Володар робочої сили

Гр ↑ ↓ Рс

Зоб Т

Власник ← Підприємець- → Покупці

оборотних → виробник ← товару

коштів Гоб Гп

Зос ↑ ↓ Гос

Власники основних засобів

Рис.2.1. Загальна схема виробничого підприємництва

Виробництво вимагає залучення робочої сили (Рс – Гр). Виробниче підприємництво завершується випуском товару, який продається покупцю (Т – Гп). Дохід має перевищувати витрати.

Сучасна економічна наука виділяє три основні види інноваційного підприємництва:

1. Інновація продукції. Це процес оновлення внутрішнього потенціалу підприємства, забезпечує виживання фірми, підвищення обсягу прибутку, розширення частки на ринку.

2. Інновація технології. Це процес оновлення виробничого потенціалу, спрямований на зростання продуктивності праці і економію енергії, сировини, що дає змогу збільшити прибутки, удосконалити техніку безпеки.

3. Соціальні інновації. Це загальний процес покращення гуманітарної сфери підприємництва, що мобілізує персонал для досягнення цілей.

Венчурні фірми – це невеликі інноваційні підприємства, але дуже гнучкі, які створюються з метою апробації, доведення до промислової реалізації „ризикових” інновацій.

Розвиток інноваційної діяльності підтримують технопаркові структури: інкубатори, технологічні парки, технополіси, регіони науки і техніки.

Інкубатор – центр допомоги новостворени пвідприємствам, який орієнтований на реалізацію різноманітних інноваційцних послуг (приміщення в оренду, консультації, капітал для початківців).

Технопарк – комплекс юридично і економічно самостійних, функціонально об’єднаних навколо центру наукових, фінансових, інформаціцних закладів і підприємств із спільним використанням земельної ділянки та інфраструктури, діяльність яких скоординована єдиним інноваційним процесом.

Технополіс – науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста.

Регіон науки і технологій – охоплює значну територію, межі якої збігаються з межами цілого адміністративного району.

3. Посередницька підприємницька діяльність

Посередники – це особи (юридичні або фізичні), що представляють на ринку інтереси виробників чи споживачів.

Мета посередництва – сполучення економічних інтересів виробників і споживачів, поєднання їх у єдиний ланцюг підприємницької угоди.

Канал товароруху – це шлях переміщення товару від виробника до покупця.

Методи збуту: прямий, непрямий.

Прямий збут передбачає вступ виробника продукції у безпосередні відносини з її споживачами, не звертаючись до послуг посередників. При непрямому методі збуту виробник використовує послуги різного роду посередників.

Власник товарів і послуг	Іп →	Посередник	Іп →	Покупець товарів і послуг
	Із ←		Із ←
	Гв →		Гп ←

Рис. 2.2. Загальна схема посередництва

де Іп – надання первинної інформації про можливість реалізації товарів;

Із – надання зустрічної інформації про бажання купити товар, готовність укласти угоду щодо купівлі-продажу;

Гв – грошова винагорода посереднику від власника товару за надання інформації про контрагента, зусилля щодо укладання угоди;

Гп – грошова винагорода посереднику від покупця (обумовлений % від суми угоди).

У сфері бізнесу функціонують різні види посередників. Розрізняють типи посередницької діяльності:

1. Агентування.

2. Торговельно-комерційна діяльність.

3. Аукціонна торгівля.

4. Біржове підприємництво.

І. Агент – це особа, яка діє від імені і в інтересах виробника або покупця (не бере на себе право власності на товари, головна функція – сприяння процесу купівлі-прожажу товарів).

Типи агентів:

1. Агенти виробників – представляють інтереси двох або кількох виробників товарів.

2.Повноважні агенти зі збуту – одержують право на збут, взаємодіють з фірмою на договірних умовах.

3. Повноважні агенти із закупівлі – займаються підбором товарного асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).

ІІ. Торговельно-комерційна діяльність – це підприємництво, пов’язане із здійсненням процесів купівлі-продажу товарів.

1. Оптово-роздрібні фірми.

2. Торговельні доми – зовнішньоторговельні фірми, що здійснюють експортно-імпортні операції, включаючи організацію виставок, рекламу; можуть засновувати свої представництва в інших країнах.

3. Дилери – юридичні або фізичні особи, які здійснюють перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок.

4. Дистриб’ютори – посередники, що спеціалізуються на придбанні товарів у виробників та реалізації постійним клієнтам (вивчають ринок, формують клієнтуру, зберігають товар, укладають договори, організовують рекламу.

5. Комівояжери – не просто продають, а й доставляють товари покупцям.

Таблиця 2.1. Типологія посередницької діяльності

І. Агентування. 1. Агенти: -виробників, повноважні зі збуту, повноважні із закупівлі. 2. Брокери. 3. Комісіонери. 4. Консигнанти.	ІІ. Торговельно - комерційна діяльність. Оптово-роздрібні фірми. Торговельні доми. Дилери. Дистриб’ютори. Комівояжери
ІІІ. Аукціонна торгівля. Об’єкти: промислові товари, нерухомість, майнові сертифікати. Форми: внутрішньодержавна, міжнародна.	ІV. Біржове підприємництво. Біржі: фондові, товарні, праці. Специфічні операції: ф’ючерсні контракти, опціони.

ІІІ. Аукціонна торгівля – спосіб продажу товарів через прилюдний торг у визначений час у певному місці. Пропоновані товари мають певну стартову ціну, продаж здійснюється партіями (лотами).

ІV. Біржове підприємництво.

Біржа – це постійно функціонуючий організований ринок, на якому здійснюється оптова торгівля (фондові, товарні, праці, валютні). Біржові операції проводяться за участю брокерів.

Брокер – це посередник при укладанні угод, спеціалізується з певних видів товарів і послуг, діє за дорученням і за рахунок клієнтів, одержує від них винагороду.