1.2.Основш шляхи реформування традиційної системи навчання

Реалізація в сучасній основній школі особистісно орієнтованого підходу до навчання, який закладений у всіх нормативних документах сучасності, починаючи із Закону України "Про освіту", Закону України "Про загальну середню освіту", Постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 р. "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання", передбачає три основні напрями реформування традиційної системи: змістове, організаційне і процесуальне.

Нове у змісті освіти

За роки розбудови національної системи освіти у змісті шкільної освіти відбулися суттєві зміни. Проте процес його реформування продовжується.

Які ж основні засади покладено в основу модернізації змісту освіти? Перш за все, зміст навчання є поняттям історичним. Кожне суспільство вкладає своє розуміння в поняття, чого слід навчати молодь. Зміст навчання є відображенням соціального досвіду, досвіду культури, притаманної кожному суспільству. Щоб не розірвався зв'язок між поколіннями, освіта повинна бути неперервною. У змісті шкільної освіти є відображення того найціннішого, найважливішого, без чого людина не може продовжувати освіту далі. У змісті освіти має бути представлена вся людська культура, але такою мірою, якою потрібно кожній людині незалежно від її професії.

При конструюванні змісту освіти вітчизняні і зарубіжні вчені (А.П.Валицька, С.У.Гончаренко, І.Я.Лернер, А.М.Маркова, О.Я.Савченко та інші) беруть за основу культуроутворюючу модель, яка передбачає цілісну єдність духовної і матеріальної культури, пізнавальну культуру в галузі основ наук, провідні сфери мистецтва, економічну культуру і культуру праці, політичну і правову, комунікативну та інформаційну культуру, культуру сімейних відносин, фізичну й екологічну.

Представити основні складові людської культури у змісті освіти, які відображені у відповідних наукових галузях, виявилось дуже складно. Узгодження предмета і науки, яку він представляє, врахування найновіших досягнень науки і всієї її історії неминуче призведе до перевантаження учнів. Прагнення долучити учнів до належного рівня культури, науки вступають у конфлікт з прагненням зберегти здоров'я дитини, її інтелект, що формується, від надмірних навантажень. Як влучно зазначила академік О.Я.Савченко: "Пам'ятаємо про так званий шкільний енциклопедизм, коли в нашій школі діти вивчали надто багато саме інформативного матеріалу, надто висока вага була саме знань за рахунок того блоку, який був пов'язаний з уміннями, практичними навичками (тепер частіше вживається термін компетенція)". (Інтерв'ю О.Я.Савченко редакції ж. "Початкова школа", № 12, 2002 р.).

Стратегічною метою освіти є всебічний розвиток людини. Хоча раніше і проголошувалась ця мета, але нею швидше маніпулювали, виходячи із ідеологічних установок, а не створювали умови для її реалізації. Всебічний розвиток школяра має забезпечити зміст особистісно орієнтованого навчання, тобто такого навчання, яке повинно включати все, що потрібно людині для становлення і розвитку власної особистості.

Щоб знайти себе, індивідууму треба вибрати і побудувати власний світ цінностей, увійти у світ знань, оволодіти творчими способами розвитку наукових і життєвих проблем, відкрити рефлексивний світ власного "Я" і навчитись управляти ним. Відповідно до цього зміст особистісно орієнтованої освіти повинен включати, зокрема, такі обов'язкові компоненти: аксеологічний, когнітивний, діяльнісно-творчий і особистісний (О.В.Богндаревська).

Аксеологічний (ціннісний) компонент має за мету ввести учнів у світ цінностей і надати їм допомогу у виборі особистісно значущої системи ціннісних орієнтацій.

Когнітивний (освітній) компонент змісту забезпечує учнів науковими знаннями про людину, культуру, історію, природу, ноосферу як основи духовного розвитку.

Діяльнісно-творчий компонент сприяє формуванню і розвитку в учнів різноманітних способів діяльності, творчих здібностей, необхідних для самореалізації особистості у праці, науковій, художній та інших видах діяльності.

Особистісний компонент забезпечує самопізнання, розвиток рефлексивної здатності, оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення, морального самовизначення, формує життєву позицію. Важливо визнати, що особистісний компонент є системоутворюючим у змісті особистісно зорієнтованої освіти, і цим вона суттєво відрізняється від традиційної, де системоутворюючим компонентом змісту є когнітивний.

Необхідність забезпечення гармонізації особистісних і загальнодержавних (суспільних) інтересів вимагає, щоб у змісті освіти були передбачені дві основні складові - одна, інваріантна, що реалізує загальнодержавні, єдині для всіх вимоги до загальноосвітньої підготовки школярів, інша - варіативна, що дає змогу забезпечити індивідуальну орієнтованість навчального змісту. Крім того, ця частина змісту освіти може відображати етнічні, історичні, економічні, природничі, соціокультурні особливості регіону, що не увійшли до інваріантної складової, але є суттєвими елементами формування світогляду, патріотичних почуттів і необхідні для повноцінної соціалізації підростаючої особистості в умовах конкретного регіону.

Реформування змісту освіти будується на таких основних засадах:

• особистісна орієнтація змісту освіти, яка передбачає розвиток творчих здібностей учнів, індивідуалізацію їхньої освіти з урахуванням

• інтересів і нахилів;

• культуровідповідність, гуманітаризація, відображення в змісті освіти на кожному етапі навчання всіх аспектів людської культури, які забезпечують фізичну, інтелектуальну, духовно-моральну, естетичну, комунікативну і технологічну освіту учнів;

• посилення в змісті освіти творчо-діяльнісного компонента, який ґрунтується на основних видах і способах навчальної діяльності, в поєднанні з виучуваними освітніми галузями, окремими предметами;

• фундаментальність, забезпечення універсальності отриманих знань, вивчення основних теорій, законів, принципів, понять, основних проблем і загальновизнаних культурно-історичних досягнень людства;

• забезпечення цілісності уявлень учнів про світ шляхом інтеграції змісту освіти;

• диференціація змісту освіти як умова вибору учнями рівня і спрямованості вивчення освітніх програм.

Щоб забезпечити виконання поставлених перед школою нових завдань і удосконаленого змісту освіти, необхідно організаційно і процесуальне реорганізувати педагогічний процес.