Список використаної літератури до 4 розділу

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. К., 1981.

2. Андреев В.Й. Диалектика воспитания и самовоспитания творче ской личности. Казань., 1988.

3. Беспалько Ф. Слагаемые педагогической технологии. М., 1989.

4. Брунер Дж. Процесс обучения. М., 1962.

5. Выготский А.С. Собрание сочинений. М., 1991

6. Гончаренко С.І. Методика як наука. Хмельницький, 2000.

7. Дистервег А. Избранные сочинения. М., 1956.

8. Зязюн І. Неперервна професійна освіта. Науково-методичний журнал. Випуск 1., К., 2001.

9. Калмикова З.И. Продуктивное мышление как основа обучаемости. М., 1981.

10. Кларин М.В. Педагогическая технология. М., 1985.

11. Коменский Я.А. Великая дидактика. М., 1939.

12. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес.

13. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы, эмоции. М., 1971.

14. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования (Е.С.Полат, М.Ю.Бухарина, М.В.Моисеева) Под.ред. С.Е.Полат. М., 1999.

15. Освітні технології (За ред. Піхоти. К., 2001).

16. Пойя Д. Математика и правдоподобные рассуждения. М., 1957.

17. Рубінштейн С.Л. Основы общей психологии. М., 1976.

18. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості Навч. посібник. К.,1994.

19. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. М., 1998.

20. Фрадкин Ф. Педагогические технологии в практической перспективе.

21. Шубинский В.С. Формирование диалектического мировозрения у школьников. М., 1970.

Розділ 5. Технології індивідуалізованого навчання

5.1. Концептуальні основи індивідуалізованого навчання

У Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи наголошується, що індивідуалізація навчання і виховання учнів стає основоположним принципом роботи середніх загальноосвітніх навчальних закладів, а серед основних завдань школи найпершим визначається всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків, здібностей, формування потреб та інтересів. У Концепції йдеться і про необхідність переходу на особистісно орієнтовані педагогічні системи, на вибір перспективних освітніх технологій, які здатні забезпечити навчання на різних рівнях складності, на засадах індивідуалізації, шляхом створення умов для саморозвитку і самонавчання, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей [24].

Досягнення цілей навчання можливе за умови гармонізації загальнодержавних інтересів, особистісних бажань, а також можливостей учня за рахунок переважно варіативного компоненту, який дає змогу забезпечити індивідуальну орієнтованість навчального змісту, реалізація якого за індивідуальними навчальними програмами (в ідеалі) дозволить кожному учневі розвиватись за власною освітньою траєкторією згідно з його здібностями і уподобаннями.

Методологічною основою дослідження педагогічних технологій індивідуалізованого навчання є синергетична теорія, яка розглядає синергетику як узгоджено діючу відкриту систему саморегулюючих нелінійних, багатоваріантних, унікальних процесів. За нової парадигми освіти проблеми саморегуляції, самоорганізації, самоуправління, саморозвитку, самостійності набули актуальності у зв'язку з реформуванням освіти і суспільства в цілому. Відкритість навчання передбачає вільний вибір в освіті, розширює можливості розвитку особистості учня як суб"єкта пізнання, його індивідуальності, вільної реалізації його природних задатків.

З метою уникнення суттєвих хиб, пов'язаних з основними поняттями дослідження, виникла необхідність їх аналізу, тим більше, що деякі з дефініцій не остаточно узгоджені. Перш за все — це поняття "навчальні технології", "освітні технології"", "дидактичні технології", "педагогічні технології"'. Термін "технології" виник від грецького techne - мистецтво, майстерність, вміння і logos - слово, учіння, тобто наука про процес щось майстерно виготовляти чи мистецтво щось вміло робити. У педагогічну науку цей термін прийшов з англійської і означав у дослівному перекладі "освітня технологія". Він застосовувався у контексті виключно дидактичних проблем (в основному як технологія навчально-пізнавальної діяльності).

У такому первинному і правильному значенні він зустрічається в роботах І.А.Зязюна, В.В.Гузеєва, Г.К.Селевка [13, 18, 55] та ін. Як синоніми до цього поняття вживаються й вирази "навчальні технології", "дидактичні технології", "технології навчання", зокрема, в роботах Н.В.Кузьміної, Н.Ф.Тализіної, П.І.Сікорського [ЗО, 57, 61]. Н.Ф.Тализіна ототожнює навчальну технологію з майстерністю навчання, системою раціональних способів досягнення мети навчання. Н.В.Кузьміна навчальну технологію розглядає як систематичний шлях планування, виконання й оцінки всього процесу навчання. За П.І.Сікорським навчальна технологія - це цілісний процес, що характеризується суб'єктною взаємодією і комбінацією різноможливих навчальних компонентів, серед яких визначальними є методи і форми.

Що ж до терміна "педагогічні технології", то він являє собою неправильний переклад поняття "освітні технології"'. Проте він прижився і досі вживається. Подібні випадки відомі в науці. Наприклад, залишився у вжитку термін "азот" (в перекладі "безжиттєвий"), хоча він є елементом життя, бо входить до складу білків. Більш того, поняття "педагогічні технології"" стало ширшим за значенням, бо включає не лише освітні, тобто навчальні технології, а й виховні [5,47].

Термін "педагогічні технології"' у розумінні "освітні технології" став вживатись з 60-х років минулого століття як результат педагогічних пошуків інноваційних моделей навчання. Результати цих пошуків із вживанням зазначеного терміна відбито в роботах М.В.Кларіна, Б.Т.Ліхачова, В.П.Беспалька, О.С.Падалки та ін. [З, 23, 35, 44]. Зокрема, М.В.Кларін під "педагогічною технологією" розуміє інструментарій, надійні навчальні системи, які за умови відтворення процесу гарантують досягнення чітко визначених навчальних цілей [22,23]. Всі автори зазначають, що основними особливостями технологій є постановка та поетапне уточнення цілей навчання, постійна орієнтація на них з метою гарантованого досягнення очікуваних результатів, оцінка поточних результатів, оперативний зворотній зв'язок і корекція навчання, заключна оцінка досягнутого.

Специфіка технологічного підходу полягає в розробці конструктивної схеми, алгоритму, модуля, технологічного варіанту структури уроку, використання яких дозволяє досягти запланованих результатів. Від ступеня відтворення певного технологічного стандарту залежить тип навчання (репродуктивний чи продуктивний). У випадку абсолютного, повного "жорсткого" відтворення, стандартизації навчання, свого роду конвеєрного процесу - мова може йти про репродуктивний тип. Якщо ж складність цілей не дозволяє повне відтворення циклу навчання, викликає потребу гнучкого варіанту, розробки пошукових методів, то йдеться про елементи продуктивного навчання. Зменшення або повна втрата пошукового компонента негативно впливає на розвиток творчого мислення дитини, що найбільше шкодить обдарованим дітям, які потребують прискореного пізнання в індивідуальному розвитку.

На відміну від методики в педагогічній технології, на думку О.Я.Савченко, на перший план виступає процесуальний бік навчання, тобто це система дій учителя і учнів, спрямована на досягнення чітко визначеної мети шляхом послідовного та неухильного виконання певних навчальних дій в умовах оперативного зворотнього зв'язку. Авторка виділяє етапи педагогічних технологій, які розв'язують репродуктивні цілі навчання, наголошує, що при організації пошукової діяльності точне відтворення навчальних процедур унеможливлюється, тоді лише гнучкість процесу передбачає досягнення бажаних результатів [55, с.243-247].

Наше сьогодення вимагає переорієнтації навчання з авторитарного на особистісно орієнтоване, зміщення акценту з формування особистості на її вільний розвиток, вимагає подальшої розробки педагогічних технологій, у тому числі технологій індивідуалізованого навчання.

Питанням зорієнтованого на особистість навчання та індивідуального розвитку дитини присвячено роботи вітчизняних та зарубіжних психологів та педагогів: Л.Андерсона, Г.О.Балла, І.Д.Беха, Дж.Блока, Дж.Керолла, В.О.Красноголова, Р.О.Пономарьової, І.Є.Унт, І.С Якиманьської, С.І.Гончаренка, О.Я.Савченко та ін. [2, 12, 27, 47, 55, 65, 75, 78, 79].

Індивідуальний розвиток дитини значною мірою залежить від соціального оточення, що чинить на неї акселеруючий чи ретардуючий педагогічний вплив. Врахування індивідуальних якостей дитини у процесі навчання прийнято називати індивідуальним підходом. Поняття "індивідуальний підхід" застосовується в педагогіці давно. Індивідуальний підхід І.Е.Унт вважає одним з основних принципів навчання. В.М.Володько також відносить його до педагогічних принципів, який зважає на індивідуальні особливості учнів у навчанні та вихованні. В ньому враховуються індивідуальні особливості учасників педагогічного процесу: і того, хто вчиться, і того, хто навчає [11, с.58]. М.І.Скрипник детальніше розглядає це поняття. Він вважає, що індивідуальний підхід - це: 1) принцип педагогіки, згідно з яким у процесі навчальної роботи з групою педагог взаємодіє з окремими учнями за індивідуальною моделлю, враховуючи їх особистісні якості; 2) орієнтація на індивідуальні особливості учня у спілкуванні з ним; 3) урахування індивідуальних особливостей суб'єкта навчання; 4) створення психолого-педагогічних умов для розвитку як усіх учнів, так і кожного зокрема. [58, С.87]. В останні роки з'явилися терміни "індивідуалізація", "індивідуалізація навчання", "індивідуалізоване навчання", "індивідуальне навчання".

У "Педагогічній енциклопедії" індивідуалізація визначається як організація навчального процесу, за якої вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку здібностей у навчанні [45, С. 201]. За В.М.Володько індивідуалізація -сукупність елементів, процесів, тенденцій, які утворюють особливу форму існуючих явищ об'єктивного світу, особливий рівень його буття, що включає і процеси формування і розвитку індивідуальності, і процеси її самореалізації і самовіддачі індивіда для себе і для навколишніх людей [10, С.9]. В.М.Володько також виділяє це поняття. Він вважає, що індивідуалізоване навчання - це навчання за індивідуальними програмами, змістом, формами, засобами, темпами, формами аудиту і оцінювання тощо. Воно передбачає: а) всебічне знання учнів, їхніх здібностей і можливостей; б) наявність відповідно підготовлених учителів; в) наявність адаптованих та індивідуалізованих курсів, програм тощо; г) добре налагоджену і розвинену матеріально-технічну базу і т.ін. Він вважає, що індивідуалізоване навчання слід розглядати як стратегію в навчанні: від мінімальної модифікації в груповому навчанні до повного незалежного навчання [11, С.59]. І.Е.Унт визначає індивідуалізацію як врахування в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і в якій мірі враховуються [65, С.8].

Ряд авторів дає визначення словосполучення "індивідуалізація навчання". Так, В.М.Володько вважає, що індивідуалізація навчання - це організація такої системи взаємодії між учасниками навчального процесу, коли найкраще враховуються і використовуються індивідуальні особливості кожного, визначаються перспективи розумового розвитку та гармонійного вдосконалення особистої структури, здійснюється пошук засобів, що компенсували б наявні недоліки і сприяли формуванню й розвитку особистості як індивіда в цілому [11, С.59].

Або ж можна сказати, що індивідуалізація - це процес розвитку і формування особистості, спрямований на індивіда, його індивідуальність як об"єкт цього процесу. Водночас це педагогічний принцип побудови системи відносин учня з учителем, у якій розвиваються індивідуальні особливості кожного. О.А.Кірсанов під цим словосполученням розуміє цілісну систему дидактичного впливу, яка можлива лише за умови орієнтації індивідуального підходу на цілісну навчальну діяльність [22]. За В.А.Крутецьким індивідуалізація навчання - реалізація принципу індивідуального підходу в навчанні з орієнтацією на врахування індивідуально-психологічних особливостей учня [29]. На думку О.Я.Савченко, індивідуалізація навчання - організація навчального процесу, з урахуванням індивідуальних особливостей учнів з метою створення сприятливих умов для реалізації їх пізнавальних можливостей, потреб, інтересів [55]. Г.К.Селевко вважає, що індивідуалізація навчання, з одного боку, - організація навчального процесу, за якої вибір способів, засобів, темпу навчання обумовлюється індивідуальними особливостями учнів і, з другого - організаційно-управлінські заходи, що забезпечують індивідуальний підхід [56]. Під індивідуалізацією навчання О.Братанич розуміє принцип врахування індивідуальних особливостей окремих учнів в інтересах розвитку їхніх нахилів та здібностей, а також педагогічну технологію навчання, що забезпечує реалізацію принципу індивідуалізації [6]. За М.І.Скрипником індивідуалізація навчання - це: 1) організація навчального процесу, при якому вибір способів, прийомів, темпів навчання зумовлюється індивідуальними особливостями учнів; 2) різноманітні навчально-методичні, психолого-педагогічні та організаційно-управлінські заходи, що забезпечують індивідуальний підхід [58, С.87]. Індивідуалізація навчальних завдань розроблялась І.Е.Унт, А.С.Границькою, В.Д.Шадриковим.

Деякі автори (О.Братанич, В.М.Володько, П.І.Сікорський) вважають словосполучення "індивідуалізація навчання" як статичне, застигле, що передбачає лише врахування індивідуальних відмінностей учнів, натомість автори пропонують вираз "індивідуалізоване навчання". Зокрема, О.Братанич вважає, що індивідуалізоване навчання - це вид навчання, що базується на принципі індивідуалізації та педагогічній технології індивідуалізації навчання, яка передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів як в гомогенних, так і гетерогенних групах [6, С.44]. П.І.Сікорський індивідуалізованим навчанням називає таку організацію засвоєння знань, умінь, навичок, яка дозволяє кожному суб'єкту учіння навчатись за індивідуальним планом і програмою, адаптованими до нього в індивідуальному темпі [57, С.135]. За М.І.Скрипником індивідуалізоване навчання можна вважати проникаючою технологією, бо індивідуальний підхід як принцип реалізується в усіх існуючих технологіях, але його можна розглядати окремо, як самостійну систему, тоді, коли індивідуальний підхід та індивідуальна форма навчання є пріоритетними [58, С.87].

Значно більше розбіжностей зустрічається в означенні поняття "індивідуальне навчання". На думку Є.І.Машбиця, індивідуальне навчання здійснюється в тандемі - вчитель-учень [39]. М.І.Скрипник визначає індивідуальне навчання як форму, модель організації навчального процесу, за якої: 1) педагог взаємодіє лише з одним учнем; 2) один учень взаємодіє із засобами навчання (книжки, комп'ютер і т.ін.) [58, С.87]. І.Е.Унт ототожнює це поняття з самостійною роботою в класі над одними й тими ж завданнями. Найчастіше ж це поняття асоціюється з внутрішньою диференціацією, що передбачає варіативність темпу вивчення, дозу виучуваного і т.ін.

Аналіз наведених точок зору щодо понять "індивідуалізація навчання" і "індивідуалізація" дозволяє зробити висновок, що в педагогічному вжитку

ці поняття тотожні, адже у всіх дефініціях поняття "індивідуалізація", у його трактуванні, йдеться про процес навчання.

На нашу думку, індивідуалізація навчання — це, по-перше, принцип здійснення індивідуального підходу до учнів у процесі навчання (адже індивідуальний підхід - врахування індивідуальних особливостей учнів), по-друге, це освітня технологія, що ґрунтується на принципі індивідуалізації. Стосовно поняття "індивідуалізоване навчання " ми вважаємо, що це такий вид навчання, який здійснюється на засадах індивідуалізації із застосуванням відповідних технологій, метою якого є розвиток індивіда згідно з його здібностями і у притаманному для нього темпі. Щодо поняття "індивідуальне навчання ", то ми схильні сприймати його, як синонім "одинарного ", самостійного навчання або наодинці з учителем.

Встановлення сутності понять дослідження дозволяє виділити етапи індивідуалізації: а) виділення гомогенних груп на підставі схожих особливостей у навчанні; б) подальшу внутрішньо-групову індивідуалізацію навчальної роботи; в) виокремлення деяких учнів для акселерованого чи ретардованого засвоєння навчального матеріалу.

Щоб уникнути помилок в розподілі учнів для подальшої індивідуалізації навчання, виникає необхідність у з"ясуванні якісної характеристики індивідуальності. В умовах обов'язкової середньої освіти виникає проблема створення умов, адекватних якісній специфіці здібностей учнів. Психологи відзначають, що вади в навчанні пов"язані з тим, що воно базується на усередненій моделі учня з нехтуванням індивідуальних особливостей.

Подоланню цього сприяє концепція сталих індивідуальних рис (за І.Вільш), що протиставляються змінним рисам, на які в основному й чиниться неефективний педагогічний вплив. Сталі ж поділяються на інформаційні й енергетичні. До перших з них належить інтелігенція (в інших джерелах -інтелігентність, що вимірюється через І.О_.) - здатність до утворення різноманітних образів; сприйнятливість (реєстраційність мозку) - здатність до закріплення і збереження образів; талант - здатність до переважного утворення образів певного типу. До енергетичних рис належить динамізм -налаштованість на вивільнення (додатній) чи отримання (від"ємний) енергії; толерантність - діапазон стимулів (за межами толерантності), у якому можна викликати потрібну поведінку індивіда попри його опір.[9] Врахування цих рис сприяє позитивному ефекту в подальшій індивідуалізації навчального процесу. Наприклад, у вік комп'ютерів, користування якими компенсує недоліки пам"яті, високий рівень інтелігенції відіграє важливішу роль, ніж сприйнятливість, отже, обсяг інформації, що подається, має бути пристосований до інтелігенції учня, а не до його пам"яті. Розподіл дітей за рівнями інтелектуального розвитку при індивідуалізації навчальної діяльності має враховувати не лише навченість, научуваність, швидкість засвоєння, навчальні вміння, пізнавальні інтереси, але й такі якості розумової діяльності, як узагальненість, усвідомленість, самостійність, стійкість.

Наступним кроком дослідження стає з"ясування вже відомих основних форм і технологій індивідуалізації. Розрізняють внутрішньокласну індивідуалізацію, індивідуальну самостійну роботу як найбільш універсальну, що придатна для всіх типів шкіл, відкрите навчання (в зарубіжній педагогіці) і комбінацію різних форм індивідуалізації.

Щоб розвести поняття "індивідуалізація" і "диференціація", П.І.Сікорський вводить поняття індивідуально-групового та індивідуального навчання. Він вважає, що індивідуалізоване навчання характеризується індивідуальними формами, а диференційоване-груповими. Під індивідуально-груповими він розуміє процес, у якому відбувається виконання учнями однакових для всіх завдань у складі групи. При індивідуалізованому навчанні кожен учень працює за індивідуальним планом і програмою, адаптованими для нього, і в індивідуальному темпі. Така форма навчання створює оптимальні умови для організації засвоєння знань у зоні найближчого розвитку кожної дитини, проте воно не є ідеальним, бо позбавляє животворної енергії колективного інтелектуального поля. Індивідуалізоване навчання автор ділить на дві форми: індивідуалізовано-відокремлену та індивідуалізовано-групову. Перша з них використовується у навчанні обдарованих дітей, дітей з фізичними вадами, друга-за індивідуальними програмами (при комп'ютерному навчанні), але у складі класу.

Погоджуючись з класифікацією форм індивідуалізації за П.І.Сікорським, ми вважаємо, що необхідні пошуки гнучких варіантів, які б дозволили навчати дітей в гетерогенних класах, яких в Україні більшість, і водночас індивідуалізувати навчання. Технології навчання у різних закладах за якісними характеристиками можуть відрізнятися ступенем індивідуалізації, рівнем складності, глибиною, абстрактністю змісту. Все більшого значення набуває ідея навчання обдарованих дітей у закладах нового типу (ліцеях, гімназіях тощо).

Отже, виникає необхідність з"ясування поняття "обдарованість", психології обдарованих дітей, їх особливостей (оригінальність, метафоричність, гнучкість мислення, високий рівень розвитку уяви, креативність, широке поле асоціацій тощо), концепції інтелектуальної обдарованості. Є потреба докладнішого ознайомлення із зарубіжним досвідом у галузі навчання обдарованих, вивчити технологічні моделі Д.Е.Гілфорда, Д.Рензуллі, Б.С.Блума та ін., з"ясувати, що саме з цих технологій може вродити на українському освітньому грунті, а що - ні. Слід вивчити й передовий досвід українських вчителів по використанню технологій індивідуалізованого навчання, а також ознайомитись з методиками виявлення обдарованості, щоб не втратити жодної обдарованої дитини - інтелектуальний потенціал нації.