапаратури.
НАКРУЧУВАННЯ ВАТИ НА ЗОНД З НАРІЗКОЮ
Необхідні засоби:
1. Дротяний зонд з гвинтовою нарізкою на його робочому кінці.
2. Стерильна гігроскопічна вата.
Для виконання багатьох маніпуляцій у носі, вусі чи горлі застосовують так званий ватник – зонд з нарізкою, на який накручують шматочок вати. Нарізка на робочому кінці зонда запобігає зісковзуванню вати під час маніпуляцій. Таким ватником можна видаляти кірки, секрет або сторонні тіла з носа, вуха чи горла або, після занурювання у медикаментозний засіб, змащувати слизову оболонку чи шкіру ЛОР-органів.
Дротяні зонди бувають різної довжини та мають різний діаметр стержня. Для змащування гортані застосовують найдовші зонди, що мають порівняно великий діаметр (гортанний зонд). Для змащування чи очистки носа та глотки використовують коротші та тонші зонди (носовий зонд). При маніпуляціях у вусі застосовують короткі й тонкі зонди (вушний зонд).
Щоб сформувати ватник у праву руку беруть зонд з нарізкою, у ліву – невеликий шматок вати, який “розстелюють” на вказівному пальці лівої руки. Робочий кінець зонда розміщують на ваті, яку потім складають над зондом так, щоб стержень з нарізкою опинився в товщі вати. Обертаючи пальцями обох рук зонд навколо своєї осі за годинниковою стрілкою, накручують вату на робочий кінець зонда. Вати треба брати стільки, щоб вона повністю закривала металічний кінець зонда, аби не пошкодити стінки органа його гострим краєм. Якщо змащують глотку чи гортань, застосовують зонд більшого діаметра та довжини, на який накручують більшу кількість вати. При маніпуляціях у носі чи вусі переважно використовують тонкі зонди, а товщина вати на робочому його кінці повинна бути такою, щоб він не перекривав просвіту носового ходу або зовнішнього слухового проходу.
Жмутик вати слід щільно накручувати на зонд так, щоб вата не зісковзнула з нього і не залишилась у порожнині носа, вусі чи горлі.
Використану вату з робочого кінця зонда слід знімати за допомогою іншого жмутика вати, яким обгортають зонд лівою рукою відразу нижче нарізки. Обертаючи правою рукою стержень зонда проти годинникової стрілки, лівою рукою просувають вату в напрямку кінця нарізки доти, поки зонд повністю не звільниться від вати.
ЗМАЩУВАННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ НОСА
Необхідні засоби:
1. Носовий зонд з гвинтовою нарізкою на його робочому кінці.
2. Стерильна гігроскопічна вата.
3. Лікарський середник.
4. Носорозширювач.
5. Лобний рефлектор.
6. Джерело світла.
Змащування слизової оболонки носа лікарськими середниками проводять з діагностичною та лікувальною метою. З лікувальною метою застосовують в’яжучі, дезінфікуючі, подразнювальні та припікаючі середники: розчини протарголу, йодинолу, Люголя, ляпісу тощо. З діагностичною метою таке змащування проводять переважно речовинами, що мають судинозвужувальні та знеболювальні властивості: адреналін, дикаїн, лідокаїн тощо.
Розчин дикаїну не можна використовувати в дітей до 10 років через виражену токсичну дію.
До розчину анестетика (дикаїн, лідокаїн, новокаїн) додають 0,1% розчин адреналіну у співвідношенні 1:10. Останній посилює знеболюючий ефект, знижує швидкість всмоктування анестетика в кров та зменшує його токсичний вплив на організм.
Спочатку одягають рефлектор на голову, накручують шматок вати на робочий кінець зонда (див. “Накручування вати на зонд з нарізкою”). Утримуючи зонд правою рукою, зволожують вату в призначеній лікарській речовині (розчини протарголу, ляпісу, йодинолу, дикаїну з адреналіном тощо). При цьому слідкують за тим, щоб на ваті не було надлишку рідини, яка буде розливатись по стінках порожнини носа. Беруть у ліву руку носорозширювач, вводять його дзьоб в правий чи лівий присінок носа та розширюють ніздрю. Вводять зонд у порожнину носа та штриховим чи обертальним рухом змащують слизову оболонку відповідних відділів порожнини носа (загальний, нижній чи середній носові ходи, перегородку носа).
Слід міцно намотати вату на робочий кінець зонда, щоб вона не зісковзнула під час маніпуляції і не потрапила у дихальні шляхи хворого.
ВВЕДЕННЯ В НІС ЛІКАРСЬКИХ СЕРЕДНИКІВ НА ТУРУНДАХ
Необхідні засоби:
1. Багнетоподібний або колінчастий вушний пінцет.
2. Носорозширювач.
3. Стерильні марлеві турунди довжиною 3-7 см або ватні “ковбаски” чи кульки.
4. Мазі, пасти, гелі, суспензії, масляні чи водні розчини тощо.
5. Лобний рефлектор.
6. Джерело світла.
Введення турунд краще проводити після очищення порожнини носа. Вводять лікарські середники в ніс за допомогою невеликої марлевої турунди, яку просочують необхідним медикаментом. Правою рукою беруть вушний чи колінчастий пінцет, яким захоплюють турунду, відступивши на 1-1,5 см від її кінця та занурюють у призначений розчин або витискають на неї мазь з тюбика. Лівою рукою піднімають верхівку носа вгору або розширюють ніздрю носорозширювачем. Пінцетом обережно вводять турунду в ніс і просувають вглиб його порожнини. Виймають пінцет так, щоб введена частина турунди залишилась у носі, знову захоплюють турунду в іншому місці й обережно просувають її глибше. Повторюють такі дії доти, поки турунда повністю не сховається в порожнині носа.
Після введення турунди в ніс ніздрю закривають ватною кулькою. Тривалість перебування турунди у носі залежить від характеру лікарського середника та коливається переважно у межах 15-30 хв, після чого її видаляють з носа пінцетом.