Запитання для самоконтролю:

1. Що таке «мова», «мовлення»?

2. Що означає поняття «літературна мова»?

3. Які типи норм властиві літературній мові?

4. Назвіть форми сучасної української літературної мови. Чому обидві форми однаково важливі для суспільства?

5. Чому саме Т.Шевченка вважають основоположником сучасної української літературної мови?

6. Які комунікативні якості мови насамперед важливі для професійної діяльності лікаря?

1.1.2 Стилі та жанри мовлення

Обґрунтування теми: Мовні стилі – феномен національної культури, вищий рівень функціонування мови. Тому для студентів-медиків важливо, спираючись на конкретний матеріал стильового розвитку та функціонування української літературної мови, опрацьовувати категорію стилю, презентуючи його комунікативну довершеність.

Мета заняття: Розвивати практичні навички у визначенні особливостей, специфіки та природи формування функціональних стилів української літературної мови; окреслити тенденції їх розвитку та шляхи вдосконалення комунікативних можливостей.

Питання для обговорення:

1. Поняття про стиль. Загальна характеристика стилів сучасної української літературної мови.

2. Функція, основне завдання, характерні ознаки наукового стилю, його підстилі.

3. Публіцистичний стиль: основне призначення, сфера застосування, добір лексики.

4. Художній стиль, його основна функція, специфіка мови художніх творів (лексичні, фразеологічні та граматичні особливості).

5. Розмовний стиль. Особливості розмовного мовлення та його вплив на сучасну українську літературну мову.

6. Офіційно-діловий стиль: його жанри, форми вияву та мовна своєрідність.

7. Дискусійність питання про виокремлення конфесійного, ораторського й епістолярного стилів, їх суттєві ознаки.

Термін «стилістика» утворився від слова стиль (лат. stilus (stylus) – загострена паличка для письма). Стиль літературної мови – це функціональний різновид літературної мови, зумовлений сферою, змістом, завданнями спілкування, світоглядом мовців, що впливає на вибір мовних одиниць.

Стилістика сучасної української літературної мови має в своєму арсеналі розмаїття виражальних і зображувальних засобів нашої мови: фонетичні, орфоепічні, орфографічні, лексичні, фразеологічні, морфологічні, синтаксичні, а також високий рівень функціональних можливостей цих стилістичних ресурсів.

Від уміння використовувати ці мовні засоби залежить зміцнення ділових стосунків, підвищення ефективності праці, формування загальної культури фахівця.

Акт фахового спілкування, що супроводжується обміном етикетними висловлен­нями, можна назвати ввічливим контактуванням комунікантів. Цей акт так чи інакше пов’язаний з волею суб’єктів мовлення, які актуалізують ті чи інші мовні засоби, роблять їх семантично більш вагомими і стилістично виразними. Експресія особливо ак­тив­но виявляється в акті ввічливого контактування. В. Чабаненко, розглядаючи мовну експресію як проблему української лінгвостилістики, наголошує на тому, що саме «воля мовця є основою мовної експресії». Дослідник справедливо зазначає, що всі засоби експресивного словесного волевиявлення підпоряд­ковані волюнтативній функції мови, яка стилістично активізує, поєднує в один виразний комплекс: а) спосіб, вид, час, число, особу та неозначену форму дієслова; б) окремі розряди вигуків, часток і займенників; в) звертання і вставні слова; г) еліптичні, інфінітивні та вставні речення, а також слова-речення; д) деякі розряди емоційно-оцінної лексики (при звертаннях); е) значну кількість фразеологічних зворотів; є) такі явища, як синонімія, антонімія, інтонація і модальність; ж) такі засоби і прийоми, як метафора, повтор, ампліфікація і градація.

Побудова (стилістична організація) волюнта­тивного етикетного висловлення кожного разу визначається кількома фактора­ми, а саме: цільовою настановою, емоційним станом і комунікативною компе­тенцією суб’єкта, а також інтелектуальною і психологічною підготовленістю адресата до сприйняття висловленого, його соціальним статусом, віковими особливостями, службовими і родинними зв’язками, загальною ситуацією, в якій здійснюється акт ввічливого контактування. Звичайно, в кожному конкретному випадку селективно-конститутивна роль усіх цих факторів не однакова: одні з них більше, інші менш важливі. Вагоме значення у виборі конструкції мовленнєвого етикету у конкретній мовленнєвій ситуації має й естетичне чуття. Естетична функція етикетних формул ввічливості не є друго­рядною, вона підпорядковується основній, комунікативній функції, збільшуючи її можливості, надаючи їй великої життєвої сили.

Стилістична диференціація етикетних висловлень зумовлюється харак­тером взаємин між комунікантами, їхнім соціальним станом, офіційніс­тю/неофіцій­ністю спілкування, метою та мотивом (зав’язати контакт, продов­жувати комунікацію чи створити потрібну, бажану, сприятливу тональність спілкування).

Безперечно, стилістична культура мовлення – це найдосконаліший вияв розумової та мовленнєвої культури кожного мовця, що забезпечує ввічливе міжособистісне спілкування й у професійному середовищі.

Різновиди літературної мови, які виокремлюються відповідно до колективно усвідомлюваних типів спілкування і функцій мови у різних сферах суспільної комунікації, прийнято називати функціональними стилями.

У сучасній українській літературній мові традиційно виділяють 5 функціональних стилів: розмовний, науковий, офіційно-діловий, художній та публіцистичний.

Розмовний стиль – стиль, яким мовці послуговуються в побутових ситуаціях спілкування; він характеризується вживанням розмовно-побутової лексики з активним використанням емоційної інтонації, жестів, міміки.

Науковий стиль – стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів.

		Науковий стиль
власне науковий підстиль				науково-навчальний підстиль			науково-популярний підстиль
монографія, наукова стаття, доповідь, відгук, рецензія, анотація, дисертація, дипломна робота, тези, наукова дискусія				підручник, посібник, словник, лекція, реферат, навчально-методична стаття			нарис, книга, стаття в неспеціальному журналі, просвітницька лекція

Лексичною особливістю наукового стилю є широке використання слів-термінів.

Офіційно-діловий стиль – стиль, що обслуговує адміністративно-господарську діяльність, законодавство та інші ділянки, пов’язані з діловодством, звітністю та документацією; є необхідним для зв’язку державних і громадських установ як між собою, так і з населенням, для оформлення різного роду документів.

Офіційно-діловий стиль

законодавчий підстиль

юрисдикційний підстиль

дипломатичний підстиль

адміністративний підстиль

закон, указ, постанова, статут, нормативні акти

акт, вирок, висновок, протокол

конвенція, пакт, декларація, нота, меморандум

наказ, резолюція, розпорядження, автобіографія, заява

Художній стиль – один із функціональних різновидів літературної мови, що передбачає використання таких мовних засобів, вибір яких зумовлений ідейно-образним змістом і реалізацією естетичної функції.

Публіцистичний стиль – стиль засобів масової інформації, виконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформації.

Дискусійним на сьогодні залишається питання доцільності виокремлювання в окремі функціональні стилі конфесійного, ораторського, епістолярного стилів.

Конфесійний стиль – стиль, що забезпечує спілкування людей у релігійній сфері.

Ораторський стиль (лат. orator від oro – говорю) – стиль усного публічного виступу, розрахованого на різноспрямований вплив на слухачів.

Епістолярний стиль (лат. epistola – лист, послання) – стиль листів, письмового спілкування людей у сфері побуту, приватного життя, виробництва та ділових стосунків.

Зразок наукового стилю:

УДК 616.33/.342 – 022.7 – 053.2

Сорокман Т.В., Куцобіна Н.Є., Гінгуляк М.О., Бешега Д.М.

Критерії формування груп ризику розвитку гастродуоденальної патології в дітей

Кафедра педіатрії та медичної генетики (зав. каф. – проф. Т.В. Сорокман) Буковинського державного медичного університету

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень.

У публікаціях останніх років зустрічаються численні спроби аналізу тих чи інших умов виникнення хронічної гастродуоденальної патології (ХГДП) в дітей, однак практично відсутні роботи, в яких наведений детальний перелік чинників ризику розвитку захворювань гастродуоденальної ділянки [2, 3, 5].

Мета дослідження – вивчити фактори впливу та сформувати групи ризику розвитку хронічної гастродуоденальної патології в дітей.

Зразок офіційно-ділового стилю:

Івано-Франківський національний медичний університет

Деканат стоматологічного факультету