§ 3. Дослідження писемної мови

Документ є носієм мовних закономірностей укладача тексту. У тексті докумен­та фіксуються особливості його лексики, фразеології, граматики (морфології, син­таксису), орфографії і пунктуації, психофізіологічних властивостей автора тексту. Прояв їх не залежить від того, яким способом виготовлений документ: рукописним, машинописним, комп'ютерною графікою, фотоспособом або за допомогою відеотех-ніки. Вивченням мовних закономірностей у тексті анонімного документа з метою одер­жання криміналістично значимої інформації про автора і його окремі особисті якості займається судова експертиза писемної мови. Нерідко автор і виконавець рукописно-

Дослідження писемної мови 5 1

го тексту виступають в одній особі. Виконавець рукопису, проте, не завжди буває його автором (у випадку письма під диктовку або переписування складеного іншою особою тексту).

На даний час стан судового авторознавства дозволяє стверджувати, що існують обґрунтовані можливості на основі аналізу тексту документа встановлювати законо­мірності прояву писемно-мовних особливостей особи, що його склала. Звідси — мож­ливість ідентифікації автора або визначення його особистих даних (про рідну мову, місце формування мовних навиків, статеву належність, професію, рівень освіти, се­редовище спілкування тощо). Вирішення питань про автора тексту документа, риси його соціально-біографічного і психологічного образу, про зовнішні і суб'єктивні чинники, що впливали на нього у період складання тексту, належать до компетен­ції судової експертизи писемної мови як самостійного виду в класі криміналістич­них експертиз.

Предметом судової експертизи писемної мови є здійснюване на основі спеціаль­них знань дослідження експертом фактичних даних щодо особистості автора, що міс­тяться в тексті анонімного документа й інших матеріалах справи. Спеціальні пізнан­ня з судового дослідження писемної мови складає система наукових знань про пра-зила мовного поводження людини, що визначають індивідуальність його писемної мови, про методи і прийоми дослідження тексту, які використовуються з метою до­казування.

Поняття «текст» неоднозначне. У криміналістичному аспекті в тексті документа необхідно розрізняти два види інформації: основну — про предмет викладення, про те, що повідомляється, і додаткову — про особливості і стан суб'єкта, тобто про те, хто повідомляє. Остання містить відомості про автора (формально-мовні і поняттєво-смислові структури його мови). Якщо основну інформацію слідчий може одержати безпосередньо, вивчивши зміст тексту, то додаткова прихована в його структурних особливостях. З'ясовування її потребує спеціальних знань в області авторознавства, головним чином у процесуальній формі експертизи. Судова експертиза писемної мо-зл (у тому числі авторознавча) призначається тоді, коли інформації, одержаної осо-'лсто слідчим із тексту документа й інших матеріалів справи, недостатньо і для з'ясо-нування обставин розслідуваної події необхідні спеціальні знання в даній галузі.

У процесі ідентифікаційного експертного дослідження писемної мови об'єктом, -;з підлягає ідентифікації, виступає анонім — автор тексту анонімного документа, а і?, допомогою якого відбувається ідентифікація — власне текст цього документа і тек­сти, надані як зразки писемної мови. Безпосереднім об'єктом експертного досліджен-:-ч є саме писемна мова автора, її формально-мовні і поняттєво-значущі структури. І міст перших складають властивості лексичних, синтаксичних, стилістичних, орфо-~7зфічних і пунктуаційних навиків особи. Другі характеризуються більш складною ; істємою — інтелектуальними навиками, тобто навиками, формування яких обумов-~;ж> індивідуальним досвідом пізнання і специфікою психічних якостей особи: -тзийняття, мислення, пам'яті (наприклад, вживання конкретних порушень законів ггіки тощо). Це позначається на змістовній стороні тексту. Безпосереднім предметом і ::кертизи є дослідження відображеної в тексті мовної діяльності індивіда з метою -■ зчення криміналістично істотних властивостей навиків: їх індивідуальності і віднос-- т: стійкості. Пізнання їх можливе шляхом виявлення в текстах ідентифікаційних :~:зх писемної мови. Під ознаками писемної мови прийнято розуміти особливості мов-\ і поняттєво-смислових структур тексту, у яких відображаються властивості фор- та інтелектуальних навиків особистості. Зараз використовується кри-

52 Криміналістичне дослідження письма

міналістична класифікація ознак мовних навиків (загальних і окремих). У її основі ле­жить єдиний критерій — навикова природа писемної мови індивіда. Щодо інтелек­туальних навиків писемної мови такий розподіл (на загальні і окремі) використо­вується лише стосовно' ознак навиків логічного мислення, логіки викладання інфор­мації в тексті. Таким чином, за допомогою загальних і окремих ознак пізнаються властивості комплексу мовних навиків індивіда.

Загальні ознаки формально-мовних навиків відбивають ступінь розвитку лексико-фразеологічних, синтаксичних, стилістичних, орфографічних, пунктуаційних навиків писемної мови, що визначаються й оцінюються за ступенем відповідності або невід­повідності мовним нормам. Щодо лексико-фразеологічних, синтаксичних і стилістич­них розрізняють високий, середній і низький ступінь розвитку, а пунктуаційних і орфографічних — високий, середній, низький і нульовий (в останньому випадку ма­ються на увазі ситуації, коли на 200 слів припадає понад 55 орфографічних і понад 35 пунктуаційних помилок).

Окремі ознаки мовних навиків передаються у вигляді конкретних стійких пору­шень мовних норм, прийнятих у даній мові. Так, окремі ознаки:

орфографічних навиків відбивають стійке неправильне написання деяких слів (має місце порушення визначеного правила орфографії, наприклад, «копелярний» (візерунок) замість «папілярний», «призвіще» замість «прізвище» та ін.);

пунктуаційних навиків виявляються в стійкому порушенні конкретного правила пунктуації («... звільнення його від, виконання обов'язків голови Ради»), в переваж­ному використанні деяких розділових знаків (трьох крапок, тире) і водночас у різ­номанітті пунктуаційних знаків (тире, дужки, коми, крапки, знаки запитання і ок­лику та ін.);

лексико-фразеологічних навиків виступають у вигляді вживання слів у невласти­вих їм значеннях і зв'язках з іншими словами («одержати навар», «такий от нюанс ви­ходить») або деяких діалектизмів («погутарили і вистачить»), вульгаризмів («не діставай мене», «обійшлося в 10 рз»), неологізмів («інформаційний голод»), архаїзмів («що Ва­ша ласка?»), професіоналізмів («акцентуація», «новела в законі»), просторіччя («підтоп­таний, про вік»), зловживань окремими словами («природно», «точно», «будемо говори­ти»); одночасно особливістю лексико-фразеологічних навиків є багатство використо­вуваного словникового запасу, винятково правильне вживання слів і словосполучень;

синтаксичних навиків виражаються в стійкому порушенні синтаксису для даної мови: використання в тексті однакових конструкцій («Мені було відмовлено в прий­манні заяви, належним чином»; «Прошу передати, і звернутися в комісію, для розгля­ду на сесії»); неправильна побудова визначених речень («А письмову відповідь мені взагалі було відмовлено надати»); своєрідне використання синтаксичних засобів («Про­шу роздивитися мою скаргу. При підтвердженні фактів. Прошу направити в комісію, і постановці питання»; «І утаєння результат/в розгляду комісією»); окремою ознакою синтаксичних навиків є багатство синтаксичної структури тексту;

стилістичних навиків виражаються в стійкому порушенні норм лексичної сти­лістики (наприклад, «тусовка» учених на конференції...»), стилістики частин мови і синтаксису і специфіки композиції викладу.

Загальні ознаки формально-логічних навиків писемної мови характеризують ступінь іх розвитку у даної особи: висока, середня, низька. Окремі ознаки формально-логічних навиків виявляються в тексті в стійких логічних порушеннях викладу думок, у наяв­ності акцентуації, уточнень змісту переданої інформації та ін. Цією групою навиків визначаються:

Дослідження писемно? мови 53

характер сприйняття оточення залежно від типу сприйняття (синтетичний, аналітичний та аналітико-синтетичний);

характер акцентуації за допомогою логічних засобів на особливості явища, що описується; наявність і кількість виправлень у викладеному тексті;

характер аргументації, тобто чому віддається перевага: фактичним даним, думці відомих осіб або практичному досвіду, джерелам відомостей, використаних як аргу­менти, прийомам аргументування;

наявність оцінних суджень автора з приводу того, що описується; якщо оцін­ка має місце, то в якому аспекті вона дана (емоційному, прагматичному, соціаль­ному), характер особливостей особистого ставлення автора до викладених у тексті обставин.

Розглянута класифікація ознак формально-мовних навиків і значної частини оз­нак інтелектуальних навиків виправдала свою надійність при експертному вирішенні завдань слідчої практики. Вона використовується в процесі дослідження діагностич­них, класифікаційних і ідентифікаційних завдань.

Діагностичні завдання пов'язані з встановленням факту навмисної зміни писем­ної мови автора, умов складання тексту документа (наприклад, чи не знаходилася особа під час складання тексту в незвичному для неї психофізіологічному стані то­що), деяких фактів: про місце формування мовних навиків автора, про вплив на фор­мування мовних навиків особи іншої (визначеної) мови, про складання тексту само­стійно або під диктовку іншої особи, чи не був текст переписаний. Рішення діагно­стичних завдань іноді виходить за межі компетенції зксперта-авторознавця, потребує комплексного дослідження за участю спеціалістів — невропатологів, психіатрів, пси­хофізіологіє і, природно, судових авторознавців. Подібні комплексні експертизи при­значаються для з'ясовування, чи не перебувала особа в період створення тексту в ста­ні нервово-психічного захворювання, а в ряді випадків — незвичного психофізіоло­гічного стану.

Змістом і метою класифікаційних завдань є одержання певного кола даних сто­совно соціально-біографічного, психолінгвістичного і психологічного «портрета» ав­тора тексту: його рідна мова, рівень освіти і загальної культури письма, професія і рід занять, вік і стать. З'ясувати це є не що інше як визначити належність автора до однієї з класифікаційних груп (і виключення з інших). Наприклад, висновок про те, :л> рідна мова автора — українська, вказує на належність автора до україномовної з не іншої) групи людей. Твердження: «автор тексту є носієм українсько-російської зомовності з низьким рівнем культури письма і неповною середньою (або серед­ньою) освітою» говорить про те, що він належить до кола осіб із названими соці-_тьно-біографічними даними. Таке коло осіб може бути дуже широким («рідна мо-;:, — українська») і значно вужчим, коли встановлюється достатньо великий обсяг . -нак групи («рівень культури писемної мови автора характерний для осіб із вищою _ .зітою. У тексті відобразилися ознаки, характерні для мови осіб із певним рівнем ;і\ової культури в галузі медицини, знайомих із конкретними проблемами медич-:: практики»).

Ідентифікаційні завдання вимагають встановити або відкинути тотожність автора

: - ~х (або більше) текстів або тотожність конкретного творця тексту («Автором текс-

- і анонімних листів, що позначені №№ 1-3, є одна особа» і «Автором тексту за-

і гро явку з повинною є К.»), чи тотожність автора і виконавця рукописного або

.::;-ікописного тексту («Автор і виконавець трьох анонімних листів — одна особа»

Тексти двох анонімних листів складені різними особами».

54 Криміналістичне дослідження письма

Завдання експерту мають бути чітко виражені у формулюванні питань у поста­нові (ухвалі) про призначення експертизи. Вирішення їх залежить від обсягу і якості матеріалів, що надсилаються на експертизу. Експертна практика показує, що для ви­рішення ідентифікаційних завдань текст анонімного документа, як правило, пови­нен бути обсягом не менше 500 слів (з урахуванням прийменників, сполучників, ви­гуків). Встановленню соціально-біографічних даних про образ автора текстів анонім­них документів допомагають повідомлення про те, із якої (приблизно) місцевості і у який регіон вони були відправлені, якими особливостями характеризувалася соціаль­на обстановка в цих регіонах у період складання текстів. Як порівняльний матеріал даються вільні й експериментальні зразки письма гаданого автора. Специфічним для експертизи писемної мови є те, що не можуть розглядатися як зразки записи окре­мих слів і фраз, стислі записки. Тексти в зразках повинні нести достатню для до­слідження інформацію — теж не менше 500 словоформ кожний. Більш стислі текс­ти не дозволяють виявити стійкі мовні закономірності в письмовій мові автора. Крім того, тексти-зразки повинні відповідати мові документа (бути порівнянними) і нале­жати до одного функціонального стилю мовного спілкування, мати одне цільове при­значення (тобто для дослідження анонімного письма, складеного побутовим стилем, практично марними будуть зразки текстів публіцистичного й офіційно-ділового сти­лю і навпаки).

Вільні зразки писемної мови автора є в текстах, складених ним до порушення кримінальної справи і поза зв'язком із його обставинами. Між виготовленням текс­тів анонімного документа і вільних зразків не повинно бути значного часового інтер­валу. Такі зразки вилучаються при обшуках і виїмках, надаються автору для огляду й обов'язково засвідчуються слідчим у тому, що їх автором є саме дана особа. Про цю обставину повідомляється в постанові про призначення експертизи. Як зразки не варто вилучати публікації в пресі, конспекти лекцій, курсові роботи й інші матеріа­ли, що пройшли рецензування, редакторську або іншу правку, тому що в них зафік­сована змінена писемна мова автора.

Форма документів із текстами-зразками (рукописна, машинописна та ін.) для дослідження ознак писемної мови не має значення.

Дуже корисними при порівняльному дослідженні є так звані умовно-вільні зраз­ки писемної мови. Вони містяться в текстах документів, що виникли (як і вільні) до порушення кримінальної справи, проте вже у зв'язку з її обставинами. У них писем­на мова може бути перекручена, що потребує особливої пильності при їх викорис­танні під час експертизи. Водночас у них є і безсумнівна перевага — вони зіставля­ються: за темою, цільовим призначенням, стилем, за ознаками формально-мовних навиків. Тому власноручно складені заяви, скарги, пояснення, клопотання та інші документи доцільно надсилати в експертну установу як умовно-вільні зразки.

Виправдала себе практика надання зразків у вигляді фонограм і відеоплівок із за­писами мови особи — гаданого автора тексту анонімного документа (наприклад, фо­нограми допиту, відеокасети з записом перевірки показань на місці).

Експериментальні зразки писемної мови складаються за завданням і в присутнос­ті слідчого у вигляді текстів, призначених спеціально для експертизи. Вони безсум­нівно виходять від особи, яка перевіряється, і слугують еталоном при перевірці до­стовірності вільних зразків. Експериментальні зразки відбираються згідно з постано­вою слідчого, про відібрання складається протокол (ст. 199 КПК України). При одержанні зразків слідчий спочатку пропонує особі скласти текст (написати твір або виклад) на довільно обрану тему обсягом не менше 500 слів, а потім докладно на

Поняття судової балістики 55

задану, відповідну до теми тексту документа й з додержанням інших умов (мови, сти­лю, цільового призначення та ін.). Усі експериментальні зразки текстів, складених особами, які перевіряються, засвідчуються слідчим.

Загальний обсяг вільних і експериментальних зразків мусить забезпечувати мож­ливість вирішення експертних завдань. їх повинно бути тим більше, чим коротше досліджуваний текст (у середньому вважається 25-30 сторінок). Недостатня кількість або неповна відповідність вільних зразків умовам складання досліджуваного тексту потребує надання експериментальних зразків у більшому обсязі. Порушення вимог щодо кількості і якості текстів-зразків не дозволяє експерту зібрати необхідну інфор­мацію про особливості писемної мови автора і вирішити ідентифікаційне або інше завдання.

У матеріалах, наданих для судової експертизи писемної мови, має бути інфор­мація:

про осіб, авторство яких перевіряється (вік, стать, національність, освіта, воло­діння мовами, професія, вид і місце роботи, місце мешкання в даний момент і в ми­нулому, місце навчання і навчальні заклади, у яких навчався, чи страждає якимись захворюваннями, що можуть впливати на писемну мову, коло спілкування тощо);

про осіб, на чию адресу надіслано анонімний документ (чи знайомі вони з га­даним автором тексту, характер їх взаємовідносин, тривалість спілкування та ін.).

про регіони, звідки і куди була надіслана анонімна інформація, характер соці­альної обстановки, у якій вона складалася (це істотно, особливо для дослідження текстів публіцистичного характеру).