Вміст гумусу у чорноземах різного гранулометричного складу (за м.О.Бекаревичем)

Гранулометричний склад	Чорноземи звичайні	Чорноземи південні
Легкоглинистий	5,1	4,3
Важкосуглинковий	4,3	3,8
Середньосуглинковий	3,4	3,1
Легкосуглинковий	2,5	2,0
Супіщаний	1,5	-

Кількісний вміст гумусу у верхніх горизонтах являється найважливішим показником при визначенні виду ґрунту, зокрема для чорноземів слабогумусованих вміст гумусу становить менше 4 %, малогумусних – 4-6 %, середньогумусних – 6-9 %, тучних – понад 9 %.

Для кількісної характеристики гумусу в ґрунті використовують показники його вмісту у процентах до маси ґрунту і запасів у 20-сантиметровому і метровому шарах у тонах на 1 га, табл. 20

20. Параметри вмісту і запасів гумусу в ґрунтах

(Гришина Л.А., Орлов Д.С., 1978)

Показники	Рівень	Параметри
Вміст гумусу, %	Дуже високий	> 10
	Високий	6-10
	Середній	4-6
	Низький	2-4
	Дуже низький	< 2
		шар 0-20 см	шар 0-100см
Запас гумусу, т/га	Дуже високий	> 200	> 600
	Високий	150-200	400-600
	Середній	100-150	200-400
	Низький	50-100	100-200
	Дуже низький	< 50	< 100

Валові запаси гумусу у ґрунті – найбільш важливий критерій для визначення потенційної родючості ґрунтів, встановлення диференційованих норм внесення органічних і мінеральних добрив, гербіцидів та інших ґрунтових засобів захисту рослин.

При інтенсифікації землеробства особливе значення відіграє здатність гумусу знімати негативну дію високих доз мінеральних добрив і пестицидів. Збагачені гумусом ґрунти характеризуються підвищеною стійкістю водного, повітряного, поживного і теплового режимів, своєрідною буферністю по відношенню до факторів зовнішнього середовища, що зменшує залежність врожаїв від погодних умов і підвищує стабільність землеробства.

Оптимальні параметри вмісту гумусу в ґрунтах необхідно визначати стосовно до біологічних вимог вирощуваних культур до клімату, родючості ґрунту та зон їх вирощування. Так, для озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, соняшнику кращі структурні, багаті на органічні речовини ґрунти. Картопля – культура пухких за гранулометричним складом супіщано-легкосуглинкових ґрунтів, в яких значно менше гумусу, ніж у важкосуглинкових та глинистих.

Прямих методів визначення загальної кількості гумусу в ґрунті немає. Непрямим прийомом визначення загальної кількості гумусу являється розрахунок його вмісту за кількістю вуглецю у ґрунті. Найбільш поширеним являється метод І.В.Тюріна, суть якого полягає в окислені гумусу титрованим розчином хромової кислоти і титриметричним визначенням невикористаного залишку останньої.

Хід аналізу:

1. На торзійних терезах береться наважка повітряно-сухого ґрунту, просіяного через сито з отворами в 0,25 мм, в залежності від кількості в ньому гумусу .

Вміст гумусу, %	Колір ґрунту	Наважка в грамах
> 10	чорний	близько 0,l
10-5	темно-сірий	близько 0 2
5-1	сірий	близько 0,3
1-0,5	ясно-сірий	близько 0,4
< 0,5	бурий, білястий	близько 0,5

Наважку ґрунту обережно, щоб не розпорошити, переносять на дно круглої колби ємністю 100 мл.

2. В колбу з наважкою за допомогою піпетки чи бюретки добавляють 10 мл. 0,4 н розчину двохромовокислого калію (К₂Сг₂О₇), приготовленого в розведеній 1:1 сірчаній кислоті. Обходитися з хромовою сумішшю під час усього аналізу треба дуже обережно і вести аналіз ретельно.

3. Розчин обережно, круговими рухами сколочують, після чого в колбу з розчином вставляють лійку, яка служить холодильником, і підігрівають. Після того, як почнуть виділятися з розчину пухирці (через 3-4 хв), потрібно відмітити час початку закипання. Кип’ятіння повинне продовжуватися 5 хвилин. Не треба допускати бурхливого кипіння, бо при цьому змінюється концентрація сірчаної кислоти, що призводить до розкладу хромової суміші, внаслідок чого результати аналізу можуть бути не точними.

4. Після кип'ятіння колбу з розчином охолоджують, доливають до половини об’єму дистильованою водою, додають 10 крапель дифеніламіну (або 10 крапель 85-процентної фосфорної кислоти) і вміст колби титрують 0,2 н. розчином солі Мору до зміни червоно-бурого кольору розчину, через синій в брудно-зелений. Після появи синього кольору, титрування проводити необхідно дуже обережно, додаючи розчин солі Мору по одній краплі, ретельно перемішуючи рідину тому, що кінець титрування проявляється непомітно.

По закінченні титрування відзначають і записують кількість солі Мору, яке було витрачене на титрування.

5. Щоб визначити співвідношення між хромовою сумішшю та сіллю Мору необхідно провести холосте титрування. Для цього в колбу на 100 мл добавляють 10 мл 0,4 н розчину К₂ Сг₂ 0₇ , потім туди ж насипають невелику кількість прожареного суглинку (для рівномірного кипіння) і прокип'ятити 5 хвилин.

Після охолодження суміші в колбу доливають до половини об’єму дистильовану воду, додають 10 крапель дифеніламіну і титрують так само, як написано вище.

6. Різниця між кількістю розчину солі Мору, витраченого на холосте титрування і кількістю того ж розчину витраченого на титрування залишку біхромату після окислення гумусу, визначає ту кількість солі Мору, що відповідає хромовій кислоті, витраченої на окислювання гумусу який міститься в відповідній наважці.

Встановлено, що 1 мл 0,2 н. розчину солі Мору відповідає кількості хромової кислоти, котре окислює 0,0010362 г гумусу або 0,0006 г вуглецю (коефіцієнт Іщерякова).

Кількість гумусу у відсотках до сухого ґрунту визначають за формулою

,

де:

Г - вміст гумусу у відсотках на абсолютно-сухий ґрунт;

а - кількість солі Мору, витраченої на холосте титрування (пункт 5);

б - кількість солі Мору, витраченої на титрування залишку двохромовокислого калію (пункт 4);

100 - коефіцієнт перерахунку на , 100 г ґрунту;

КГ - коефіцієнт гігроскопічності (1,03);

С - наважка ґрунту, г.

Висновок. Вказують на вміст гумусу у ґрунті, розраховують його запас в орному (0-20 см) шарі, дають оцінку отриманим результатам