Політична культура та її типи

Термін “політична культура” був введений німецьким просвітником І.Г.Гердером ще у XVІІІ ст. Це культура політичного мислення і політичної діяльності, а також ступінь цивілізованості характеру і засобів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя. Це накопичений досвід політичного мислення та дій. Політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку.

Предметне вивчення цього явища започаткували в 50-х роках американські вчені Г.Алмонд і С.Верба. Зокрема, Г.Алмонд розглядає політичну культуру як сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що стосуються взаємини влади і громадян, як сукупність політичних орієнтацій відносно політичної системи та її частин і ставлення до власної ролі в цій системі. Зокрема, індивідуальні орієнтації містять в собі такі елементи:

• пізнавальна орієнтація – істинне або хибне знання про політичні об’єкти та ідеї;

• ефективна орієнтація – почуття зв’язку, залученості, протидії і т.і. стосовно політичних об’єктів;

• оціночна орієнтація – судження та думка про політичні об’єкти, які потребують застосування оціночних критеріїв.

Інакше кажучі, до політичної культури відносяться:

• знання політики, фактів, зацікавленість ними;

• оцінка політичних явищ, того, як має здійснюватись політична влада;

• емоційний бік політичних позицій;

• визнання зразків політичної поведінки, які визначають, як в даному суспільстві можна і треба діяти.

Необхідно розрізняти політичну культуру індивідуальну, групову, суспільну. Політична культура виконує певні важливі функції в житті суспільства, а саме: політичне забезпечення реалізації національних і класових інтересів; засвоєння і перетворення політичних відносин в інтересах певних соціальних сил; нормативно-регулятивна функція; виховна функція; комунікативна функція, тобто форма зв’язку громадянина з політичною системою; прогностична функція.

В політичній науці існують досить різноманітні типології політичної культури. Так, Алмонд і Верба розрізняють такі типи культури: патріархальний (провінційний), підданський, активістський, а також інтегрований – “культуру громадянськості”. Застосування різних критеріїв до типологізації політичної культури представлено у таблиці:

параметр	типи політичної культури
геополітичний	західна, східна, маргінальна
відкритість-закритість	інтровертивна, екстравертивна
ідеологічний	капіталістична, соціалістична, націоналістична, плюралістична
ступінь інтегрованості індивіда	індивідуалістична, колективістська
політична соціалізація	провінційна, діяльнісна, маргінальна
ступінь демократизму	тоталітарна, авторитарна, демократична
форма правління	монархічна, республіканська
розвиненість політичних структур	допартійна, монопартійна, багатопартійна
тип поведінки	конфронтаційна, консенсусна

Окремо слід сказати про громадянську культуру. Це різновид політичної культури, її вищий щабель. Вона передбачає, що суб’єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства і саме йому підпорядковують свої часткові, корпоративні цілі, що дії цих суб’єктів спрямовуються на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Можна вважати, що це політична культура громадянського суспільства, яка передбачає єдність громадянських прав і обов’язків. Громадянська культура визначається не тільки правовими, а й етичними (моральними) чинниками політичної діяльності.

В аналізі політичної культури суспільства важливу роль відіграє національна складова – національний характер. Національні особливості створюють неповторну індивідуальність навіть однотипних політичних систем. Саме різноманітність культур у часі і просторі пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються неефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших, У зв’язку з цим особливого значення набувають відмінності, які випливають зі своєрідності національних культур. Досвід політичного розвитку засвідчує, що національний характер істотно позначається на політичній поведінці того або іншого народу в різних життєвих ситуаціях, на його політичній культурі. Наприклад, політичній культурі українського народу, на думку багатьох дослідників, притаманні західницька орієнтація, демократизм, толерантність, екстравертизм, тобто відкритість іншим культурам, але й індивідуалізм – хуторянство, висока емоційність, провінціалізм, конформізм.