Релігійні конфесії та взаємини держави і церкви в Україні

Згідно Закону про свободу совісті та релігійні організації (1991 р.) та 35 статті Конституції України церква відокремлена від держави, а школа – від церкви, але церква (або релігійна організація) має права юридичної особи, права власності і гос­по­дарчої діяльності. Гарантовано право на свободу совісті, тобто свободу мати, приймати та змінювати релігію або переконання за власним вибором і свободу спо­ві­ду­вати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Згідно Конституції, жодна релі­гія не може бути визнана державою як обов’язкова. Держава має спеціальний орган, який контролює стан справ у відносинах між конфесіями та суспільну діяльність релігійних організацій – Деpжавний комітет у спpавах pелігії. Були також визначені як державні православні свята Пасхи (Великдень), Різдва Христового та Трійці.

Релігійне життя в Україні змінилось на краще після кількох десятиріч державного атеїзму починаючи з кінця 80-х років – відновили діяльність раніше заборонені церкви, зростає чисельність парафій та релігійних конфесій, будуються нові храми. Разом з тим з’явились нові проблеми – повернення церковного майна та приміщень, боротьба різних конфесій за храми, а також за провідну політичну роль у державі тощо.

Як свідчать соціологічні дослідження і статистичні дані, 56% дорослого населення України відносять себе до тієї чи іншої конфесії, ще близько 30% вважають себе віруючими, але не приєднуються до якоїсь конфесії. Загалом кілікість різних конфесій (віросповідань) перевищує 60.

Більшисть віруючих України – приблизно 52% – православні. Але православна конфесія сьогодні розколота – фактично в Україні зараз існує три православних церкви: Українська Православна Церква, що канонічно підпорядкована Московському патріархату, – її очолює митрополит Володимир (в миру В.Сабодан); Українська Православна Церква – Київський Патріархат (створена у 1992 р.) – очолює патріарх Київський та всієї України Філарет (М.Денисенко); Українська Автокефальна Православна Церква (започаткована у 1921 р.) – очолює патріарх Димитрий (В.Ярема). (Наприкінці 1996 р. в УАПЦ стався новий розкол, і зараз існує фактично дві церкви з такою назвою). Найбільшою залишається УПЦ, вона ж є єдиною канонічно визнаною (але не як автокефальна, тобто самостійна, а як автономна, підпорядкована Московському патріархату) православними церквами інших країн. Існуючий розкол затримує вирішення питання про визнання українського православ’я автокефальним – ні УПЦ-КП, ні УАПЦ відповідного статусу не мають.

Крім православних церков в Україні зараз існують також:

Українська Греко-Католицька Церква, тобто уніатська, створена ще за Брестською унією 1596 р., переважає на Західній Україні, була “самоліквідована у 1946 р., легалізована у 1989 р.;

Римо-Католицька Церква – головним чином серед поляків;

Протестантські церкви та общини: лютеранська церква (переважно серед громадян німецького походження), реформатська церква серед угорського населення Закарпаття, євангельські християни баптисти, християни віри євангельської (п’ятиде­сят­ники), адвентисти сьомого дня, свідки Єгови та ін.;

Мусульманські общини, зокрема серед кримських татар;

Общини іудеїв;

Общини східних віросповідань, зокрема буддистів.

Слід відмітити також спроби відновити язичництво у вигляді так званої “рідної української національної віри” (РУН-віра). Не обходять Україну й новомодні, здебільшого псевдорелігійні течії та навколорелігійні секти (наприклад, сумнозвісне “Біле братство”, що діяло у 1993 р.). Поширюється сфера впливу Товариства свідомості Крішни, діють об’єднання прихильників Муна та Шри Чинмоя, популярним є окультизм.