40. Пам’ять як психічний процес та його фізіологічні основи.

Враження, переживання, які одержує людина, відображуючи об’єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об’єкти та явища, що сприймалися раніше, тобто залишають в пам'яті певний слід, який може зберігатися достатньо тривалий час. У разі потреби і за відповідних умов набутий досвід може бути відтворений, стати предметом свідомості і використаний у діяльності.

Пам'ять – це закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду, його слідів. Пам'ять – це відображення досвіду людини шляхом його запам'ятовування, збереження і відтворення.

У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування.

Пам'ять вважається процесом відображення, але відображується не тільки те, що діє безпосередньо на органи чуття, але і те, що мало місце у минулому досвіді. Пам'ять – це відновлення в нашій свідомості минулого, образів того, що колись справило на нас враження.

Пам’ять є підгрунтям психічного життя людини, завдяки їй людина здобуває необхідні для діяльності знання, вміння та навички, може накопичувати інформацію, не втрачаючи колишніх знань і навичок, тому вона є неодмінною умовою психічного розвитку людини. Нові зрушення в психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. І.М.Сеченов відзначав, що без пам'яті наші відчуття і сприймання, «зникаючи безслідно у міру виникнення, залишали б людину вічно в положенні новонародженого».

Пам'ять займає особливе місце серед психічних пізнавальних процесів, багатьма дослідниками вона характеризується як «наскрізний» процес, що забезпечує спадкоємність психічних процесів і об'єднує всі пізнавальні процеси в єдине ціле.

Жодна інша психічна функція не може бути здійснена без участі пам'яті, і сама пам'ять немислима поза іншими психічними процесами.

Звязок памяті з іншими психічними процесами виражається в наступному: 1) мислення передбачає оперування понятттями та уявленнями, які виробляються завдяки збереженню їх в памяті, без запасу яких розумова діяльність була б неможливою; 2) створення образів в уяві неможливо без запасу уявлень, перетворюючи які можна створити щось нове; 3) кожне відчуття і сприймання завдяки памяті сприяє накопленню певного досвіду, без збереження слідів впливаючих подразників вони б переживались як вперше виникаючі, і людина втратила б можливість успішно орієнтуватися в навколишньому середовищі.

Пам'ять як основа психічного життя людини є активною передумовою психічної діяльності: в процесі запамятовування людина часто цілеспрямовано виокремлює найбільш значущу інформацію; при пригадуванні чогось важливого вона іноді прикладає вольові зусилля, при яких проявляється значна внутрішня напруженість її психічної діяльності; для найкращого зберігання інформації людина повинна час від часу її підкріплювати певними засобами; і навіть, іноді при забуванні людина прикладає значних зусиль, щоб забути заважаючу, або неприємну інформацію.

Отже, пам'ять – це ряд складних психічних процесів, активно оволодіваючи якими людина управляє надбаннями і збереженням в свідомості корисної інформації, її відтворенням в потрібний момент.

Пам'ять – складний психічний процес, тому, не дивлячись на численні її дослідження, ще не створено єдиної теорії механізмів пам'яті. З давніх часів робилися спроби пояснити зв'язок психічних процесів при запам'ятовуванні і відтворенні. Ще Арістотель намагався вивести принципи, за якими наші уявлення можуть зв'язуватися один з одним.

Перші спроби науково пояснити феномен пам’яті на психологічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології, який розповсюдив принцип асоціації на всі психічні явища (Д.Юм, Д.Гартлі, Г.Спенсер). Центральним в АП є поняття асоціації – означає зв’язок, з’єднання, який є обов’язковим принципом усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає у встановленні зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості.

Асоціація – це зв'язок між окремими уявленнями, при якому одне з них викликає інше.

З цієї точки зору пам'ять є системою організованих асоціацій, які виникають між впливаючими подразниками або між ними і різними психічними образами і станами, збереженими в досвіді. Асоціації виступають механізмом запам'ятовування і відтворення.

Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи: за суміжністю в часі і в просторі, схожістю та контрастом.

Асоціація за суміжністю – це відображення в мозку людини зв’язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). При таких асоціаціях образи сприймання або уявлення викликають ті уявлення, які у минулому переживалися одночасно з ними або безпосередньо услід за ними, а сприйняття чи думка про один предмет або явище спричиняє за собою пригадування інших предметів і явищ, суміжних з першими в просторі або в часі. Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо. Наприклад, образ шкільного товариша може викликати в пам'яті події нашого життя, що мають позитивне або негативне емоційне забарвлення.

Асоціація за схожістю спостерігається, коли в мозку відображуються зв’язки між предметами, схожими у певному відношенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої). Образи сприймання або певні уявлення при цьому викликають в нашій свідомості уявлення, схожі з ними за якими-небудь ознаками. Наприклад, коли ми бачимо якийсь предмет, він може нагадати нам про яку-небудь людину або явище.

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об’єктивної дійсності, що пов’язані між собою протилежними ознаками (високий – низький, швидкий – повільний, веселий – сумний тощо). При цьому образи сприймання або певні уявлення викликають в нашій свідомості уявлення протилежні їм, контрастуючі з ними. Наприклад, уявивши що-небудь чорне, ми можемо тим самим викликати в уявленні образ білого кольору.

Особливим видом є породжені потребами пізнавальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображують збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність та причинні залежності між ними. Ці асоціації є засадовими стосовно міркувань і логічних побудов.

Існування асоціацій пов'язане з тим, що предмети і явища дійсно відображаються і відтворюються не ізольовано один від одного, а у зв'язку один з одним («групами або рядами»), що обумовлюється реальними об'єктивними зв'язками предметів і явищ. Під їх дією виникають тимчасові зв'язки в корі мозку, які є фізіологічною основою запам'ятовування і відтворення.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, АП як напрям не пояснив, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість, дещо механістично трактував психічні явища та переоцінював значення асоціацій, що призвело до дещо спотвореного уявлення про пам'ять.

В даний час більшість дослідників розглядають асоціації як один з феноменів пам'яті, а не як основний і єдиний її механізм.

Представники біхевіоризму за своїми поглядами були дуже близькі до ассоціонізму, але на відміну від останніх підкреслювали роль підкріплення в запам'ятовуванні матеріалу та стверджували, що для успішного запам'ятовування необхідно підкріплення яким-небудь стимулом.

Заслугою представників психоаналізу є те, що вони виявили роль емоцій, мотивів і потреб в запам'ятовуванні і забуванні та встановили, що найлегше в наший пам'яті відтворюються події з позитивним емоційним забарвленням, і навпаки, деякі негативні події швидко забуваються.

Представники смислової теорії пам'яті стверджували, що робота відповідних процесів знаходиться в прямій залежності від наявності або відсутності смислових зв'язків, об'єднуючих матеріал, що запам'ятовується, в більш менш обширні смислові структури. Так найбільш яскраві передставники цієї теорії А. Біне и К. Бюлер, довели, що на перший план при запам'ятовуванні і відтворенні висувається смисловий зміст матеріалу.

В гештальттеорії памяті вихідним поняттям є початкова, цілісна організація – гештальт, формуванням якого визначаються процеси пам'яті. Основний постулат гештальпсихології – системна організація цілого визначає властивості і функції його частин. Тому, при запам'ятовуванні і відтворенні матеріал, з яким ми маємо справу, виступає у вигляді цілісної структури.

Динаміка запам'ятовування і відтворення з позиції ГП мислилася так: деякий, актуальний в даний момент часу стан створює у людини певну установку на запам'ятовування або відтворення, яка пожвавлює в свідомості деякі цілісні структури, на базі яких, у свою чергу, запам'ятовується або відтворюється матеріал. Ця установка контролює хід запам'ятовування і відтворення, визначає відбір потрібних відомостей.

У експериментах з позиції ГП, було отримано багато цікавих фактів. Так, дослідження Б.В.Зейгарник показали, що якщо випробовуваним запропонувати серію завдань, причому одні дозволити їм виконати до кінця, а інші перервати незавершеними, то згодом випробовувані згадували незавершені завдання в 2 рази частіше, ніж завершені до моменту переривання. Це пояснювалось так: при отриманні завдання у випробовуваного з'являється потреба виконати його (квазіпотреба), яка посилюється в процесі виконання завдання; вона виявляється реалізованою, коли завдання виконане, і залишається незадоволеною, якщо воно не доведене до кінця. Тобто, мотивація впливає на вибірковість пам'яті, зберігаючи в ній сліди незавершених завдань.

Проте, ГП не змогла дати обгрунтовану відповідь на питання про походження памяті.

Фізіологічна теорія пам’яті тісно пов’язана з важливими положеннями вчення І.Павлова про ВНД, згідно з якими матеріальним підгрунтям пам’яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв’язки, умовні рефлекси. По Павлову, асоціації – тимчасовий зв'язок, що виникає в результаті одночасної або послідовної дії двох або декількох подразників. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв’язків є фізіологічним підгрунтям пам’яті. Запам’ятоване зберігається не як образ, а як “слід”, як тимчасові нервові зв’язки, що утворились у відповідь на дію подразника. Фізіологічне підгрунтя пам’яті тісно пов’язане із закономірностями ВНД. Вчення про утворення тимчасових нервових зв’язків – це теорія запам’ятовування на фізіологічному рівні.

Умовний рефлекс – це акт утворення зв’язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підгрунтя акту запам’ятовування. Причинну зумовленість пам’яті розкриває поняття підкріплення - стимул, що мотивує дію, збіг знов утвореного зв’язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв’язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологічними поняттями мети дії. Це пункт об’єднання фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам’яті. Запам’ятовування того, “що було”, не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, “що буде”.

У сучасному поясненні механізмів пам’яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам’яті. Нові наукові дані показують, що процеси пам'яті пов'язані зі складними електричними і хімічними змінами в нервових клітинах мозку.

Згідно з фізичною теорією пам’яті проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які моделюють сприйнятий об’єкт у вигляді просторово-часової нервової структури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим стосовно процесів запам’ятовування, відтворення та збереження.

Аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. Системи пам'яті є результатом електричної активності: сліди пам'яті реалізують нервові ланцюги, електричний імпульс від активованого нейрона проходить від тіла клітки через аксон до тіла наступної клітки. Простий ланцюг, що забезпечує пам'ять, є замкнутою петлею. Процес, при якому збудження послідовно обходить весь круг і починає новий називається реверберацією. У результаті виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень механізмів пам’яті.

Але реверберуюча активність, викликана сигналом, не може продовжуватися нескінченно, і може припинятися за таких умов: 1) поява нових сигналів, які активно гальмують попередню реверберуючу активність; 2) деяка ненадійність нейронних ланцюгів – імпульс, що поступає в одну ланку ланцюга, не завжди здатний викликати активність в наступній ланці, і потік імпульсів згасає; 3) унаслідок «хімічного» стомлення в нейронах і синапсах. В результаті наступає забування деякої інформації.

Але людина також має довготривалу пам'ять, в основі якої за однією з популярних теорій пам'яті лежить постійність структури нейронних ланцюгів – багатократна електрична активність в нейронних ланцюгах викликає хімічні або структурні зміни в самих нейронах, що приводить до виникнення нових нейронних ланцюгів. Ця зміна ланцюгу називається консолідацією, яка відбувається протягом тривалого часу.

Біохімічна теорія пам’яті виражається гіпотезою про двоступеневий характер процесу запам’ятовування: 1 стадія – після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині (триває секунди або хвилини) – механізм короткочасної пам’яті; 2 стадія – виникає на грунті першої – це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням протеїнів. Ця стадія характеризується незворотністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої пам’яті.

Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.

В даний час існує майже повна одностайність стостовно того постійне зберігання інформації пов'язане з хімічними або структурними змінами в мозку. Багато вчених згодні з тим, що запам'ятовування здійснюється за допомогою електричної активності, тобто хімічні або структурні зміни в мозку повинні впливати на електричну активність і навпаки.