Види мислення.
Види мислення класифікують за формою, характером розв’язаних задач, ступенем новизни і оригінальності та ступенем розгорнутості.
За характером розв’язуваних задач мислення підрозділяють на теоретичне і практичне. При цьому в теоретичному мисленні виділяють понятійне і образне мислення, а в практичному – наочно-образне і наочно-дійове.
Залежно від форми або від того, в якому ступені розумовий процес спирається на сприйняття, уявлення або поняття, розрізняють 3 основні види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактне.
За ступенем новизни і оригінальності або характером результатів мислення виділяють репродуктивне та творче (продуктивне) мислення.
За характером протікання процесу мислення можна говорити про умовивідне або дискурсивне та інтуїтивне мислення.
Понятійне мислення — це такий вид мислення, в якому використовуються певні поняття. При цьому, вирішуючи ті або інші розумові завдання, ми не звертаємося до пошуку за допомогою спеціальних методів якої-небудь нової інформації, а користуємося готовими знаннями, отриманими іншими людьми і вираженими у формі понять, думок висновків.
Образне мислення – це вид розумового процесу, в якому використовуються образи, які витягуються безпосередньо з пам'яті або відтворюються уявою. В ході вирішення розумових завдань відповідні образи мисленнєво перетворюються так, що в результаті маніпулювання ними можна знайти рішення задачі, що цікавить. Найчастіше такий вид мислення переважає у людей, діяльність яких пов'язана з яким-небудь видом творчості.
Понятійне і образне мислення, як різновиди теоретичного, на практиці постійно взаємодють, доповнюють один одного, розкриваючи різні сторони буття. Понятійне мислення дає найбільш точне, узагальнене та абстрактне відображення дійсності. Образне мислення дозволяє отримати конкретне суб'єктивне відображення оточуючої дійсності.
Об’єктом розумової діяльності людини є пізнавальні завдання, які мають різне змістове підгрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних та поняттєвих компонентів у їх розв’язуванні. Залежно від них розрізняють три основні види мислення: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне, або абстрактне.
Наочно-дієве мислення — це особливий вид мислення, суть якого полягає в практичній перетворювальній діяльності, здійснюваній з реальними предметами. Воно характеризується тим, що при цьому розв’язання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності. З цього різновиду починається розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які думають, діючи з предметами, і, маніпулюючи ними, розкривають нові істотні їх властивості.
Наочно-дійове мислення в розвиненому вигляді властиве й дорослій людині, воно особливо необхідно тоді, коли найефективніше розв’язка завдання можлива саме у процесі практичної діяльності. Цей вид мислення притаманне людям тих професій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування та конструювання, наприклад шахістам, конструкторам, винахідникам. Важливу роль наочно-дійове мислення відіграє там, де продуктивне та економічне розв’язання завдання пов’язане із застосуванням предметно-практичних процедур.
Наочно-образне мислення характеризується тим, що змістом розумового завдання є образний матеріал, маніпулюючи яким людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти у предметах та явищах. Мислячи наочно-образно, ми прив'язані до дійсності, а необхідні образи представлені в короткочасній і оперативній пам'яті. Цей вид мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає їй змогу змістовніше й різноманітніше відображати реальність.
Наочно-образне мислення розвивається в діяльності, характер якої потребує оперування образами різного ступеня узагальненості, схематичного зображення предметів та їх символічного позначення. Великі можливості цього різновиду мислення виявляються, зокрема, в образотворчому мистецтві: абстракціонізм та модернізм, де змістове навантаження образів передається в адекватно сконструйованих митцем символах.
Схематизація та символічне відображення дійсності виявляються продуктивними і в інших видах людської діяльності, допомагаючи з більшою точністю та узагальненістю відображати реальність, наприклад, при розв’язанні конструкторсько-технічних завдань тощо.
Ця форма мислення є домінуючою у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.
Словесно-логічне, або абстрактне мислення здійснюється у словесній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттєвого підгрунтя, властивого сприйманням та уявленням.
Більшість понять, якими виражаються економічні, суспільно-історичні, наукові категорії, є продуктами великої абстрагуючої діяльності мислення, в яких не простежується їх безпосередній зв’язок з чуттєвою реальністю. Цей вид мислення дає можливість встановлювати загальні закономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв’язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.
Зазначені види мислення виявляються й перебувають у певному співвідношенні. У розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їхньої діяльності, професійними чинниками, співвідношенням першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.
Репродуктивне мислення – вид мислення, коли ми чітко простежуємо хід думки іншої людини (доведення математичної теореми в підручнику). Творче мислення – створення нових ідей, предметів, оригінальних рішень і доведень. створення вірша, написання твору.
Дискурсивне мислення – проходить сходинку за сходинкою, а остаточний результат досягається в процесі продумування проміжних етапів, при інтуітивному мисленні остаточний результат досягається без знання або продумування проміжних етапів.
Також за дієвістю контролю виділяють критичне та некритичне мислення.