5.4. Особливості навчання обдарованих дітей

5.4.1. Концепція обдарованості

Основними найхарактернішими рисами сучасної освіти є застосування технологій, які сприяють: а) індивідуалізації навчання як одного з основних принципів педагогіки; б) діяльнісній активізації учнів; в) діалоговій взаємодії між учителем і учнем (педагогіка співробітництва). Лише за умови застосування таких типів педагогічних технологій можна досягти основних дидактичних цілей нової системи навчання у 12-річній школі. Серед них зазначається спрямування навчального процесу на перетворення кожного учня за сприятливої для навчання атмосфери в суб'єкт пізнання, реалізацію його творчих потенцій, розвиток обдарованості, креативності, новаторства.

У цьому зв'язку для збереження інтелектуального потенціалу нації, який є показником духовного і матеріального поступу країни у світовому співтоваристві, все актуальнішою стає проблема навчання і розвитку обдарованих дітей. Про турботу держави про молоді таланти свідчать квітневий (2000р.) указ Президента України про державну підтримку обдарованої молоді та лютневий (2001р.) його указ про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005рр., а також Закон Верховної Ради України "Про позашкільну освіту" (2000, 06) [16, 63, 64].

У цьому зв'язку замість програми "Діти України" планується розробити державну програму "Творчість, інтелект, обдарованість" [19. С.З], бо творчі особистості є носіями науково-технічного прогресу. З метою виявлення і розвитку обдарованих дітей в США навіть створена галузь - психологія обдарованості.

Для виявлення обдарованих дітей вчителі мають бути обізнані з концепцією обдарованості, розумітися на поняттях "талант", "обдарованість", "здібність", "обдарована дитина", знати психолого-педагогічні особливості обдарованих дітей, види обдарованості, специфіку роботи з такими дітьми. Треба сказати, що ще з сивої давнини світлі уми людства надавали значення розвитку здібностей дітей, селекції еліти. Платон вважав, що таких дітей треба вчити окремо, а Конфуцій пропонував інтенсивно розвивати саме таких дітей, бо в них бачили гарантію майбутнього нації. Здібності (за психологічним словником) - це такі індивідуально-психологічні особливості людини, які сприяють успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності і не зводяться тільки до знань, умінь та навичок, які вона має. Від народження людина має лише задатки здібностей, з яких під впливом зовнішнього середовища, навчання й виховання розвиваються її здібності (загальні розумові, інтелектуальні, спеціальні (до окремих видів діяльності)).

Термін "обдарований" був уперше вжитий А.Треєм у 1839р. у розумінні слова "геній". Стосовно обдарованості існує дві протилежні точки зору. Перша - соціальна: більшість людей від народження однаково наділена розумом і різниця їх здібностей зумовлена різницею життєвих умов (Дж.Локк, К.А.Гельвецій) і що обдарованість - поширене явище (В.П.Ефроїмсон). Друга - генетична: обдарованість - вроджене досить рідкісне явище, що успадковується від батьків і навіть через покоління (Ф.Гальтон, Р.Стернберг). Протиріччя цих поглядів усувається, якщо вважати, що потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструє незначна частина дітей. До того ж пластичність психічних можливостей дитини змінюється на різних етапах її вікового розвитку. Обдарованість у певній діяльності може виникати стихійно, а далі розвиватись за сприятливих умов або пригасати за несприятливих. Тому у практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття "обдарована дитина" доцільніше використовувати словосполучення "ознаки обдарованості дитини" або "дитина з ознаками обдарованості". Щодо поняття "талант" треба сказати, що будь-яка талановита дитина є обдарованою, але не кожна обдарована може бути талановитою. [42]

А.І.Савенков також розводить терміни "дитяча обдарованість" і "обдаровані діти". У другому підкреслюється можливість існування деякої особливої категорії дітей. Перше ж словосполучення означає винятковість, виняток, свого роду потенціал, тобто дар, "іскра божа", що є в кожного, але виявлений і розвинений в різній мірі. У цьому зв'язку з поняттям "обдарованість" у педагогіці треба зв'язувати дві практичні проблеми або напрями роботи: 1) спеціальне навчання і виховання обдарованих; 2) робота з розвитку інтелектуально-творчого потенціалу кожної дитини.

З позицій дидактики нас цікавить не обдарованість особистості в цілому, а лише розумова і творча обдарованість (інтелектуальні і креативні здібності), бо саме творчі особистості є носіями науково-технічного прогресу. Щодо інтелектуальної обдарованості, слід зазначити, що найважливішою вважається концепція Р.Стернберга, згідно з якою інтелект має три аспекти -аналітичний, творчий і практичний. Кожен з них може бути домінантним або рецесивним в інтелекті конкретної людини. За Р.Стернбергом інтелект значно більше того, що його вимірюють різними тестами. Прийняття інтелектуальних здібностей оточенням у будь-якому суспільстві має парадоксальний характер: на відміну від інших видів обдарованості, високий інтелект не викликає симпатій, породжує заздрість, роздратування. З міфів про аргонавтів до нас дійшов вислів: "Розумна Медея, тому її й ненавидять". Іноді можна чути абсурдне рішення: виключити з колективу чи оголосити бойкот якомусь учню, бо він "дуже розумний" або "хай не буде такий розумний". Є багато вчителів, яким важко визнати дитину розумнішою від себе. Проте на дефіцит інтелекту ніхто ніколи не скаржиться, навіть ображаються, якщо хтось думає про цю людину як про дурня.

Обдарованість, на думку Р.Стернберга, багатомірне утворення, її не можна зводити ні до коефіцієнта інтелектуальності, ні до креативності, ні до мотивації. Обдарованість завжди унікальна, тому вчителю треба враховувати різноманітність форм її прояву.

Термін "обдарованість" у розумінні поширеного явища Кларк пропонує співвідносити з когнітивними здібностями, а в поняття "талант" включати інші особливості особистості.

Дж.Рензуллі "обдарованість" вважає результатом поєднання інтелектуальних здібностей вище середнього рівня, творчого підходу та наполегливості [52]. А.Танненбаум визначає обдарованість як поєднання високого рівня загального інтелекту, вплив середовища, талану (везіння). Обдарованість за Гроотом - це передусім здібності, а вже потім досвід, працелюбність, сила волі тощо. Хеллер розглядає обдарованість як індивідуальні передумови до видатних досягнень завдяки здібностям у порівнянні з іншими людьми. Розвиток здібностей він розуміє як продукт взаємодії внутрішніх задатків та зовнішніх факторів соціалізації [67]. І.О.Кульчицька зазначає обдарованість як системно-особистісне утворення, зумовлене природними особливостями організму людини (сенсорні, моторні, інтелектуальні компоненти високої енергетичності). Вона вважає, що обдарованість як системне утворення складається з високого рівня інтелекту (а саме дивергентного мислення), творчих здібностей і мотиваційного компонента (мотивація досягнень) [31]. Останній фактор ми вважаємо не менш суттєвим, ніж два перших, бо, наприклад, відсутність навичок читання чи уповільнене вивчення іноземної мови може бути наслідком відсутності інтересу, а не здібностей.

В офіційній доповіді держвідділу освіти США конгресу (1972р.) було запропоновано означення, яким і досі користуються американські фахівці: обдарованими і талановитими учнями є ті, котрі, за оцінкою професіоналів, внаслідок значних здібностей володіють потенціалом до високих досягнень. Діти, схильні до високих досягнень, можуть не виявити здібності одразу (прихована обдарованість), але мати потенції до них у будь-якій із галузей. Зокрема, це можуть бути: а) загальні інтелектуальні здібності; б) конкретні академічні здібності; в) творче або продуктивне мислення; г) лідерські здібності; д) художні і виконавські мистецтва; е) психомоторні здібності тощо [34.С.87]. У психології творчу обдарованість прийнято поділяти на творців, що створюють суспільне значущий продукт (об'єктивна творчість) і особистісно значущий (суб'єктивна творчість).

За концепцією міністерства загальної і спеціальної освіти Росії обдарованість — це системна якість психіки, що розвивається протягом життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одній або кількох видах діяльності у порівнянні з іншими людьми. А звідси обдарована дитина ~ дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має передумови для цього) у тому або іншому виді діяльності. У свою чергу необхідним і особливо актуальним у наші дні є розвиток обдарованості-результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованої діяльністю дитини.

Теоретичні питання обдарованості досліджували А.Н.Лєонтьєв, С.А.Рубінштейн, П.Я.Гальперін, Б.М.Тєплов, В.Ананьєв, А.Брушлинський, Н.С.Лейтес, О.Ковальов, Г.Костюк, В.Мясіщєв та інші. Б.М.Тєплов першим після ігнорування в радянській науці проблеми індивідуальних відмінностей висунув власне, означення здібностей та обдарованості. Він вважав, що обдарованість - якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежить імовірність більшого чи меншого успіху під час виконання тієї чи іншої діяльності. Загальновизнаними є сформульовані ним три ознаки здібностей: 1) індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють людину від інших людей; 2) особливості по відношенню до успішності виконання діяльності; 3) здібності до нових знань та умінь. За Б.М.Тєпловим діяльнісний підхід є вирішальним для визначення здібностей і обдарованості [62]. В.Д.Шадриков також висуває гіпотезу про єдину структуру здібностей і діяльності. Обдарованість він характеризує як цілісне виявлення здібностей і діяльності, як загальну властивість поєднання в діяльності сукупності здібностей [73].

Г.Костюк тлумачить обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної особистості як сили, даної від природи, що є вихідною внутрішньою спонукою розвитку здібностей. О.Матюшкін визначив обдарованість як передумову до творчого розвитку особи [14]. Н.С.Лейтес під терміном "обдарованість" розуміє набір здібностей. Він дійшов думки, що дитяча обдарованість виявляється у схильності до праці, у гострій потребі дитини займатись певним видом діяльності. До того ж він вважає, що не будь-яка діяльність розвиває, а лише та, у процесі якої виникають позитивні емоції [34]. Саме емоційні реакції і стан дитини є, на думку Є.Яковлевої, основними формами усвідомлення нею своєї індивідуальності [76]. За Слободенюк Л.І. обдарованість - це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще й сукупність її особистісних характеристик [59].

В.Е.Чудновський і В.С.Юркевич визначають обдарованість як високий рівень розвитку здібностей, як загальних, так і спеціальних [72].

Аналіз означень обдарованості різних авторів дозволив нам зробити висновок, що обдарованість - комплекс задатків і здібностей, які при наявності сприятливих умов дозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чи діяльностей) у порівнянні з іншими людьми. Тобто обдарованість виступає як інтеграція різних здібностей з метою досягнення позитивних результатів конкретної діяльності. Талант (особливо яскрава обдарованість) свідчить про наявність високих здібностей по всьому набору компонентів, що вимагаються структурою діяльності [42]. Відповідно обдарованою можна вважати дитину, яка в даний момент свого розвитку має ознаки обдарованості. Останній належить розвивати, плекати, щоб не втратити жодну обдаровану дитину - еліту суспільства.