54. Класифікація та види емоційних явищ.

Всі емоції умовно розділяються на певні види за наступними критеріями: за знаком; інтенсивністю і тривалістю, модальністю.

1. За знаком емоції діляться на позитивні (радість, інтерес) та негативні (страх, гнів, лють).

2. За ступенем мобілізації организма: стенічні та астенічні.

З погляду впливу на діяльність та організм людини розрізняють стенічні емоції (від грецького слова «стенос» – сила) – ті, що активізують діяльність людини та підіймають її настрій (посилюють активність, спонукають до діяльності, викликають підйом сил, збудження, бадьорість, напругу) та астенічні (від греч. «астенос» – слабкість, безсилля) — ті, що пригнічують людину, зумовлюють пасивність або зменшують її активність, демобілізують (туга, печаль, смуток, пригніченість).

Проте, одні і ті ж почуття залежно від індивідуальних особливостей людини можуть виявлятися як в стенічній, так в астенічній формі. Наприклад, одну людину страх паралізує, іншу – робить швидкою; радість у одного бурхлива, збуджуюча енергію, у іншого – тиха, розслаблююча.

3. За специфичним змістом (модальністю): радість, здивування, страждання, гнів, стид, огида.

4. За інтенсивністю і тривалістю: настрої, власне емоції, почуття, афекти, пристрасті тощо.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об’єктів, що викликають переживання, емоційні явища виявляються більш-менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Настрій — це загальний найтриваліший стійкий емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність поведінку людини, характеризує її життєвий тонус.

Настрій відрізняє від емоцій та почуттів менша інтенсивність і менша предметність. Як загальний емоційний стан він виразно не спрямований на щось конкретне і відображає несвідому узагальнену оцінку того, як на даний момент складаються обставини. Настрій може бути радісним або сумним, веселим або пригніченим, спокійним або роздратованим тощо.

Особливості настроїв як особливих емоційних переживань: 1) значна тривалість; 2) низька інтенсивність; 3) неясність походження; 4) дифузний характер, що окрашує в певний тон всі сторони психічної діяльності людини.

Настрій суттєво залежить від загального стану здоров'я, роботи залоз внутрішньої секреції і особливо, від тонусу нервової системи. Причини певного настрою не завжди ясні людині і оточуюючим. Недаремно говорять про несвідомий смуток, безпричинну радість, і в цьому сенсі настрій — це несвідома оцінка особою того, наскільки сприятливо для неї складаються обставини. У цьому настрої схожі на власне емоції і близькі до сфери несвідомого. Але причина настрою завжди існує, і в тому або іншому ступені може бути усвідомленою. Причини настроїв — найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки, різні події, люди тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості.

Настрої відрізняються різним ступенем тривалості, вираженості, усвідомленості.

Розрізняють настрої позитивні (виявляються у бадьорості) і негативні (пригнічують, викликають пасивність). Настрої мають величезне значення для ефективності діяльності, якою займається людина. Наприклад, одна і та ж робота при одному настрої може здаватися легкою і приємною, а при іншому — тяжкою і гнітючою. При позитивному настрої людина може виконати більший об'єм роботи, чим при поганому.

Настрої можуть також розрізнятися за тривалістю: скороминущий і стійкий настрій.

Стійкість настрою залежить від багатьох причин — віку людини, індивідуальних особливостей її характеру і темпераменту, сили волі, рівня розвитку провідних мотивів поведінки. Настрій може забарвлювати поведінку людини протягом декількох днів і навіть тижнів та може стати стійкою рисою особистості. Цю особливість настрою мають на увазі, коли ділять людей на оптимістів і песимістів.

Настрій тісно пов'язаний із співвідношенням між самооцінкою людини і рівнем її домагань. У осіб з високою самооцінкою частіше спостерігається підвищений настрій, із заниженою самооцінкою – схильність до пасивно-негативних емоційних станів, пов'язаних з очікуванням несприятливих результатів. Тому, настрій може стати причиною відмови від дій і подальшого зниження домагань, що може привести до відмови від задоволення даної потреби.

Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть тоді, коли для цього є якісь підстави, і навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі швидко піддаються настроям і потребують підтримки колективу.

У кожної людини є так званий загальний, характерний саме для неї, тон звичайного настрою. Про одного говорять: «життєрадісна людина», хоча і він може бути іноді в сумному або пригніченому настрої, іншого сприймають як похмурого, незадоволеного, хоча іноді він може бути радісним і жвавим. Мова йде про переважання у даної людини того або іншого настрою.

Розкриваючи суть настрою, С.Л. Рубінштейн показував його відмінність від інших емоційних утворень: «Настроение не предметно, а личностно; оно не специальное переживание, приуроченное к какому-то частному событию, а разлитое общее состояние».

У різних людей настрій по-різному виражається в поведінці, але майже у всіх він виявляється зовні: погляд, слово, інтонація, рух, міміка, нахил голови тощо. Від настрою кожної людини багато в чому залежить настрій оточення. При прояві емоційного стану важливий не тільки його характер, але і його відповідність стану загальній ситуації, а також міра (ступінь) його прояву в поведінці. Уміти управляти своїм настроєм – це особливість вольової регуляції і культурного розвитку особистості.

Настрої і їх глибина у кожної людини різні, але завжди тісно пов'язані з тим, як складаються її відносини з оточуючими людьми і з ходом власної діяльності.

Афект (найбільш могутній вид емоційної реакції) – це сильне, інтенсивне, короткочасне збудження, емоційна реакція, що виникає раптово, бурно протікає та оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Наприклад, несподіване переживання — сильна радість, вибух гніву, страх, відчай, жах тощо.

Особливості афектів: 1) велика інтенсивність, дуже бурний зовнішній прояв емоцій; 2) мала тривалість, короткочасність (хвилини, секунди); виникає переважно раптово, продовжується іноді декілька хвилин, але залишає після себе іноді тривалий слід у вигляді загального нервового потрясіння; 3) відсутність свідомого вольового контролю за своєю поведінкою, часткова чи повна втрата контакту з реальністю і відчуття реальності, що супроводжується видимими змінами в поведінці. Людина може, навіть, не усвідомлювати того, що робить, бо в стані афекту виникає дуже сильний осередок збудження, який, зачіпаючи рухові центри кори головного мозку, переходить в рухове збудження. В результаті – відбувається ослаблення гальмівних процесів і кора втрачає можливість контролю, порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою. Під дією виниклого збудження людина здійснює часто безладні рухи і дії, а іноді буває так, що вона ціпеніє, її рухи і дії зовсім припиняються, вона немов би позбавляється дару мови. І.П.Павлов зазначав, що людина у стані афекту, говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект. Особливо різко виявляється афектний стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно ослаблюються; 4) узагальненість – генералізований характер емоційного переживання, що повністю захоплює психіку людини, сполучаючи головний впливаючий подразник зі всіма суміжними, утворюючи єдиний афектний комплекс, що зумовлює єдину реакцію на ситуацію в цілому; 5) ситуативність: афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина.

Афекти – це найчастіше негативні стани, які приводять до бурхливої емоційної розрядки і спричиняють за собою відчуття втоми, пригніченості, депресії. Афектний стан завжди має якесь завершення. Головне в попередженні афектного стану – почуття відповідальності перед собою і перед людьми.

В стані афекту змінюється функціонування всіх психічних процесів: різко змінюються показники уваги (знижується швидкість переключення, в поле сприйняття потрапляють тільки ті об'єкти, які безпосередньо пов'язані з переживанням, а решта – опиняється не в полі уваги людини, усвідомлюється нею недостатньо – це одна з причин некерованості поведінки). В цьому стані людині важко передбачати результати своїх дій, бо змінюється характер протікання процесів мислення, різко знижується здатність прогнозувати наслідки своїх вчинків (стає неможливою доцільна поведінка).

Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості. Навіть при сильному афекті людина у певному ступені усвідомлює те, що з нею відбувається, але при цьому одні люди можуть оволодіти своїми думками і вчинками, а інші — ні. В першу чергу це залежить від рівня емоційно-вольової стійкості, тобто особливостей емоційної сфери і рівня розвитку вольових якостей людини. Ця характеристика є показовою відносно поведінкової регуляції людей, вона пов'язана, з одного боку, з генетичними особливостями організму конкретної людини, а з іншого — з особливостями її виховання.

Афекти викликають глибокі зміни у психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти рухами, може контролювати свої афективні реакції.

Наступну групу емоційних явищ складають власне емоції.

Емоція (у вузькому сенсі слова) — переживання, що виникає у людини в ході задоволення актуальної потреби.

Емоції відрізняються від афектів відносною тривалістю, в порівнянні з тим, що афекти в основному носять короткочасний характер (наприклад, спалах гніву). Іншою відмінною рисою емоцій є те, що вони є реакцією не тільки на поточні події, але і на вірогідні або згадувані.

Емоції відображають події у формі узагальненої суб'єктивної оцінки і передбачають результат дії.

Для розуміння суті емоцій, необхідно виходити з того, що більшість предметів і явищ зовнішнього середовища, впливаючи на органи чуття, викликають складні, багатогранні емоційні відчуття і почуття, які можуть включати одночасно як задоволення, так і незадоволення. Наприклад, спогад про щось неприємне для людини може одночасно з важким почуттям викликати і радість від свідомості того, що це неприємне залишилося десь у минулому.

Крім задоволення і незадоволення в багатьох ситуаціях виникає, з одного боку, – відчуття напруги, з іншого, – полегшення. У критичні моменти діяльності, у відповідальні хвилини ухвалення рішення, при подоланні ускладнень, у всіх важливих випадках, відчувається напруга. Часто ця напруга носить яскраво виражений активний характер, супроводжується підвищеною увагою до об'єкту діяльності, своєрідним приливом розумових і фізичних сил, жаданням дій, хвилюванням, що охоплює людину. Іноді, коли людина погано володіє своїми діями, воно виражається в своєрідній скутості, загальмованості рухів, в звуженості сприйняття, в недостатньому розподілі уваги.

Іншим проявом емоційних процесів є збудження та заспокоєння. Збуджений емоційний стан носить зазвичай активний характер, пов'язаний з діяльністю або з підготовкою до неї. Надмірне збудження може, проте, порушувати доцільну діяльність, робити її безладною, хаотичною. Заспокоєння пов'язане із зниженням активності, але також служить основою доцільного її застосування.

У різних ситуаціях в залежності від індивідуальних особливостей емоції можуть по-різному впливати на поведінку. Так, у людини, що переживає почуття страху, можливе підвищення мускульної сили, і вона може кинутися назустріч небезпеці. Те ж саме почуття страху може викликати повний занепад сил, від страху у людини можуть «підгинатися коліна».

Почуття – ще більш стійкіші, триваліші, ніж емоції, емоційні стани, що мають чітко виражений предметний характер. Почуття відображають соціальну природу людини і складаються як значущі відносини до навколишнього світу. Нерідко емоцією називають тільки конкретну форму протікання почуття, що переживається.

Почуття відображають стійке відношення до яких-небудь конкретних об'єктів (реальних або уявних). Людина не може переживати почуття взагалі, якщо вони не віднесені до кого-сь або чого-сь.

Почуття — вища, культурно обумовлена емоція людини, пов'язана з певним об'єктом. Почуття грає мотивуючу роль, направляючи активність людини в певному напрямі. Основні відмінності почуттів та емоцій відображені у питанні 75 – дивись.

У індивідуальному розвитку людини почуття виступають як значущий чинник у формуванні мотиваційної сфери. Людина завжди прагне займатися тим видом діяльності і тією працею, які їй подобаються і викликають у неї позитивні почуття.

Почуття грають значущу роль і в побудові контактів з оточуючими людьми. Людина завжди вважає за краще знаходитися в комфортній обстановці, а не в умовах, що викликають у неї негативні почуття. Почуття завжди індивідуальні: те, що подобається одному, може викликати негативні почуття у іншого. Це пояснюється тим, що почуття опосередковані системою ціннісних установок конкретної людини.

Особливою формою переживання є вищі почуття, в яких поміщено все багатство достовірно людських відносин (етичні, естетичні, інтелектуальні).

Пристрасті — це сильні, стійкі, яскраві, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті, породжує неослабну енергію у прагненні до неї, викликають прагнення до активної діяльності для свого задоволення. По суті, пристрасті – це сплав емоцій, мотивів та почуттів, сконцентрованих довкола певного виду діяльності або предмету.

Пристрасть не є просто спалахом, вона завжди виражається в зосередженості, зібраності думок і сил, їх спрямованості на єдину мету – предмет пристрасті. Тому важливо, на що пристрасть спрямована.

Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності — у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Пристрастю є єдність емоційних і вольових моментів, проте, вона своєрідно поєднує в собі активність і пасивність людини. Вона захоплює людину так, що вона знаходиться у владі своєї пристрасті, не може звільнитися від неї. Пристрасть – це страшна сила, яка може згубити людину і навіть іноді є фатальною.

В психології розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Але, навіть «позитивна» пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то це захоплення з позитивної пристрасті перетворюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння згубно позначається на праці та житті людини.

Позитивними пристрастями вважаються — захоплення працею, навчанням, які спричиняють велику енергію в діяльності, сприяють продуктивності праці.

Особливим видом емоційних станів є емоційний стрес.

Стрес (від англ. слова stress – напруга) – емоційний стан, що виникає при небезпеці, великих фізичних, психічних навантаженнях, тобто в незвично важкій ситуації та переживається з великою внутрішньою напруженістю. Часто такі переживання виникають при необхідності ухвалити швидкі і відповідальні рішення і ін. Екстремальні життєві переживання – образи, розчарування, зради, несподівана небезпека тощо – вимагають від людини мобілізації її нервово-психічних сил. Переживання цих ситуацій викликає стрес.

Г.Сельє (найвідоміший дослідник стресу) розумів його як систему реакцій організму у відповідь на будь-яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи пристосування організму до труднощів, неспецифічну відповідь організму на будь-яку вимогу.

Стрес дещо нагадує афект, він також виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. Але помірний стрес може бути навіть корисним, наприклад, у спортсменів перед відповідальними змаганнями, у артистів перед прем'єрою, у студентів перед іспитами. Стрес корисний тоді, коли він дає людині силу і сміливість.

Сельє вважав, що стрес може бути корисний, сприяючи пiдвищенню адаптивних можливостей органiзму, стверджуючи, що лише за певних умов стрес є хвороботворним, коли він викликає неприємні відчуття, дуже сильну нервову напругу. У такому стані поведінка значно дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички при стресі можуть залишатися без змін. Психiчнi переживання, пов’язанi з надмірним стресом, можуть привести до патологiчних змiн в органiзмi i в результатi — до захворювань внутрiшнiх органiв (психосоматичних хвороб («сома» - лат. «тiло»).

При тривалому перебуванні організму в екстремальних умовах настають значні зміни — фізіологічні, психологічні та соціально-психологічні, які набувають незворотного характеру.

Найчастіше поняття «стрес» вживається в його негативному значенні.

Коли людина попадає у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес – загальний адаптивний синдром (ЗАС), згідно з Г. Сельє, проходить три фази:

1. Фаза тривоги. Організм мобілізується для зустрічі із загрозою, відбуваються біологічні реакції, які обумовлюють боротьбу або втечу. З погляду фізіології це певні зрушення: згущення крові, підвищення тиску тощо. Стадії тривоги властива збалансованість у витратах резервів адаптації.

Жоден організм не може постійно перебувати у стані тривоги. Якщо агент надто сильний, організм гине ще на стадії тривоги, протягом перших годин або днів. Якщо він виживає, за первинною реакцією обов'язково настає стадія "резистентності".

2. Фаза опору (резистентності) - організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, і це робить тіло вразливішим для інших стресорів. Наприклад, при хворобі людина гостріше реагуєте на неприємності. Врешті-решт тіло адаптується до стресу і повертається до нормального стану. Організм продовжує існувати, хоч вимоги до адаптивних систем мають підвищений характер.

3. Якщо дія стресу продовжується і людина неспроможна адаптуватися, це може виснажити ресурси тіла. Фаза виснаження – вразливість до втоми, фізичні проблеми призводять до хвороб і навіть до загибелі організму. Ті ж самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам – підсилення енергії напруження м’язів, недопускання ознак болю, припинення травлення, підйом тиску крові - за тривалої дії шкідливі. Тут, як і на першій стадії, виникають сигнали про незбалансованість стресогенних вимог середовища і відповідей організму на ці вимоги.

В подальших дослідженнях явища ЗАС Сельє встановлено, що виникає стадія "супер- і гіперкомпенсації", коли вже незворотно пригнічені захисні механізми, виснажені ерготропні функції живої системи і починають домінувати трофотропні фактори, що неминуче приводять організм до колапсу, шоку й загибелі, якщо тільки не втрутяться зовнішні сили.

Шкідливий або неприємний стрес Сельє назвав дистресом, для подолання якого він рекомендує знайти роботу, що відповідала би схильностям і обдаруванням особистості.

Але позититивного стресу не слід уникати, він є і пристосуванням до змін середовища, і мобілізацією сил для захисту організму. Повна свобода від стресу означає смерть. Стрес супроводжується приємними переживаннями радості, досягнення, самовираження.

Для кожної людини є оптимальний рівень стресу, при якому досягається найбільша ефективність діяльності.

Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.

Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де вона не має підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричинює стан фрустрації.

Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

4. За специфічним змістом (модальністю) виділяють наступні емоції: радість, здивування, страждання, гнів, стид, огида тощо.

Радість — позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю достатньо повно задовольнити актуальну потребу. У її основі лежить переживання чуттєвого задоволення. У людини радість — соціальне почуття, проявом якого є усмішка. Емоція радості важлива для психічного і соматичного здоров'я людини.

Здивування — емоційна реакція на раптово виниклі обставини, яка не має чітко вираженого позитивного або негативного знаку. Воно викликається різкою зміною обстановки і може викликати подальші позитивні емоції — якщо обставини опинилися сприятливі, або негативні.

Страждання — негативний емоційний стан, пов'язаний з отриманою достовірною або такою, що здається такою інформацією про неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб.

Печаль — негативна емоція, пов'язана з переживанням негативного факту (смерть, розлука, розчарування).

Гнів — емоційний стан, як правило, негативний за знаком, що протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням серйозної перешкоди на шляху задоволення виключно важливої для суб'єкта потреби.

Огида — негативний емоційний стан, що викликається об'єктами (предметами, людьми, обставинами і т. д.), зіткнення з якими вступає в різку суперечність з ідеологічними, етичними або естетичними принципами і установками суб'єкта.

Презирство — негативний емоційний стан, що виникає в міжособистісних взаєминах і породжується розузгодженням життєвих позицій, поглядів і поведінки суб'єкта з життєвими позиціями, поглядами і поведінкою об'єкту почуття.

Страх — негативний емоційний стан, що з'являється при отриманні суб'єктом інформації про реальну або уявну небезпеку.

Сором — негативний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, але і власним уявленням про належну поведінку і зовнішній вигляд.

Інтерес — позитивна емоція, без якої неможливе освоєння нового. Інтерес пригнічує біль і підсилює радість.

Емоційні переживання носять неоднозначний характер: один і той же об'єкт може викликати неузгоджені, суперечливі емоційні відносини. Це явище отримало назву амбівалентність (подвійність) почуттів, яка викликана тим, що окремі особливості складного об'єкту по-різному впливають на потреби і цінності людини.

Представлені характеристики видів емоційних станів є достатньо загальними. Кожен з них має свої підвиди, які розрізняються за інтенсивністю, тривалістю, глибиною, усвідомленістю, походженням, умовами виникнення і зникнення, дією на організм, динамікою розвитку, спрямованістю і ін.