40. Основні властивості сприймання.

Основні властивості сприймання – активність (вибірковість), предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість, апперцепція.

Важливою умовою успішного сприймання об’єктів дійсності є його вибірковість – полягає в тому, що у будь-який момент часу ми сприймаємо тільки один предмет або конкретну групу предметів з великою виразністю і усвідомленістю, тоді як решта об'єктів реального світу не відображуються в нашій свідомості (є фоном сприймання). Наприклад, ви слухаєте лекцію, сприймаючи мову лектора, і зовсім не звертаєте уваги на те, що відбувається у вас за спиною.

У вибірковості розкривається активність процесу сприймання як прояв відображувальної діяльності особистості. Природа активності сприймання обумовлена природою людської свідомості. Вибірковість предмета сприймання зумовлюється потребами та інтересами людини, необхідністю у знаннях, професійною спрямованістю тощо.

Те, що знаходиться в центрі уваги людини при сприйманні називають об'єктом (предметом) сприймання, а решта – фоном. Предмет і фон динамічні, вони можуть мінятися місцями (те, що було об'єктом сприймання може стати на якийсь час його фоном). Динамічність співвідношення предмету і фону пояснюється перемиканням уваги з одного об'єкту на іншій, що обумовлене переміщенням осередка оптимальної збудливості по корі великих півкуль головного мозку.

Сприймання завжди вибірково і залежить від апперцепції. Аперцепція – залежність змісту і спрямованості сприймання від загального змісту психічного життя людини, її досвіду і знань, інтересів, почуттів і певного відношення до предмету сприймання. Зміст попереднього досвіду, спорідненість його із сприйманим об’єктом, інтерес до нього є передумовою ефективності та адекватності сприймання. У сприйманні завжди виявляються особливості людини, що пізнає, її певне відношення до предмету сприймання. Відомо, що сприймання картини, мелодії, книги у різних людей відрізняється своєрідністю.

Основні чинники, що впливають на зміст сприймання в аперцепції: 1) особистісна установка на сприймання – у багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче в них побачити; 2) знання людини, її попередній досвід, минула практика – при сприйманні активізується минулий досвід, тому один і той же предмет може по-різному сприйматися різними людьми. Знання і досвід значно впливають на точність і ясність сприйняття. Наприклад, не взнаючи при сприйнятті іноземної мови малознайомі слова, ми проте безпомилково розбираємо рідну мову навіть, коли слова вимовляються невиразно; Основою залежності сприймання від попереднього досвіду є активізація в памяті слідів минулих вражень. Попередній досвід позитивно впливає на сприймання – прискорює розпізнавання обєктів і окремих його особливостей, збагачує його зміст, доповнює безпосередні враження сприйнятими раніше. 3) завдання, мотиви діяльності, інтереси і спрямованість. Наприклад, той, хто мало цікавиться технікою, найчастіше бачить тільки грубі відмінності в автомобілях різних конструкцій і не помічає інших конструктивних особливостей; 4) емоції та емоційне забарвлення сприйманої інформації, що може змінювати зміст сприймання. Наприклад, мати сплячої дитини може не чути шуму вулиці, але миттєво реагує на будь-який звук, що доноситься з боку дитини.

Отже, апперцепція додає активний характер сприйманню особистості.

В результаті дії певних предметів і явищ навколишнього світу на органи чуття формується предметність сприймання, яка виявляється у співвіднесенні відомостей про об’єкти із самими об’єктами як носіями певної інформації. Предметність сприймання – це здатність відображати об'єкти і явища реального світу у формі окремих предметів. Така об’єктивація одержуваних вражень у об’єктах реального світу забезпечує орієнтувальну та регулюючу у функції у практичній діяльності людини.

Предметність сприймання є набутою властивістю, яка формується у процесі активної взаємодії суб’єкта з об’єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу. І.М.Сеченов вважав, що предметтність формується на основі рухів, що забезпечують контакт дитини з предметом. Тобто, можливість предметного сприймання значною мірою обумовлена присутністю в процесі сприймання моторного компоненту. Наприклад, почувши звук або відчувши запах, ми здійснюємо певні орієнтовні рухи відносно джерела подразнення.

Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якоїсь однієї її сторони або деталі не заважає цілісному сприйманню.

Отже, сприймання характеризується цілісністю – дає цілісний образ предмету, який складається на основі узагальнення отримуваної у вигляді різних відчуттів інформації про окремі властивості і якості предмету. Кожна частина, що входить в образ сприйняття, набуває значення лише при співвідношенні її з цілим і визначається ним. Навіть при неповному відображенні окремих властивостей сприйманого об'єкту відбувається уявне добудовування отриманої інфюрмації до цілісного образу конкретного предмету.

Образ сприйняття залежить від особливостей складових його частин. Сприймаючи предмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має певну структуру, яка може усвідомлюватися лише при аналізі певного об’єкту. Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприйняття не властивостями об'єктивної цілісності предметів і явищ, а внутрішніми властивостями «духу», його початковими цілісними структурами. Вони стверджують, що в акті сприймання здійснюється своєрідне формоутворення, додається цілісність і структурність відображуваним предметам. Вони вважають цілісність тільки суб'єктивною якістю, що виникає у відображувальній діяльності. З погляду гештальтпсихології в процесі сприйняття хаотичність, безладність світу перетворюються в певні структури, форми, внаслідок чого предмети виступають як цілі.

З цілісністю сприйняття пов'язана і його структурність, яка полягає в тому, що сприймання в більшості випадків не є проекцією наших миттєвих відчуттів і не є простою їх сумою. Ми сприймаємо фактично абстраговану від цих відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом деякого часу. Наприклад, коли людина слухає мелодію, то почуті раніше ноти ще продовжують звучати у неї в свідомості, коли поступає інформація про звучання нової ноти. Людина, яка слухає мелодію, розуміє її, тобто сприймає її структуру в цілому. Отже, сприймання доводить до нашої свідомості структуру предмету або явища, з яким ми зіткнулися на реальному світі.

Усвідомленість. Сприймання – це не тільки чуттєвий образ, але і усвідомлення виділеного об'єкту, яка досягається розумінням суті предметів, тобто розумовою діяльністю людини в процесі сприймання. Перцептивні образи завжди мають певне смислове значення. Зв'язок мислення і сприймання виражається в тому, що свідомо сприймати предмет – це означає в думках назвати його, тобто віднести до певної групи, класу, пов'язати з певним словом.

Завдяки осмисленню суті і призначення предметів стають можливими цілеспрямоване їх використання, практична діяльність з ними.

Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті ж предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмислюються по-різному. За мірою осмислення сприйнятого виокремлюють синкретичне сприймання, характерними ознаками якого є нерозчленованість, злитість сприйманого. Воно спостерігається у дітей, у малодосвідчених людей. Синкретизм спричиняє неадекватність сприймання, при якому предмет у свідомості не постає у специфічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприймане. Синкретизм залежить переважно від досвіду, знань особистості, які набуваються в єдності з розвитком, дозріванням організму.

Константність сприймання – відносна постійність деяких властивостей предметів при зміні умов їх сприйняття. Вона полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Завдяки константності, що виявляється в здатності перцептивної системи компенсувати зміни умов сприймання, оточуючі предмети сприймаються як відносно постійні. Найбільшою мірою константність спостерігається при зоровому сприйманні кольору, величини і форми предметів і полягає у відносній незмінності видимого кольору при зміні освітлення. Колір кам’яного вугілля сприймається як чорний, але на сонці він здається жовтуватим. Константність сприйняття форми предметів полягає у відносній незмінності сприйняття при зміні положення предметів по відношенню до лінії погляду спостерігача.

Джерелом константності сприймання є активні дії перцептивної системи. Багатократне сприйняття одних і тих же предметів за різних умов забезпечує постійність перцептивного образу щодо мінливих умов, а також рухів самого рецепторного апарату. Засадовими стосовно константного сприймання є динамічні стереотипи, тобто утворені тимчасові нервові зв’язки під впливом багаторазового сприймання предмета в певній системі, послідовності, структурі.

Явище помилкового (помилкового) або спотвореного сприймання називається ілюзією сприйняття, яка спостерігається в будь-яких видах сприйняття (зорового, слухового і ін.). Якщо з'їсти шматочок лимона і запити його чаєм з невеликою кількістю цукру, то перший ковток покажеться дуже солодким. Іноді ілюзії виникають по впливом сильних емоцій. Наприклад, перелякавшись людина може прийняти одну річ за іншу (пенок в лісі - за звіра). Такі ілюзії випадкові і мають індивідуальний характер.

Природа ілюзій визначається суб'єктивними причинами (установка, спрямованість, емоційне відношення і т. п) та фізичними чинниками і явищами (освітленість, положення в просторі та ін.). Зір піддається ілюзіям більше, ніж інші органи чуття, що знайшло відображення у висловах: «не вір очам своїм», «обман зору». Всі світлі предмети здаються нам більшими, ніж темні; людина в одязі в вертикальну смужку здається більш стрункою, в горизонтальну – більш повною і маленькою. Про зорові ілюзії добре знають художники, архітектори, кравці, використовуючи їх в своїй роботі.

Під впливом глибоких переживань, прагнень щось побачити, почути можуть виникати галюцинації – відчуття предметів, звуків, запахів, яких насправді немає, які не діють на органи чуття. Галюцинації мають внутрішнє походження, без відповідного зовнішнього подразнення. Під час галюцинацій у корі великих півкуль головного мозку активізуються раніше утворені тимчасові нервові зв’язки під впливом дії тих чи інших предметів та явищ дійсності.