54. Увага та її функції. Фізіологічні основи уваги.

Будь-яка діяльність людини вимагає виділення об'єкту і зосередженості на ньому. Свідомість людини виділяє те, що представляє для неї інтерес, відповідає її потребам, життєвим планам.

Увага – це вибіркова активна спрямованість і зосередженість свідомості людини на певному об'єкті, що забезпечує його особливо ясне відображення. Для виникнення уваги необхідно виділити об'єкт, зосередитися на ньому та відвернутися від сторонніх подразників. Увага завжди предметна. Предметом уваги може виступити зовнішній світ, сама психічна діяльність: думки, переживання, відносини, властивості предметів, дії, думки інших людей і свій власний внутрішній світ.

Серед психічних явищ увага займає особливе місце: вона не є самостійним психічним процесом і не відноситься до властивостей особистості, вона завжди включена в практичну діяльність та в пізнавальні процеси, за допомогою її виражаються інтереси, спрямованість особистості.

Серед вчених існують 2 основні точки зору щодо розуміння суті уваги:

1) увага не існує як особливий, незалежний процес, а виступає лише як сторона або момент будь-якого іншого психічного процесу або діяльності людини; 2) увагою є цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішній процес, що має свої особливості, які не зводяться до характеристик інших пізнавальних процесів.

Увага як особлива форма психічної активності людини, яка включена як необхідний компонент у всі види психічних процесів, виступає як їх необхідний момент.

Увага – характеристика будь-якого психічного процесу: сприйняття, коли ми вслухуємося, розглядаємо, намагаючись розрізнити звуковий або зоровий образ; мислення, коли ми вирішуємо якусь задачу; пам'яті, коли щось згадуємо або намагаємося запам'ятати; уяви, коли ми стараємося щось виразно уявити собі. Тобто, увага – це здатність вибирати важливе для себе і зосереджувати на ньому своє сприйняття, мислення, пригадування, уяву та ін.

Цікаво, що динамічні, спостережувані характеристики уваги – обсяг, концентрація, перемикання та інші безпосередньо не відносяться до пізнавальних процесів.

Увагу також визначають як психофізіологічний процес та стан, який характеризує динамічні особливості пізнавальної діяльності, які виражаються в її зосередженості на порівняно вузькій ділянці зовнішньої або внутрішньої дійсності, які на даний момент часу стають усвідомлюваними і концентрують на собі психічні і фізичні сили людини протягом певного періоду часу. Увага — це також процес свідомого, несвідомого або напівсвідомого відбору однієї інформації, що поступає через органи чуття, та ігнорування іншої.

П.Я.Гальперін відзначав, що увага не має свого окремого, специфічного продукту, а її результатом є поліпшення всякої діяльності, до якої воно приєднується. Увага є необхідною умовою успішного придбання знань, якості і продуктивності трудової діяльності, самовираження особистості. Вона виконує функцію контролю і особливо необхідна при навчанні, коли людина стикається з новими знаннями, об'єктами, явищами.

На відміну від тварин люди управляють своєю увагою, тому в її динаміці виняткове значення має уміння поставити мету. Постановка і постійне уточнення цілей діяльності викликає, підтримує і перемикає увагу.

За увагою завжди стоять потреби, мотиви, цілі, установки суб'єкта. Спрямованість уваги визначається як готовність до дії. Зосередженість уваги припускає таку її організацію, яка забезпечує глибину, повноту і ясність відображення в свідомості об'єктів, з якими суб'єкт взаємодіє.

Увага виражається зовні в специфічній позі, особливій міміці, яку легко можна спостерігати і за якою можна судити, наскільки уважна людина. Поза уваги характеризується гальмуванням зайвих для діяльності рухів, спрямованістю органів чуття і всього корпусу на об'єкт.

Увага в житті та діяльності людини виконує багато різних функцій. Увага як наскрізний психічний процес, який як би «пронизує» і бере участь в здійсненні інших психічних процесів, виконує наступні функції:

1) селективна функція – виявляється в тому, що увага визначає ту частину інформації, яка реально оброблятиметься, через що вона активізує значущі і гальмує непотрібні в даний момент психічні і фізіологічні процеси, сприяючи цілеспрямованому відбору інформації, що поступає в організм, відповідно до його актуальних потреб і цілей діяльності людини, тим самим забезпечує виборчу і тривалу зосередженість психічної активності на одному і тому ж об'єкті або виді діяльності.

З увагою пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів (їх настройка залежить від актуальності в даний момент часу певного предмету, діяльності для реалізації інтересів особи), якість і результати функціонування всієї пізнавальної активності. Увагою визначається точність і деталізація сприйняття, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність мислення. Для перцептивних процесів увага – своєрідний підсилювач, що дозволяє розрізняти деталі зображень, для пам'яті – чинник, здатний утримувати потрібну інформацію в короткочасній і оперативній пам'яті, як обов'язкова умова переведення матеріалу, що запам'ятовується, в сховища довготривалої пам'яті. Для мислення увага – обов'язковий чинник правильного розуміння і рішення задачі. У системі міжособистісних відносин увага сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей один до одного, попередженню і своєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Про уважну людину говорять як про приємного співбесідника, тактовного і делікатного партнера по спілкуванню.

2. прогностична, або плануюча функція – виявляється в участі уваги в процесі побудови програми майбутніх дій людини, адекватних актуальній і перспективній ситуаціям. Для ефективного планування майбутніх дій необхідне включення і ефективне функціонування багатьох психічних процесів (пам'яті, уяви, мислення, сприйняття), найкращу діяльність яких забезпечує увага і основні властивості (перемикання, розподіл, обсяг, концентрація, стійкість).

3. контролююча - полягає в спрямованості на оцінку загального результату діяльності, оцінку її результатів на окремих етапах виконання, їх відповідність цілям діяльності; контроль за змістом дії, психічного образу та ін. В кожній дії людини є орієнтувальна, виконавча та контрольна частина, остання представлена увагою.

4. утримання (збереження) певної діяльності (збереження в свідомості образів, певного наочного змісту) до тих пір, поки не завершиться акт поведінки, пізнавальна діяльність, поки не буде досягнута мета;

5. інтеграційна функція – об'єднання і узгодження роботи всіх психічних процесів. Окремий скрипаль сам управляє собою, оркестр потребує диригента. У цілісній психіці людини роль такого «диригента» належить увазі.

Перераховані функції уваги є різними варіантами реалізації загальної регуляторної функції уваги, властивої їй як психічному феномену.

Протягом тривалого часу психологи і фізіологи намагалися описати механізми, які визначають виборче протікання процесів збудження та лежать в основі уваги. Увага не має спеціального нервового центра в корі півкуль головного мозку.

Існують різні думки щодо фізіологічних основ уваги. Фізіологічно увага зумовлюється роботою нервових центрів, за допомогою яких відбуваються супроводжувані увагою психічні процеси. Фізіологічний механізм уваги розглядається як своєрідний фільтр, розташований на різних рівнях нервової системи, який відсіває малозначимі сигнали. Водночас увага означає наявність ділянок з підвищеним і зниженим збудженням, які діють взаємозалежно за законом негативної індукції – коли в одних ділянках кори виникає значне збудження, водночас за індукцією в інших її ділянках, не повязаних з виконанням певної діяльності виникають гальмування, згасання та іноді повні припинення нервового процесу, внаслідок чого одні центри збуджуються, а інші – загальмовуються.

Фізіологічними основами уваги вчені називають: 1) ретикулярну формацію – анатомічно і функціонально відособлену нервову тканину, розташовану в стовбурі мозку і в підкіркових областях, яка відсіває, гальмує одні імпульси і підсилює інші, пропускаючи їх в кору головного мозку. Завдяки цьому здійснюється відбір стимулів, що досягають зони ясної свідомості. Ретикулярна формація знаходиться на шляху нервових імпульсів, що стосуються практично всіх пізнавальних процесів (неспецифічні шляхи аферентного і еферентного проведення сенсорної інформації);

2) орієнтувально-дослідницький рефлекс, як можливий механізм уваги, який викликається новими подразниками або несподіваними змінами обстановки. І.П.Павлов назвав його рефлексом «що таке?». Завдяки цьому рефлексу дія нового об'єкту на НС людини стає сильнішою і багатообразною. І.П.Павлов також уподібнював увагу (і ясну свідомість) очагу оптимального збудження, що рухається по корі головного мозку на зразок світлової плями, що «переміщається». Ця ідея як основи уваги виявилася дуже важливою та підводила до деяких істотних фізіологічних механізмів уваги, але і дуже загальною, щоб задовільно пояснювати ці процеси;

3) механізм домінанти – у тих ділянках кори великих півкуль мозку, які піддаються дії нових подразників, створюється достатньо сильний та стійкий очаг збудження – домінуючий (за визначенням А.А.Ухтомського, який створив вчення про домінанту - очаг збудження, що має підвищену стійкість).

Згідно з теорією домінанти – збудження розподіляється по НС нерівномірно, і кожна інстинктивна діяльність (як і умовно-рефлекторні процеси) може створювати в нервовій системі очаги оптимального збудження, які набувають домінуючого характеру. Ці домінанти не тільки панують над іншими і гальмують інші очаги, але набувають здатності посилюватися під впливом дії сторонніх збуджень.

Наприклад, жаба, у якої в певний період створюється домінанта охоплюючого рефлексу передніх лапок, реагує на подразнення задніх лапок посиленням домінуючих охоплюючих рухів передніх лапок. Ця здатність домінанти гальмувати побічні рефлекси та посилюватися під впливом сторонніх подразників була оцінена А.А. Ухтомським як процес, який нагадує увагу, що дало йому підставу розцінювати домінанту як фізіологічний механізм уваги. За рахунок явища домінанти увага забезпечує наявність у корі великих півкуль головного мозку ділянки з підвищеним нервовим збудженням, що домінує над іншими частинами кори. Внаслідок цього свідомість людини зосереджується на певних предметах і явищах.

Цей механізм пояснює такий ступінь зосередженості людини на якому-небудь предметі або явищі, коли сторонні подразники не в силах викликати відвернення уваги, вони залишаються непоміченими.

За даними дослідників – механізм домінанти можна спостерігати на всій поверхні кори головного мозку, незалежно від того, проекційні зони яких конкретних аналізаторів в них локалізуються.

4) виробку динамічних стереотипів під впливом постійного режиму роботи, який значно полегшує виникнення оптимального очага збудження і забезпечує успіх в діяльності.

Не можна допускати неуважного виконання роботи, бо динамічний стереотип неуваги, що склався, важко змінити.

Внесок теорії «домінанти» в аналіз фізіологічних механізмів виборчого протікання збуджень вважається безперечним. Проте необхідно знайти ті конкретні шляхи, на яких будуються окремі види виборчої діяльності тварин і людини та ті нейрофізіологічні системи, які лежать в її основі.