54. Операції мислення (порівняння, аналіз, синтез, абстракція, конкретизація, узагальнення).

Розумова діяльність людей здійснюється за допомогою розумових операцій: порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації і конкретизації. Всі вони є різними сторонами основної діяльності мислення - опосредкування, тобто розкриття все більш істотних об'єктивних зв'язків і відносин між предметами, явищами, фактами.

Порівняння - розумова операція встановлення схожості і відмінності між предметами і явищами реального світу, за допомогою якої пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об’єктів. Операції порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об’єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

Визнання схожості або відмінності між предметами залежить від того, які їх властивості для нас є істотними.

Операцію порівняння можна здійснити 2-ма шляхами; безпосередньо або опосередковано. При порівнянні 2 предметів або явищ, сприймаємих одночасно, використовується безпосереднє порівняння. Порівняння шляхом висновку – це опосередковане порівняння, при якому для побудови висновку використовуються непрямі ознаки. Наприклад, дитина для того, щоб визначити, наскільки вона вирісла, зіставляє свій зріст з відмітками на косяці дверей.

Неодмінною умовою для успішного здійснення порівняння є необхідність виділення істотних ознак порівнюваних предметів. Наприклад, порівнюючи географічні зони, основна відмінність між зонами пустелі і лісу полягає в різниці клімату, географічному положенні тощо. Необхідно також уникати одностороннього (неповного, за однією ознакою) і прагнути до багатобічного (повного за всіма ознаками) порівняння. Об'єктивне порівняння можливо лише при глибокому аналізі істотних ознак.

Аналіз у мисленні є продовженням того аналізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об’єктивної дійсності. Аналіз - це уявне розчленування об’єктів свідомості, виокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей. Він дозволяє розкласти ціле на частини, тобто - зрозуміти структуру сприйманого та в думках виділити окремі властивості предмету (колір, форма предмету, швидкість процесу і ін.). Аналіз можливий також тоді, коли ми відтворюємо його образ по пам'яті.

Об’єктом аналізу можуть бути будь-які предмети та їх властивості. Починається він у практичних діях і завершується уявним розумовим аналізом. Аналіз необхідний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує.

Але розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу. Аналіз і синтез — це протилежні й водночас нерозривно взаємопов’язані процеси.

Синтез - це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об’єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез - основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

Якщо аналіз дає знання окремих елементів, то синтез, спираючись на результати аналізу, об'єднуючи ці елементи, забезпечує знання об'єкту в цілому. Для синтезу, як і для аналізу, характерна уявна операція з властивостями предмету. Синтез може здійснюватися як на основі сприймання, так і на основі спогадів або уявлень. Прочитавши окремі фрази якого-небудь вислову або логічного твердження, ми можемо відтворити цю фразу або твердження в цілому.

Впродовж всього життя людина постійно використовує аналіз і синтез, які за своєю суттю можуть бути практичними і теоретичними (розумовими). При цьому, вони завжди пов'язані з іншими розумовими діями. Якщо аналіз відірваний від інших операцій, він стає механістичним. Наприклад, дитина на перших етапах розвитку мислення розбирає, ламає іграшки та ніяк не використовує їх далі.

Синтез не є механічним з'єднанням частин і не зводиться до їх суми. Наприклад, при правильному з'єднанні окремих частин машини (їх синтезі) виходить не купа металу, а машина, здатна пересуватися або виконувати певні операції.

Розрізняють два види синтезу: 1) уявне об'єднання частин цілого (наприклад, продумування композиції літературно-художнього твору) і 2) уявне поєднання різних ознак, властивостей, сторін предметів і явищ дійсності (наприклад, уявлення явища на основі опису його окремих ознак або властивостей).

Легкість виконання операцій синтезу і аналізу залежить від того, наскільки складну задачу ми намагаємося вирішити. Якщо предмети, які ми розглядаємо, майже однакові, то ми з легкістю виявляємо те, чим вони схожі, і навпаки, якщо вони майже у всьому різні, то нам важче знайти певну схожість між ними. Добре виділяється також те, що розходиться з звичайними уявленнями.

Будучи протилежними за своєю суттю операціями, аналіз і синтез тісно зв'язані між собою і беруть участь в кожному складному розумовому процесі.

Абстрагування (“абстрагувати” від лат. abstragere - відволікати, відвертати) - це уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві для виділення його істотних ознак. Тобто, абстракція - це уявне виділення істотних властивостей і ознак предметів або явищ при одночасному відверненні від неістотних ознак і властивостей. Суть абстракції як розумової операції полягає в тому, що виокремлені у процесі абстрагування ознаки предмета розуміються незалежно від інших його ознак і стають самостійним об’єктом мислення. Так, спостерігаючи переміщення у просторі різних за характером об’єктів — машини, людини, птаха, хмаринок. людина виокремлює рух як спільну для них властивість і осмислює його як самостійну категорію.

Застосування абстрагування в пізнавальній діяльності дає можливість глибше й повніше відображати найскладніші явища об’єктивної дійсності. Високим рівнем абстрагованості характеризується, зокрема, наукове теоретичне мислення, яке відіграє провідну роль в утворенні понять, які є засадовими для будь-якого знання. Абстрагування готує грунт для глибоких узагальнень.

Абстракція широко використовується при засвоєнні нових понять, бо в них відбиті тільки істотні, загальні для цілого класу предметів ознаки. Наприклад, у понятті «стіл» об'єднуються наші уявлення про різні столи. Для формування цього поняття, доводиться відірватися від цілого ряду приватних властивостей і ознак, характерних тільки для певного об'єкту або окремої групи об'єктів, які визначаються сформованим нами поняттям.

Сформовані конкретні поняття надалі використовуються при засвоєнні так званих абстрактних понять, які істотно відрізняються від конкретних понять. Так, поняття «стіл» відноситься до конкретних понять, бо позначає предмет або групу предметів в цілому. На відміну від конкретних абстрактними поняттями є поняття про узагальнені ознаки і властивості предметів і явищ. Наприклад, такі, як «твердість», «яскравість», «гіркота», «мудрість» тощо. Абстракція не існує без чуттєвої опори, без якої вона стає беззмістовною, формальною. Види абстракції: 1) практична, безпосередньо включена в процес діяльності; 2) чуттєва, або зовнішня; 3) вища, або опосередкована, виражена в поняттях.

Операція узагальнення виявляється в уявному об’єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, виокремленими у процесі абстрагування.

Узагальнення - це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово виконує узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об’єктах.

Узагальнення виокремлених ознак предметів та явищ дає можливість групувати об’єкти за видовими, родовими та іншими ознаками. Така операція називається класифікацією.

Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об’єднання об’єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація проводиться за якою-небудь ознакою, яка виявляється властивою кожному предмету даної групи. Вона направлена на розділення і подальше об'єднання об'єктів за певними підставами. Так, в бібліотеці книги можна класифікувати по авторах, за змістом, по жанру, по формату і ін. Ознака, за якою проводиться класифікація, називається підставою класифікації.

Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структури. Щоб здійснити класифікацію, треба чітко визначити її мету, виокремити ознаки об’єктів, що підлягають класифікації, порівняти об’єкти за особливими ознаками, визначити загальні основи класифікації згрупувати об’єкти за певним принципом.

Упорядковування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об’єктів називається систематизацією. Систематизація забезпечує виокремлення та подальше об’єднання не окремих об’єктів, як це спостерігається при класифікації, а їх груп і класів. Людина виділяє перш за все ті риси, які мають важливе значення для вирішення теоретичних або практичних життєвх завдань.

Конкретизація як процес, протилежний абстракції. Конкретизація — це уявлення чого-небудь одиничного, що відповідає тому або іншому поняттю або загальному положенню. У конкретних уявленнях людина не відвертається від різних ознак або властивостей предметів і явищ, а, навпаки, намагаєтьс уявити собі ці предмети у всьому різноманітті.

По суті, конкретизація завжди виступає як приклад або як ілюстрація чогось загального. Конкретизуючи загальне поняття, ми краще за нього розуміємо. Наприклад, конкретизацією поняття «стіл» є поняття «письмовий стіл», «обідній стіл», «робочий стіл» тощо.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об’єктивної дійсності, утворення наукових понять про них складний і багатоплановий. Він потребує вивчення фактів, їх порівняння, аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації їх істотних ознак і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.