54. Мовленневі властивості особистості.

У мовленні розкривається спрямованість особистості: її інтереси, потреби, переконання, яка визначає зміст, предмет розмов людини.

Тісний зв'язок між мисленням і мовою дозволяє зрозуміти, що в мовних властивостях особистості відображується цілий ряд особливостей її мислення. Так, образному мисленню відповідає образна мова. Понятійне мислення пов'язане з великою узагальненістю мови, з логічною, а не образною довідністю міркувань. Мовні властивості особистості залежать від завдань, на вирішення яких постійно направлена розумова діяльність. Завдання передати знання, розкрити в мовному спілкуванні перебіг свого розумового процесу в розгорнених логічних формах шліфує форми виразу мислення в слові.

У стилі мовлення відбиті особливості розумової і трудової діяльності людини, специфіка її професії. Найнижчим стилем мовлення є неорганізований розмовний стиль, в якому той, що говорить вживає неточні слова і вирази, багато вигуків та слів-паразитів.

На основі розмовного діалогічного мовлення виникає і набагато вищий стиль мовлення – образно-емоційний, для якого характерні чистота мови, образність виразів, точна передача думки і слова без використання наукової термінології.

Науково-діловий стиль мовлення склався в результаті впливу на розмовну мову письмової і монологічної мови. Він сухіший, менш багатий образними виразами, для нього характерне включення великої кількості наукової термінології.

В мовленні проявляються морально-вольові якості особистості. Оцінюючи розмову з людиною, завжди можна відзначити, чи говорила вона упевнено, переконано або невпевнено. Приховати відношення до висловлюваного важко навіть майстерному оратору. Боязкість, нахабство, пошана, як і багато інших відносин і рис характеру розкриваються в змісті і в емоційно-інтонаційному забарвленні висловів людини.

Важливим моментом є вольова саморегуляція мовлення. Виступаючий зазвичай не тільки говорить, але одночасно і слухає себе як би з боку. Оратор повинен уміти в думках поставити себе на місце слухачів. Темп мовлення і відносна сила голосу зв'язані зазвичай з силою процесу збудження. Ритм мовлення, особливо його зміни відповідно до вимог обстановки, свідчить про рухливість нервових процесів. Емоційність приймається як показник темпераменту.

54. Розвиток мовлення.

Розвиток мовлення у дитини проходить декілька етапів. Найчастіше виділяють 4 періоди розвитку мовлення у дитини: 1) період підготовки словесної мови – від народження до кінця 1-го року життя дитини; Голосові реакції спостерігаються вже у новонароджених (хникання, а декілька пізніше в 3-4 тижні – рідкісні уривчасті звуки зачатків лепету). Ці перші звуки позбавлені функції мовлення і виникають із-за органічних відчуттів або рухових реакцій на зовнішній подразник. Але у віці 2–3 тижнів діти починають прислухатися до звуків, а у віці 2–3 місяців – пов'язувати звуки голосу з присутністю дорослого (почувши голос, тримісячна дитина починає очима шукати дорослого – перші зачатки мовного спілкування).

Після 3–4-ох місяців звуки, вимовляємі дитиною, стають численнішими і різноманітнішими, що пов'язано з тим, що дитина починає несвідомо наслідувати мову дорослого, її інтонаційну і ритмічну сторони). У лепеті дитини з'являються співучі голосні, які, в поєднанні з приголосними звуками, утворюють склади, що повторюються, наприклад «да-да-да» або «ня-ня-ня».

З 2–ої половини 1–го року життя у дитини з'являються елементи справжнього мовного спілкування, які виражаються спочатку в тому, що у дитини з'являються специфічні реакції на супроводжувані словами жести дорослого. Наприклад, на жест руками дорослого, що зве, зі словами «йди-йди», дитина починає тягнути руки. Діти цього віку реагують і на окремі слова. Наприклад, на питання «Де мама?» дитина починає повертатися у бік матері або шукати її очима. Починаючи з 7–8 місяців у дитини збільшується кількість слів, які вона пов'язує з певними діями або враженнями.

Перше розуміння слів дитиною виникає, як правило, в дієвих і емоційних для дитини ситуаціях (ситуація взаємної дії дитини і дорослого з якими-небудь предметами). Перші слова, що засвоюються дитиною, сприймаються нею достатньо своєрідно, вони невіддільні від емоційного переживання і дії. Для самої дитини ці перші слова ще не є справжньою мовою.

Виникнення перших осмислених слів, що вимовляє дитина також відбувається в дієвих і емоційних ситуаціях. Їх зачатки виявляються у вигляді жесту, що супроводжується певними звуками. З 8–9 місяців у дитини починається період розвитку активної мови – дитина постійно намагається наслідувати звуки, вимовляємі дорослими. При цьому дитина наслідує звучання тільки тих слів, які у неї викликають певну реакцію, тобто придбали для неї деякий сенс.

Одночасно з початком спроб активної мови у дитини швидко збільшується кількість слів, що розуміються. Так, до 11 місяців приріст слів в місяць складає від 5 до 12 слів, а в 12-13-й місяці – збільшується до 20-45 нових слів. Це пояснюється тим, що разом з появою у дитини перших вимовляємих нею слів розвиток мовлення відбувається в процесі власного мовного спілкування. Тепер мовлення дитини спричиняється зверненими до неї словами.

У зв'язку з початком розвитку власне мовного спілкування, яке виділяється в самостійну його форму, відбувається перехід до наступного етапу оволодіння дитиною мовою.

2) період первинного оволодіння мовою і формування розчленованої звукового мовлення – починається в кінці 1–го або на початку 2–го року життя, і у нормальних умовах протікає достатньо швидко і, як правило, закінчується до кінця 3-го року життя. В основі цього періоду лежить швидкий розвиток і ускладнення відносин дитини з навколишнім світом, що створює у неї потребу про щось сказати (потреби в мовному спілкуванні), яка стає однією з життєвих потреб дитини.

Перші слова дитини відрізняються своєрідністю: дитина вже може вказати або позначити який-небудь предмет, але ці слова невіддільні від дії з даними предметами і відношення до них. Дитина не користується словом для позначення абстрактних понять. Звукові подібності слів і окремі членороздільні слова в цей період завжди пов'язані з діяльністю дитини, маніпуляцією предметами, з процесом спілкування. При цьому, одним і тим же словом дитина може називати абсолютно різні предмети. Наприклад, слово «кі–кі» у дитини може означати і кішку, і хутряну шубу.

Наступною особливістю даного періоду є і те, що вислови дитини обмежуються лише одним словом, як правило іменником, що виконує функцію цілої пропозиції. Наприклад, звернення до матері може означати і прохання про допомогу, і повідомлення про те, що дитині необхідне щось зробити. Тому, сенс вимовляємих дитиною слів залежить від конкретної ситуації і від супроводжуючих ці слова жестів або дій дитини. Значущість конкретної ситуації зберігається і тоді, коли дитина починає вимовляти 2–3 слова, граматично ще не зіставні один з одним, оскільки мова на даному етапі розвитку граматично не диференційована. Ці особливості мовлення дитини внутрішньо пов'язані з тим, що її мислення, в єдності з яким формується мовлення, ще має характер наочних, дієвих інтелектуальних операцій. Узагальнені уявлення, що виникають в процесі інтелектуальної діяльності дитини, вже оформляються і закріплюються в її свідомості за допомогою слів мови, які самі включаються в мислення на даному етапі тільки в наочному, практичному процесі.

Недостатньо розвинена на даному етапі і фонетична сторона мовлення. Діти часто випускають в словах окремі звуки і навіть цілі склади, наприклад «Єня» замість «Женя». Нерідко в словах дитина переставляє звуки або заміщає одні звуки іншими, наприклад «фофо» замість «хорошо».

Цей період розвитку мови у дитини може бути умовно роздільний на декілька стадій. Описані вище особливості відносяться до першої – стадії «слова-пропозиції». Друга стадія починається з другого півріччя 2–го року життя дитини – стадія двох-трьохсловних пропозицій, або як стадія морфологічної розчленованої мови. З переходом до даної стадії починається швидке зростання активного словника дитини, яка до 2–ох років досягає 250-300 слів, що мають стійке і чітке значення. На цій стадії виникає уміння самостійно вживати ряд морфологічних елементів у властивому їм в мові значенні. Наприклад, дитина починає більш грамотно використовувати число в іменниках, категорії зменшувальності та наказовості, відмінники іменників, часи і лиця дієслів. До цього віку дитина оволодіває майже всією системою звуків мови. Виняток становлять плавні р і л, свистячі з і з і шиплячі ж і ш.

Збільшення темпів оволодіння мовою на цій стадії пояснюється тим, що в своїй промові дитина пробує виразити не тільки те, що з нею відбувається в дану хвилину, але і те, що було раніше, що не пов'язане з наочністю і дієвістю конкретної ситуації. Розвиток мислення зумовлює необхідність точнішого виразу сформованих понять, що штовхає дитину до оволодіння точними значеннями слів молення, її морфологією і синтаксисом, до вдосконалення фонетики мовлення.

Звільнення мовлення дитини від опори на сприйману ситуацію, на жест або на дію символізує початок нового періоду мовного розвитку – періоду розвитку мовлення дитини в процесі мовної практики.

3) період розвитку мовлення дитини в процесі мовної практики і узагальнення мовних фактів – охоплює дошкільний вік дитини (починається у віці 2,5–3-ох років і триває до 6–7 років). Головною особливістю даного періоду є те, що мовлення дитини в цю пору розвивається в процесі мовного спілкування, відвернуто від конкретної ситуації, що визначає необхідність розвитку і вдосконалення складніших мовних форм. Мова для дитини починає мати особливе значення. Так, дорослі, читаючи дитині невеликі розповіді і казки, надають йому нову інформацію. В результаті, мова відображає не тільки те, що вже відоме дитині з власного досвіду, але і відкриває те, що їй ще не відоме, вводить її в широкий круг нових для неї фактів і подій. Вона сама починає розповідати, іноді фантазуючи і дуже часто відволікаючись від наявної ситуації. На даному етапі мовне спілкування стає одним з основних джерел розвитку мислення. Якщо на перших 2-х етапах наголошувалася домінуюча роль мислення для розвитку мовлення, то на 3-му етапі воно починає виступати як одне з основних джерел розвитку мислення, яке, розвиваючись, формує передумови для вдосконалення мовних можливостей дитини, яка повинна не тільки засвоїти безліч слів і словосполучень, але і навчитися граматично правильній побудові мовлення.

Але, на цьому етапі дитина не замислюється про морфологію чи синтаксис мови. Її успіхи в оволодінні мовою пов'язані з практичними узагальненнями мовних фактів. Ці практичні узагальнення не є свідомими граматичними поняттями – вони є «побудовою за зразком» – засновані на відтворенні дитиною вже відомих їй слів. Основним джерелом нових слів для нього є дорослі. У своїй промові дитина починає активно використовувати слова, почуті від дорослих, навіть не розуміючи їх сенсу. Наприклад, бувають випадки, коли дитина використовує в своїй промові навіть нецензурні слова, випадково нею почуті. Найчастіше своєрідність лексики дитини визначається словами, які є найбільш споживаними серед її найближчого оточення, тобто її сім'ї.

Разом з тим, мова дитини не є простим наслідуванням. Дитина проявляє творчість у формуванні нових слів. Наприклад, бажаючи сказати «зовсім маленький жираф», дитина, так само як дорослі будує неологізми, говорить аналогічно «жирафленочек».

Друга стадія цього етапу починається у віці 4–5 років і характеризується тим, що розвиток мовлення тепер тісно пов'язаний з формуванням у дітей міркуючого логічного мислення. Дитина переходить від простих пропозицій, в більшості випадків ще не зв'язаних один з одним, до складнопідрядних речень. У формованих дитиною фразах починають диференціюватися головні, додаткові і ввідні пропозиції. Оформляються причинні («тому що»), цільові («щоб»), слідчі («якщо») та інші зв'язки.

До кінця 6–го року життя діти зазвичай повністю освоюють фонетику мовлення. Їх активний словник складає - 2–3-три тисячі слів. Але з семантичного боку їх мова залишається відносно бідною: значення слів недостатньо точні, іноді дуже звужені або дуже широкі. Інша істотна особливість даного періоду полягає в тому, що діти насилу можуть зробити мову предметом свого аналізу. Наприклад, діти, що добре володіють звуковим складом мови, до початку навчання читанню з величезною працею справляються із завданням довільного розкладання слова на звукові компоненти. А дослідження О.Р.Лурії показали, що дитина зазнає значні труднощі навіть при визначенні смислового значення близьких по звучанню слів і словосполучень («син вчителя» — «вчитель сина»).

Обидві ці особливості долаються лише в ході наступного етапу розвитку мови.

4) період оволодіння письмовою мовою і систематичним навчанням мові в школі.

Цей етап мовного розвитку починається в кінці дошкільного віку, але його найбільш істотні риси виразно виявляються при вивченні рідної мови в школі. Під впливом навчання відбуваються величезні зрушення: якщо на ранніх ступенях розвитку мовлення, дитина оволодівала ним практично, в процесі безпосереднього мовного спілкування, тобто при навчанні в школі мовлення стає для дитини предметом спеціального вивчення. В процесі навчання дитина повинна оволодіти складнішими видами мовлення: письмовим мовленням, монологічним мовленням, прийомами художнього літературного мовлення.

Спочатку мова дитини, що приходить в школу, багато в чому зберігає особливості попереднього періоду. Існує велика розбіжність між кількістю слів, які дитина розуміє (пасивний словник), і кількістю слів, якими він користується (активний словник). Окрім цього зберігається і недостатня точність значень слів. У подальшому спостерігається істотний розвиток мови дитини.

Навчання в школі мові найбільшою мірою позначається на розвитку усвідомленості і керованості мови дитини, що виражається в наступному: 1) дитина набуває здатності самостійно аналізувати і узагальнювати звуки мови, без чого неможливе оволодіння грамотою; 2) дитина переходить від практичних узагальнень граматичних форм мови до свідомих узагальнень і граматичних понять.

Розвиток усвідомлення дитиною мовлення, що відбувається в процесі навчання граматиці, є важливою умовою формування складніших видів мовлення. У зв'язку з необхідністю дати зв'язний опис, послідовний переказ, усний твір і ін. у дитини формується розгорнене монологічне мовлення, яке вимагає складніших і більш усвідомлених граматичних форм, ніж форми, які дитина використовувала раніше в діалогічній мові.

Особливе місце на даному етапі розвитку мовлення займає письмова мова, яка спочатку відстає від усної, але потім стає домінуючою. Бо письмова мова володіє рядом переваг, фіксуючи на папері мовний процес, письмове мовлення дозволяє вносити до нього зміни, повертатися до раніше висловленого тощо. Це надає їй виняткове значення для формування правильного, високорозвинутого мовлення.

Отже, під впливом шкільного навчання мовлення дитини отримує подальший розвиток. Крім 4–х вказаних етапів можна виділити ще один — п'ятий етап розвитку мовлення, пов'язаний з вдосконаленням мовлення після завершення шкільного періоду. Цей етап є строго індивідуальним і характерний не для всіх людей. У більшої частини розвиток мовлення завершується із завершенням шкільних занять і подальше збільшення словарного запасу і інших можливостей мовлення відбувається незначно.