54. Індивідуальні особливості уяви. Уява і творчість.

Діяльність уяви залежить від загальної спрямованості особистості, від психічного життя людини взагалі. Особлива роль у створенні образів уяви належить інтересам, потребам, світогляду особистості, що становлять її духовний світ. З діяльністю уяви пов’язане формування низки морально-психологічних якостей особистості — гуманності, чуйності, почуття обов’язку тощо. Проявити чуйність може людина, яка, знаючи життя та особливості характеру іншої людини, здатна уявити її душевний стан у певний момент.

У силі та яскравості образів уяви виявляються типологічні особливості ВНД. Уява - один з показників, за якими І.П.Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу. Художник має справу з образами (зоровим, руховим, слуховим тощо), що свідчить про домінуючу роль у його діяльності першої сигнальної системи, образного відображення світу. Отже, уява не лише впливає на перебіг психічного життя людини, а й зумовлює формування її важливих особистісних якостей.

Розвинена і яскраво виражена уява виявляється у ряді істотних якостей людини, до яких перш за все відноситься натхненність, при якій уява включена у всю пізнавальну діяльність, а відношення людини до інших людей, до життя емоційно підведено.

Тимчасовий стан натхненності, викликаний особливими обставинами, можна спостерігати у багатьох людей. Такий скороминучий стан не дає підстав вважати людину натхненною натурою. Під натхненністю як рисою особистості розуміється її загальна позиція, яка дозволяє людині піднятися вище за буденні турботи і жити повноцінним, цілеспрямованим і внутрішньо змістовним життям в звичайних повсякденних умовах.

Рисою, протилежною натхненності, є прозаїчність. Прозаїчність натури виражається у відсутності високих ідеалів, у прикованості інтересів і потреб до повсякденних дрібниць життя. У такої людини все життя йде в площині буденних турбот, і якщо у неї і спостерігається прояв натхненності, то це тільки спалахи, які лише підкреслюють типову для неї прозаїчність.

Натхненність як риса особистості може своєрідно проявитися в романтичному складі людини або її поетичній натурі. Романтик – це перш за все оптиміст, який сміливо дивиться в майбутнє і йде назустріч ньому, в ім'я якого він згоден і внутрішньо готовий переносити труднощі, небезпеку. Він сміливо береться за справу ради радісного життя людей.

Романтик – натура діяльна, вольова. Це людина, у якої ідеї утілюються у життя через безпосередню участь у великих і малих справах, у які романтики вкладають всі свої сили і енергію. Психологічно для романтизму властивий прямий зв'язок уяви з вольовою сферою, з мужнім і стійким характером, з високою ідейністю намірів і вчинків.

Поетична натура характеризується єдністю високих почуттів і уяви, що виявляється в особливо чуйному і глибокому художньому сприйнятті творів мистецтва, природи і життя у всіх її багатообразних проявах. За наявності схильності і здатностей до творчої діяльності з поетичної натури розвивається тип художника як творця естетичних цінностей.

Уява у людей розвинена по-різному, і вона по-різному виявляється їх діяльності і суспільному житті. Індивідуальні особливості уяви визначаються: 1) ступенем легкості і трудності, з якою людині взагалі дається уява; 2) характеристикою самого створюваного образу: безглуздість або оригінальна знахідка рішення; 3) у якій області яскравіше, швидше відбувається створення нових образів (особистісна спрямованість).

Люди розрізняються за ступенем розвитку уяви і за типом образів, якими вони оперують найчастіше.

Ступінь розвитку уяви характеризується яскравістю образів і глибиною, з якою переробляються дані минулого досвіду, а також новизною і усвідомленістю результатів цієї переробки. Сила і жвавість уяви легко оцінюється, коли продуктом уяви є неправдоподібні і химерні образи, наприклад у авторів чарівних казок. Слабкий розвиток уяви виражається в низькому рівні переробки уявлень. Слабка уява спричиняє ускладнення в рішенні розумових завдань, які вимагають уміння наочно уявити собі конкретну ситуацію. При недостатньому рівні розвитку уяви неможливе багате і різностороннє в емоційному плані життя.

Найвиразніше люди розрізняються за ступенем яскравості образів уяви. На одному полюсі знаходяться люди з дуже високими показниками яскравості образів уяви, а на іншому полюсі - люди з украй блідими уявленнями. Як правило, високий рівень розвитку уяви зустрічається у людей, що займаються творчою працею - письменників, художників, музикантів, вчених.

Істотні відмінності між людьми виявляються відносно характеру домінуючого типу уяви. Найчастіше зустрічаються люди з переважанням зорових, слухових або рухових образів уяви. Але є люди, у яких відмічається високий розвиток всіх або більшості типів уяви, такі люди можуть бути віднесені до так званого змішаного типу.

Належність до того або іншого типу уяви істотно відображується на індивідуально-психологічних особливостях людини. Наприклад, люди слухового або рухового типу дуже часто драматизують ситуацію в своїх роздумах, уявляючи собі неіснуючого опонента.

Вважається, що розвиток уяви здійснюється в ході онтогенезу людини і вимагає накопичення відомого запасу уявлень, які надалі можуть служити матеріалом для створення образів уяви. Уява розвивається в тісному зв'язку з розвитком всієї особистості, в процесі навчання і виховання та в єдності з мисленням, пам'яттю, волею і почуттями.

Визначити які-небудь конкретні вікові межі, які характеризують динаміку розвитку уяви, дуже важко. Існують приклади надзвичайно раннього розвитку уяви. Наприклад, Моцарт почав складати музику в 4 роки, Рєпин і Серов вже в 6 років добре малювали.

З іншого боку, пізній розвиток уяви не означає, що цей процес в зріліші роки стоятиме на низькому рівні. Історії відомі випадки, коли великі люди, наприклад, Ейнштейн, в дитинстві не відрізнявся розвиненою уявою, проте з часом про них почали говорити як про геніїв.

Уява і творчість. Роль уяви в творчому процесі важко переоцінити. Творчість тісно пов'язана зі всіма психічними процесами, у тому числі і з уявою. Ступінь розвитку уяви та її особливості мають для творчості не менше значення, ніж, ступінь розвитку мислення.

Творчість – психологічно складний процес, який не вичерпується однією стороною, а існує як синтез пізнавальної, емоційної і вольової сфер людської свідомості. Творчість тісно пов'язана з властивостями особистості (характером, здібностями, інтересами і ін.).

Можливість творчості в значній мірі забезпечується знаннями, що є у людини, які підкріплені відповідними здібностями і стимулюється цілеспрямованістю людини. Найважливішими умовами творчості є наявність певних переживань, які створюють емоційний тон творчої діяльності.

При всій багатогранності творчого процесу особливе місце в ньому займає уява. Вона є центром, фокусом, навколо якого, тісняться інші психічні процеси і властивості, які забезпечують її функціонування. Політ фантазії в творчому процесі забезпечується знаннями (здобутими мисленням), підкріплюється здібностями і цілеспрямованістю, супроводжується емоційним тоном. Вся ця сукупність психічної активності, де уява виконує головну роль, може привести до великих відкриттів, винаходів, створення різноманітних цінностей у всіх видах людської діяльності.

Творчість – це вищий рівень пізнання, яка не може здійснюватися без попереднього накопичення знань. Відкривати нове можна, оволодівши всіма вже здобутими знаннями у даній області.

Творчість має загальні принципи і етапи незалежно від виду діяльності. Разом з тим це не виключає закономірності і етапи, характерні для творчості в межах конкретного змісту.

Англійський учений Г.Уоллес зробив спробу досліджувати творчий процес. В результаті йому вдалося виділити 4 стадії-етапи творчого процесу (в загальному виді): 1) підготовка - зародження ідеї, реалізація якої здійснюється в творчому акті; 2) дозрівання - концентрація знань, що прямо і побічно відносяться до даної проблеми, добування бракуючих відомостей; 3) осяяння - інтуїтивне схоплювання шуканого результату, свідома і несвідома робота над матеріалом, розкладання і з'єднання перебір варіантів; 4) перевірка і доопрацювання.

Інший учений Г.С.Альтшуллер розробив теорію вирішення творчих завдань. Він виділяв 5 рівнів творчості: 1) завдання цього рівня вирішуються застосуванням засобів, прямо призначених для цих цілей. Тут потрібний уявний перебір лише декількох загальноприйнятих і очевидних варіантів рішення. Сам об'єкт в цьому випадку не міняється. Засоби вирішення таких завдань знаходяться в межах однієї вузької спеціальності; 2) завдання другого рівня вимагають деякої видозміни об'єкту для отримання необхідного ефекту. Перебір варіантів в цьому випадку вимірюється десятками. При цьому засоби вирішення такого роду завдань відносяться до однієї галузі знань; 3) на цьому етапі удосконалюваний об'єкт повинен бути серйозно змінений. Прийняття рішення завдань цього рівня доводиться шукати в суміжних областях знань; 4) при вирішенні завдань 4-го рівня удосконалюваний об'єкт міняється повністю. Пошук рішень ведеться, як правило, у сфері науки, серед ефектів, що рідко зустрічаються, і явищ; 5) на останньому рівні вирішення завдань досягається зміною всієї системи, в яку входить удосконалюваний об'єкт. Тут число проб і помилок зростає багато разів, а засоби вирішення завдань цього рівня можуть опинитися за межами можливостей сучасної науки. Тому спочатку потрібно зробити відкриття, а потім, спираючись на нові наукові дані, вирішувати творчу задачу.

На думку Альтшуллера, одним з важливих прийомів вирішення творчих завдань є переклад їх з вищих рівнів на нижчі. Наприклад, якщо завдання 4-го або 5-го рівня за допомогою спеціальних прийомів перекласти на 1-й або 2-й рівень, то далі спрацює звичайний перебір варіантів. Проблема зводиться до того, щоб навчитися швидко звужувати пошукове поле, перетворюючи «важке» завдання на «легке».

Таким чином, довільність, непередбачуваність виникаючих образів, творче перетворення дійсності в уяві підкоряється своїм законам і здійснюється певними способами. А творчий процес спирається на ті ж механізми (аналіз і синтез), які задіяні і при формуванні звичайних образів уяви.

Психологія творчості виявляється у всіх її конкретних видах: науковій, літературній, художній тощо.

Наукова творчість - направлена на відкриття раніше невідомих явищ, їх зв'язків, відносин, на пізнання ще невідомих процесів в природі і суспільстві.

Наукова творчість припускає встановлення факту існування явищ процесів, а головне – розкриття причин, що їх породжують. Вона припускає встановлення логічного ланцюга породжуємих і породжувальних явищ, фактів, подій.

Тому найважливішу роль в науковому творчому процесі грає мислення. Спираючись на сприймані або уявлені факти, він встановлює закономірний зв'язок.

Літературна творчість - творчий процес письменника починається з ідейного задуму. Письменник працює над ідеєю, сенсом твору. Велика і кропітка робота проводиться по збору, накопиченню матеріалу не тільки того, що увійде в твір, але і того, який створює фон описуваних подій, дозволить ужитися у змальовувану ситуацію, проникнути в неї відчуттями і розумом.