Глава 6. Криміналістичне дослідження письма

§ 1. Дослідження буквеного письма і підписів

Судове почеркознавство в криміналістиці визначається як система знань про за­кономірності почерку, прийоми його дослідження і методи вирішення завдань судо­во-почеркознавчою експертизою. Предмет судового почеркознавства багатогранний. Ним охоплюються:

вивчення закономірностей формування, функціонування і зміни функціональ­но-динамічного комплексу навиків, що лежать в основі почерку;

вивчення закономірностей експертного дослідження почерку;

розробка на основі виявлених закономірностей методів і методик вирішення за­вдань судово-почеркознавчої експертизи і використання їх під час експертних до­сліджень з метою встановлення фактів, що мають доказове значення, або для про­філактики злочинів.

Знання цих закономірностей складають зміст відповідних вчень, які у сукупності створюють наукову базу практичної діяльності — судово-почеркознавчої експертизи.

Почерк має навикову природу. Як автоматизована система рухів він формується на основі умовно-рефлекторної діяльності в процесі вправ у письмі під впливом чис­ленних зовнішніх і внутрішніх чинників. Механізм утворення індивідуальної систе­ми письмово-рухових навиків (почерку) у кожної особи протікає в специфічних умо­вах. Цим пояснюється одна з основних властивостей сформованого почерку — його індивідуальність. Другою істотною властивістю є стійкість ознак, обумовлена застиг­лістю виробленого динамічного стереотипу, що лежить в основі навика. Вона від­носна, тому що почерк у процесі життєдіяльності людини під впливом різноманіт­них чинників піддається певним змінам. Останнє виступає у вигляді варіантів ознак (іноді з'являється новий варіант почерку). Варіаційність свідчить про рухомість нер­вових зв'язків у корі головного мозку, про динамічність рухового навику, його спро­можність пристосовуватися до письма в незвичних умовах. Це також важлива влас­тивість почерку. Названі властивості навиків визначають можливість і надійність ви­користання почерку з метою одержання доказів.

Вивчення особливостей письмово-рухових навиків практично здійснюється за допомогою ідентифікаційних ознак. У теорії судового почеркознавства вони подані у вигляді системи загальних і окремих ознак, яка при експертному дослідженні припус­кає використання їх у визначеній послідовності — від загальних до окремих.

До загальних ознак належать ті, що характеризують рухові навики в цілому і ви­являються протягом усього рукопису. Це ознаки просторової орієнтації рухів у про­цесі письма і загальні ознаки власне почерку. Окремі ознаки відбивають особливос­ті рухів у письмових знаках, їхніх елементах і штрихах, у сполученнях літер і цифр.

Ознаки просторової орієнтації містять інформацію про навики розміщення рухів при письмі: про напрямок лінії письма в межах рядків (горизонтальний, такий, що піднімається, такий, що опускається) і форму рядків (прямолінійна, увігнута, випук­ла, ламана, ступінчаста, хвиляста), про розміщення рядків щодо друкарської лінії (на ній, вище, нижче або змішане), про переважний розмір інтервалів між словами по горизонталі і рядками по вертикалі (великий, середній, малий, нерівномірний), про розмір абзаців, розмір і форму лінії полів, про розташування в документі звертань,

38 Криміналістичне дослідження письма

резолюцій, дат, підписів щодо тексту, країв аркуша (якщо для цього не передбаче­но на бланку спеціальне місце).

Загальні ознаки почерку: ступінь виробленості, конструктивної складності, пе­реважні напрямок і форма рухів, темп письма, а також розмір, прогін, нахил, зв'яз­ність, натиск письмових знаків.

Ступінь виробленості — одна з найбільш складних і інформативних загальних ознак. Він характеризує рівень розвитку письмового навику як високий, середній або низький. У високовиробленому почерку йому відповідають, як правило, швидкий темп, велика зв'язність літер у словах, рівномірне натискування. Ступінь виробле­ності почерку — ознака стійка. Вона може бути змінена тільки у бік зниження. То­му, якщо буде встановлено, що в зразках почерк менше вироблений, цього достат­ньо для категоричного заперечення тотожності виконавця рукопису.

Конструктивна складність почерку визначається по тому, які рухи переважають в ньому: прості, складні, ускладнені чи спрощені. Прості рухи — це ті, що близькі до прописів. У складних письмові знаки містять збільшену кількість штрихів, пет-льових з'єднань, «прикрас» у вигляді завитків, петель, подовжених елементів, а в спрощених — утрату штрихів або елементів, як би «вирівнювання» елементів, на­явність прилеглих з'єднань, уривчасті штрихи.

Переважний напрямок рухів може бути правоокружним (т-образним, а), ліво-окружним (ш-образним, б), таким, що приводить (в), таким, що відводить (г), пере­важна форма рухів — округлою (ґ), прямолінійною (д) або кутастою (є) (рис. 13).

_ш>

в

_'/^/сС/

_/

и .ч/

_/

_/

_/

Рис. 13. Види переважних напрямків рухів

Дослідження буквеного письма і підписів 39

Темп визначається як швидкий, середній і повільний, у випадках навмисної змі­ни почерку (автопідробка, імітація) — як уповільнений (із слідами необгрунтованих припинень і тремтіння пишучого приладдя, підмалювань штрихів тощо).

Розмір письмових знаків може бути малим (при висоті до 2 мм), середнім (при висоті 2—4 мм) і великим (при висоті 4 мм і більше).

Прогін почерку визначається відношенням протяжності інтервалу між літерами до їхньої висоти: прогін середній, якщо інтервал дорівнює висоті, великий або ма­лий, якщо інтервал відповідно більше або менше половини висоти.

Ступінь зв'язності літер у почерку залежить від кількості безперервно виконаних літер у словах. Велика зв'язність припускає суцільне написання шести і більше літер у переважній більшості слів тексту, середня — чотирьох—п'яти літер, мала — двох—трьох у більшості слів. Іноді в почерку всі літери в переважній більшості слів виконуються роздільно, не сполучені між собою. Такий почерк характеризується як незв'язний.

По положенню поздовжніх осей літер почерк може бути з правим нахилом, з лі­вим нахилом, без нахилу і зі змішаним нахилом. Ознака нестійка.

Натискування може бути сильним, середнім або слабким. Ознака нестійка, змі­нюється частіше при письмі в незвичних умовах.

Окремими ознаками є: форма рухів при виконанні елементів літер (наприклад, надрядкової частини літери «б» — завиткова, а); напрямок рухів (наприклад, у дру­гому елементі літери «р» — лівоокружне, б); кількість рухів (наприклад, при вико­нанні другого елемента літери «к» — два рухи, в); розташування точки початку рухів (наприклад, у літері «В» — зліва, низьке — г) та ін. (рис. 14).

Розрізнено однакові ознаки можуть спостерігатися в однойменних літерах у по­черках різних осіб, проте індивідуалізує почерк лише ідентифікаційна сукупність стій­ких ознак. У достатній сукупності вона неповторна. Значущість останньої залежить від частоти повторювання ознак, що її складають, у почерках різних осіб: малопо-ширені ознаки більш цінні, і наявність 'їх в ідентифікаційній сукупності робить її більш значимою. У почеркознавстві визначені ймовірнісно-статистичні значущості ознак і використовуються модельні (кількісні) методики вирішення завдань усіх видів.

Об'єктами судово-почеркознавчої експертизи є рукописні тексти (літерні і циф­рові) різного обсягу і підписи, у яких відобразилися навики рухової характеристики письма — почерк. Спираючись на досягнення судового почеркознавства як наукову базу судово-почеркознавчої експертизи, використовуючи традиційні (якісні) і модель­ні (кількісні) методики, досвідчені у даній галузі знання фахівці за завданнями слід­чих вирішують три класи задач: ідентифікаційні, класифікаційні і діагностичні.

Ідентифікаційні дослідження спрямовані на встановлення (заперечення) тотож­ності конкретної особи по рукопису, підпису або виконавця декількох рукописів (для звуження групи, коли слідство ще не має інформації про коло осіб, причетних до їхнього написання). Встановлення виконавця підпису з числа гаданих виконавців в усіх випадках потребує вирішення іден­тифікаційного завдання насамперед про можливе виконання підпису тією зсобою, під іменем якої вона значить­ся, або з імітацією її підпису¹. Потім ве­дуться ідентифікаційні дослідження ізодо інших осіб.

Це не поширюється на підписи від вигаданих осіб.

Рис. 14. Деякі окремі ознаки

40 Криміналістичне дослідження письма

Вирішення класифікаційних завдань пов'язане зі з'ясуванням статі виконавця або його віку (писав школяр визначеного класу або особа, яка давно, на шкільному рів­ні, залишила письмову практику). Для даних досліджень обов'язкове дотримання ста­лих вимог. Так, ймовірнісно-статистична методика диференціації рукописів на чоло­вічі і жіночі застосовна тільки до текстів обсягом не менше однієї сторінки і за умов, що почерк не перекручений. Встановлення віку виконавця можливе по рукописних текстах такого ж обсягу і здійснюється іноді в комплексі з методикою дослідження писемної мови. До класифікаційних завдань відноситься з'ясовування, чи володіє особа навиками ліворучного письма або письма яким-небудь спеціальним шрифтом (тобто чи звичне для даної особи письмо лівою рукою або будь-яким «друкарським» шрифтом). Вирішення даних завдань дозволяє віднести особу до однієї з груп (що мають або не мають навиків такого письма).

Діагностичні дослідження спрямовані на з'ясовування обставин, прямо не пов'яза­них з ідентифікацією виконавця або груповою належністю. У процесі розслідування досить часто виникає необхідність встановити інші факти:

про придатність короткого запису (написаного, наприклад, на незвичній поверх­ні) для ідентифікації виконавця;

про навмисну зміну (перекручення) свого почерку (підпису) особою, що писала (розписувалася);

про імітацію почерку (підпису) іншої (конкретної) особи¹;

про написання рукописного тексту (виконання підпису) у незвичних для вико­навця зовнішніх умовах або в незвичному психофізіологічному, фізичному або нер­вовому стані в момент письма.

У цілому можливості вирішення названих завдань у кожному випадку залежать від багатьох чинників: від інформативності графічного об'єкта (чи є в ньому достат­ня сукупність ідентифікаційних ознак), від способу виконання тексту (перекручуван­ня, імітація), від подібності почерків, його побудови та ін., а також від способу «ви­готовлення» документа (рукописний або ксерокопіювання) тощо.

Ухвалення рішення про призначення судово-почеркознавчої експертизи базу­ється на розумінні значення графічного матеріалу, вміщеного в документі: він — пря­мий носій інформації про конкретну особу (хто писав, хто розписався, у якому стані, за яких умов тощо). Проведення почеркознавчої експертизи — засіб одержання кон­кретних даних про виконавця короткого запису, підпису, досить великого тексту. Для цього необхідно належним чином підготувати відповідні матеріали.

Поняттям підготовки матеріалів для почеркознавчої експертизи в цілому охоплю­ються:

попереднє дослідження документів, що містять графічні об'єкти;

добір і систематизація документів з літерними рукописними текстами, цифрови­ми записами і підписами, що потребують експертного дослідження;

визначення кола осіб — гаданих виконавців текстів і підписів;

збирання документів з вільними зразками їхнього письма і підписів;

одержання від них експериментальних зразків письма і підписів у належних умовах;

виявлення документів з умовно-вільними зразками їхнього письма і підписів;

збирання для експерта відомостей, що мають відношення до об'єктів майбутньої експертизи.

1 Досить часто це завдання вирішується як проміжне під час ідентифікаційного дослідження.

Дослідження буквеного письма і підписів 41

Підготовка до призначення судово-почеркознавчої експертизи починається з ці­леспрямованого попереднього дослідження зібраних матеріалів, у першу чергу гаданих об'єктів експертизи. Попереднє дослідження не варто змішувати зі слідчим оглядом документів. Це — непроцесуальна дія. Вона спрямована на ретельне, більш повне (ніж при огляді) вивчення слідчим відповідних документів, у необхідному випадку за участю спеціаліста-криміналіста в сприятливих умовах, із використанням у міру по­треби науково-технічних прийомів і засобів криміналістичної техніки (звичайно луп, мікроскопа, світлофільтрів, освітлювачів).

У ході дослідження записів звертається увага на те, як вони виконані (винятко­во акуратно або недбало), що значною мірою залежить від цільового призначення документа, на вид використаного приладдя для письма, на тип письма (скоропис, ліворучне, стилізоване, з використанням друкарських форм знаків та ін.), на темп письма (вільний або з явними ознаками сповільненості, маскування: обведення зна­ків, підмалювання штрихів, дописки).

Попереднє дослідження документів дозволяє:

достатньо швидко одержати максимально повну (у межах можливостей слідчо­го) інформацію про документ;

із загальної маси відібрати документи, що містять інформацію, яка може бути одержана шляхом експертних досліджень;

прийняти остаточне рішення про призначення певних судових експертиз;

намітити час і послідовність призначення і проведення експертиз;

чітко визначити ціль і сформулювати питання експертам;

згрупувати документи за відповідними критеріями (за епізодами розслідування, за видом документів або об'єктів, за обставинами, що підлягають встановленню, за гаданими виконавцями текстів або підписів, за особами, від імені яких значаться під­писи, й ін.);

окреслити коло осіб, причетних до виконання тексту, коротких записів, підписів;

з'ясувати обставини й умови виконання записів і підписів, про які потрібно пові­домити експертів;

зорієнтуватися в особливостях підготовки необхідних порівняльних матеріалів (зразків);

визначити умови, в яких варто відбирати експериментальні зразки почерку і під­писів.

Потрібно мати на увазі, що в процесі попереднього дослідження може бути прий­няте рішення про обов'язкове призначення судово-почеркознавчої експертизи, ос­кільки іншим шляхом одержати необхідну інформацію неможливо.

У ході попереднього дослідження з усієї маси документів відбираються ті, із яких слідчий без експертизи не може одержати достатньо повну інформацію про виконав­ців рукописів, окремих записів, підписів та інші обставини. Таких документів може виявитися багато. Природно, на експертизу вони можуть бути надіслані з постано­вою слідчого усі відразу, проте дослідження великого кола питань одним експертом виявиться досить тривалим. Прискорити проведення подібних багатооб'єктних екс­пертиз можна, використовуючи випробуваний слідчою і експертною практикою при­йом. Усі документи доцільно розділити на групи, і експертизу призначати не для всіх документів відразу, а в міру підготовки матеріалів¹. За розсудом слідчого з урахуван-

! У таких умовах над матеріалами справи одночасно можуть працювати декілька експертів, а слідчий продовжує готувати наступні матеріали для майбутніх експертиз.

42 Криміналістичне дослідження письма

ням очікуваної інформації документи групуються, наприклад, за епізодами розсліду­вання або в хронологічному порядку (за роками), або за видами документів (платіж­ні відомості, рахунки, доручення тощо), за об'єктами дослідження (тексти, короткі записи, підписи); доцільно групувати за особами (документи, що виходили від од­нієї особи), за колом гаданих виконавців і за іншими ознаками, які слідчий знайде доцільними.

Для судово-почеркознавчих експертиз документи подаються в оригіналі, хоча в деяких (виняткових) випадках ідентифікаційні дослідження почерку можуть бути про­ведені за документами, виготовленими ксерокопіюванням¹.

Варто звернути увагу і на те, що у певних випадках методиками дослідження пе­редбачені жорсткі вимоги до обсягу тексту й особливостей його виконання. Так, пи­тання про стать і вік виконавця можуть вирішуватися за умов, що рукописний текст документа займає не менше однієї сторінки і почерк у ньому не перекручений.

Вкрай обмежений графічний матеріал в окремому одно-двозначному запису, у записах, що були піддані виправленням, інтенсивному обведенню штрихів, є явно непридатним для ідентифікації виконавця (він не містить в собі ідентифікаційну су­купність ознак почерку особи, що писала). Проте це не означає, що за стислими за­писами ототожнення виконавця взагалі неможливе.

При винесенні постанови про призначення експертизи коло осіб, причетних де виконання рукописних реквізитів документа, в основному визначено у питаннях. Із формулювань запитань мають бути зрозумілі прізвища, імена і по батькові (повніс­тю) осіб, що могли бути виконавцями конкретних текстів або записів у документах (указуються реквізити для індивідуалізації останніх).

Підготовка порівняльних матеріалів для експертного дослідження провадиться від­повідно до вимог ст. 199 КПК України, Інструкції про призначення і проведення су­дових експертиз і Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призна­чення судових експертиз (Наказ Міністерства юстиції від 8 жовтня 1998 р., № 53/5),

Вільні зразки почерку і підписів є в документах, що з'явилися до порушення кримінальної справи і поза зв'язком із його обставинами. Між ними і документами, що надсилаються на експертизу, не повинно бути великого проміжку в часі вико­нання. Призначення вільних зразків у матеріалах експертизи — бути еталоном не­змінного письма (підпису) конкретної особи. Вони повинні бути написані в звичних умовах, по можливості тим саме приладом для письма, як і спірні тексти (підпи­си) — олівцем, пером, кульковою ручкою або маркером. Документи із записами (і під­писами) показуються виконавцю, щоб переконатися, що вони виконані ним особи­сто. Тільки після цього обов'язково засвідчуються слідчим як вільні зразки почерку (підпису) цієї особи.

Експериментальні зразки почерку доповнюють вільні. Вони відбираються відпо­відно до процесуальних вимог ст. 199 КПК України спеціально для експертизи, під диктовку слідчого. Для диктовки використовується сам текст документа, якщо це припустимо з тактичних або етичних міркувань. Спочатку вони виконуються в звич­них для письма умовах (звичні для написання рука, поза, матеріали письма, освіт­леність, швидкість), а потім в умовах, аналогічних тим, у яких писався текст, що під­лягає дослідженню (наприклад, незвичною лівою рукою, стоячи, лежачи, без окуля­рів, якщо звичайно вони використовуються, у прискореному темпі, крейдою на стіні, «друкарськими» літерами та ін.). Умови, за яких отримані зразки, вказуються на від-

1 Перед призначенням такої експертизи доцільно проконсультуватися з почеркознавцями судово-експертної усганови

Дослідження буквеного письма і підписів 43

повідних аркушах. Вони фіксуються в протоколі, що направляється експерту з мате­ріалами справи.

Звичайно вільні й експериментальні зразки почерку і підпису подають для іден­тифікаційних досліджень. Проте треба враховувати, що переважну більшість діагнос­тичних завдань неможливо вирішити без порівняльного дослідження (про перекру­чування почерку або підпису, імітацію почерку або підпису іншої особи, письмо у незвичних зовнішніх умовах або в незвичному стані, нерідко і для з'ясування змісту запису). Потрібен «еталон» — зразки почерку (або підпису), виконані в звичних, при­родних умовах.

При підготовці порівняльного матеріалу для експертизи необхідно користувати­ся загальним правилом: чим коротше спірний запис, тим складніше дослідження і тим більше потрібно зразків почерку. Підбираючи зразки для дослідження коротких записів, треба орієнтуватися на зразки, що містять однакові письмові знаки і сполу­чення літер (графічні об'єкти повинні бути порівняними). При відібранні експери­ментальних зразків необхідно диктувати текст досліджуваного документа (якщо це не суперечить тактиці розслідування й етичним нормам).

Крім вільних і експериментальних зразків доцільно надавати так звані умовно-вільні зразки почерку. Вони є в матеріалах справи у вигляді заяв, пояснень, скарг й інших написаних до порушення справи, але в зв'язку з її обставинами документах. Це дуже інформативний вид зразків: вони містять порівняний графічний матеріал, як правило, неперекручений. Дотримання названих рекомендацій з підготовки мате­ріалів сприяє більш повному і глибокому дослідженню, правильному вирішенню екс­пертних завдань і проведенню експертизи в найбільш стислі строки.

Поширеними об'єктами судово-почеркознавчої експертизи є підписи. Підпис — це вироблений людиною особистий посвідчувальний знак. У підписах розрізнюють­ся три види транскрипції (рис. 15): літерна (складається з літер прізвища, інколи з ініціалами, а), умовна або штрихова (літер немає, є лише умовні штрихи з розчер­ком або без нього, б) і змішана (складається з літер і штрихів із розчерком або без нього, в). Транскрипція залежить від особи, що виробляє свій підпис шляхом тре­нування. Нерідко, уже в процесі практики, в людини з'являється декілька варіантів підпису.

У структурі підпису вирізняються: монограма з ініціалів і першої літери прізви­ща (а), середня частина (б) і розчерк (в) (рис. 16). Монограма і розчерк є не завжди. Часто підпис відрізняється від почерку більшим ступенем автоматизації і виробле­ності рухів.

Формування підписів відбувається на базі почеркових навиків, і в них відобра­жуються основні їх властивості — індивідуальність і відносна стійкість. У системі оз-К2к підпису специфічними є його транскрипція і структура розчерку.

Рис. 15. Види транскрипції підпису:

а — літерна; б — умовна; в — змішана.

Рис. 16. Структура підпису

44 Криміналістичне дослідження письма

У документах, що надходять для експертизи, підписи можуть бути виконані осо­бами, від імені яких вони значаться, та іншими особами від їхнього імені або від іме­ні неіснуючих (у тому числі вигаданих) осіб. Дану обставину необхідно точно вста­новити до призначення експертизи під час попереднього дослідження і повідомити про неї експерта. її потрібно враховувати у формулюванні питань і відповідно при збиранні зразків. Це впливає на вибір експертом методики дослідження підписів. Якщо перед підлягаючим експертному дослідженню підписом стоїть слово «за» або умов­ний знак, що має таке ж змістовне значення, необхідно допитати осіб, знайомих із підписом людини, яка повинна була розписатися (бухгалтери, касири, товариші по службі, родичі та ін.), про те, хто міг би розписатися у даному випадку в силу свого посадового становища або за іншими підставами. Якщо особа визнає факт виконан­ня підпису, з її допомогою можуть бути з'ясовані істотні для експертизи обставини про умови, за яких виконувався підпис: про стан виконавця (хворобливий, фізичний, наприклад, сп'яніння, і психофізіологічний — втома, хвилювання тощо), його позу (лежачи, стоячи), інші незвичні умови — без окулярів, без підкладки, незручним для письма предметом та ін.; встановлюється, чи не змінювався в цей період підпис (на­приклад, у зв'язку зі зміною прізвища або за інших обставин).

Під час судово-почеркознавчої експертизи підписів вирішуються ідентифікацій­ні і деякі діагностичні завдання. Останні пов'язані зі встановленням факту виконання підпису шляхом навмисного перекручування з метою наступної відмови від нього (автопідробка) або з імітацією справжнього підпису, зі з'ясовуванням деяких умов нанесення сумнівного підпису (у незвичній позі — лежачи, стоячи, без опори на ру­ку, під впливом вікових змін, при обмеженому зоровому контролі або в умовах не­достатнього освітлення, або в стані алкогольного сп'яніння та ін.).

У формулюванні завдань експерту потрібно враховувати, чи виконаний підпис від імені існуючої або вигаданої особи, за яких умов він зроблений. Дуже важливо визначити коло осіб — гаданих виконавців підпису, а також обставини. Відповідно до завдань готується порівняльний матеріал. З'ясовуючи, чи існує особа, від імені якої значиться підпис, потрібно звертати увагу на ініціали. При їх розбіжності вар­то з'ясувати причину цього (це може бути звичайна помилка в записі, за цим може стояти інша особа, нарешті, у документі може бути навмисно зазначена неіснуюча або вигадана особа).

У формулюванні завдання досить часто припускаються такої помилки: у ситуа­ції, коли для слідчого очевидно, що підпис несправжній, відразу ставиться питання про виконання його будь-ким із «підозрюваних» у цьому осіб. Водночас методикою дослідження підписів (із метою забезпечення його повноти й обґрунтованості вис­новку) передбачено як перший етап обов'язкове вирішення питання про істинність підпису. Таким шляхом установлюється (або виключається) факт перекручування під­пису тією особою, від імені якої він нанесений, або виконання його з імітацією, що істотно впливає на наступне дослідження. Тому при призначенні ідентифікаційної екс­пертизи підписів (за винятком випадків дослідження підписів від імені вигаданих осіб) у першу чергу повинно бути поставлене питання про істинність підпису («Чи самим Н. виконаний підпис від його імені?..») і тільки після цього ставиться питання про ви­конання його іншою особою.

Підготовка матеріалів для експертизи підписів має деякі особливості. По-перше, необхідні вільні й експериментальні зразки не тільки підписів, а й почерків. Бажано, щоб серед останніх були порівняльні зі спірним підписом літеросполучення, букви прізвища й ініціалів. По-друге, потрібні вільні й експериментальні зразки підписів і

Дослідження цифрового письма 45

почерків як особи, від імені якої значиться спірний підпис, так і гаданих виконавців (якщо припускається, що підпис може виявитися несправжнім). По-третє, серед зраз­ків повинні бути підписи у всіх варіантах транскрипції, використовуваних особою, і найбільше таких, що відповідають транскрипції спірного підпису.

У матеріалах, що надсилаються на експертизу, повинні бути вільні й експери­ментальні зразки особистих підписів і почерків як тих, від імені кого значаться сум­нівні підписи, так і гаданих виконавців. У зразках мають бути подані усі використо­вувані особою варіанти транскрипції підписів. Як правило, вони знаходяться в ана­логічних за цільовим призначенням документах. Для проведення експертизи звичайно достатньо зібрати по 12-15 (іноді більше) зразків підпису і по 5-7 аркушів зі зраз­ками почерку кожної особи.

Перед відібранням експериментальних зразків неприпустимо показувати підпи­си, відносно яких призначена експертиза. Зразки відбираються у звичних умовах, пропонується виконати підписи в усіх використовуваних варіантах транскрипції (зви­чайно не менше 25-30 підписів). При цьому не варто відбирати по 50-100 підписів на одному аркуші, бо в такому разі вони виконуються під зоровим контролем осо­би і повторюють раніше написаний варіант підпису, варіаційність ознак у них обме­жена. Найбільш якісними вважаються експериментальні зразки, коли на кожному аркуші є небагато (по 3-5) підписів. Доцільний такий метод одержання експеримен­тальних зразків: належить продиктувати особі короткий текст, що містить її прізви­ще, ім'я і по батькові, слова з літеросполученнями, відповідно підписам, наприклад, «Експериментальні зразки мого (повністю прізвище, ім'я і по батькові) почерку і під­пису, відібрані в прокуратурі... району під диктовку слідчого в звичайних умовах». Потім запропонувати особі 3—5 раз звично розписатися своїм підписом. Зразки мож­на виконувати на 12-15 невеликих аркушах «Для нотаток». Кожний заповнений ар­куш одразу відбирається і пропонується писати на наступному. Подібним чином слід одержати експериментальні зразки почерку і від гаданих виконавців підпису: коли їм пропонується написати прізвище, ім'я і по батькові особи, від імені якої нанесе­но сумнівний підпис, і потім виконати довільно підпис від імені цієї особи і розпи­сатися власним підписом.

Одержані зразки складуються в конверт, на якому слідчий робить засвідчуваний адпис. Про зібрані вільні, експериментальні і умовно-вільні зразки він вказує в по-:танові про призначення експертизи і разом з усіма документами надсилає їх до су-:ово-експертної установи.