54. Мислення як процес розв’язання завдань.

Мислення – це процес руху думки від невідомого до відомого. Воно починається там, де людина починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації, яка характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об’єктивно необхідним для успішного розв’язання завдання.

Процес розв’язання пізнавального завдання відбувається в декілька етапів: 1 етап – знаходження та формулювання питання – найскладніший у процесі розв’язання завдань, в процесі якого усвідомлюється те, що повинне бути знайдене, визначене. Питання визначається виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Важливе значення тут має здатність людини бачити нез’ясовані аспекти в тих чи інших предметах та явищах дійсності, її вміння ставити запитання, виокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність значно залежить від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де все здається зрозумілим.

2 етап – висунення і аналізу гіпотез – починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Висування гіпотез дає можливість передбачити напрями розв’язання завдання й можливі результати. Якщо гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умови завдання й саме завдання. Широка варіативность гіпотез дозволяє з різних сторін, в різних системах зв'язків розглянути один і той же об'єкт, знайти найбільш правильний і економічний шлях рішення. Висунення гіпотез має істотне значення для розвитку прогнозуючої функції мислення.

3 етап – розв’язання розумового завдання, на якому іноді виникає необхідність додаткового уточнення умови завдання, отримання якоїсь нової інформації, подальшого уточнення, переформулирования питання. Розв’язання завдання може відбуватися різними способами: 1) методом спроб і помилок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез; 2) за рахунок використання відомих способів-алгоритмів; 3) на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації; 4) як творчий процес, при цьому воно потребує подолання інертності мислення та побудови нової стратегії розв’язання, яка є результатом тривалої попередньої роботи мислення, узагальнення й реконструкції досвіду розв’язання завдань у тій чи іншій царині діяльності; 5) раптово після попередніх напружених і безрезультатних зусиль, як інсайт – при цьому спостерігається інтуїтивне, не до кінця усвідомлене у процесуальному плані знаходження розв’язки.

Важливу роль у стимулюванні розумової діяльності у процесі розв’язання завдань відіграють почуття, особливо здивування, допитливості, почуття нового. Вони породжуються виникненням ідеї, перебігом розв’язування завдання, завершенням роботи та подоланням утруднень, що виникають на шляху до результату. Розв’язання завдання потребує від людини великих вольових зусиль. Від наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці. Процес розв’язання завдань потребує мобілізації та напруження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізнавальної активності.

4 етап – перевірки рішення задачі – тут важливо ще раз співвіднести умови завдання, питання і отримані результати. В процесі перевірки можна побачити те ж завдання в іншій системі зв'язку, виявити нові, не вирішені ще завдання.

Розумові дії – це дії з об’єктами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них, які відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будову самого об’єкта. При цьому залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мислення.

Дії мислення (наприклад, при розв’язуванні арифметичних задач) формуються на основі зовнішніх практичних дій.

Процес формування розумових дій описав Петр Якович Гальперін (1902–1988) – вітчизняний психолог, який розробив відомий своєю концепцією поетапного формування розумових дій та понять. У основу даної теорії покладено уявлення про генетичну залежність між внутрішніми інтелектуальними операціями і зовнішніми практичними діями. Гальперін виділив етапи інтеріорізації зовнішніх дій, визначив умови, що забезпечують їх найповніший і ефективніший переклад у внутрішні дії із заздалегідь заданими властивостями.

Згідно теорії Гальперіна процес перенесення зовнішньої дії усередину (інтеріоризація), здійснюється поетапно, проходячи певні стадії, на кожному етапі відбувається перетворення заданої дії за рядом параметрів. Повноцінна дія (вищого інтелектуального рівня) не може скластися без опори на попередні способи виконання тієї ж самої дії, кінець кінцем – на його початкову, практичну, наочно-дієву, найповнішу і розгорнену форму.

Існують 4 основні параметри, за якими дія перетворюється при її переході ззовні всередину: рівень виконання, міра узагальнення, повнота фактично виконуваних операцій і міра освоєння. По першому з вказаних параметрів дія може знаходитися на 3-ох підрівнях: дія з матеріальними предметами, дія в плані гучної мови і дія в думці. Три останніх параметра характеризують якість сформованої на певному рівні дії: узагальненість, скороченість і освоєність.

Процес формування розумових дій згідно з концепцією Гальперіна має 6 етапів, на яких відбуваються багатопланові зміни, пов’язані із утворенням у людини нових дій, понять, образів. На кожному з них створюються певні передумови для реалізації послідовності у навчанні.

1 етап – формування мотиваційної основи дії – виникає відповідне особисте ставлення суб’єкта до цілей і задач майбутньої дії і до змісту матеріалу, який планується засвоїти, що забезпечує необхідний взаємозв’язок в цілях і мотивах навчання. Це відповідальний етап, бо здійснення певної діяльності починається з вироблення ставлення до неї суб’єкта цієї діяльності.

2 етап – формування схеми орієнтовної основи дії (ООД) – включає попереднє ознайомлення з тим, що підлягає освоєнню і умовами виконання, при цьому виділяється система орієнтирів і вказівок, врахування яких необхідно для виконання дії, аналізується зміст дії і її взаємозв’язок з попередніми діями. Основною функцією даного етапу є ознайомлення на практиці з складом майбутньої дії та з вимогами, яким зрештою ця дія повинна відповідати. Основне завдання цього етапу – більш повно і адекватно зрозуміти зміст засвоюваного матеріалу, зв’язок його з вивченим раніше.

Для формування у дитини уявлення про суть і послідовність дій, необхідно спочатку побудувати певний "алгоритм" виконання завдання (схему орієнтуючої основи дії), та дати її дитині у вигляді не тільки усних вказівок та пояснень, а у зовнішній, "матеріалізованій" формі (наприклад, у вигляді картки, на якій все розписано).

3 етап – формування дії в зовнішній формі в практичному плані – виконання заданої дії з реальними предметами або їх замінниками (з предметами, їх моделями, схемами, коли здійснюється співставлення, зміна, порівняння). Тут засвоюється зміст дії за всіма основними параметрами з певним типом орієнтування в кожному. Дія на цьому етапі максимально розгорнута і виконується фактично з опорою на зовнішні допоміжні засоби (в матеріальній формі).

4 етап – зовнішньо-мовний – виконання дії без безпосередньої опори на зовнішні предмети або їх замінники, перенесення дії із зовнішнього, наочно-образного плану у внутрішній план. Головною особливістю даного етапу є використання зовнішньої (гучної) мови як замінника маніпулювання реальними предметами. Тут всі елементи дії подаються у формі усної або письмової мови – голосне соціалізоване мовлення (без предметів) – мовна дія будується як відображення матеріальної дії. Це забезпечує різке зростання міри узагальнення дії завдяки заміні конкретних об’єктів їх словесним описом.

Перенесення дії в мовний план, — вважав П.Я.Гальперін, — означає не тільки вираз дії в мові, але перш за все мовне виконання наочної дії.

5 етап – формування дії у зовнішньому мовленні «про себе» – дитина промовляє про себе всю послідовність необхідних дій, завдяки чому відбувається поступове зникнення зовнішньої звукової сторони мовлення. Тут відбувається перенесення зовнішньоречового виконання дії у внутрішній план та вільне промовляння дії цілком «про себе». Цей етап відрізняється більшою швидкістю виконання і скороченістю.

6 етап – розумовий (дії у «прихованому мовленні», внутрішньомовної дії) – дія виконується повністю у внутрішньому плані, з відповідними скороченнями і перетвореннями, з подальшим відходом виконання даної дії з сфери свідомості (постійного контролю над його виконанням) в сферу інтелектуальних умінь і навичок. Процес мовлення зникає із свідомості, залишаючи в ній лише кінцевий результат – предметний зміст дії (інтеріоризація). Тут дія максимально скорочується, узагальнюється, автоматизується, стає абсолютно самостійною і повністю освоєною.

У цій теорії показаний процес освоєння конкретної дії на рівні формування розумових операцій.

Отже, в теорії Гальперіна відбувається поступова інтеріоризація дії і перетворення її у внутрішню, розумову. На кожному етапі дія виконується спочатку розгорнуто, а потім поступово згортається. Перші два етапи є попередніми (покликані створити необхідні умови для виконання дії), а чотири наступних – основними (описують хід самої дії). Емпірично формування нової дії (або поняття) може йти з пропуском ряду етапів, але пояснення механізмів її формування можливе лише при знанні всієї системи.

У ході поетапного формування можуть бути отримані навички не лише вирішення конкретного завдання, але й суміжних з ним завдань, при цьому створюється своєрідна "дисциплінованість мислення".

На основі цієї теорії вирішуються завдання шкільного навчання, навчання в системі вищої, професійної, спеціальної освіти, в системі спортивної, військової підготовки та ін. Застосування такої структури навчання на практиці дозволяє будувати засвоєння розумових дій планомірно, послідовно і цілеспрямовано.