Природні права особистості та їх реалізація

Теорія природних прав людини виникає вже в античну епоху, а згодом була перейнята християнством. У класичному вигляді ця теорія складається у Новий час, зокрема у вченні Дж.Локка (XVІІ ст.). Локк формулює три головних природжених права особи, що їх індивіди визнають один за одним у “природному стані” і потім гарантує держава: це право на життя, свободу і власність. Найважливішими документами, що кодифікували зміст цих невід’ємних прав, були Декларація прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.) та Білль про права (США, 1791 р.). Юридичної чинності політичні права набули в деяких постановах Тимчасового уряду та Універсалах Центральної Ради 1917 року.

У ХХ ст. світовим співтовариством було прийнято кілька важливих документів, які на сучасному рівні розглядають проблему захисту прав людини. Це такі документи ООН, як Загальна декларація прав людини (затверджена і проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.); документ Ради Європи – Європейська конвенція про права людини (1950 р.) та інші. Міжнародні документи з прав людини, звичайно, не повинні уніфікувати спосіб вирішення цих питань у всіх країнах. Взагалі обсяг громадянських і політичних свобод, соціально-економічних прав залежить від конкретного стану суспільства – як матеріального, так і духовного.

Конституція України, прийнята у 1996 році, проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головним обов’язком держави. У ІІ розділі Конституції визначені всі основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Стаття 157 забороняє змінювати Конституцію у напрямку скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Конституція також передбачила нову форму парламентського контролю за додержанням конституцій­них прав і свобод людини – посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Є певна різниця в поняттях “права людини” і “права громадянина”. Права людини є природною приналежністю кожної особистості і не передбачають прав громадянства певної країни. Це, наприклад, свобода совісті і віросповідання, право на шлюб, право на вільне висловлювання думок та ін. Саме свобода віри є дійсно первинним правом, яке безпосередньо випливає з начала свободи як витоку духовного життя людини. Громадянськими правами користуються тільки громадяни данної країни. Це рівність перед законом, право вільного вибору місця проживання, свобода об’єднань і зборів, політичні права (тобто право обирати та бути обраним, приймати участь в управлінні державою тощо).

За своїм змістом права і свободи розрізняються на елементарні права особистості (право на життя, особисту недоторканість, недоторканість житла, таємниця листування та іншої кореспонденції, право на судовий захист, презумпція невинності тощо), політичні права (свобода думки та слова, свобода зборів та мітінгів, свобода об’єднання в політичні партії, право брати участь в управлінні державою тощо), та соціально-економічні права (право на працю, підприємницьку діяльність, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, відпочинок тощо). Щоправ­да, останні не завжди проголошуються конституціями окремих держав, але вони регулюються іншими законами та відповідною політикою держави. Права людини можуть формулюватись або негативно (як охорона автономії особистості від якихось посягань), або позитивно (як такі, що надають особистості право вільного вибору).

Права і свободи можуть підлягати певним обмеженням, спрямованим на захист суспільних інтересів в цілому. Їх реалізація кінець кінцем залежить від виконання людиною її обов’язків. Серед таких обов’язків людини перед державою найважливішими є виконання законів, сплата податків і військова служба. Важливо також, щоб виконання цих обов’язків було не тягарем, який намагаються скинути, а служінням, яке освячене вірою. Саме моментом служіння як верховним началом визначена, на думку С.Франка, уся структура прав і обов’язків, що утворює суспільний лад. Вирішальну роль тут відіграє правосвідомість.