Поняття влади

Існує багато різних визначень соціальної влади, наприклад:

“Когда мы говорим о власти, мы имеем в виду осуществляемый человеком контроль над сознанием и действиями других людей” (Г.Моргентау);

“Власть – это институционально определённое право влиять на действия других независимо от их установок относительно такого влияния” (Т.Парсонс);

“Власть означает любую возможность проводить внутри данных социальных отношений собственную волю даже вопреки сопротивлению, независимо от того, на чём такая возможность основана” (М.Вебер);

“Власть есть сила воли... Властвовать значит как бы налагать свою волю на волю других; однако с тем, чтобы это наложение добровольно принималось теми, кто подчиняется” (І.Ільїн).

Загальним визначенням є те, що влада – це вольові відносини між людьми, які характеризуються поняттями залежності, примусу, контролю. Влада передбачає примус до якихось дій, підпорядкування і впорядкування волі людей, а також встановлення права на такий примус, легітимність, тобто визнання або підтвердження законності чиїхось прав, повноважень, загальних, не приватних рішень, згоду громадян з правом одних справляти визначальний вплив на інших.

Політична влада відрізняється від інших видів соціальної влади своїми функціями, а саме:

• політичне цілеспрямування;

• владно-політична інтеграція суспільства;

• регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

• забезпечення цілісного управлінського впливу на суспільні процеси.

Ознаки та прояви політичної влади

Таким чином, публічна, тобто політична влада – це право і можливість розпоряджатися людьми і матеріальними цінностями заради задоволення суспільних інтересів і потреб. Отже, влада може розглядатися з трьох сторін: її прав, її можливостей та її мети.

1. Влада за правом здійснює контроль і примус, якщо вона є легітимною (з лат. legіtіmus – законний). Легітимізація – це визнання або підтвердження законності певного права або повноваження, зокрема повноваження здійснювати владу. Легітимізація може здійснюватися у відповідних процедурах, але не рівнозначна юридичному позитивізму. Головним є саме прийняття народом певної системи норм і цінностей, умов і правил “гри”, визнання сили загальності і обов’язковості за настановами чиєїсь волі. Легітимність надає владі авторитету, який примушує підкорятись їй незалежно від застосування або незастосування сили, тобто є ненасильницьким впливом влади. Важливо при цьому, чи базується цей авторитет на сліпому підкоренні, чи на усвідомленні справедливості влади. За М.Вебером, існує три шляхи набуття владою легітимності, або виправдання її авторитету:

1) панування на підставі нравів та звичаїв, які освячені часом та традицією їх виконання;

2) панування на підставі позабуденного особистого дару – харизми (грец. –милість, божий дар), – який тягне за собою повну особисту відданість і довіру;

3) панування на піставі виконання та дотримування певних правил, законів, які вважаються обов’язковими.

Протилежністю легітимної влади є влада узурпована (від лат. usurpatіo), тобто захоплена, отримана незаконно. Втім, часто-густо межа між легітимною та узурпованою владою є рухливою, і одна може перетворюватись в іншу.

2. З точки зору можливостей влади, вона завжди має спиратись на силу, тобто можливість у разі потреби примусово досягти бажаного результату, реалізації своїх функцій. Легітимність влади завжди підкріплюється авторитетом її сили, інакше найлегітимніша влада стає пустим місцем. Сила влади – це не тільки можливість примусу, але й можливість оплати, тобто наявність необхідних фінансових та матеріальних ресурсів). Підкорення людей ненасильницькому авторитету завжди обумовлено первісними мотивами страху і надії – страху перед помстою магічних сил або володаря, та надії на потойбічну або посейбічну винагороду чи задоволення певних інтересів. Але використання владою фізичної сили має бути обмеженим виключно випадками крайньої необхідності та загальними інтересами, і не перетворюватись в насильство, тобто безконтрольне та безпідставне (або у власних інтересах) застосування силових інструментів.

Взагалі виключним правом легітимного застосування фізичної сили користується лише державна влада – форма суспільної (політичної) влади, яка спирається на спеціальний апарат примусу і має монопольне право видавати закони та інші розпорядження, обов’язкові для всього населення. З точки зору І.Ільїна, застосування сили державною владою може бути зведено до мінімуму, а ефективність її має бути найвищою, якщо дотримуватись таких аксіом:

1) Державна влада не може належати нікому без правового повноваження.

2) Державна влада у межах кожного політичного союзу має бути єдиною.

3) Державна влада завжди має здійснюватись кращими людьми, які б відповідали етичному та політичному цензу.

4) Політична програма може містити тільки такі заходи, які переслідують загальний інтерес.

5) Програма влади може включати тільки такі заходи та реформи, які можуть бути здійснені.

6) Державна влада повинна дотримуватись соціальної справедливості, яка не зводиться до формальної рівності громадян, а має враховувати також їх неоднаковість.

3. Як бачимо, в цих аксіомах мова йде не тільки про легітимність влади, але й про її спрямованість, мету. Влада є об’єктом політичної діяльності, але вона може використовуватись у загальних інтересах, а може (і часто-густо відбувається саме це) – у власних інтересах тих, хто її має; нарешті, для декого вона має цінність як така, безвідносно до благ або привілеїв, що з нею пов’язані. Виправданість влади її справедливістю та відповідальністю перед інтересами усього суспільства є третьою докорінною засадою її авторитету. Влада нелегітимна є свавіллям, влада безсила є нісенітницею, влада несправедлива та корумпована є зграєю розбійників.

Співвідношення політичної та державної влади

Поряд з визначенням державної влади як особливої форми політичної влади, тобто як більш вузького поняття відносно до більш загального, існує і дещо інше співставлення цих понять. Воно зустрічається здебільшого в політичній агітації та заявах політиків, які проголошують намір займатись виключно державним управ­лін­ням, а не політичною діяльністю. Безумовно, державне управління є формою полі­тич­ної діяльності, але особливою формою, в якій власне політична боротьба за владу нарешті посідає своє дійсне – підпорядковане цілям використання цієї влади – місце. Втім, на практиці державна влада часто використовується у вузьких політич­них ці­лях, тобто владних інтересах окремих груп, партій, осіб, і тоді боротьба за її утри­ман­­ня знову стає важливішою, аніж її використання за призначенням. Тому усвідом­лен­ню дійсної суті державної влади може допомогти її протиставлення недержавній політич­ній владі (йдеться переважно про владу політичних партій).