40. Сприймання як пізнавальний процес та його фізіологічна основа.

Чуттєве пізнання оточуючого світу відбувається не лише за допомогою відчуття, але і більш складного психічного процесу – сприймання.

Відчуття і сприймання – нерозривно взаємозв'язані, проте між ними існують і корінні відмінності. Суть процесів відчуття полягає у відображенні лише окремих властивостей об'єктів і явищ навколишнього нас світу. Але людина живе не в світі ізольованих світлових або колірних плям, звуків або дотиків, а в світі речей, предметів і форм, складних ситуацій. Сприймання дає цілісні образи предметів або явищ, їх властивостей, в результаті людина пізнає предмети і явища навколишнього світу в цілому.

Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

Сприймання включає відчуття і грунтується на ньому, але воно не зводиться до суми відчуттів. Наприклад, ми сприймаємо книгу, а не просто суму відчуттів форми, об'єму, гладкості поверхні предмету. Відображення образів предметів виходить за межі ізольованих відчуттів. Спираючись на спільну роботу органів чуття, відбувається синтез окремих відчуттів в складні комплексні системи. Він може протікати в межах однієї модальності (наприклад, коли ми дивимося кіно, відбувається об'єднання окремих зорових відчуттів в цілі образи) та декількох модальностей (сприймаючи апельсин, ми об'єднуємо зорові, дотикові, смакові відчуття та знання про нього). В результаті ізольовані відчуття перетворюються на цілісне сприймання, переходять від відображення окремих ознак до відображення цілих предметів або ситуацій.

При цьому будь-який перцептивний образ включає цілий ряд відчуттів, оскільки предмети і явища володіють різними властивостями, кожне з яких здатне незалежно від інших викликати відчуття. Але окрім відчуттів, сприймання включає минулий досвід людини у вигляді уявлень і знань та процеси осмислення того, що сприймається (пам'ять, мислення). Сприймаючи, ми осмислюємо певний образ предмету, розуміємо його, звертаємось до минулого досвіду. Процес сприймання відбувається у зв’язку з різними психічними процесами особистості: мисленням (усвідомлення об’єкту сприймання), мовою (називання предмету сприймання певним словом), почуттями (ставлення до обєкту сприймання), волею (організація перцептивної діяльності свідомим зусиллям). Важливу роль у сприйманні має емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ.

У процесі сприйняття важливу роль також відіграють активність, дієвість особистості, яка виявляється в рухових компонентах, або рухах органів чуття, спрямованих на об’єкти, які сприймаються (обмацування предметів, рух очей при сприйнятті конкретних предметів, обстеження зором їх контурів, проспівування чи проговорювання певних звуків при сприйнятті мови). Тому сприйняття є сприймаючою (перцептивною) діяльністю суб'єкта, результатом якої є цілісне уявлення про предмет, явище.

Велику роль в сприйнятті грає бажання і необхідність сприймати певний предмет, вольові зусилля, направлені на краще сприйняття, наполегливість, тобто в сприйманні задіяні увага і спрямованість (в даному випадку бажання). Цікавий предмет сприйматиметься активніше, а байдужий – ми можемо навіть не помітити.

Отже, сприймання є не просто психічним процесом, але й перцептивною системою людини.

З практичної точки зору головна функція сприймання полягає в забезпеченні розпізнавання об'єктів, у віднесенні їх до тієї або іншої категорії (це – сорочка, це – кішка тощо). Розпізнаючи об'єкти, ми робимо висновки про безліч їх прихованих властивостей. Наприклад, якщо це сорочка або костюм, то вони зроблені з тканини, призначені для того, щоб їх носити. Тобто, розпізнавання – це процес, що дозволяє вийти за межі чуттєвого відображення властивостей предмету.

Спеціальних органів сприймання не існує, основний матеріал для нього дають системи аналізаторів (зорові, слухові, нюхові тощо), комплексна діяльність яких є фізіологічною основою сприймання. Будь-який предмет або явище дійсності є складним, комплексним подразником. Сприймання є результатом аналітико-синтетичної діяльності кори головного мозку: окремі збудження, відчуття зв'язуються один з одним, утворюючи певну цілісну систему. У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відношення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб’єктивні образи сприйманих об’єктів – уявлення.

Будь-яке сприймання визначається діяльністю перцептивної системи як декількох аналізаторів. Значення їх може бути нерівнозначне: один з аналізаторів є провідним, а інші доповнюють сприйняття предмету або явища. Якщо однаково інтенсивно мобілізуються декілька різних аналізаторів – спостерігаються прояви складних видів сприймання, в яких найважливіша роль належить моториці. У всіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє виокремленню предмета серед інших об’єктів. Практичні дії – це одна з основних передумов адекватного сприймання предметів та явищ об’єктивної дійсності.

Фізіологічний механізм сприймання базується на механізмі виникнення відчуттів, які є структурним елементом сприйняття. Власні фізіологічні механізми сприймання включаються в процесі формування цілісного образу на подальших етапах, коли збудження від проекційних зон передається в інтеграційні зони кори головного мозку, де відбувається завершення формування образів явищ реального світу. Тому інтеграційні зони кори головного мозку часто називають перцептивними зонами.

Фізіологічна основа сприймання ускладнюється тим, що воно тісно пов'язане з руховою діяльністю, з емоційними переживаннями, різноманітними розумовими процесами. Почавшись в органах чуття, нервові збудження, викликані зовнішніми подразниками, переходять в нервові центри, де охоплюють собою різні зони кори, вступають у взаємодії з іншими нервовими збудженнями. Вся мережа збуджень, що взаємодіють між собою і широко охоплює різні зони кори, складає фізіологічну основу сприймання.

Сприймання як і відчуття є рефлекторним процесом, його рефлекторну основу розкрив І.П.Павлов. Він показав, що в основі сприймання лежать умовні рефлекси, тобто тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі великих півкуль головного мозку при дії на рецептори предметів або явищ навколишнього світу. При цьому останні виступають як комплексні подразники – при обробці викликаного ними збудження в ядрах кіркових відділів аналізаторів протікають складні процеси аналізу і синтезу. Аналіз і синтез забезпечують виділення об'єкту сприйняття з навколишнього середовища, і на цій основі всі його властивості об'єднуються в цілісний образ.

Тимчасові нервові зв'язки, що забезпечують процес сприйняття, бувають 2-х видів: утворювані в межах одного аналізатора та міжаналізаторні. Перший вид має місце при дії на організм комплексного подразника однієї модальності. Наприклад, при дії мелодії, яка є своєрідним поєднанням окремих звуків, що впливають на слуховий аналізатор, весь комплекс діє як один складний подразник. В результаті в корі великих півкуль відбувається процес інтеграції, або складного синтезу.

Другий вид нервових зв'язків (при дії комплексного подразника) – це зв'язки в межах різних аналізаторів, виникнення яких І.М.Сеченов пояснював існуванням асоціацій (зорових, кінестетичних, дотикових тощо), які у людини обов'язково супроводжуються слуховим образом слова, завдяки якому сприйняття набуває цілісний характер. В процесі пізнання знайомого предмету ми обов'язково в думках називаємо його, тобто відбудеться відтворення слухового образу, який за є своєрідним узагальненням властивостей предмету. Тобто, завдяки зв'язкам, що утворюються між аналізаторами, ми відображаємо в сприйманні такі властивості предметів або явищ, для сприйняття яких немає спеціально пристосованих аналізаторів (величина предмету, вага і ін.).

Таким чином, в основі складного процесу побудови образу сприйняття лежать системи внутрішньоаналізаторних та міжаналізаторних зв'язків.