Короткий словник ключових понять до теми:

Акцентуаційні мовні норми – узвичаєне наголошування слів.

Граматичні мовні норми – правила поєднання морфем, узгодження, керування слів, утворення висловлювань.

Державна мова – офіційна мова державних установ, мова освіти, науки, культури тощо.

Лексичні мовні норми – узвичаєне вживання словникових одиниць у відповідному значенні.

Мовна норма – 1) сукупність мовних одиниць різних рівнів, поєднуваних у висловлювання за правилами, прийнятими в суспільстві, що користується цією мовою; 2) необхідна ознака літературної мови.

Мовна особистість – поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного здійснення різнобічної мовної діяльності.

Мовна політика – заходи держави щодо розв’язання питань розвитку мови у країні.

Мовна сім’я – сукупність споріднених мов, яка поділяється на групи та підгрупи залежно від ступеня їхньої спорідненості.

Національна мова – засіб спілкування та самоідентифікації нації.

Слова-паразити – стилістично, функціонально зайві, які затемнюють смисловий сенс сказаного чи написаного.

Стилістичні мовні норми – розрізнення мовних засобів щодо їхньої доцільності вживання в текстах неоднакової стильової орієнтації.

Суржик – різновид нормативного мовлення, яке певною мірою супроводжується спотвореними словами рідної мови або інших мов.

Фонетичні мовні норми – загальноприйнята вимова звуків, звукових сполучень.

Вправи та завдання до теми:

Завдання 1. Поповніть поданими висловлюваннями про мову скарбничку афоризмів. Долучіть відомі Вам афоризми українських майстрів слова.

Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся

 (П. Куліш);

Найбагатший той, хто володіє рідною мовою (В. Голобородько);

Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам висихає від спраги (В. Сухомлинський);

Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами історії (К. Ушинський);

Коли чоловік не має мови, то не має він імені також (П. Загребельний);

Мова – це щось далеко більше за зв’язок між людьми, це – відбиток свідомості, це – вияв самої особистості (Б. Антоненко-Давидович);

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову (Л. Костенко);

Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб (І. Огієнко);

Мова для культури – те саме, що центральна нервова система для людини (С.Лем).

Завдання 2. Розкрийте зміст тези «Яка людина, така в неї мова».

Завдання 3. Напишіть твір-роздум на тему: «Заговори, щоб я тебе побачив» (Сократ).

Завдання 4. Підберіть асоціативні означення до іменників лікар, пацієнт.

Завдання 5. Протлумачте значення відомих афоризмів про Слово.

Слово – це свідок історії, свідок часу (П. Мовчан).

В кожному слові безодня простору, кожне слово необ’ємне (М.Гоголь).

Півмисль і півслово огромне й убоге (М. Бажан).

Немає мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина (М. Рильський).

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись (Л. Костенко).

Завдання 6. Встановіть, яка з двох форм нормативна.

Піклується за інших – піклується про інших; згідно наказу – згідно з наказом; відносно одужання – щодо одужання; сама складна операція - найскладніша операція; другим разом – іншим разом; відноситься серйозно – ставиться серйозно.

Завдання 7. Поясніть значення наступних словосполучень:

нормативність мовлення; правильність мовлення; точність мовлення; логічність мовлення; чистота мовлення; образність мовлення; доречність мовлення; естетичність мовлення.

Завдання 8. Відредагуйте подані речення.

1. Він не мав жодного відношення до справи. 2. На сьогодні заплановано мій виступ з докладом на тему: «Культура мовлення лікаря». 3. Нехай увійде слідуючий студент, бо цьому треба ще трохи поготовитись. 4. Кожен день ми заключаємо нові договори. 5. Після поразки треба держатися з достоїнством.

Завдання 9. Ознайомтеся з текстом. Визначте ідею, тему, мікротеми (тематичні речення); укладіть план.

Неврологія (від грец. neuron – нерв, logos – наука) – наука про нервову систему людини в нормі та при патології. Вона вивчає анатомію, гістологію, фізіологію, біохімію нервової системи, а також патологічні процеси в людському організмі, що спричинюють порушення обміну речовин нервової системи та зміни гематоенцефалічного бар’єра. Невропатологія – це розділ неврології, що вивчає хвороби нервової системи людини. Вона включає загальну частину (пропедевтику) і спеціальну. Пропедевтика передбачає знання провідних шляхів, анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи, симптомів і синдромів ураження її на різних рівнях; спеціальна частина присвячена вивченню окремих хвороб нервової системи, їх етіології, патогенезу, клініки, діагностики, розробці методів профілактики і лікування.

Термін «неврологія» вперше запропонував видатний англійський анатом і лікар Томас Вілліс (1621–1675) у середині XVII ст., відомий своїми роботами в галузі анатомії та фізіології головного мозку та його судин. Саме він уперше описав систему анастомозів на базилярній поверхні головного мозку, яку тепер називають «Артеріальне коло великого мозку, або коло Віллізія».

Неврологія є складовою нейронауки. Виділення її в окрему клінічну дисципліну в середині XIX ст. не було формальним. Цьому передували значні досягнення і відкриття в галузі інших складових нейронауки – нейроанатомії, нейрогістології, нейрофізіології. У 1861 р. французький анатом П. Брока показав, що ураження задньої третини нижньої лобової звивини лівої півкулі мозку зумовлює розлади мови – моторну афазію. Пізніше ця ділянка була названа центром (зоною) Брока.

(С.М.Віничук).