2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
1. Визначте співвідношення соціальних і технічних норм.
2. Наведіть обґрунтування співвідношення об'єктивного й суб'єктивного в праві з погляду системи правил поведінки й міри свободи особи.
3. Визначте достоїнства та недоліки трьох основних концепцій взаємодії права і держави.
4. Що означає соціально-економічна обумовленість права?
5. У чому виражається вплив права на економіку?
6. Що означає вираз: «Право як основа і засіб виразу політики»?
7. У чому полягає розходження в характеристиці сутності права як регулятора і як соціально-ціннісного регулятора суспільних відносин?
8. Покажіть єдність або протилежність соціально-політичної стабільності права і його динамізму.
9. Наведіть обґрунтування значення неюридичних функцій права.
10. Який зміст виховної функції права?
11. Визначте взаємозв'язок сутності права і його функцій.
12. Встановіть відмінності статичної та динамічної функцій права.
13. Чи правильний вираз: «Регулюючи, право охороняє, а, охороняючи, регулює»? Наведіть пояснення відповіді.
Джерела (форми) права
1. Схеми та визначення
Джерело права (у матеріальному сенсі) – це соціально-економічні умови життя суспільства, що визначають спосіб і засіб здійснення державної влади та виступають правотворною силою.
Джерело права (у формально-юридичному сенсі) – це спосіб зовнішнього (офіційно визнаного) вираження норм, що надає їм (нормам) якість юридичних (правових).
Нормативно-правовий акт – це юридичний акт-документ, прийнятий компетентними (уповноваженими) суб'єктами правотворчої діяльності, що вводить у систему права держави нові правові норми і містить ці самі норми.
Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий вищими органами законодавчої влади держави та наділений вищою юридичною силою.
Підзаконний акт – це нормативно-правовий акт, прийнятий органами державної влади або місцевого самоврядування.
Локальний нормативно-правовий акт – це підзаконний акт, прийнятий органами державної влади або місцевого самоврядування, який передбачає певну сферу дії (локалізований у просторі).
Правовий звичай – це історично сформоване правило поведінки (норми), офіційно визнане в суспільстві, яке охороняється державою.
Юридичний прецедент – це створені в процесі юридичної практики (насамперед, судової) правила (норми), які офіційно виражені та охороняються державою, згідно з якими кожна наступна справа вирішується за аналогією з подібною попередньою.
Деклараторний прецедент – це правило (норма), що виникає як результат тлумачення судом (суддею) норми статутного права (закону).
Креативний прецедент – це правило (норма), що з'являється безпосередньо в процесі рішення конкретної справи.
Нормативний договір – це акт (угода) колективного погодженого волевиявлення двох або декількох суб'єктів правотворчості, що містить правові норми і спрямований на регулювання суспільних відносин у сфері, обумовленій законодавством.
Типовий договір (статут) – це акт погоджувальної (договірної) внутрішньодержавної правотворчості, що містить правові норми і санкціонований у встановленому порядку.
Міжнародна угода – це акт погоджувальної (договірної) міжнародної правотворчості, що містить норми права і прийнятий у встановленому порядку (визнання, ратифікація).
Юридична доктрина – це наукові ідеї, теорії, концепції, вчення, висловлення (письмові та усні), а також праці видатних юристів, офіційно визнані й обов'язкові як вихідний початок і обґрунтування рішення конкретних юридичних справ.
Акт тлумачення права (інтерпретаційний акт) – це правовий акт, що роз'ясняє зміст юридичних норм, які містяться у джерелах права (насамперед, нормативно-правових актах).
Індивідуально-правовий акт (у тому числі правозастосовчий акт) – це правовий акт, що містить юридичний опис, мотивацію та власне рішення у конкретній юридичній справі.
