27. Розвиток еволюційних уявлень. Докази еволюції.

Еволюція - це процес необоротних змін у будові та функціях живих істот протягом їхнього історичного існування. Результатом еволюції є пристосованість організмів до умов довкілля. Проблеми еволюції досліджує розділ біології, який має назву еволюційне вчення. Це наука про чинники, механізми, загальні закономірності та наслідки еволюції.

Окремі ідеї про історичний розвиток живих істот висловлювали ще давньогрецькі та давньоримські мислителі, однак спроби науково пояснити це явище з'явились лише в кінці XVIII сторіччя.

Першу еволюційну гіпотезу висунув видатний французький учений Жан-Батист Ламарк - людина енциклопедичних знань і великого таланту. Свою еволюційну гіпотезу він опублікував у 1809 році у книзі «Філософія зоології». За Ламарком, еволюція - це процес набуття корисних ознак, які успадковуються потомством. Нижчі організми змінюються безпосередньо під впливом чинників довкілля. Інший фактор еволюції за Ж.-Б.Ламарком зумовлений внутрішнім прагненням організмів до прогресу, тобто не залежить від умов довкілля.

Еволюційну гіпотезу Ламарка прийнято називати ламаркізмом. Сучасники вченого не сприйняли її, однак згодом, у XIX-XX сторіччях, вона знайшла багато прихильників. Погляди сучасних учених, в основі яких лежать еволюційні ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом.

Біологи першої половини XIX сторіччя зробили багато відкриттів, які доводили факт існування еволюції. На підставі аналізу цих досягнень Чарльз Дарвін створив свою знамениту еволюційну гіпотезу.

Успіхи цитології, порівняльної ембріології	За твердженнями основоположників клітинної теорії (М.Шлейден, Т.ПІванн, Р.Вірхов, К.Бер), усім живим організмам властивий клітинний рівень організації, а клітини організмів, які належать до різних типів і царств, подібні за будовою. Це сприяло розвиткові ідеї про спільність походження живих істот. Відкриття зародкових листків та дослідження основних етапів ембріогенезу у хребетних тварин (К.Бер, Х.Пандер) дало можливість говорити про єдність походження цих організмів.
Успіхи палеонтології	Французький учений Ж.Кюв'є (засновник палеонтології), вивчаючи викопні рештки організмів, встановив послідовну зміну певних флор і фаун у минулому Землі.
Становлення біогеографії	Експедиції, у ході яких відбувалось дослідження біогеографічних комплексів, показали, що між флорою і фауною різних континентів, островів тощо тим більші відмінності, чим надійніше вони ізольовані один від одного, оскільки в умовах ізоляції види пристосовуються до умов довкілля незалежно від видів інших місцевостей.
Становлення біохімії	Вперше було сформовано поняття про обмін речовин у природі за участю живих істот (Ю. Лібіх). Дослідження з органічної хімії показали, що органічні речовини можуть виникати з неорганічних, і що до складу живих істот входять ті самі хімічні елементи, з яких сформовані тіла неживої природи, тобто так було доведено хімічну єдність живої і неживої природи.

Отже, було накопичено багато нових даних про життєдіяльність і будову живих організмів, які потребували свого теоретичного пояснення. Це і зробив видатний англійський учений Ч.Дарвін. Праці Ч.Дарвіна. Англійський учений Чарльз Дарвін (1809-1882) — один із найвидатніших біологів світу. Його еволюційна гіпотеза, відома під назвою «дарвінізм», тривалий час була основою теоретичної біології і привела до велетенських змін не лише в галузі вивчення життя, але й значно вплинула на інші природничі науки та філософське осмислення проблеми людини і довкілля.

Еволюція, за Дарвіном, полягає в безперервних пристосувальних  (адаптивних, або адаптаційних) змінах видів. Він вважав, що всі сучасні види є нащадками вимерлих предкових форм. Еволюція відбувається на основі спадкової мінливості під дією боротьби за існування, результатом якої є природний добір.

Учення Ч.Дарвіна значно доповнили і розширили його послідовники, і як закінчена система поглядів воно остаточно сформувалось на початку XX сторіччя під назвою класичний дарвінізм.

Найбільший внесок у розвиток дарвінізму того часу зробив знаменитий німецький учений Е.Геккель. Він разом з Ф.Мюллером відкрили біогенетичний закон (закон Геккеля — Мюллера), який показує зв'язок між філогенезом та онтогенезом: індивідуальний розвиток будь-якого організму - це вкорочене і стисле повторення історичного розвитку даного виду. 

Велике значення мало вивчення різноманіття адаптацій організмів та їхнє пояснення з позицій дарвінізму (наприклад, різні види захисних забарвлень, форми тіла і поведінки у різних організмів, переважно тварин, які роблять їх менш помітними для ворогів.

 Завдяки дослідженням у галузі порівняльної анатомії англійського вченого Т.Гекслі, німецького - К.Гегенбаура, російського - О.О.Ковалевського та інших були розроблені еволюційні поняття про аналогії, гомології, рудименти та атавізми.

Гомології (від грец. гомологія — відповідність, згода) — це відповідність загального плану будови органів різних видів, зумовлена їхнім спільним походженням.  Приклади гомологічних органів у тварин - це передні кінцівки (нога, крило, рука тощо) різних наземних чи вторинноводних (ласти) хребетних, які виникли від грудних плавців кистеперих риб, у рослин - це корінь та його видозміни (коренеплід, кореневі бульби та інші), видозміни інших органів тощо.

Аналогії (від грец. аналогія - подібність) - це зовнішня подібність за будовою органів видів, які мають різне походження, однак виконують однакові функції. У тварин це, наприклад, крила птахів і комах, зябра риб, молюсків і ракоподібних, у рослин - колючки стеблового (глід) та листкового (барбарис, кактуси) походження, бульби (видозміна пагона) та коренебульби (видозміна кореня) тощо.

Рудименти (від лат. рудиментум - зачаток, першооснова) -це органи, недорозвинені чи спрощені у певних видів порівняно з подібними утворами предкових форм унаслідок втрати своїх функцій протягом філогенезу. Вони властиві всім особинам певного виду, наприклад, залишки тазового пояса у китів, очі тварин, які мешкають в умовах слабкого освітлення. Апендикс та хвостові хребці - рудиментарні органи людини. У верблюжої колючки рудименти листків помітні у вигляді лусочок; у квіток злакових оцвітина також редукована до лускоподібних утворів.

Атавізми (від лат. атавіс — предок) - прояв у окремих представників виду рис, притаманних їхнім предкам. Наприклад, у людини - це поява хвоста, густого волосся на всьому тілі, розвиток додаткових пар молочних залоз.

Синтетична гіпотеза еволюції виникла в 20-50-х роках XX сторіччя. Це комплекс уявлень про еволюційний процес, що грунтується на поєднанні знань про мутації як єдиного джерела спадкової мінливості, популяцію як основну одиницю еволюції та дарвінівських уявлень про боротьбу за існування та природний добір.