Форми державного устрою

Державний устрій – це територіально-політична організація держави, характер взаємовідносин між її складовими частинами, між центральними і місцевими органами. Існують прості і складні форми державного устрою.

Простою формою є унітарна (єдина), тобто централізована державаError: Reference source not found, адміністративно-територіальні одиниці якої (провінції, губернії, воєводства) не мають політичної самостійності (Франція, Польща, Угорщина та ін.). Унітарна держава має єдину конституцію та громадянство, єдину систему суду, права, вищих органів державної влади, що діють без обмежень на всій території країни, єдину виконавчу вертикаль. Як виключення унітарні держави можуть мати автономні утворення з особливим статусом (Китай, Україна, Грузія).

До складних форм відносяться федерації і конфедерації. Федерація – це союзна держава, що складається з кількох відносно самостійних державних утворень (штатів, земель, кантонів, провінцій тощо). Державна влада тут розподілена між федеральними органами, які репрезентують державу в цілому, і органами автономій, що входять до федерації. Суб’єкти федерації мають право видання власної конституції і законів, можуть мати власну правову і судову систему, власне громадянство, урядові і законодавчі органи. Але обов’язково діє принцип субординації, тобто відповідності законів суб’єктів федерації союзним законам, пріоритету федеральних законів. Як правило, суб’єкти федерації не мають права на сецессію, тобто вихід із складу федеративної держави.

Федерація може будуватись за територіальним (США, ФРН, Австралія та ін.) або національно-територіальним (колишні СРСР, Югославія, Чехословаччина) принципом. В останньому випадку суб’єкти федерації є зародками національної державності, і тому в певний час можуть зробити кроки до самостійності. В деяких державах ці два принципи співіснують (Канада, Росія).

Конфедерація – це об’єднання держав на підставі договору з метою вирішення конкретних завдань (військових, економічних тощо). Для цього утворюється функціональний центр, але члени конфедерації зберігають самостійність. Конфедерації є тимчасовими утвореннями, які або швидко розпадаються (напр., Об’єднана Арабська Республіка у 1958-1961 роках, Сенегамбія у 1982-1989 рр.), або поступово перетворюються у федерації (Швейцарія, США). Ознаки конфедерації:

• повноваження керівних органів є строго визначеними і обмеженими;

• загальні рішення приймаються обов’язково за згодою всіх членів конфедерації;

• відсутні єдина для всіх територія, громадянство, правова й податкова система;

• правовою підвалиною конфедерації є договір, а не конституція;

• бюджет складається не з податків, а з внесків членів конфедерації.

Держава і місцеве самоврядування

Централізована структура, якою є держава, неухильно потребує централізованого, координуючого впливу на її складові. Разом з тим, держава не повинна утискувати ініціативу й самодіяльність місцевого самоврядування. Отже, здорова держава повинна будуватись за двома принципами – установи, тобто владної опіки, зверху вниз, і корпорації, тобто виборного самоврядування, знизу уверх. Співвідношення цих двох принципів особливо виражено у взаєминах державних органів та місцевого самоврядування. Самостійність, певна незалежність місцевої влади від центральних державних органів є ознакою її муніципального влаштування (від лат. munіcіpіum – місто з правом самоврядування).

Західна Європа має багаті історичні традиції муніципальної влади (Магдебурзьке право); певні традиції є й у нас. Сучасні принципи викладені у Європейській хартії про місцеве самоврядування, прийнятої Радою Європи в 1985 р. В Україні новий закон з цього приводу прийнятий у травні 1997 р.

Місцеве самоврядування – це право територіальних колективів громадян та обраних ними органів самостійно вирішувати всі питання місцевого значення в межах Конституції і законів держави. Від органів місцевої державної виконавчої влади місцеве самоврядування відрізняється тим, що утворюється безпосередньо громадянами і не знаходиться у прямому підпорядкуванні вищим державним органам. Формою безпосереднього здійснення місцевого самоврядування можуть бути місцеві референдуми.

Місцеве самоврядування утворюється у селах, селищах, містах заради вирішення багатьох місцевих проблем, оскільки центральна державна влада не завжди може врахувати місцеві умови. Розподіл повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням вирішується законом. Економічну основу місцевого самоврядування складають комунальна власність і місцевий бюджет (який складається з відрахувань від загальних податків, а також з передбачених законом місцевих податків і зборів) та позабюджетні надходження.

демократія бюрократія глобальні проблеми