Види памяті та їх характеристика.
Форми прояву пам'яті багатоманітні, оскільки вона пов'язана з різними сферами життя людини з його особливостями. Існують різні підходи до класифікації пам'яті. Загальною підставою для виділення видів пам'яті вважається залежність характеристик пам'яті від особливостей діяльності по запам'ятовуванню і відтворенню. При цьому окремі види пам'яті виділяють відповідно до 3-х основних критеріїв: 1) за характером психічної активності, що переважає в діяльності (зміст матеріалу, що запам’ятовується, зберігається і відтворюється – предмети і явища, думки, рухи, почуття) розрізняють 4 види пам’яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну; 2) за характером цілей діяльності або характером перебігу процесів пам’яті (як запамятовується інформація – навмисно чи ненавмисно) виділяють мимовільну та довільну; 3) за тривалістю закріплення і збереження матеріалу (у зв'язку з його роллю і місцем в діяльності) розрізняють короткочасну, довготривалу та оперативну пам'ять.
Рис. Класифікація основних видів памяті
Класифікація видів пам'яті за характером психічної активності була вперше запропонована П.П.Блонським. Виділені ним види пам'яті (рухова, емоційна, образна і словесно-логічна) не існують незалежно один від одного і знаходяться в тісній взаємодії.
За модальністю вирізняють 4 види пам’яті: рухову, емоційну, образну, словесно-логічну.
Рухова (моторна) пам'ять – це запам'ятовування, збереження та відтворення різних рухів. Вона виявляється в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності і є підгрунтям утворення різних практичних і трудових умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови. Без пам'яті на рухи ми повинні були б кожного разу вчитися знову здійснювати відповідні дії.
Однак, при відтворенні рухів вони не завжди повторюються з високою точністю, присутня деяка їх мінливість, відхилення від первинних рухів, заавжди зберігається лише загальний характер рухів. Наприклад, така стійкість рухів незалежно від обставин характерна для рухів письма (почерк) або деяких рухових звичок (користування столовими приладами) тощо.
Найточніше рухи відтворюються в звичних умовах, а в абсолютно нових, незвичних умовах – як правило, недосконало. Також складно повторюються рухи, які раніше були частиною певної складної дії, а зараз їх треба відтворити окремо. Це пояснюється тим, що рухи відтворюються не ізольовано від того, з чим вони були раніше зв'язані, а тільки на основі зв'язків, що утворилися раніше.
Рухова пам'ять у дитини виникає дуже рано, її перші прояви відносяться до першого місяця життя. Спочатку вона виражається тільки в рухових умовних рефлексах, надалі запам'ятовування і відтворення рухів поступово приймають свідомий характер, тісно зв'язуючись з процесами мислення, волі і ін. До кінця 1-го року життя рухова пам'ять досягає рівня розвитку, який необхідний для засвоєння мови. Рухова пам'ять у дітей дошкільного віку досягає рівня розвитку, що дозволяє виконувати тонко координовані дії, пов'язані з оволодінням письмовою мовою. Отже, на різних ступенях розвитку прояви рухової пам'яті якісно неоднорідні.
Емоційна пам'ять – це пам'ять на почуття, яка полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. При цьому запам’ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання ностальгії при спогадах про країну, в якій людина вирослая.
Емоційна пам'ять допомагає пам'ятати почуття, емоції, переживання, які відчувались людиною в тих або інших ситуаціях, вона має велике значення у житті і діяльності людини, формуванні її особистості, і є найважливішою умовою її духовного розвитку. Емоції завжди сигналізують про характер відносин людини з навколишнім світом, задоволення її потреб і інтересів. Пережиті і збережені в пам'яті почуття є сигналами, які спонукають до дій або утримують від них (ті, що викликали у минулому негативні переживання).
Відтворені (вторинні) почуття можуть значно відрізнятися від первинних, що може виражатися в зміні сили почуттів, їх змісту і характеру. За силою відтворене почуття може бути слабшим або сильнішим первинного. Наприклад, горе зміняється печаллю, а сильна радість – спокійним задоволенням, або навпаки при спогаді про образу – вона загострюється, а гнів – посилюється).
Істотні зміни можуть відбутися в змісті відтвореного почуття. Наприклад, те, що раніше переживалося нами як прикре непорозуміння, з часом може відтворюватися як забавний випадок.
Перші прояви емоційної пам'яті у дитини спостерігаються до кінця 1-го півроку життя, коли дитина може радіти або плакати при одному погляді на те, що раніше приносило їй задоволення або страждання. Але початкові прояви емоційної пам'яті істотно відрізняються від пізніших – якщо на ранніх етапах розвитку дитини емоційна пам'ять носить умовно-рефлекторний характер, то на вищих ступенях розвитку емоційна пам'ять є свідомою.
Образна пам'ять – це пам'ять на уявлення конкретних предметів, явищ, їх властивостей (картин природи і життя, звуків, запахів, смаків і ін.), це запам’ятовування образів, уявлень наочно даних зв’язків і відносин між ними. Суть її полягає в тому, що сприйняте раніше відтворюється у формі уявлень.
Цей вид пам'яті пов'язаний з органами чуття. Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об’єкти при їх запам’ятовуванні, виділяють 5 видів образної пам’яті: зорова, слухова, дотикова, нюхова, вкусова, які розвинені у людини нерівномірно, який-небудь завжди є переважаючим.
Фізіологічним підгрунтям образної пам’яті є тимчасові нервові зв’язки першосигнального характеру, але в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.
Для образної памяті властиві характеристики, характерні для уявлень, і перш за все їх блідість, фрагментарність і нестійкість. Тому, відтворення сприйнятого раніше нерідко розходиться з оригіналом, причому з часом ці відмінності можуть істотно заглиблюватися.
Відхилення уявлень від первинного образу сприйнятого може йти по 2-х шляхах: 1) змішування образів – образ сприйняття втрачає свої специфічні риси і на перший план виступає те загальне, що є у об'єкта з іншими схожими предметами або явищами; 2) диференціація образів – риси, характерні для даного образу, в спогаді посилюються, підкреслюючи своєрідність предмету або явища.
Основні чинники, від яких залежить легкість і характер відтворення образу: 1) змістовні особливості, емоційне забарвлення образу і загальний стан людини у момент сприйняття. Так, сильне емоційне потрясіння може викликати навіть галюцинаторне відтворення баченого; 2) стан людини у момент відтворення – пригадування спостерігається в яскравій образній формі найчастіше під час спокійного відпочинку після сильного стомлення, а також в дрімотному стані, передуючому сну.
Точність відтворення значно визначається ступенем використання мови при сприйнятті – те, що було названо, описане словом, відтворюється точніше.
Образна пам'ять починає виявлятися у дітей приблизно в той же час, що і уявлення – в 1,5–2 роки. Зорова і слухова пам'ять зазвичай добре розвинені і грають провідну роль в житті людей, а дотикову, нюхову і смакову пам'ять можна назвати професійними видами пам'яті. Вони особливо інтенсивно розвиваються у зв'язку із специфічними умовами діяльності, або досягають високого рівня в умовах компенсації або заміщення бракуючих видів пам'яті (наприклад, у сліпих, глухих).
Словесно-логічна (смислова) пам'ять виражається в запам'ятовуванні, збереженні та відтворенні думок, понять, словесних формулювань, які виникли в процесі обдумування, роздуму, пригадуванні (змісту прочитаної книги, розмови з друзями).
Зміст цієї пам’яті – це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв’язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому пам’ять на них і називається словесно-логічною, яка грунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.
Форма відтворення думки залежить від рівня мовного розвитку людини: чим менш розвинена мова, тим важче виразити сенс своїми словами.
При цьому словесно-логічна пам'ять виявляється в 2-х випадках: 1) запам'ятовується і відтворюється тільки сенс даного матеріалу, а точне збереження справжніх виразів не потрібне; 2) запам'ятовується не тільки сенс, але і буквальний словесний вираз думок (заучування думок). Якщо в останньому випадку матеріал взагалі не піддається смисловій обробці, то буквальне заучування його виявляється механічним запам'ятовуванням. Ці види пам'яті можуть не співпадати один з одним. Наприклад, є люди, які добре запам'ятовують сенс прочитаного, але не завжди можуть точно і міцно завчити матеріал напам'ять, і люди, які легко заучують напам'ять, але не можуть відтворити текст «своїми словами».
Розвиток обох видів словесно-логічної пам'яті відбувається не паралельно один одному. Заучування напам'ять у дітей протікає іноді з більшою легкістю, ніж у дорослих. Але при запам'ятовуванні сенсу дорослі мають значні переваги перед дітьми. Діти легко можуть запам'ятати деталі, але набагато гірше запам'ятовують сенс.
У словесно-логічній пам'яті головна роль відводиться другій сигнальній системі, оскільки вона є специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, які властиві також тваринам.
Спираючись на розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна стає провідною по відношенню до них, від рівня її розвитку в значній мірі залежить розвиток всіх інших видів пам'яті.
Всі види пам'яті тісно зв'язані один з одним і не існують незалежно один від одного. Наприклад, коли ми оволодіваємо якою-небудь руховою діяльністю, ми спираємося не тільки на рухову пам'ять, але і на всі її види – ми запам'ятовуємо не тільки рухи, але і дані нам пояснення, наші переживання і враження.
В залежності від цілей діяльності або від того, як запамятовується інформація – навмисно чи ненавмисно вирізняють – довільну та мимовільну пам'ять.
Мимовільна пам’ять – пам'ять, при якій людина щось запам’ятовує та відтворює автоматично, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам’ятати або відтворити, без вольових зусиль та контролю з боку свідомості. Вона є невичерпним джерелом пізнання.
Матеріал, що мимоволі запам'ятався, відтворюється краще, ніж матеріал, який спеціально запам'ятовувався. Наприклад, мимоволі почута фраза або сприйнята зорова інформація часто запам'ятовується надійніше, ніж якби ми намагалися запам'ятати її спеціально. Мимоволі запам'ятовується матеріал, який є в центрі уваги, і особливо, коли з ним пов'язана певна розумова робота, інтереси особистості.
Довільна пам’ять – коли людина ставить спеціальне мнемічне завдання (щось запам’ятати або пригадати), а сам процес вимагає вольового зусилля, іноді і відповідних прийомів.
Кращий спосіб запам'ятати і надовго зберегти в пам'яті знання – застосувати їх на практиці. Але пам'ять не бажає утримувати в свідомості те, що протирічить установкам особистості.
Мимовільна і довільна пам’ять – щаблі розвитку пам’яті людини в онтогенезі. У розвитку пам'яті мимовільне запам'ятовування передує довільному.
Короткочасна і довготривала пам'ять відрізняються тривалістю збереження того, що людина запам'ятовує.
Короткочасна пам'ять – це вид пам'яті, що характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим короткочасним збереганням сприйманої інформації. Вона обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом. Ця пам'ять має відносно невелику тривалість - декілька секунд або хвилин, але вона достатня для точного відтворення подій, що тільки що відбулися. Після нетривалого часу враження зникають, і людина зазвичай нездатна пригадати сприйняте. Проявом короткочасної пам'яті є те, коли просять прочитати слова або надають для їх запам'ятовування дуже мало часу (біля 1-ї хвилини), а потім просять відразу відтворити те, що запам'яталось.
З одного боку короткочасна пам'ять чимось схожа на мимовільну, бо при ній не використовуються спеціальні мнемічні прийоми, але в ній для запам'ятовування потрібні певні вольові зусилля.
Обсяг короткочасної пам'яті є індивідуальним і характеризує природну пам'ять людини та здатність механічно, без використання спеціальних прийомів, запам'ятовувати сприйману інформацію. Він зберігається, як правило, протягом всього життя.
Короткочасна пам'ять грає велику роль в житті людини – завдяки ній переробляється значний обсяг інформації, відсівається непотрібна і залишається потенційно корисна, внаслідок цього не відбувається перевантаження довготривалої пам'яті. Короткочасна пам'ять має також величезне значення для організації мислення людини.
Довготривала пам'ять забезпечує тривале збереження матеріалу і виявляється у процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини. При цьому важливі установка запам'ятати надовго, необхідність цих відомостей для майбутнього, їх особистісна значущість для людини.
Сьогодні дослідники виділяють 2 різновиди довготривалої пам'яті: 1) експліцитна пам'ять – коли людина свідомо згадує минулу подію, причому цей спогад переживається як те, що відбувається у певному місці і часі; 2) імпліцитна пам'ять – пов'язаний з навичками, їх засвоєнням і відтворенням.
Короткочасна та довготривала пам’ять з одного боку повязані між собою, а з іншого – відносно незалежні. Без хорошої короткочасної пам'яті неможливе нормальне функціонування довготривалої пам'яті, в яку може проникнути і надовго відкластися лише те, що колись було в короткочасній. Тобто, короткочасна пам'ять виступає у вигляді своєрідного буфера, який пропускає лише потрібну, вже відібрану інформацію в довготривалу пам'ять.
При цьому перехід інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять пов'язаний з рядом особливостей: 1) в короткочасну пам'ять в основному потрапляють останні 5–6 одиниць інформації, отриманої через органи чуття; 2) переведення з короткочасної пам'яті в довготривалу здійснюється завдяки вольовому зусиллю; 3) в довготривалу пам'ять можна перевести значно більше інформації, ніж дозволяє індивідуальний осяг короткочасної пам'яті. Це досягається шляхом повторення матеріалу, який треба запам'ятати, результаті відбувається нарощування загального обсягу матеріалу, що запам'ятовується.
Оперативна – пам’ять, яка забезпечує запам’ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам’яті проміжних числових результатів при виконанні складних обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.
Оперативна пам'ять це по суті мнемічні процеси, що обслуговують безпосередньо здійснювані людиною актуальні дії, операції. Частини матеріалу, якими оперує людина при здійсненні будь-якої дії можуть бути різними (наприклад, дитина починає читати з складання букв). Обсяг цих частин, так званих оперативних одиниць пам'яті, істотно впливає на успішність виконання тієї або іншої діяльності. Тому для запам'ятовування матеріалу має велике значення формування оптимальних оперативних одиниць пам'яті.
Всі види пам'яті необхідні і самоцінні, в процесі життя і дорослішання людини вони не зникають, а узагальнюються та взаємодіють між собою.