Класифікація питань анкети (Горбатов )д.С.:

№	Ознака	Вид питань
1	За змістом питання:	1. Питання про факти свідомості людей, призначені для виявлення думок, мотивів, очікувань, планів, оцінних думок респондентів; 2. Питання про факти поведінки людей – виявляють реальні вчинки, дії і результати діяльності людей. 3. Питання про рівень інформованості – чи знаєте? чи читали? чи чули? 4. Питання про правдивість (про соціальну бажаність) – наскільки респондент в своїх відповідях прагнув виглядати в очах дослідників найкращим чином; 5. Питання про думку людини про себе; 6. Питання про особу респондента соціально-демографічного характеру, що стосуються його статі, віку, освіти, професії, сімейного стану тощо. Їх наявність дозволяє надалі обробляти матеріал анкетування в межах тієї або іншої підгрупи людей, при необхідності зіставляючи схожу інформацію з різних підгруп.
2	За формою відповіді	1. Закриті питання містять повний набір можливих варіантів відповіді. Кількість виборів (один або декілька) зазвичай обмовляється в інструкції. Способи пред'явлення варіантів відповідей для закритого питання: а) у дихотомічній формі у вигляді протилежних, взаємовиключних відповідей (типу «так – ні», «вірно –невірно» і т. д.); б) у поліваріантній формі у вигляді «меню відповідей», де можна зупинитися на декількох з них. Наприклад: «Які предмети шкільної програми вам подобаються? а) математика; б) фізика; в) література і мова; г) хімія тощо; в) у шкальній формі – використовується, коли необхідно виразити інтенсивність відношення, переживання, враження тощо. Пропоновані відповіді можуть виглядати таким чином: • повністю згоден; • згоден, але бувають виключення; • не знаю; • не згоден, але іноді буває; • абсолютно не згоден; г) таблична форма. 2. Відкриті – не містять варіантів відповідей і пропонують власну активність респондента. Наприклад, «Що ви можете сказати про кредитну систему освіти?» 3. Полувідкриті – перелік альтернатив поряд з графою індивідуальної відповіді. Наприклад, «Где бы вы хотели провести каникулы?»: 1) в санатории; 2) у родственников; 3) дома; 4) свой вариант __________________
3	За способом формулювання:	1. Прямі – спрямовані на безпосереджнє, відкрите отримання інформації від респондента. Наприклад, «Что вам мешает хорошо учиться?». Проте достатньо часто на відкрите питання випробовувані схильні давати соціально схвалювані відповіді. 2. Непрямі - зазвичай зв'язані з використанням якої-небудь уявної ситуації. Це напівпроективні питання, де респондент оцінює не зі своєї особистої позиції, а як учасник запропонованої йому ситуації. Наприклад, «Є студенти, які не справляються з учбовим навантаженням. Як ви думаєте, чому?»
4	За функцією	1. Інформаційні (основні) направлені на отримання інформації від кожного респондента. 2. Питання-фільтри використовують, коли необхідні зведення не від всієї сукупності респондентів, а тільки від частини з них. Це своєрідна «анкета в анкеті». Початок і закінчення фільтру звичайно чітко позначають графічно. Наприклад: «Наступні три питання тільки для студентів-психологів (1,2,3) Увага! Далі питання для всіх» 3. Контрольні – уточнюють правильність повідомлених респондентами відомостей. Дозволяють виключити з подальшого розгляду недостовірні відповіді або навіть анкети.

Вимоги до питань анкет: 1. Питання повинне бути зрозуміле; 2. Питання не повинне містити елементів соціальної бажаності – не повинно бути «підказок», правильних відповідей; питання не повинне акцентувати позитивності або негативності відповіді; з питання не повинно бути зрозуміле, яку відповідь хоче отримати дослідник; 3. Питання не повинне кривдити людини або зачіпати її честі (переважно анонімні питання); 4. Слід використовувати деякі питання жартівливого характеру для зниження емоційної напруги респондента; 5. У питаннях не повинно бути термінів, які можуть бути незрозумілі респондентам або зрозуміли ними неоднозначно; 6. Кількість слів в питанні не повинна перевищувати об'єму короткочасної пам'яті.

Вимоги до оформлення анкети: 1. Анкета повинна містити вступ, який містить мету, завдання дослідження, вказівку на те, хто проводить дослідження. 2. Указується техніка заповнення анкети. 3. Питання і відповіді слід розташовувати на одній сторінці для зручності респондентів. 4. На початку анкети повинні міститися легкі питання, в середині – складніші, в кінці слід поміщати простіші питання.

Обробка анкети: 1. Стадія попередньої підготовки до обробки: а) перевірка на точність, повноту і якість заповнення протоколів; б) кодування інформації. 2. Обробка первинної інформації – побудова табуляграми; 3. Узагальнення і відображення результатів дослідження – угрупування респондентів по різних смислових групах, обчислення можливих статистичних величин; 4. Інтерпретація даних – надання смислового змісту числовим величинам. 5. Оформлення результатів дослідження.

Анкетування як метод дослідження має свої переваги і недоліки (Горбатов Д.С.):

Переваги анкетування	Недоліки
Висока оперативність отримання інформації; Можливість організації масових обстежень за порівняно короткий час; Порівняно мала трудомісткість процедур підготовки і проведення досліджень, обробки їх результатів; Відсутність впливу особистості і поведінки опитувача на роботу респондентів; Невираженість у дослідника відносин суб'єктивної пристрасті до кого-небудь з респондентів	Відсутність особистого контакту не дозволяє змінювати порядок і формулювання питань залежно від відповідей, поведінки респондентів; Суб’єктивізм, випадковість відповідей, складність перевірки їх правильності та щирості, на підсумки таких «самозвітів» впливають неусвідомлювані установки і мотиви респондентів або бажання їх виглядати у вигіднішому світлі.

За допомогою анкетного дослідження можна зібрати великий обсяг матеріалу, що дає підстави вважати одержані відповіді достатньо достовірними.

За формою анкети схожі на особистісні опитувальники (тести), проте, на відміну від останніх, не мають жорстких, стандартизованих критеріїв і відповідно стандартних схем інтерпретації. Анкети призначені, як правило, для отримання загальної інформації про історію життя людини, її інтересів, думок з того або іншого питання. На їх підставі не можна робити висновки про індивідуально-психологічні особливості людини, формулювати психологічний діагноз.

Глибина, повнота відповідей, їх достовірність залежать від уміння дослідника грамотно побудувати конструкцію опитувальника.

Типові помилки, що виникають при безграмотному конструюванні питань: щодо зовнішніх ознак, пов'язаних з недоліками в складанні анкети – відсутність порядку у відповідях (пропуски питань) унаслідок невдалого формулювання питань, використання спеціальних термінів, що заважають їх розумінню; переважання одноманітних відповідей типу «все або нічого» (відсутність відмінностей у відповідях респондентів — результат високої стереотипності питання); велику кількість відповідей «не знаю, важко відповісти» — розпливчатість, невизначеність питань; велика кількість недоречних коментарів опитуваних — неповний перелік можливих альтернатив відповіді; значний відсоток відмов – погана композиція анкети, незадовільна інструкція анкети тощо.

Критичні зауваження цьому методу виражаються з приводу можливості довіри інформації, отриманій з безпосередніх відповідей випробовуваних, по суті з їх самозвітів, а також неможливості передбачити реакцію випробуваних на питання анкети та змінити питання в процесі дослідження.

11. Тестування як метод вивчення психіки. Вимоги до проведення тестування.

В психодіагностичній практиці широко поширене психологічне тестування (від англ. тест - випробування).

Тестування – процедура отримання емпіричних даних про об'єкти дослідження за допомогою спеціально підібраних питань або завдань (тести), орієнтованих на вивчення здібностей до відчуття, сприйняття, обробки і віддзеркалення інформації (тести «інтелекту») або на виявлення особливостей особистісної сфери людини (здібностей, характерологічних рис, властивостей особистості).

Психологічне тестування – метод вимірювання і оцінки психологічних характеристик за допомогою спеціальних методик (тестів).

Тест (від англ. test – проба, іспит, перевірка) – сукупність стандартизованих завдань, що стимулюють певну форму активності, результати яких піддаються кількісному і якісному опрацюванню і дають змогу встановити індивідуально-психологічні особливості особистості.

Тест є коротким, стандартизованим, зазвичай обмеженим в часі особливим випробуванням, в ході якого досліджуваний виконує або спеціально розроблене завдання, або відповідає на питання, що відрізняються від питань анкет або інтерв'ю. Питання в тестах носять непрямий характер. Тести призначені для встановлення наявності чи відсутності вже відомих психологічних особливостей у досліджуваних.

У психологічному сенсі термін «тест» був запропонований Френсисом Гальтоном, творцем перших антропометричних тестів. Родоначальником психологічного тестування вважається Джеймс Кеттелл, що розробив декілька десятків тестів, направлених на оцінку сенсомоторних процесів. У певному значенні тест раніше розглядався як різновид експерименту (так званий, «діагностичний експеримент»). Одну з найперших спроб розробити тести зробив Ф. Гальтон (1822-1911) в Лондоні. У 1905 р. французький психолог А. Біне створив один з перших психологічних тестів для оцінки інтелекту. Розвиток даного напряму у вітчизняній психології того часу пов'язаний з іменами А.Ф. Лазурського (1874-1917), Г. І. Россолімо (1860-1928), В. М. Бехтерева (1857-1927) і П. Ф. Лесгафта (1837-1909).

Компоненти тесту: 1) інструкція для психолога; 2) інструкція для обстежуваного; 3) стимульний матеріал (завдання, запитання); 4) ключі (спосіб обробки результатів); 5) тестові норми; 6) інструкції та інтерпретації. Обробка результатів тестів полягає в співвіднесенні отриманих данних з певними параметрами оцінки (напр., з характеристиками особистості) за допомогою «ключа». Підсумковий результат виражається в тестовому показнику, який є відносним. Їх діагностичне значення зазвичай визначають через співвідношення з нормативним показником, отриманим статистично на значному числі досліджуваних.

Виділяють наступні види тестів:

Види тестів
За спрямованістю (в залежності від предмету вимірювання)	Тести інтелекту (вимірювання загальних здібностей)
	Тести спеціальних здібностей (вимірювання рівня розвитку окремих аспектів інтелекту)
	Тести особистості (вимірювання неінтелектуальних проявів – емоцій, мотивів тощо)
	Тести критеріально-орієнтовані (вимірювання щодо визначеного критерію, наприклад, складність завдань)
	Тести досягнень (оцінка досягнутого рівня здібностей, навичок, умінь)
	Тести креативності (вимірювання творчих здібностей)
За формою процедури дослідження (в залежності від кількості досліджуваних)	Тести індивідуальні (лише індивідуальна взаємодія)
	Тести групові (для одночасного обстеження групи осіб)
За особливостями і характером тестових завдань	Тести вербальні (опосередковані мовною активністю, побудовані на використанні мови, коли досліджуваний, виконуючи завдання, повинен не здійснювати дії, а описати їх словами)
	Тести практичні (завдання в наочній формі, що дає змогу моделювати конкретні операції)
За часовими обмеженнями	Тести швидкості (обмеження в обсязі завдань та в часі їх виконання)
	Тести результативності (вимірювання і фіксування результату)
За оснащеністю	Тести бланкові (самостійна робота обстежених за бланками)
	Тести апаратурні (з використанням спеціального обладнання, компютерні та компютеризовані тести)
За діагностичною місткістю	Гомогенні тести (вимірювання однієї властивості психіки)
	Гетерогенні тести (вимірювання сукупності проявів психіки за спільними рисами чи властивостями)

Така класифікація припускає взаємну включеність різних видів тесту. Наприклад, тест досягнень може бути: вербальним, бланковим, груповим.

Гордон Оллпорт запропонував розрізняти в психологічному тестуванні методи прямі і непрямі. А американський психолог Саул Розенцвейг запропонував розділяти методи на суб'єктивні, об'єктивні і проективні.

Якщо інформація, що отримується при тестуванні, будується на самооцінці випробовуваним своїх особистісних властивостей, своєї поведінки, то такі тести називаються суб'єктивними, які в основному представлені різними опитувальниками.

Іноді використовується замість поняття тест або опитувальник формулювання «шкала» – це одновимірні особистісні опитувальники, що діагностують наявність або ступінь вираженості однієї властивості. Наприклад, «Шкала тривожності», «Шкала досягнення».

Об'єктивні тести – тести на основі виконання завдань з чітко структурованою, фіксованою процедурою. Залежно від предмету дослідження і типу завдань розрізняють наступні види об'єктивних тестів: 1. Тести особистості («Тест замаскованих фігур» Г.Віткина). 2. Тести інтелекту: • вербальні («Прості і складні аналогії»; «Виключення зайвого»; «Логічні зв'язки»); • невербальні («Піктограми»; «Прогресивні матриці Равена»); • комплексні («Тест Векслера»; «Тест Гілфорда»). 3. Тести здібностей (загальних і спеціальних). 4. Тести креативності (Тест Торренса); 5. Тести досягнень (усні; письмові; тести дії).

Техніки, засновані на використанні принципу проекції, називаються проективними. Проективні тести – група методик, спрямованих на дослідження особистості на основі аналізу особливостей її взаємодії з зовнішньо нейтральним матеріалом, який через невизначеність стає обєктом проекції. В них здійснюється символічне перенесення випробовуваним змісту свого внутрішнього світу на зовнішні предмети. В різноманітних проявах активності людини в тій чи іншій мірі проектуються приховані прагнення, неусвідомлювані проблеми.

Найбільш істотною ознакою проективних технологій (методик) є використання в них невизначених, неоднозначних стимулів, які випробовуваний повинен конструювати, доповнювати, інтерпретувати.

Проективні тести – тести, які складаються з таких стимулів, реагуючи на які людина проектує (виявляє) властивості, притаманні її особистості, для чого їй пропонується тлумачення події, відновлювання цілого за деталями, надання сенсу неоформленому матеріалу, створення оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

Загальні ознаки проективних методик: 1) невизначеність та неоднозначність стимулів; 2) відсутність обмежень у виборі відповіді; 3) відсутність оцінки відповідей як правильних чи неправильних.

Отже, проективні тести найчастіше спрямовані на встановлення наявності певних психічних властивостей у даної людини.

Ця категорія тестів припускає вільну інтерпретацію дослідником виконуваних випробовуваним завдань (наприклад, за найбільш переважним для випробовуваного вибором колірних карток визначається його емоційний стан). Проте тести проектного типу пред'являють підвищені вимоги до рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи психолога, а також вимагають наявність досить високого рівня інтелектуального розвитку випробовуваного.

Використання проективних методів з метою діагностики пов'язане з так званим асоціативним експериментом, розробленим К.Г.Юнгом. Сам термін, що позначає дану групу методик, прийшов з психоаналізу. Поняття проекції як один із захисних механізмів пов'язано з неусвідомленим перенесенням суб'єктом власних властивостей і станів на кого-небудь з оточуючих.

Існує безліч класифікацій методик, заснованих на принципі проекції: 1) конститутивні – структуризація, оформлення стимулів, додання їм сенсу (Тест «Чорнильні плями Роршаха»; «Таутофон» С. Розенцвейга, Д. Шакова); 2) конструктивні – створення з оформлених деталей осмисленого цілого («Тест світу» Ловенфельда); 3) інтерпретативні – тлумачення деякої події, ситуації («Тематичний апперцепції тест» (ТАТ) Меррея); 4) катартичні – здійснення ігрової діяльності в спеціально організованих умовах («Психодрама» Д.Морено; «Тест ляльок» А.Вольтмана); 5) експресивні – малювання на вільну або задану тему («Малюнок сім'ї» В.Вульфа; «Дом-дерево-людина» Дж.Бука; «Неіснуюча тварина»і ін.); 6) імпресивні – перевага одних стимулів перед іншими («8–ми колірний тест» М.Люшера); 7) аддитивні – завершення пропозиції, розповіді, історії («Незакінчені речення»).

Застосування проективних методик передбачає: 1. Неструктурованість, невизначеність стимульного матеріалу, що допускає можливості бути використаним або тлумаченим найрізноманітнішими способами. На перший план виступає не його об'єктивний зміст, а то асоціативне відношення, яке виявляється в процесі дій з ним; 2. Формулювання інструкцій в найзагальнішому і коротшому вигляді, що залишає значну свободу для самовираження і фантазії; 3. Створення атмосфери доброзичливості при повній відсутності оцінних думок з боку дослідника. Тут не може бути правильних і неправильних відповідей; 4. Неінформованість випробовуваного в діагностичній значущості його дій і слів, що дозволяє уникнути умисних або мимовільних спотворень при проекції особистості.

Існують вказівки за основними принципами діагностики, ті або інші значення варіантів поведінки випробовуваних. Але цього, як правило, недостатньо для повноцінної дослідницької діяльності. Необхідна професійна компетентність отримується в ході тривалої практики під керівництвом фахівців.

Переваги проективних тестів

Недоліки

1. Орієнтовані на неусвідомлювані або не цілком усвідомлені психічні феномени, на ті аспекти особистості, які зазвичай приховані для спостереження. 2. Непрямий спосіб звернення до особистісних особливостей випробовуваних не приводить в дію психологічні захисні механізми, здатні спотворити картини внутрішнього світу. 3. Невизначеність дослідницької ситуації допускає велику різноманітність можливих поведінкових реакцій, що майже не відчувають на собі стороннього тиску. При цьому індивідуальні особливості особистості отримують цілком адекватний вираз

1. Не мають строго уніфікованих процедур проведення. 2. Суб'єктивність інтерпретації, зокрема, є небезпека вторинної проекції, коли дослідник, знаходячись під впливом власних внутрішніх проблем, часом грає роль «кривого дзеркала», тобто спотворює інтерпретацію. 3. В даний час не отримано достатньо переконливих доказів валідности і надійності основних проектних методик

Крім проективних, прийнято також виділяти такі варіанти тестів як тести-опитувальники, тести-завдання. Тест-опитувальник своєрідна анкета, яка допомагає збирати фактичний матеріал, що стосується характеру, змісту та спрямованості думок, оцінок, настроїв людей. Цей метод заснований на аналізі відповідей випробовуваних на питання, які дозволяють отримати інформацію про наявність або виразність певної психологічної характеристики на основі кількості відповідей, що співпали за своїм змістом з уявленням про неї. Недоліком цього методу є певний суб'єктивізм, неможливість контролювати щирість респондентів. Тест-завдання припускає отримання інформації про психологічні характеристики людини на підставі аналізу успішності виконання певних завдань. Тут пропонується виконати певний перелік завдань, кількість яких є підставою для оцінки наявності або відсутності, а також ступеня розвитку у людини певної психологічної якості. Більшість тестів за визначенням рівня розумового розвитку відносяться саме до цієї категорії.

В психології також розрізняють тести для вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумового розвитку особистості й тести успішності. За їх допомогою можна з’ясувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівні засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості.

Тестова батарея – сукупність груп тестових завдань (субтестів), обєднаних в одну психодіагностичну методику і спрямованих на вимірювання аспектів складного психологічного конструкту (наприклад, тест Векслера, тест структури інтелекту Амтхауера).

Популярність тестів обумовлена: 1) можливістю отримання достатньо точної та якісної характеристики психологічного явища; 2) можливістю співставити результати дослідження; 3) наявністю чіткої процедури збору та обробки даних та психологічної інтерпретацією результатів.

Тести мають бути стандартизованими випробуваннями, тобто пропоновані в них завдання, оцінка, умови проведення строго регламентовані і одноманітні, уніфіковані. Їх результати не повинні залежати від того, хто проводить тест і обробляє результати, що досягається за рахунок багаторазової та різнобічної його перевірки на великій кількості досліджуваних. Завдяки цьому результати тестів дозволяють зробити висновок про наявність у людини певних психологічних особливостей (сформулювати психологічний діагноз).

Кожен тест повинен давати всім досліджуваним однакові можливості для виявлення наявних у них психологічних особливостей. Ця вимога досягається за рахунок наявності в кожному тесті різних за змістом і формою подачі завдань, різних варіантів відповідей.

Взагалі, тести складаються із завдань або запитань, які добираються за критеріями валідності (відповідності психічній якості, котра виявляється за його допомогою), надійності (сталості результатів вимірювання), стандартизованості (налагодженості в процесі перевірки на великій кількості піддослідних з визначенням достатнього рівня чутливості) тощо.

Інколи тест для свого створення та апробування потребує багато років. За допомогою тестів психологи можуть перевіряти різні здібності, навички, уміння, риси характеру й інші якості особистості з метою відбору, контролю, прогнозу, навчання тощо.

Результати тестового дослідження не можна оцінювати як абсолютні показники розумових можливостей особистості. Вони є лише показниками рівня розвитку певних якостей на момент дослідження за конкретних умов життя, навчання та виховання особистості.

11. Вивчення продуктів діяльності і контент-аналіз як методи психології.

Метод аналізу продуктів діяльності (праксиметричний, «архівний» метод) – психологічний метод, суть якого полягає у вивченні продуктів діятельності субєктів. Цей метод використовується для перевірки гіпотез за допомогою раніше отриманої інформації, зібраної з іншою метою або ту, що входить в загальнодоступну базу даних.

Метод аналізу продуктів діяльності грунтується на тому, що в результатах роботи людини виявляються її знання, вміння та навички, здібності, уважність і спостережливість, риси характеру. Продукти діяльності дають змогу побачити в них найрізноманітніші психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку.

Об'єктами дослідження при використанні методу вивчення продуктів діяльності можуть виступати найрізноманітніші продукти творчості випробовуваних (архівні матеріали, щоденники, креслення, варіанти ескізів, малюнків, вірші, різні вироби, шкільні твори, фотографії - результати певного виду діяльності тощо). Документом також є будь-яка інформація, фіксована в друкарському або рукописному тексті, на магнітних або фотоносіях.

Перевага певного виду документа як носія інформації визначається виходячи з мети дослідження і місця документів в загальній програмі дослідження.

Цей метод дозволяє виявити не тільки змістовний бік продуктів діяльності (тематику, сюжет, зміст), особливості творчості, інтересів, здібностей людини, але і отримати додаткові данні про систему її відносин до оточуючої дійсності.

Результати використання цього методу (разом з результатами спостереження і бесід) можуть дати цінний матеріал для складання питань різних анкет. За допомогою цього методу можна аналізувати як змістовні, так і формальні характеристики об'єкту вивчення.

Аналіз продуктів діяльності дозволяє охарактеризувати особливості умінь і навичок, прийоми і способи роботи, риси особистості, що виражаються у відношенні до праці тощо.

Наприклад, малюнки дітей різного віку дозволяють судити про широту їх розумового кругозору, про характер і об'єм їх уявлень, про їх інтереси, особливості розуміння ними навколишній дійсності, про їх відношення до життєвих явищ, про особливості і закономірності їх психічного розвитку тощо.

Цей метод вимагає збирання значного матеріалу, його класифікації і систематизації за найважливішими ознаками. При цьому необхідно ретельно враховувати індивідуальні особливості людей, продукти діяльності яких збираються і аналізуються, особливості їх віку, соціального положення, професії та біографічні дані.

Аналіз деяких продуктів діяльності, наприклад, малюнків, листів – можна віднести до проективних технологій.

Міра «суб'єктивності» документа різна залежно від того, чи вивчається офіційний або суто особистий документ, але вона завжди присутня. Особлива проблема виникає у зв'язку з тим, що інтерпретує документ дослідник – людина зі своїми власними індивідуальними психологічними особливостями.

Найважливішу роль при вивченні документа грає здібність до розуміння тексту.

Всі методи аналізу документів розділяються на традиційні (якісні) і формалізовані (якісно-кількісні). В основі цих методів лежать механізми процесу розуміння тексту, тобто інтерпретації дослідником інформації документа. Кількісні методи аналізу текстових матеріалів набули широкого поширення в 30-40-х роках у зв'язку з розробкою спеціальної процедури, названою контент-аналізом (дослівно означає – аналіз змісту).

Цей метод широко застосовується в історичній психології, антропопсихології, психології особистості, творчості, клінічній психології.

Взагалі метод аналізу продуктів діяльності часто використовується спільно з іншими методами, спостереженням, бесідою, експериментом, тестом. Архівні дослідження можуть узгоджуватися з результатами лабораторних досліджень, тим самим збільшуючи зовнішню валідність.

Недоліки цього методу: може бути відсутня важлива інформація у наявних даних, або неналежна їх репрезентативність, при аналізі даних за умови надмірного об'єму інформації можна інтерпретувати її крізь призму певних очікувань.

До різновидів "архівного методу" відноситься також техніка контент-аналізу, який є одним з найбільш розроблених і строгих методів аналізу документів. Дослідник виділяє одиниці змісту і аналізує отримані дані.

Контент-аналіз – метод систематичного вивчення матеріалу, при якому якісна інформація розподіляється по заздалегідь виокремлених певних категоріях.

Контент-аналіз є способом переводу текстової інформації в кількісні показники з подальшою її статистичною обробкою. Отримані в результаті цього кількісні характеристики тексту дають можливість зробити висновки про якісний, зокрема латентний (не явний) зміст тексту.

Контент-аналіз є методом якісно-кількісного аналізу, особливий прийом, що проводиться з метою подолання «суб'єктивності» інтерпретації документа дослідником. Цей формалізований метод аналізу документів заснований на виділенні в тексті спеціальних «одиниць дослідження» (наприклад, слів, прийнятих як ключові) і підрахунку частоти їх вживання. Стандартними одиницями при аналізі тексту в контент-аналізі є: слово (термін, символ); думка або закінчена думка; тема; персонаж; автор; цілісне повідомлення.

К.-А застосовується: а) для точності і об'єктивності аналізу документів; б) при наявності великого за об'ємом несистематизованого матеріалу; в) коли категорії аналізу тексту зустрічаються з певною частотою.

Проте використання контент-анализа в психології зв'язане: 1) з аналізом результатів проективних тестів; 2) з вивченням діагностичних інтерв'ю, зміст бесіди; 3) з аналізом змісту відкритих питань при анкетуванні; 4) з вивченням психологічних особливостей особистості по якісним характеристикам; 5) з аналізом об'єктивної інформації про особистість.

Найпростіший спосіб обробки даних контент-аналізу – реєстрація частоти появу тих або інших одиниць в тексті, але існують та інші, складніші, способи обробки.

Контент-аналізу можна піддати будь-який вид записів. Крім вербальної, можна аналізувати і невербальний матеріал (наприклад, малюнки).

Метод контент-аналізу має сенс застосовувати, коли дослідник має справу з великим масивом інформації. Цей метод особливо широко поширений в соціальній, політичній, практичній психології, психології реклами і комунікації.

Процедура К-А припускає декілька етапів: 1) виділення одиниць аналізу (якісних і кількісних); 2) складання кодировочної інструкції та пілотажне кодування тексту; 3) кодування всього масиву досліджуваних текстів і розрахунок кількісного співвідношення одиниць аналізу в досліджуваному тексті; 4) інтерпретацію отриманих даних.

Кількісна обробка інформації припускає використання типових способів статистичного аналізу даних: розподілу і частоти певної категорії, коефіцієнтів кореляції тощо.

Основна методична складність К-А - знаходження в тексті відповідних смислових одиниць аналізу досліджуваного явища і адекватний їх опис. Спеціальні процедури для обгрунтування повноти одиниць аналізу: метод експертів (суддів), метод незалежного критерію тощо.

Головне завдання К-А: виявити не тільки реальні факти, події, про які йде мова в тексті, але і настрої, установки, відчуття та ін. психологічні феномени.

Основний недолік методу – в складності і трудомісткості процедури і техніки, що вимагає високої кваліфікації фахівців кодувальників і аналітиків.

11. Проективні методи дослідження психіки.

Техніки, засновані на використанні принципу проекції, називаються проективними. Проективні тести – група методик, спрямованих на дослідження особистості на основі аналізу особливостей її взаємодії з зовнішньо нейтральним матеріалом, який через невизначеність стає обєктом проекції. В них здійснюється символічне перенесення випробовуваним змісту свого внутрішнього світу на зовнішні предмети. В різноманітних проявах активності людини в тій чи іншій мірі проектуються приховані прагнення, неусвідомлювані проблеми.

Найбільш істотною ознакою проективних технологій (методик) є використання в них невизначених, неоднозначних стимулів, які випробовуваний повинен конструювати, доповнювати, інтерпретувати.

Проективні тести – тести, які складаються з таких стимулів, реагуючи на які людина проектує (виявляє) властивості, притаманні її особистості, для чого їй пропонується тлумачення події, відновлювання цілого за деталями, надання сенсу неоформленому матеріалу, створення оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

Загальні ознаки проективних методик: 1) невизначеність та неоднозначність стимулів; 2) відсутність обмежень у виборі відповіді; 3) відсутність оцінки відповідей як правильних чи неправильних.

Отже, проективні тести найчастіше спрямовані на встановлення наявності певних психічних властивостей у даної людини.

Ця категорія тестів припускає вільну інтерпретацію дослідником виконуваних випробовуваним завдань (наприклад, за найбільш переважним для випробовуваного вибором колірних карток визначається його емоційний стан). Проте тести проектного типу пред'являють підвищені вимоги до рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи психолога, а також вимагають наявність досить високого рівня інтелектуального розвитку випробовуваного.

Використання проективних методів з метою діагностики пов'язане з так званим асоціативним експериментом, розробленим К.Г.Юнгом. Сам термін, що позначає дану групу методик, прийшов з психоаналізу. Поняття проекції як один із захисних механізмів пов'язано з неусвідомленим перенесенням суб'єктом власних властивостей і станів на кого-небудь з оточуючих.

Існує безліч класифікацій методик, заснованих на принципі проекції: 1) конститутивні – структуризація, оформлення стимулів, додання їм сенсу (Тест «Чорнильні плями Роршаха»; «Таутофон» С. Розенцвейга, Д. Шакова); 2) конструктивні – створення з оформлених деталей осмисленого цілого («Тест світу» Ловенфельда); 3) інтерпретативні – тлумачення деякої події, ситуації («Тематичний апперцепції тест» (ТАТ) Меррея); 4) катартичні – здійснення ігрової діяльності в спеціально організованих умовах («Психодрама» Д.Морено; «Тест ляльок» А.Вольтмана); 5) експресивні – малювання на вільну або задану тему («Малюнок сім'ї» В.Вульфа; «Дом-дерево-людина» Дж.Бука; «Неіснуюча тварина»і ін.); 6) імпресивні – перевага одних стимулів перед іншими («8–ми колірний тест» М.Люшера); 7) аддитивні – завершення пропозиції, розповіді, історії («Незакінчені речення»).

Застосування проективних методик передбачає: 1. Неструктурованість, невизначеність стимульного матеріалу, що допускає можливості бути використаним або тлумаченим найрізноманітнішими способами. На перший план виступає не його об'єктивний зміст, а то асоціативне відношення, яке виявляється в процесі дій з ним; 2. Формулювання інструкцій в найзагальнішому і коротшому вигляді, що залишає значну свободу для самовираження і фантазії; 3. Створення атмосфери доброзичливості при повній відсутності оцінних думок з боку дослідника. Тут не може бути правильних і неправильних відповідей; 4. Неінформованість випробовуваного в діагностичній значущості його дій і слів, що дозволяє уникнути умисних або мимовільних спотворень при проекції особистості.

Існують вказівки за основними принципами діагностики, ті або інші значення варіантів поведінки випробовуваних. Але цього, як правило, недостатньо для повноцінної дослідницької діяльності. Необхідна професійна компетентність отримується в ході тривалої практики під керівництвом фахівців.

Переваги проективних тестів

Недоліки

1. Орієнтовані на неусвідомлювані або не цілком усвідомлені психічні феномени, на ті аспекти особистості, які зазвичай приховані для спостереження. 2. Непрямий спосіб звернення до особистісних особливостей випробовуваних не приводить в дію психологічні захисні механізми, здатні спотворити картини внутрішнього світу. 3. Невизначеність дослідницької ситуації допускає велику різноманітність можливих поведінкових реакцій, що майже не відчувають на собі стороннього тиску. При цьому індивідуальні особливості особистості отримують цілком адекватний вираз

1. Не мають строго уніфікованих процедур проведення. 2. Суб'єктивність інтерпретації, зокрема, є небезпека вторинної проекції, коли дослідник, знаходячись під впливом власних внутрішніх проблем, часом грає роль «кривого дзеркала», тобто спотворює інтерпретацію. 3. В даний час не отримано достатньо переконливих доказів валідности і надійності основних проектних методик

11. Опитування як метод психології.

У психології широко застосовують метод опитування, коли потрібно з’ясувати рівень розуміння піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, уживаних у навчанні та практичній діяльності понять (природознавчих, технічних, соціальних) або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінки особистості.

Опитування – це метод збору первинної інформації, заснований на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) або опосередкованій (анкета) взаємодії дослідника і опитуваного (Горбатов Д.С.).

Опитування є описовим методом, при якому випробовувані відповідають на серію питань або висловлюються з приводу набору тверджень на задану тему.

Суть опитування полягає в отриманні інформації про об'єктивні або суб'єктивні факти (думки, настрої, мотиви, відносини тощо) із слів опитуваних шляхом питань і відповідей. Джерелом інформації при цьомує словесна або письмова думка опитуваної особи.

Позитивною стороною методу опитування є можливість опитати за короткий час велику кількість людей. Недоліком методу опитування є суб'єктивність експериментатора в розумінні і інтерпретації результатів (Горбатов Д.С.).

Опитувальники використовуються для отримання інформації про мотиви, думки людей, оцінки соціальних явищ, про феномени групової, суспільної і індивідуальної свідомості.

Найбільший ефект при опитуванні досягається при використанні його у поєднанні з іншими методами – спостереженням і експериментом. Опитування допомагає отримати дані, доповнюючі результати експерименту або спостереження. З його допомогою можна уточнити дані, отримані в ході експерименту.

Виділяють усне та письмове опитування.

Усне опитування застосовується, коли необхідно вести спостереження за реакціями і поведінкою випробовуваного, і дозволяє глибше, ніж письмове, проникнути в психологію людини, оскільки питання, що задаються дослідником, можуть коректуватися в процесі дослідження залежно від особливостей поведінки і реакцій випробовуваного. Проте, даний варіант опитування вимагає більше часу для проведення, а також наявності спеціальної підготовки дослідника, оскільки ступінь об'єктивності відповідей дуже часто залежить від поведінки і особистісних особливостей самого дослідника.

До найпоширеніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження належать бесіда (метод отримання інформації на основі вербальної комунікації); інтерв’ю (спосіб отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування); анкетування (письмова форма опитування, що здійснюється, як правило, без прямого і безпосереднього контакту інтерв'юєра з респондентом).

Напрямки застосування опитування в психології: 1) на ранніх стадіях дослідження, для збору попередньої інформації або пілотажного дослідження; 2) як засіб уточнення, розширення і контролю даних; 3) як основний метод збору емпіричної інформації.

Найбільш поширеною формою усного опитування є бесіда – очне опитування, що проводиться дослідником у формі питань-відповідей з опитуваним (респондентом).

Бесіда - це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з’ясування уявлення або розуміння ним явищ природи та суспільства, наукових питань, взаємозалежностей, причин та наслідків, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання мають бути чіткими й зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей на запитання не лише “що це таке?”, а й “чому?”, “як?”.

В.В.Нікандров пропонує виділити наступні види бесіди: 1) терапевтична (клінічна) бесіда. 2) автобіографічна бесіда, що дозволяє виявити життєвий шлях людини. 3) збір суб'єктивного анамнезу (відомостей про особу співбесідника). 4) збір об'єктивного анамнезу (відомостей про знайомих співбесідника). 5) телефонна бесіда («Телефон довіри»).

У дослідницькому форматі особливе значення відводиться клінічній бесіді, яку В.Н.Дружінін визначає як спосіб дослідження «цілісної особистості», при якому дослідник прагне отримати максимально повну інформацію про випробовуваного (про індивідуально-типологічні особливості, про життєвий шлях тощо). В.Н.Дружінін розрізняє клінічну бесіду і цілеспрямоване опитування – інтерв'ю.

Бесіду як додатковий метод включають в структуру експерименту на початковому і на завершуючому етапі. Для того, щоб бесіда була ефективнішою, необхідно: 1) заздалегідь визначити предмет бесіди, учасників; 2) визначити час і місце проведення; 3) сформулювати питання.

Роль психолога в процесі проведення бесіди може бути різною: 1) зміст бесіди повністю визначається психологом, якому належить активна роль в организації и проведенні бесіди, він повинен домагатися найбільш повних та зрозумілих відповідей опитуваного на поставлені питання (керована бесіда); 2) психолог створює умови для того, щоб опитуваний міг взяти ініціативу розмови на себе (слабко керована бесіда). Уміння взяти ініціативу – цінний діагностичний показник.

Цей метод займає особливе місце серед засобів діяльності психолога, може використовуватися як основний і як додатковий метод.

11. Психіка як об’єкт загальної психології. Функції психіки.

З матеріалістичної точки зору, психіка – функція мозку, що полягає у відображенні об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму.

Психіка – це відображення об'єктивного світу в його зв'язках і відносинах.

Психічне відображення не є дзеркальним, механічно пасивним копіюванням миру (як дзеркало або фотоапарат), воно зв'язане з пошуком, вибором, в психічному відображенні інформація, що поступає, піддається специфічній обробці, тобто психічне відображення – це активне відображення свтіу у зв'язку з якоюсь необхідністю, з потребами, це суб'єктивне виборче відображення об'єктивного світу, оскільки належить завжди суб'єктові, поза суб'єктом не існує, залежить від суб'єктивних особливостей.

Психіка – це суб'єктивний образ об'єктивного світу".

Психологія вивчає ту властивість мозку, що полягає в психічному відображенні матеріальної дійсності, в результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Основним поняттям психології є поняття психічного образу.

Психічний образ – цілісний, інтегративний відбиток самостійної, дискретної частини дійсності; це інформаційна модель дійсності, використовувана вищими тваринними і людиною для регуляції своєї життєдіяльності.

Психічні образи забезпечують досягнення визначених цілей, і їхній зміст обумовлюється цими цілями. Найбільш загальною властивістю психічних образів є їхня адекватність дійсності, а загальною функцією - регуляція діяльності.

Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю.

Основними механізмами психіки людини є відображення, проектуваня та опредмечування (перетворення сил та здібностей людини в форму матеріальних предметів і знакових систем).

Як форма відображення дійсності високоорганізованою матерією – нервовою системою та мозком – психіка характеризується низкою наступних особливостей, а саме психічне відображення має:

– активний характер – пов’язаний з пошуком та добором способів дій, які відповідають умовам середовища: робота психіки здійснюється тільки в процесі активної діяльності людини, яка є важливою умовою розвитку психіки, її удосконалення та ускладнення. Найвищий рівень розвитку психіки має людина.

– випереджальний характер, забезпечує функцію передбачення в діяльності та поведінці, що характерно в більшому ступені людині, завдяки їй ми можемо планувати власну діяльність, ставити цілі, підготуватися до важливої події.

– психіка має індивідуальний характер (суб’єктивне відображення) – кожен психічний акт є результатом дії об’єктивного через суб’єктивне, через людську індивідуальність, що накладає відбиток своєрідності на її психічне життя, на відношення до свого оточення і свідчить про відмінність людини від інших та неповторність.

– психіка активно вдосконалюється і розвивається у процесі активної діяльності – людина не тільки відображує, але й перетворює оточення в нові форми (покращує життя). Тому, в психічному, як регуляторі дій та діяльності – великий потенціал розвитку механізмів психіки - відображення, проектування та втілення.

Змістом психіки є ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці відображення виникають у різних людей своєрідно. Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану і т.д.

Отже, психіка - це суб'єктивне відображення об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

Психіка містить у собі не тільки психічні образи, але і позаобразні компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ, розумової дії.

Вищою формою психіки є свідомість людини, яка нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку. Свідомість розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами. Але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка містить у собі сферу підсвідомості і надсвідомості.

Основними функціями психіки є відображення і регулювання.

Ці функції взаємозалежні і взаємообумовлені: відображення регулюється, а регулювання засноване на інформації, отриманій в процесі відображення. Єдність психіки як системи виражається в загальній її функції: будучи суб'єктивним відображенням об'єктивної дійсності, вона виконує функцію регуляції поведінки.

Тісний взаємозв'язок зазначених функцій забезпечує цілісність психіки в нормі, єдність усіх психічних проявів, інтеграцію усього внутрішнього психічного життя. Ці ж функції забезпечують і безперервну взаємодію, взаємозв'язок, інтеграцію людини з навколишнім середовищем.

Виокремлюють також ще одну функцію психіки – усвідомлення людиною свого місця у навколишньому світі.

Ця функція психіки, з одного боку, забезпечує правильну адаптацію і орієнтацію людини у об'єктивному світі, гарантуючи йому ефективне осмислення всіх реалій цього світу і адекватне до них відношення. З іншого боку, за допомогою психіки, свідомості людина усвідомлює себе як особу, наділену певними індивідуальними і соціально-психологічними особливостями, як представника конкретного суспільства, соціальної групи, що відрізняється від інших людей і знаходиться з ними в своєрідних міжособових відносинах.  

11. Розвиток психіки у філогенезі. Рівень розвитку психіки і форми поведінки тварин.

Психіка – властивість мозку відображати об'єктивно і незалежно від свідомості існуючу дійсність, що забезпечує доцільність поведінки і діяльності людини. У сучасній матеріалістичній науці вона вважається продуктом тривалого і складного процесу розвитку органічної природи.

Гіпотезу про стадії і рівні розвитку психіки у тварин, починаючи від простіших і закінчуючи людиноподібними мавпами, запропонував О.М.Леонтьєв в книзі «Проблеми розвитку психіки», яка згодом була уточнена і допрацьована К.Е.Фабрі на основі нових зоопсихологічних даних. Тому правильніше називати цю гіпотезу концепцією Леонтьева—Фабрі.

Фабрі додав до опису психічного відображення О.М.Леонтьева, характеристику еволюції поведінки і органів маніпулювання у тварин, що знаходяться на різних стадіях і рівнях психічного розвитку.

Згідно гіпотезі Леонтьєва–Фабрі, вся історія розвитку психіки і поведінки тварин пройшла через три стадії: дві стадії елементарної сенсорної чутливості і перцептивної психіки, а третя – інтелекту. Леонтьєв виділив 3 стадії розвитку психіки, а Фарбі, в межах кожної стадії – різні рівні: нижчий, вищий і найвищий.

Теоретичні припущення про виникнення психіки в рамках теорії О.М.Леонтьева пов'язується з наступними уявленнями.

Розвиток психіки має 3 аспекти: 1) виникнення і розвиток психіки на тваринному світі; 2) виникнення і розвиток людської свідомості; 3) розвиток психіки в онтогенезі людини.

Вченими вважається, що рушійна сила розвитку, у тому числі і психіки – боротьба внутрішніх суперечностей, між старим і новим, відживаючим і тим, що народжується. Розвиток носить стрибкоподібний характер і незмінно включає перерви поступовості.

Згідно концепції Леонтьева-Фарбі, кожна із стадій і відповідні їй рівні характеризуються певним поєднанням рухової активності і форм психічного відображення. Вважається, що в процесі еволюційного розвитку вони взаємодіють один з одним – вдосконалення рухів веде до поліпшення пристосовної діяльності організму, остання, у свою чергу, сприяє поліпшенню нервової системи, розширенню її можливостей, створює умови для розвитку нового виду діяльності і форм відображення. Те і інше опосредковуються вдосконаленням психіки.

Перша стадія – елементарної сенсорної психіки (елементарна чутливість) характеризується примітивними елементами чутливості, що не виходять за межі простих відчуттів (тварина реагує тільки на окремі властивості предметів зовнішнього світу).

У органічній природі існують дві форми відображення: подразливість (тропізми, таксіси) і психіка (зачатки НС від кишковопорожнинних до вищих тварин).

Згідно гіпотезі Леонтьєва–Фабрі з появою живої матерії характер взаємодії організму з навколишнім середовищем змінився, необхідною умовою збереження життя стала взаємодія у вигляді обміну речовин. В процесі еволюції у живих організмів сформувалась здатність виділяти з навколишнього середовища потрібні речовини і реагувати на них, що зробило організм активним в процесі обміну речовин.

Нижчий рівень стадії елементарної сенсорної психіки (простіші та нижчі багатоклітинні організми водного середовища), характеризується наявністю достатньо розвиненому виді подразливості – особливої властивості живих організмів (допсихічна форма відображення зовнішнього середовища), проявляється в здатності живих організмів реагувати на речовини, необхідні для підтримки існування організму і біологічно значущі дії середовища підвищенням рівня своєї активності, зміною напряму і швидкості рухів. Подразливість є фізіологічною основою чутливості.

Допсихічне відображення (згідно О.М.Леонтьеву) характерне для рослин і деяких елементарних форм життя, проміжних між рослинним і тваринним світом. На етапі допсихічного відображення у організма сформувалася здібність до відображення вузького кола зовнішніх дій (біотичних дій), від яких залежить його існування. Реакція у відповідь також здійснюється тільки на біотичні подразники.

На етапі допсихічного життя організми здібні тільки до конкретного типу рухів, які звуться тропізмами. Тропізми (від грец. – поворот, напрям) – реакція орієнтування клітки, зростання або рух в певному напрямі під впливом біологічно значущих подразників (хімічних, світлових і ін.) – реакції рослин у відповідь на різні односторонні дії подразників зовнішнього середовища (світло, земне тяжіння, хим. речовини і ін.)

Термін «тропізм» в основному застосовують при описі автоматизмів рослин. Види тропізмів рослин: 1) фототропізм – рух рослин до сонця – спрямовані ростові і скоротливі рухи (вигини) органів рослини до джерела світла, що призводять до зміни його орієнтації в просторі; 2) геотропізм – дія на рослини сили тяжіння Землі – рух коріння глибоко в грунт, до вологи і речовин, необхідних для життя; 3) термотропізм – рух до тепла; 4) хемотропізм – рух рослин під впливом хімічних сполук (зростання коріння у бік великих концентрацій живильних речовин в грунті).

У основі тропізму лежить така властивість цитоплазми клітки як подразливість, реакція у відповідь на різні чинники зовнішнього середовища. Залежно від виду подразника тропізми можуть бути позитивними – рослина під впливом подразника згинається до джерела подразника (рухи до умов, необхідних для життя), або негативними – рослина згинається в протилежну сторону від подразника (рухи від шкідливих для організму умов).

Також виділяють тропізм мікроорганізмів – тропізм у паразитів – виражається у властивості обирати як місце існування певні організми (видовий тропізм) або органи (органний, або тканевий тропізм). Видовий тропізм обумовлює круг резервуарів і джерел збудників інфекційних і паразитарних хвороб, органний — місце локалізації збудника і специфічного патологічного процесу в організмі хазяїна.

Організми, що володіють подразливістю, живуть в строго визначеному середовищі, де є всі необхідні для життя умови.

Для характеристики простих автоматизмів, включених в складну поведінку тварин, вживається поняття – таксиси – способи реагування тварин, що не мають НС. Такі організми не можуть нічому індивідуально навчитися, а основна їх пам'ять зосереджена в геномі і нова інформація може бути записана туди лише унаслідок мутації.

Таксиси (від грец. taxis — розташування по порядку) – це направлені переміщення окремих кліток (напр. туфельки, амьоби тощо) або вільних кліток, що вільно живуть в природі, в тканинних рідинах багатоклітинних організмів, під впливом стимулу, що односторонньо діє (термотаксис – дія теплових стимулів, фототаксис – світла, геотаксис – сил гравітації тощо).

Таксиси як природжені способи просторової орієнтації можуть також бути позитивними – таксиси сторону сприятливих і негативними – у бік несприятливих умов середовища.

За модальністю дій розрізняють фото-, хемо-, термотаксиси тощо. Таксиси одноклітинних і нижчих багатоклітинних тварин представлені ортотаксисами (зміна швидкості пересування) і клинотаксисами (зміна напряму пересування на певний кут). У тварин з розвиненою ЦНС і симетрично розташованими органами чуття можливий, крім того, активний вибір напряму пересування і збереження цього напряму (топотаксиси), які є постійними компонентами навіть найбільш складних форм поведінки.

Поведінка організмів на нижчому рівні стадії елементарної сенсорної психіки характеризуються наступними особливостями: 1) чіткими реакціями на біологічно значущі властивості середовища через зміну швидкості і напрями руху; 2) елементарними формами рухів; 3) слабкою пластичністю поведінки; 4) несформованою здатністю реагування на біологічно нейтральні, позбавлені життєвого значення властивості середовища; 5) слабкою, нецілеспрямованою руховою активністю.

Згодом розвиток психіки в тваринному світі тісно пов'язаний з виникненням і розвитком НС.

Згідно концепції Леонтьева–Фабрі в подальшому постійні зміни в навколишньому середовищі, ускладнення умов життя змінили форму взаємодії організму з середовищем (удосконалення форм пристосовної поведінки), що в першу чергу відбилося на еволюції психіки (розширення відображувальних функцій) і зміні поведінки. Організми почали реагувати не тільки біотичні роздратування, але і на абіотичні (індиферентні, але здатні сигналізувати про появу біологічно значущих агентів), що виконують сигнальну і орієнтовну функції в життєдіяльності організмів.

Згідно концепції Леонтьєва–Фабрі наступний, вищий рівень стадії елементарної сенсорної психіки (істоти типу кільчастих черв'яків, брюхоногих молюсків, деяких інших безхребетних) – характеризується появою перших елементарних відчуттів і виділенням у тварин спеціалізованого органу, що здійснює складні маніпулятивні рухи організму з предметами зовнішнього світу (у нижчих тварин - щелепи, як орган маніпуляцій і дослідження навколишнього світу).

На цій стадії за гіпотезою вчених, перші ознаки психіки в тваринному світі спостерігалися вже у нижчих тварин і проявлялися у формі чутливості, яка виникла на основі реагування живих організмів на абіотичні дії навколишнього середовища. В результаті істотного розширення світу об'єктів, які організм виявився здатним сприймати підвищило адекватність його орієнтування в середовищі і виник і новий вид поведінки – активний пошук біологічно значущого об'єкту, про який сигналізує абіотичний подразник. Поступово живі організми набули здібності до закріплення зв'язків між нейтральними і значущими діями, а згодом до їх зміни і формування нових зв'язків.

Нова форма відображення – чутливість характеризується появою у живих організмів здібності до відчуттів (відображення різного роду дій навколишнього середовища в їх об'єктивних властивостях і зв'язках з іншими речами). Чутливість виникла на базі подразливості як загальної властивості живої матерії. Елементарна чутливість (характеризує загальну здібність до відчуттів) у нижчих тварин, які реагують тільки на окремі властивості навколишнього світу, здатна забезпечити лише недиференційовані відчуття.

На думку О.М.Леонтьєва, поява чутливості у тварин є об'єктивною біологічною ознакою виникнення психіки, як вищого, якісно нового рівня відображення об'єктивної дійсності.

Поява психічної форми відображення пов'язана з виникненням простої нервової системи, яка вперше з'являється у кишковопорожнинних тварин (гідра, медуза, актинія). Це сітьовидна або дифузна НС – окремі нервові клітини з відростками, що переплітаються між собою, яка забезпечує недиференційовані реакції всього організму на різні подразники, відсутній керуючий центр.

У подальшому розвитку живих істот та їх НС (згідно концепції Леонтьева–Фабрі), починається процес її централізації (у черв'яків), який йде по двох лініях, що розходяться: 1) до вищих безхребетних; 2) до хребетних. Еволюція призводить до утворення спочатку вузлової НС (сплетення, концентрація нервових клітин у вузлах, які в основному здійснюють регуляцію реакцій тварини – у кільчастих черв'яків). Разом з тим вже у черв'яків починає виділятися головний вузол, що набуває пануючого, домінуючого значення. У тварин, що мають вузлову НС, вперше з'являється реакція, що має характер рефлексу.

Поява тварин з НС призводить до становлення якісно нового способу управління поведінкою і нового способу реагування – рефлексів, і саме безумовних рефлексів, як основи багатьох поведінкових реакцій, які ементарні і не вимагають участі центральних механізмів головного мозку.

Далі у живих організмів (згідно концепції Леонтьева–Фабрі) з'являється здібність до формування елементарних умовних рефлексів (надбудована рефлекторна програма стає якісно іншою – обумовленою досвідом).

Види пристосовної поведінки, що передаються з покоління в покоління завдяки природному відбору, оформляються в інстинкти – спадково закріплені, структурно і функціонально досить жорсткі системи доцільно утворених органічних і поведінкових реакцій. На відміну від рефлексів інстинкти – це природжені, спадково закріплені акти поведінки, направлені на задоволення біологічних потреб, зв'язані в доцільні ланцюжки – інстинктивну діяльність.

Інстинктивна поведінка проявляється і у нижчих і у вищих тварин. Основні інстинкти – самозбереження, харчовий і сексуальний. Але чим вище за своєю організацією жива істота, тим меншу роль в її повсякденному житті грає інстинктивна поведінка. Роль інстинктивної поведінки – в забезпеченні можливостей виживання з найперших моментів життя до придбання власного досвіду. Проте, в умовах, що змінюються, така поведінка не задовольняє необхідних потреб і стає неадекватною.

На вищому рівні елементарної сенсорної психіки основні особливості поведінки живих істот проявляються – в чітких реакціях на біологічно нейтральні подразники, розвиненій руховій активності (повзання, риття в грунті, плавання з виходом з води на сушу), яка удосконалюється і набуває характеру цілеспрямованого пошуку біологічно корисних і уникнення біологічно шкідливих дій. Головне значення в поведінці на цій стадії мають жорсткі природжені програми – істинкти, а згодом з'являється здібність до придбання і закріплення життєвого досвіду через умовнорефлекторні зв'язки.

Інстинктивна поведінка спирається на наступний етап розвитку НС – гангліозну її організацію (вузлова або ланцюгова) – поява керуючого центру (у черв'яків в кожному сегменті тіла є нервові вузли – ганглії, сполучені між собою, причому головний вузол значно складніший, ніж інші, і реагує більш диференційовано на зовнішні подразники).

Згідно концепції Леонтьєва-Фабрі якісний стрибок в розвитку психіки і поведінки тварин відбувся на наступній, перцептивній стадії розвитку психіки як нової форми психічного відображення, що пов'язана з появою ЦНС. На цій стадії для тварин доступне одночасне відображення декількох подразників і їх синтезування в образ предмету, завдяки чому створюється наочне відображення. Відчуття тут об'єднуються в образи, а зовнішнє середовище починає сприйматися у вигляді оформлених речей, розчленованих на деталі в сприйнятті, але образно цілісних предметів. Так виникає наочне сприйняття – діяльність тварин визначається дією вже не окремих властивостей, а речами в цілому.

Перехід на стадію перцептивної психіки означає зміну структури діяльності – виділення в ній операцій, що визначаються умовами діяльності, з цим пов'язана цілісність в сприйнятті живої істоти, яка є основою для формування умовних рефлексів.

На нижчому рівні перцептивної стадії (згідно концепції Леонтьєва- Фабрі) знаходяться риби та інші нижчі хребетні, частково деякі вищі безхребетні (членистоногі і головоногі молюски) і комахи. Проте, О.М.Леонтьев пов'язував появу перцептивної психіки з переходом до наземного способу життя і вважав, що у риб як нижчих хребетних тварин ще немає перцептивної психіки.

Поява перцептивної психіки зв'язується з подальшим розвитком і ускладненням гангліозної НС, що яскраво представлено у комах (виразно виділяються черевна, грудна і головна ділянки, помітно ускладнюється головний вузол, регулюючий рух кінцівок, крил тощо). В результаті цього у членистоногих (у бджіл і мурашок), спостерігаються досить складні інстинктивні форми поведінки і психічної діяльності, а присутні нюхові, смакові, дотикові і зорові відчуття.

У безхребетних простежуються основні тенденції розвитку НС, що мають істотне значення і для розвитку її психічних функцій – прогресуюча централізація (зосередження нервових елементів в певних місцях, в утворенні гангліїв), цефалізація (переважне зосередження, особливо високе диференціювання НС на головному кінці) та ієрархізація НС (підпорядкування одних ділянок або частин НС іншим). З цим пов'язаний прояв істотної закономірності НС – прогресуючої спеціалізації реакцій.

Ці тенденції в розвитку НС набувають ще глибшого і специфічного значення у хребетних – утворення трубчастої НС .

На нижчому рівні перцептивної психіки вже достатньо повно представлено спілкування особин один з одним (особливо у мурашок, бджіл, що живуть у високодиференційованих співтовариствах). Передача інформації між особинами здійснюється хімічним чином (у вигляді пахучих міток у мурашок, інтенсивність яких залежить від величини знайденого мурашками корму), або у вигляді «танців бджіл».

У поведінці тварин цього рівня є тенденція орієнтуватися на предмети навколишнього світу і відношення між ними. Хоча у живих істот переважають інстинкти, але разом з ними виникають гнучкіші форми пристосовної поведінки – складні, мінливі рухові навички. Рухові здібності достатньо складні і різноманітні (пірнання, повзання, біг, стрибки, лазіння, політ тощо). Спостерігається активний пошук позитивних подразників та уникнення негативних (шкідливих), а також розвинена захисна поведінка.

Розвиненою виявляється рухова активність, що включає рухи, пов'язані із зміною напряму і швидкості. Діяльність тварин набуває гнучкіший, цілеспрямований характер.

Наступний, вищий рівень перцептивної психіки включає (за припущенням) вищих хребетних (птахів і деяких ссавців), у яких проявляються елементарні форми мислення (здібність до вирішення завдань в практичному, наочно-дієвому плані). Тут проявляється готовність до навчання, до засвоєння способів вирішення завдань, їх запам'ятовування і перенесення в нові умови (у обмежених межах).

Прогресс в розвитку хребетних тварин здійснюється головним чином за рахунок розвитку нового типу НС – центральної (ЦНС), для якої характерне виділення спинного і головного мозку, а також різкішої диференціації НС на периферичну і центральну. Найбільш істотною в розвитку ЦНС є еволюція будови і функцій головного мозку, і особливо поступова кортикалізація (збільшення об'єму і ролі кори головного мозку). У головному мозку диференціюється мозковий стовбур і великі півкулі, які розвиваються у філогенезі з кінцевого мозку. Значний розвиток кори (неокортексу) – найбільш характерна риса в розвитку мозку ссавців.

Згідно О.М.Леонтьєву розвиток ЦНС у різних тварин відбувається неоднаково і нерівномірно і обумовлено способом життя виду, особливостями місця існування. Для птахів вирішальне значення має зір (найбільший розвиток зорової області кори); у мавп провідну роль грають зорові відчуття (зорова область кори у них розвинена краще, ніж, нюхова).

На вищому рівні розвитку перцептивної психіки в поведінці ссавців головне значення для їх життя мають індивідуально набуті, змінні форми поведінки, оскільки інстинктивна поведінка недоцільна в середовищі, що постійно змінюється.

Одна з найважливіших форм придбаної поведінки – навички – способи поведінки, навчання, що виникають в результаті закріплення шляхом вправ і повторення. Вони здійснюються автоматично, без свідомої регуляції і контролю. Складніші умови життя і НС живої істоти, високий рівень її розвитку сприяють швидшому і ефективнішому утворенню навичок та складнішому їх характеру.

Розрізняють навички двох типів. У навичці першого типу нова, не закріплена в інстинктах дія із самого початку виконується автоматично і закріплюється шляхом повторення. Відомі два основні механізми її реалізації умовний рефлекс і оперантне обумовлення.

Навички, засновані на умовному рефлексі, можна сформувати навіть у істот з відносно простою будовою НС (бджіл навчали віддавати перевагу певному кольору – клали мед в склянки чашки певного кольору).

Складніші умовні рефлекси можна виробити у вищих тварин - мавп.

Оперантне обумовлення або навчання (від латинського слова operatio – дія) – механізм вироблення навички в процесі пристосування тварини до умов життя, коли закріплюються корисні для живої істоти дії (задовольняючі потреби, уникнення небезпеки). (Приклад, щура поміщали в спеціальну клітку з ричагом, натискаючи на який вона могла отримувати їжу. Щур, обстежуючи клітку, спочатку випадково натискав на ричаг, отримував смачну їжу, після чого швидко навчався використовувати ричаг за призначенням).

Оперантне навчання має велике значення при дресируванні тварин.

Багато навичок тварин і деякі у людини відносяться до першого типу.

Навички другого типу забезпечується свідомим виробленням способу поведінки шляхом навчання, автоматизацією спочатку свідомо здійснюваних і контрольованих дій. Такі навички характерні тільки для людини. Формування навичок другого типу – шлях придбання багатьох людських умінь (наприклад, навичок писання – моторних і граматичних). Особливість цих навичок – можливість контролювати автоматизовані дії. Для виробки таких навичок необхідний певний рівень розвитку людського інтелекту.

На вищому рівні розвитку перцептивної психіки також виникають специфічні форми спілкування тварин один з одним, захисту території тощо, з'являються навички та ігри тварин, які удосконалюють операції, що виділилися в структурі їх діяльності – гра сприяє подальшому розвитку їх діяльності (граючи, молода тварина здійснює рухи переслідування здобичі і «боротьби» з нею, хоча ніякої «здобичі» не отримує).

Так, на вищому рівні розвитку перцептивної психіки у тварин проявляються високорозвинуті інстинктивні форми поведінки і здібність до навчання.

Третьою стадією розвитку психіки О.М.Леонтьєв вважав стадію інтелекту, яка обумовлена за думкою вченого ще більшим ускладненням структури діяльності і характеризується складнішими формами психічного відображення реальності.

Цю стадія пов'язується з подальшим ускладненням і розвитком будови і функцій головного мозку, особливо – значним розвитком кори (неокортексу), яка у вищих приматів ссавців займає пануюче положення, а також з прогресуючим розвитком органів чуття і виділенням дистантрецепторів.

Стадія інтелекту характеризується більш складною діяльністю живих істот та формами відображення дійсності.

Експериментальний матеріал Келера і дані інших дослідників, свідчить про існування у вищих тварин та людиноподібних мавп «розумної» поведінки, принципово відмінної від випадкових дій проб і помилок. Інтелектуальна поведінка властива багатьом видам тварин.

Особливості розвитку психіки тварин на цій стадії виражаються в наступному: 1) виділення в практичній діяльності особливої, орієнтовно-дослідницької, підготовчої фази – детальне вивчення твариною ситуації до початку дії; 2) здатність вирішувати одну задачу різними методами; 3) здатність тварини знайти, «придумати» новий спосіб рішення задачі і перенесення знайденого принципу в нові умови (легкість повторення в нових умовах знайденого вирішення проблеми); 4) створення і використання в діяльності примітивних знарядь; 5) здібність до пізнання навколишньої дійсності незалежно від наявних біологічних потреб; 6) безпосереднє помічання і урахування причинно-наслідкових зв'язків між явищами в практичних діях і наявність в діяльності особливого критичного моменту (тварина раптово і швидко здійснює необхідну серію дій, прямо ведучих до рішення завдань – В.Келер, назвав це інсайтом або «осяянням).

Узагальнюючи дослідження інтелектуальної діяльності людиноподібних мавп (В.Келера, Н.Н.Ладигиної-Котс, Е.Г. Вацуро та ін.) О.М.Леонтьев виділив наступні характеристики діяльності тварин на цій стадії: 1) «раптове» знаходження операції після невеликого числа проб, що не призводять до успіху, і помилок; 2) відтворення знайденої операції (як способу рішення поставленої задачі) без нових проб і помилок при повторенні досвіду; 3) можливість перенесення знайденого рішення в одному завданні на більш менш широке коло нових завдань, що мають істотні відмінності від першої; 4) можливість об'єднання в одній діяльності двох різних операцій (для діставання плоду, мавпі доводиться спочатку дістати довшу палицю за допомогою короткої палиці – перша фаза рішення задачі; і за допомогою довгої палиці дістати сам плід — друга фаза рішення задачі).

На кожному ступені розвитку «інтелект тварин» набуває якісно специфічних форм. Перші зачатки (біологічні передумови) в розвитку інтелекту з'являються у приматів, які досягають найвищого рівня розвитку перцептивної психіки (згідно К.Е.Фабрі).

Учені припускають, що сприйняття зовнішнього світу приматів носить образний характер, а навчення відбувається через механізми наслідування і перенесення. У їх психіці особливо виділяється здібність до практичного вирішення широкого класу завдань, вимагаючого дослідження і маніпулювання з предметами, наявність особливої, орієнтовно-дослідницької (підготовчої) фази – вивчення ситуації перш, ніж приступити в ній до практичних дій, певна гнучкість в способах рішення, широке перенесення колись знайдених рішень в нові умови і ситуації. Органами маніпулювання є передні кінцівки, не повністю звільнені від функції пересування в просторі (локомоція).

На цій стадії достатньо розвиненою стає система спілкування тварин один з одним, у них з'являється своя мова.

Описавши ці стадії і рівні, в пізніший час К.Е. Фабрі поставив під сумнів необхідність виділення інтелекту як окремої стадії психічного розвитку у філогенезі з ряду причин (на його думку): 1) двухфазність не є ознакою інтелектуальної поведінки, оскільки виділення підготовчої і завершуючої фаз властиво будь-якому поведінковому акту; 2) орудийність не є обов'язковим компонентом інтелектуальної дії і, навпаки, наявність орудійності не свідчить про наявність інтелекту; 3) так звана інтелектуальна діяльність характерна не тільки для людиноподібних мавп, але і для ряду вищих хребетних (дельфінів, собак), з достатньо складними характеристиками їх діяльності.

Тому К.Е.Фабрі прийшов до висновку про неможливість провести чітку грань між проявами вищого рівня перцептивної психіки і власне стадією інтелекту, і вважав, «здібність до виконання дій інтелектуального типу одним з критеріїв найвищого рівня стадії перцептивної психіки. Тому, інтелектуальна поведінка людиноподібних мавп розглядається К.Е.Фабрі як «найвищий» рівень в межах перцептивної психіки.

В подальшому Н.Н. Мешкова запропонувала (відповідно до ідеї К. Е. Фабрі і, як з'ясувалося до положень неопублікованих досліджень О.М.Леонтьєва) виділити в розвитку інтелекту нижчий і вищий рівні. Передбачалося, що на нижчому рівні знаходяться вищі ссавці – хижаки (кішки, собаки) і нижчі мавпи, особливості психіки яких проявляються в здібностях вирішувати завдання, орієнтуючись на відносини, що існують між предметами, добре розвинена здібність до навчання, а також здібність до перенесення знов придбаного досвіду в нові умови і ситуації. Особливості поведінки тварин на цьому рівні проявляються в розвитку дослідницьких форм поведінки з широким використанням раніше придбаного досвіду, а також виділення спеціалізованих органів маніпулювання предметами – лап, рук.

А на вищому рівні стадії інтелекту знаходяться вищі людиноподібні мавпи і дельфіни, у яких існує «двофазний інтелект» і виділення в інтелектуальній діяльності особливої, орієнтовно-дослідницької фази. Поведінка тварин, пов'язана з цим рівнем проявляється в здібностях вирішувати завдання різними способами, створенні і використанні в своїй діяльності примітивних знарядь, здатністю безпосередньо виявити причинно-наслідкові зв'язки і відносини між предметами і явищами (інсайт) і наявність добре розвиненої «мови» (засобу внутрішньовидового спілкування).

При виділенні Н. Н. Мешковою в розвитку інтелекту нижчого і вищого рівнів, головним критерієм інтелекту є віддзеркалення не цілісних предметів, а ситуацій, тобто відносин між предметами, яке виникає в ході відповідної діяльності (двофазною, опосередкованою (навіть примітивними) знаряддями тощо).

Особливості цієї діяльності (на думку К.Е.Фабрі) проявляються в тому, що інтелектуальна поведінка, тісно пов'язана з інстинктивною поведінкою і навчанням, є вищою формою навчання, що дає найбільший пристосовний ефект. А передумовою і основою інтелекту тварин (зокрема приматів) є маніпулювання (в основному з біологічно нейтральними об'єктами – мавпа може дуже довго маніпулювати порожньою коробкою). Причому, маніпуляція припускає також розчленовування об'єкту, активну дію на нього, зокрема обкушування, розламування тощо – при маніпулюванні відбувається ознайомлення з новими для тварини властивостями об'єктів, узагальнення досвіду діяльності і в результаті поява узагальненого рухово-сенсорного досвіду.

Проте, інтелект тварин біологічно обмежений і пояснюється вченими не «цілісними» законами роботи їх мозку, а звичайною видовою поведінкою тварини в природних умовах його існування і завданнями, які воно вимушене вирішувати в індивідуальному порядку, застосовуючи в нових умовах філогенетично вироблений спосіб дії.

Тому, питання про наявність або відсутність окремої стадії інтелекту в психічному розвитку тварин у філогенезі залишається поки відкритим.

Так звана «стадія інтелекту» людиноподібних мавп є верхньою межею розвитку психіки тварин. Далі (згідно гіпотезі Леонтьєва) починається якісно новий етап в історії розвитку психіки – складний і тривалий процес історико-еволюційного розвитку Homo sapiens, або «Людини розумної».

11. Виникнення і розвиток свідомості.

Протягом багатьох століть вчені сперечаються про суть і виникнення свідомості, можливості її пізнання. У психології існують різні відповіді на це питання, залежні від світогляду вченого.

Психологи, що дотримуються релігійних поглядів, вважають, що свідомість є Божественним даром людині, яка є одним з проявів образу Божого в людині.

Психологи, що стоять на матеріалістичних позиціях розглядають свідомість як результат тривалої еволюції психіки, а вирішальну роль у виникненні свідомості відводять соціальному буттю людини, її праці, членороздільній мові, суспільно-історичній діяльності людства в цілому. Свідомість ними розглядається як властивість високорозвинутого, складно організованого мозку.

З ідеалістичних позицій свідомість – людська форма психічного початку буття, вона первинна по відношенню до матерії, і розглядається як самостійна суть буття, що творить.

Матеріалісти вважають свідомість сучасної людини продуктом всесвітньої історії, підсумком багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності поколінь людей, а основу виникнення свідомості людини бачать в соціальних умовах життя, що історично сформувалися (соціально-історична форма життєдіяльності). Матеріалістична наука виділяє два чинники, що лежать у витоків переходу від природної історії тварин до суспільної історії людини: 1) суспільна праця і вживання знарядь; 2) виникнення мови. Цим чинникам приписується велике значення в корінній перебудові форм психічної діяльності і у виникненні свідомості.

Згідно матеріалістичним припущенням згадані умови сприяють тому, що з переходом до суспільної історії корінним чином міняється структура поведінки так званого предка людини: 1) виникнення вищих форм поведінки, засновані на абстрагуванні від безпосередніх впливів середовища, та соціального способу передачі і засвоєння загальнолюдського досвіду); 2) виникнення вищих («духовних») мотивів і потреб разом з біологічними мотивами поведінки.

Однією з головних передумов виникнення людської свідомості вчені-матеріалісти вважають ускладнення умов життя так званих людиноподібних істот – антропоїдів. На їх думку принципово новий етап в розвитку психіки у філогенезі пов'язаний із змінами в поведінці вказаного предка людини, а саме – виготовлення ним матеріальних знарядь дії на об'єкти середовища, що призвело до накопичення знань про властивості об'єктів, уміння використовувати знання в різних ситуаціях, до значного розширення фонду навичок. Матеріалісти вважають, що під впливом умов життя їх ЦНС поступово придбала складнішу структуру і функції, і особливо великі півкулі, які розвивалися у людини під впливом праці. Так, за думкою матеріалістів, в процесі біологічного етапу розвитку психіки утворилися передумови появи свідомості людини як вищої форми психіки.

За припущенням матеріалістів в ході розвитку в різних видах діяльності у людини під впливом праці і мови поступово сформувалася специфічно людська, свідомо направлена пізнавальна діяльність, уява, людські почуття і якості волі, різноманітні психічні властивості, які істотно відрізняються від інстинктивної психічної діяльності тварин.

Основними передумовами історичного розвитку людської свідомості вважаються праця і суспільний спосіб життя так званих стародавніх «предків» людей.

Цей так званий «предок» людини, на думку матеріалістів, маючи кінцівки у вигляді рук, міг створювати елементарні знаряддя і використовувати їх в конкретній ситуації. Трудова діяльність, яка здійснювалася при сумісному виготовленні і вживанні знарядь праці, сприяла поступовому переходу до свідомості людини.

Далі, за припущенням вчених-матеріалістів, з набуттям практичного досвіду, з еволюцією суспільних відносин йшло ускладнення трудової діяльності. Людина поступово переходила від простих трудових операцій до складніших видів діяльності. Вирішальну роль у формуванні свідомості людини матеріалісти приписують ускладненню трудових операцій, завдяки чому мозок як орган свідомості розвивався одночасно з розвитком руки як органу праці. Рука як “сприймаючий” орган нібито сприяла розвитку інших органів чуття, наприклад ока. За припущенням вчених, в процесі розвитку трудової діяльності уточнювалися і збагачувалися дотикові відчуття, логіка практичних дій фіксувалася в мозку і перетворювалася на логіку мислення (людина вчилася думати).

Зачатки праці, згідно уявленням вчених-матеріалістів характерні для так званих предків людини австралопітеків, праця стала відмітною ознакою їх наступників – пітекантропів і синантропів, які поклали початок виготовленню знарядь і підкоренню вогню (заприпущенням). Неандертальська людина значно продвинулся вперед у виготовленні та використанні знарядь, збільшила їх асортимент і залучила у виробництво новий прикладний матеріал (навчилась виготовляти кам'яні ножі, кістяні голки, будувала житло і ін.).

Праця — це специфічний, властивий тільки людині вид діяльності, що полягає в здійсненні дій на природу з метою забезпечення умов свого існування.

Першою формою свідомої діяльності матеріалістами вважається виготовлення знарядь з метою їх практичного застосування (на полюванні), оскільки вимагає разом із знанням про виконувану операцію і знання про майбутнє застосування знаряддя. Така діяльність по виготовленню знарядь привела до корінної перебудови всієї структури поведінки.

За припущенням матеріалістів у людини, що виготовляє знаряддя, поведінка набуває складно побудованого характеру: 1) виділення із загальної біологічної діяльності спеціальних «дій», які не визначаються безпосереднім біологічним мотивом, а спрямовуються свідомою метою і набувають свого сенсу лише при співвіднесенні цієї дії з кінцевим результатом; 2) поява ряду допоміжних «операцій», за допомогою яких виконується ця дія. – це складає корінну перебудову поведінки, що становить нову структуру свідомої діяльності. Складна організація свідомих «дій», що виділяється із загальної діяльності, призвела, за припущенням матеріалістів, до появи форм поведінки, які безпосередньо не спрямовуються біологічними мотивами, а іноді можуть навіть суперечити їм (наприклад, охота, при якій одна група мисливців «відлякує» і відгонить жертву, тоді як інша група мисливців очікує її в засідці).

Матеріалісти вважають, що поступово праця набувала колективної форми, що припускає співпрацю людей і тим самим – елементарне розділення трудових дій між його учасниками. За припущенням, розподіл праці в корені міняв діяльність людини і відрізняв її від поведінки тварин. На думку матеріалістів, праця сприяла утворенню певних людських співтовариств, які відрізнялися від співтовариств тварин, тим, що були викликані прагненням не просто вижити, а вижити шляхом перетворення природних умов існування, за допомогою колективної праці.

Так, за припущенням матеріалістів, поступове виникнення суспільних відносин, які вимагали підпорядкування життю індивіда соціально-фіксованій системі потреб, обов'язків, звичаїв, що історично склалися, і вдач сприяло формуванню свідомості людини. Виникнення свідомості вважається ними якісно новим етапом в розвитку психіки.

Найважливішою умовою існування людських співтовариств і успішного виконання трудових операцій вчені-матеріалісти вважають також рівень розвитку комунікації між членами співтовариства. Причому на їх думку, чим вище рівень цієї комунікації, тим вище організація і рівень розвитку психіки.

Вищим рівнем людської комунікації вважається мова, яка по припущенню матеріалістів зумовила принципово інший рівень регуляції психічних станів і поведінки – за допомогою слова. Людині, здатній спілкуватися за допомогою слів, для формування своєї поведінки або уявлення про реальний світ досить мати інформацію, що набувається в процесі спілкування з іншими людьми.

На думку матеріалістів, особливості людських співтовариств, що полягають в необхідності колективної праці, зумовили виникнення і розвиток мови, яка у свою чергу, зумовила можливість існування свідомості. Тобто, поява мови повязується ними з необхідністю праці в процесі спілкування.

На думку матеріалістів – праця і мова зробили вирішальний вплив на становлення людської свідомості. За припущенням матеріалістів, колективний характер праці, розвиток комунікації не тільки сприяли розвитку мислення, але і зумовили формування специфічних законів існування і розвитку людського співтовариства – принципів моральності і моралі (абсуртне припущення!). Праця призвела за їх думкою до змін принципів побудови взаємин між людьми, що виразилося в переході від природного відбору до принципів організації соціального гуртожитку, а також сприяло розвитку мови як засобу комунікації і стало підставою для прояву критичності мислення людини (поява понять «добре» і «погано», зміст яких визначався рівнем розвитку людських співтовариств). А поступове ускладнення понять до певної міри сприяло еволюції мислення.

У той же час розвивалася мова, у неї з'являлися нові функції, що сприяло (на думку матеріалістів) виділенню людини себе з навколишнього середовища. В результаті мова набула властивостей, що дозволяють регулювати поведінку людини. Згідно думці матеріалістів, всі ці явища і закономірності визначили можливість прояву і розвитку свідомості у людини.

На думку матеріалістів поява мови і можливості трудитися у людини були підготовлені еволюцією людини як біологічного виду – прямохождення звільнило передні кінцівки від функції ходьби і сприяло розвитку їх спеціалізації, пов'язаної з маніпулюванням предметами, що в цілому сприяло створенню для людини можливості трудитися. Одночасно розвивалися органи чуття, а зір став домінуючим джерелом отримання інформації про навколишній світ.

Крім того, матеріалісти підкреслюють, що розвиток органів чуття супроводжувався розвитком НС в цілому, зокрема головного мозку (збільшення площі поверхні великих півкуль), а з поява людської свідомості нібито супроводжувалась його структурними і функціональними перебудовами (подальшою кортикализацією управління поведінкою, більше підпорядкування елементарних процесів корі). Тобто, матеріалісти вважають еволюцію кори головного мозку в процесі філогенезу людини – важливим чинником появи свідосості.

Особливо підкреслимо, що ця теорія виникнення свідомості є лише гіпотезою, викладена з матеріалістичних позицій (теорія розроблена ще за радянських часів – часів безбожжя, коли для обгрунтування радянської ідеології і заперечення канонам віри залучалися навіть відомі вчені). Сьогодні існують і інші точки зору на проблему виникнення свідомості людини.

За Священним Писанням свідомість розглядається як дар Божий, що є тією властивістю нашої душі, яка відрізняє людину від всього тварного світу та підкреслює образ Божий в людині.

Але нажаль наша психологічна наука спирається у своїй більшості саме на описані матеріалістичні позиції виникнення свідомості.

Зв'язок мови і свідомості людини. Важливою умовою (крім колективної праці), яка привела, на думку матеріалістів до формування складно побудованої свідомої діяльності людини, є виникнення мови. Під мовою прийнято розуміти систему кодів, за допомогою яких позначаються предмети зовнішнього світу, їх дії, якості, відношення між ними. А слова, сполучені у фрази, є основним засобом спілкування, за допомогою якого людина зберігає і передає інформацію і засвоює досвід, накопичений поколіннями інших людей.

Матеріалістами вважається, що така мова з'являється тільки при переході до людського суспільства, бо свідомість розвивається тільки в соціальних контактах і лише в умовах існування мови, що виникає одночасно зі свідомістю в процесі праці.

Отже, матеріалісти приділяють велике значення мові і спілкуванню у формуванні і розвитку людської свідомості. Згідно з їх думкою, у історії людства завдяки мові відбулися наступні події: 1) перебудова відображувальних можливостей: віддзеркалення світу в мозку людини стало більш адекватним; 2) людина отримала можливість користуватися досвідом, виробленим в багатовіковій практиці суспільства, а також отримати знання про явища, з якими безпосередньо вона не знайома; 3) у людини зявилась можливість віддавати собі звіт в змісті більшості чуттєвих вражень.

Питання про те, як зявилась мова людини, було предметом численних припущень і теорій.

Релігійні психологи вважають мову проявом духовного життя і, слідуючи за Біблією, указують на її «божественне походження» (дар Божий), указуючи, що мова є особливою «символічною формою існування», яка відрізняє духовне життя від будь-якого прояву матеріального світу (я погоджуюсь саме з цією позицією).

Психологи-матеріалісти пов'язують походження мови з суспільно-трудовими відносинами, які вперше з'явилися з переходом до людської історії. Матеріалістична наука при цьому (як і з гіпотезою про виникнення свідомості) керується припущеннями, намагаючись знайти непрямі підтвердження.

Матеріалісти припускають, що мова вперше виникла з тих форм спілкування, в яке вступали люди в процесі праці. За їх думкою міміко-жестикулярні і звукові засоби взаємного спілкування вищих тварин слугували біологічною передумовою формування людської мови. Розвиток праці сприяв тісному об'єднанню членів суспільства, і у людей нібито з'явилася необхідність щось сказати один одному. Звук з виразу емоцій нібито поступово перетворився на засіб позначення образів предметів, їх властивостей і відносин.

За припущенням матеріалістів, сумісна форма практичної діяльності призвела до виникнення у людини необхідності передачі інформації, яка не могла обмежуватися тільки виразом суб'єктивних станів (переживань), а повинна була позначати предмети (речі або знаряддя), які включені в спільну трудову діяльність. Перші звуки, що позначають предмети, нібито виникли в процесі сумісної праці.

За припущенням матеріалістів, ці звуки ще не мали самостійного існування і були вплетені в практичну діяльність, супроводжувалися жестами і виразними інтонаціями, тому зрозуміти їх значення можна було, знаючи лише ту наочну ситуацію, в якій вони виникли. У цьому комплексі виразних засобів провідне місце спочатку займали дії і жести, які, на думку учених-матеріалістів, складали основу своєрідної дієвої мови, і лише набагато пізніше провідна роль перейшла до звуків, які нібито були основою для поступового розвитку самостійної звукової мови, яка ще тривалий час зберігала тісний зв'язок з жестами та діями. В подальшому, звукова мова нібито почала відділятися від практичної дії і отримувати свою самостійність – нібито виникли перші самостійні слова, що позначали предмети, а пізніше і виділяючі дії і якості предметів.

Так, з матеріалістичної точки зору виникла мова як система самостійних кодів, що прийняла протягом подальшого тривалого історичного розвитку форму сучасної мови.

Разом з працею мова вважається матеріалістами основним чинником формування свідомості.

Вчені-матеріалісти вважають, що виникнення мови внесло три найбільш істотних зміни в свідому діяльність людини: 1) позначаючи предмети і події зовнішнього світу в окремих словах або їх поєднаннях, мова дозволяла виділити ці предмети, направляти на них увагу і зберігати їх в пам'яті (людина могла казати про предмети зовнішнього світу навіть за їх відсутності). Тобто, мова подвоїла сприйманий світ, дозволила зберігати отриману із зовнішнього світу інформацію і створила світ внутрішніх образів, який на основі мови людина може використовувати в своїй діяльності; 2) слова мови, указуючи на певні речі, абстрагують їх істотні властивості, відносять сприймані речі до певних категорій (узагальнення) (наприклад, слово «годинник» позначає на їх функцію – вимірювання часу («година»). Слово здійснює за людину велику роботу по аналізу і класифікації предметів, що дає можливість мові стати не тільки засобом спілкування, але і найважливішим знаряддям мислення, що забезпечує перехід відображення світу від чуттєвого до раціонального; 3) мова служить основним засобом для передачі інформації, тому створює третє джерело розвитку психічних процесів – соціально-історичний спосіб передачі досвіду (крім спадково передаваних програм поведінки і форм поведінки під впливом індивідуального досвіду). За думкою матеріалістів, передаючи інформацію багатьох століть суспільно-історичної практики, мова дозволяє людині засвоїти цей досвід і оволодіти з його допомогою великим колом знань, умінь і способів поведінки.

За думкою вчених-матеріалістів, значення мови для формування свідомості полягає в тому, що вона фактично проникла у всі сфери свідомої діяльності людини, підняла на новий рівень протікання його психічних процесів, а саме: 1) істотно перебудувала процеси сприйняття зовнішнього світу – сприйняття за участю мови стало глибшим, пов'язаним з виділенням істотних ознак речі – узагальнених і постійних; 2) істотно змінила процеси уваги – на основі мови з’явилась можливість довільного управляти своєю увагою; 3) спираючись на мовні процеси, пам'ять людина стала свідомою мнестичною діяльністю – тобто зявилась можливість ставити спеціальні цілі, організовувати матеріал, що запам'ятовується, значно розширити об'єм інформації, що зберігається в пам'яті, довільно повертатися до минулого, вибираючи з нього в процесі пригадування найбільш істотні ознаки; 4) дозволила відірватися від безпосереднього досвіду і забезпечила появу уяви — процесу, який лежить в основі направленої керованої творчості; 5) на основі мови формується складне абстрактне і узагальнене мислення, поява яких сприяла переходу від «чуттєвого до раціонального», оцінюване філософією діалектичного матеріалізму як значний стрибок в розвитку психіки людини; 6) сприяла перебудові емоційного переживання – разом з афектами у людини формуються переживання і тривалі настрої, які нерозривно пов'язані з її мисленням при найближчій участі мови; 7) мовне формулювання правил сприяло якнайшвидшому утворенню умовних рефлексів і нових форм поведінки.

Взаємозв’язок мови з свідомістю за думкою вчених-матеріалістів проявляється в наступному: 1) свідомість і мова утворюють єдність: мова є безпосередньою дійсністю думки, свідомості, яка бере участь в процесі розумової діяльності, як її чуттєва основа або знаряддя, причому свідомість проявляється і формується за допомогою мови; 2) за допомогою мови відбувається перехід від сприйнять і уявлень до понять, протікає процес оперування поняттями; 3) у мові фіксуються думки, почуття і завдяки чому є можливість піддавати їх аналізу як ідеальний об'єкт, що знаходиться поза ним; 4) виражаючи свої думки і почуття людина виразніше з'ясовує їх сама і розуміє себе тільки випробувавши на інших зрозумілість своїх слів.

Але мова і свідомість утворюють суперечливу єдність: мова впливає на свідомість (її норми специфічні у кожного народу). Проте залежність мислення від мови не є абсолютним, бо мислення детермінується головним чином своїми зв'язками з дійсністю, а мова може лише частково модифікувати форму і стиль мислення.

11. Порівняльний аналіз психіки тварин і свідомості людини.

Порівняльні наукові дослідження надали немало прикладів відмінностей в психіці людини і тварин.

Дослідження відмінностей між поведінкою і психікою людини і тварин почалися з Ч.Дарвіна і спочатку вони стосувалися емоцій і зовнішніх реакцій, потім перекинулися на практичне мислення. На початку ХХ століття І.П.Павлова зацікавили індивідуальні відмінності в темпераменті серед тварин, і, в останні десятиліття XX ст. – здійснювалися пошуки ідентичності в комунікації, групових формах поведінки і механізмах навчання у людини і тварин.

1) Передача досвіду.

Схожість: наявність у тварин і людини успадкованого та стихійного прижиттєво набутого досвіду . І тварина і людина мають в своєму арсеналі досвід поколінь у вигляді інстинктивних дій на певний вид подразника, обидва вони набувають особистого досвіду у різних ситуаціях.

Відмінності: майже всі особливості психіки і поведінці тварини отримуються і передаються у за спадком або засвоюється в стихійному процесі навчання. Причому те, що передається за спадком, навчанню і вихованню не підлягає; а те, що з'являється у тварини спонтанно, може виникнути і у людини без спеціального навчання і виховання.

Відмінною рисою психічної діяльності людини є передача і привласнення суспільного досвіду (психіку людини в більшій мірі розвиває переданий їй суспільний досвід). У людини є свідомо регульований, цілеспрямований процес психічного і поведінкового розвитку, пов'язаний з навчанням і вихованням. Більшість знань і умінь людини формуються шляхом засвоєння загальнолюдського досвіду, накопиченого в процесі суспільної історії. Наприклад, дитина вже з самого народження формує свою поведінку під впливом тих речей, які склалися в історії (сідає за стіл, їсть ложкою, п'є з чашки, ріже хліб ножем тощо). За допомогою мови їй передають елементарні знання, і за допомогою мови вона засвоює в школі важливі надбання людства. Ця риса корінним чином відрізняє свідому діяльність людини від поведінки тварини.

За наявності однакових анатомо-фізіологічних завдатків людина в своїй психології і поведінці досягає більшого рівня розвитку, ніж тварина.