40. Відчуття як пізнавальний процес та його фізіологічне підгрунтя.

За матеріалістичною точкою зору пізнавальна діяльність — це процес відображення в мозку людини та її свідомості предметів та явищ дійсності, який може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини — її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання належать такі пізнавальні психічні процеси як відчуття та сприймання. Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості об’єктів, утворюючи чуттєвий досвід людини.

Пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами, а підгрунтям розумового пізнання світу вважається чуттєве пізнання.

Суть відчуття полягає у відображенні окремих властивостей предмету. Кожен подразник має свої характеристики, залежно від яких він може сприйматися певними органами чуття. Наприклад, ми можемо чути звук польоту комара або відчути його укус (звук і укус є подразниками, що впливають на органи чуття).

Відчуття – це пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Відчуття — це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі, з якого починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів людина відбирає, нагромаджує інформацію про об’єктивну реальність, про власні суб’єктивні стани та на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи.

Процес відчуття виникає унаслідок дії на органи чуття різних подразників, а сам процес цієї дії є подразненням, що викликає процес збудження, яке по центроспрямованим (аферентним) нервам переходить в кору головного мозку, де і виникають відчуття. Обов'язковою умовою виникнення відчуття є безпосередня дія предмету або явища на органи чуттів.

Відображуючи об’єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття виникають у свідомості як суб’єктивні образи об’єктивного світу, що зумовлено, з одного боку, природою самих відчуттів як продукту відображувальної діяльності мозку, а з іншого — психічним складом особистості, що відчуває (матеріаліст.точка зору).

Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму з середовищем, у якому інтегровані (нерозривно пов'язані) пізнавальні, емоційні і регуляторні сторони психічного.

Життєве і гностичне значення для людини цього пізнавального виражається в тому, що відчуття: 1) початкове джерело знань людини про світ і саму себе, з їх допомогою ми пізнаємо величину, форму, колір, щільність, температуру, запах, смак оточуючих предметів і явищ, уловлюємо різні звуки, осягаємо рух і простір, вони дають матеріал для складних психічних процесів – сприйняття, мислення, уяви; 2) сигналізують про те, що відбувається в даний момент навколо нас і в нашому власному організмі, їх життєва роль полягає в тому, щоб своєчасно і швидко доводити до ЦНС данні про стан зовнішнього і внутрішнього середовища, наявності в ньому біологічно значущих чинників; 3) є джерелом почуттів і емоцій; проста форма емоційного переживання – це чуттєвий, або емоційний тон відчуття (відчуття безпосередньо пов'язане з почуттям). Відчуття завжди позитивно або негативно емоційно забарвлені: приємні або неприємні відчуття сигналізують про позитивну чи негативну дію подразника та викликають відповідну дію на нього. Так, деякі кольори, звуки, запахи можуть самі по собі, незалежно від їх значення, від спогадів і думок, викликати приємне або неприємне відчуття. Звук красивого голосу, смак апельсина, запах троянди – приємні, мають позитивний емоційний тон. Скрип ножа по склу, запах аміаку — неприємні, мають негативний емоційний тон. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус; 4) забезпечують життєдіяльність людини – органічні відчуття співвіднесені з об'єктами зовнішнього світу, народжують бажання, служать джерелом вольового імпульсу; рухи і дії, направлені на досягнення мети, регулюються відчуттями, які необхідні для побудови дії.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу, складніші форми чуттєвого відображення (сприйняття, уявлення) не зводяться до суми або комбінації відчуттів. Кожна з форм відображення має якісну своєрідність, але без відчуттів неможливе існування пізнавальної діяльності.

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природничі основи відчуттів. І. Сєченов та І.Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття — це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підгрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуття, або аналізатори.

Аналізатори (або органи чуття) – це анатомо-фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або у внутрішніх органах; спеціалізований для прийому дії певних подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища.

Аналізатори – активні органи тваринного та людського організму, які рефлекторно перебудовуються під впливом подразників, аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії: зоровий аналізатор – світлову енергію, або коливання електромагнітних хвиль, слуховий – звуки-коливання повітря, смаковий, нюховий – хімічні властивості речовин, шкірні – теплові, механічні властивості предметів та явищ, що спричинюють ті чи інші відчуття. Тобто, кожен аналізатор пристосований для виокремлення певних властивостей предметів і явищ.

Кожен аналізатор складається з 3-х частин: 1) периферійний відділ – рецептор (від лат. «receptor» - приймаючий) – спеціалізована нервова клітина (нейрон), сприймаюча частина аналізатора, призначенням якого є виокремлення в навколишній дійсності світла, звуку, запаху та інших подразників та трансформація зовнішньої енергії (фізичної) в електричні сигнали, нервовий процес (або нервовий імпульс), який по нерву, передається в певні ділянки кори великих півкуль головного мозку. Наприклад, зорові рецептори розташовані тонким шаром на внутрішній стороні ока; у кожному зоровому рецепторі є хімічна речовина, що реагує на світло, і ця реакція запускає ряд подій, в результаті яких виникає нервовий імпульс. 2) провідні нервові шляхи – від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної в мозку; 3) кірковий (центральний) відділ аналізатора, в яких відбувається переробка нервових імпульсів, що приходять з периферійних відділів. У центральній частині розрізняють ядро аналізатора (скупчення чутливих клітин) і розсіяні поза ним клітини. Ядро здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора, за його допомогою подразники диференціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю. Розсіяні клітини здійснюють більш грубий аналіз, наприклад, відрізняють лише музичні звуки від шумів, виконують нечітке розрізнення кольорів, запахів. Центральна частина кожного аналізатора включає область, що є проекцією периферії (тобто проекцію органу чуття) в корі головного мозку (певним рецепторам відповідають певні ділянки кори).

Всі відділи аналізатора працюють як єдине ціле. Для виникнення відчуття необхідно, щоб були задіяні всі складові частини аналізатора. Органічні порушення будь-якої частини аналізатора — периферійної, провідної або центральної — спричинюють або сліпоту, або глухоту, або втрату нюху, смаку тощо залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Відчуття не пасивний процес, воно завжди включає рухові компоненти і носить рефлекторний, характер. Численними дослідженнями було встановлено, що відчуття тісно пов'язане з рухом, який іноді виявляється у вигляді вегетативної реакції (звуження судин, шкіряно-гальванічний рефлекс), іноді – у вигляді м'язових реакцій (поворот очей, напруга м'язів шиї, рухові реакції руки і т.д.).

Фізіологічним підгрунтям простіших відчуттів та чутливості на перших етапах життя людини є природжена безумовно-рефлекторна діяльність НС. Складніші відчуття зумовлюються умовно–рефлекторною аналітико-синтетичною діяльністю головного мозку.

Мозок отримує інформацію і від зовнішнього світу, і від самого організму, тому аналізатори бувають зовнішніми і внутрішніми. У зовнішніх аналізаторів рецептори винесені на поверхню тіла – око, вухо та ін., а внутрішні аналізатори мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах. Своєрідне положення займає руховий аналізатор.

В даний час налічують близько двох десятків різних систем аналізаторів, що відображають дії зовнішнього і внутрішнього середовища на організм. Різні види відчуттів виникають в результаті дії різних подразників на різні аналізатори.