40. Поняття чутливості, абсолютного та відносного порогів відчуттів.

Основним кількісним параметром основних характеристик відчуттів є ступінь чутливості органу чуття. Під чутливістю розуміють здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його. Розрізняють два види чутливості: абсолютну та розрізнювальну. Абсолютна чутливість – це здатність відчувати та реагувати на мінімальні подразники, а розрізнювальна – здатність відчувати слабкі відмінності між подразниками. Для виникнення відчуття сила подразнення повинна мати певну величину. Адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність його дії, його сила досягає певного рівня, порогу. Підпорогова сила подразника відчуття не викликає. Зона дії подразників, що не викликають відчуттів, називається «субсенсорною областю».

Поріг чутливості – рівень інтенсивності подразника, здатний викликати відчуття. Це поняття виражає психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуття і силою подразників. Розрізняють абсолютний і розрізнювальний (диференційний) пороги.

Абсолютний поріг чутливості – мінімальна величина подразника, яка викликає помітне відчуття. Кожен вид відчуття має свій поріг – та, найменша, сила дії на органи відчуттів, яку вони здатні уловити.

Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг характеризує мінімальну силу подразника, яка здатна викликати у людини відчуття. Він відображує міру гостроти чутливості аналізатора до адекватного подразника, яку можна виміряти. Зв’язок абсолютної чутливості та абсолютного порогу виражається формулою Е = 1/Р, де абсолютний поріг – Р, а абсолютна чутливість – Е. Наприклад, якщо індивід відчуває цокання годинника на відстані 5 метрів, то поріг його слухової чутливості Е = 1/5.

Верхній поріг чутливості – це максимальна сила подразника, яка ще викликає адекватне відчуття. Подальше збільшення його сили викликає неадекватне відчуття – больове або інше. Наприклад, звуки з частотою вище 20 тисяч герц ми не чуємо.

Абсолютна чутливість і величина порогу відчуття перебувають в зворотній залежності – чим вища чутливість, тим нижчий поріг чутливості, і навпаки, при слабкій чутливості поріг відчуття зростає.

Поріг відчуття залежить від індивідуальних особливостей людини – природжених (тип НС, чутливість аналізатора) та набутих (праця, умови виховання, стан здоров’я). Належні умови життя, праця, виховання сприяють розвитку тієї чи іншої чутливості, а несприятливі спричинюють її згасання. Віддалення верхнього абсолютного порогу від нижнього характеризує діапазон чутливості особистості, який у похилому віці значно зменшується.

Інша важлива характеристика аналізатора – його здатність розрізняти зміни в силі подразника. Поріг розрізнення (диференційний поріг) – найменша надбавка до сили діючого подразника, при якій виникає ледве помітна відмінність в силі або якості відчуттів, або здатність відчувати найменшу різницю в інтенсивності двох діючих подразників, диференціювати подразники за силою. Поріг розрізнення для різних органів чуття різний, але для одного і того ж аналізатора має постійну відносну величину і виражається у вигляді відношення: ∆I / I = const, де I — величина діючого стимулу, ∆I — його прирощення, ∆/ — величина, на яку повинен бути змінений початковий, викликавший відчуття стимул, щоб людина дійсно відмітила, що він змінився. Цей факт був встановлений французьким фізиком П.Бугером, підтверджений і уточнений німецьким психофізиком Е.Вебером (закон Бугера–Вебера). Постійна величина, що виражає відношення приросту подразника до його початкового рівня, яке викликає відчуття мінімальної зміни подразника називається константою Вебера.

Так, П. Бугер довів, що помітна різниця в яскравості світла – стала величина стосовно вихідної дорівнює 1/100 вихідної величини яскравості. Наприклад, щоб помітити різницю між якимось світлом та світлом потужністю 200 Вт, треба, щоб воно збільшилося на 1/100 своєї яскравості, тобто 202 Вт.

Е.Вебер показав, що відчуття різниці за вагою двох предметів дорівнює 1/30 ваги вихідного предмета. Наприклад, щоб відчути різницю ваги 100 г, треба до 100 г додати 1/30 цієї ваги, тобто 3,4 г. Також доведено сталість відношення різниці вихідного та порівнюваного з ним іншого подразника, щоб відчути між ними різницю в інтенсивності, і для інших аналізаторів. Для звукової чутливості ця різниця дорівнює 1/10, для смакової – 1/6 – 1/10, для нюхової – 1/4 – 1/3.

Німецький фізик, філософ і психолог, засновник психофізики Г.Фехнер, на основі експериментальних даних Вебера, вивів закон, згідно якому: зміна сили відчуття пропорційна логарифму зміни сили впливаючого подразника – S = K * LgI +C, (S — інтенсивність відчуття; I — сила подразника; K и C — константи). Ця формула отримала назву основного психофізичного закону (закону Вебера—Фехнера). Наприклад, щоб сила відчуття, з умовною початковою величиною 0, стала рівною 1, необхідно, щоб величина подразника, який спочатку викликав його, зросла в 10 разів. Для того, щоб відчуття, що має величину 1, зросло в 3 рази, потрібно, щоб початковий подразник, що становить 10 одиниць, став рівним 1000 одиницям – тобто кожне подальше збільшення сили відчуття на одиницю вимагає посилення подразника вдесятеро. Головний сенс даної закономірності в тому, що інтенсивність відчуттів зростає не пропорційно зміні подразників, а набагато повільніше. Фехнер також розробив ряд методів непрямого вимірювання відчуттів, зокрема три класичні методи вимірювання порогів.

Після винаходу електронного мікроскопа дослідження електричної активності окремих нейронів показали, що генерація електричних імпульсів в рецепторі під дією подразника підкоряється закону Вебера–Фехнера.

Чутливість до розрізнення сили подразників, як і абсолютна чутливість, перебуває в оберненій залежності з її порогом. При кращій чутливості її поріг менший, а при слабшій – більший, тобто в першому випадку різниця буде меншою, а у другому – більшою. Розвиток розрізняльної чутливості допомагає правильно орієнтуватися в оточуючому світі, дає можливість діяти відповідно до щонайменших змін в навколишніх умовах.

Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини. Так, одна людина чує дуже слабкі звуки (наприклад, цокання годинника, що знаходиться на великій відстані від вуха), а інша не чує. Тобто, абсолютна слухова чутливість у першої вища, ніж у другої.

Пороги абсолютної чутливості можуть змінюватися впродовж життя людини: чутливість у дітей розвивається, досягаючи до юнацького віку вищого рівня – пороги стають нижчими, а чутливість досягає оптимального рівня. До старості пороги чутливості підвищуються.