Іі.Природно історична теорія походження держави і права.

Як показує історичний досвід, головні причини виникнення і розвитку держави і права лежать зовсім не в сфері релігії чи моралі. Вони кореняться в області економіки й у соціальній сфері життя людей.

Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінної організації, право — на зміну звичаям. Саме вони привели до розкладання первісно-общинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах.

Відомі у всесвітній історії найбільші поділи праці, зв'язані з відділенням скотарства від землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі й обміну, привели до швидкого росту продуктивних сил, до здатності людини самоудосконалюватись, що і було потрібно для підтримки життя. Стає економічно вигідним використовувати чужу працю. Військовополонених, яких раніш убивали чи приймали на рівних у свій рід, стали перетворювати в рабів, змушували працювати на себе. Вироблений ними залишковий (понад необхідний для проживання) продукт привласнювали.

У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру поділу праці швидко підсилилося майнове розшарування. З'явилися багаті і бідні. З метою одержання залишкового продукту стала широко використовуватися не тільки праця військовополонених, але і праця своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою соціальну нерівність. Суспільство поступово, протягом багатьох тисячоріч, розділилося на різні, зі своїми власними інтересами і своїм власним, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.

В усій Галії, писав з цього приводу Гай Юлій Цезар, існують тільки два класи людей, що користаються відомим значенням і пошаною, тому що простий народ там тримають на положенні рабів: сам по собі він ні на що не зважується і не приймає участь у зборах. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і образ з боку сильних, добровільно віддаються в рабство знатним, котрі мали над ними усі права панів над рабами.

Розшарування суспільства веде до того, що з загальної маси членів роду виділяється знать — відособлена група вождів, воєначальників, жреців. Використовуючи своє суспільне становище, ці люди привласнювали собі велику

частину військового майна, кращі ділянки землі, давалась величезна кількість худоби, ремісничих виробів, знарядь праці. Свою владу, що стала згодом спадкоємною, вони використовували не стільки для захисту суспільних інтересів, скільки для особистих, для утримання в покорі рабів і незаможних одноплемінників. З'явилися й інші ознаки розкладання первісно-общинного ладу і відповідної йому родоплемінної організації, що поступово стала витіснятися державною організацією.

У нових суспільно-економічних умовах колишня система організації влади — родоплемінна організація, розрахована на керування суспільством, що не знало майнового поділу і соціальної нерівності, виявилася неспроможною перед зростаючими змінами в сфері економіки і соціального життя, що підсилюються протиріччями в суспільному розвитку, перед нерівністю, що поглиблюється. “Родовий лад, — писав Ф.Энгельс у роботі “Про походження родини, приватної власності і держави”, — віджив своє століття. Він був висаджений поділом праці і його наслідком був розкол суспільства на класи. Він був замінений державою”.³ Державні органи й організації з'явилися в результаті переваги органів і організацій, що склалися в рамках первісно-общинного ладу, частково — шляхом повного виключення останніх.