Література до третього розділу

1. Алексеєнко Т.А. Формування пізнавальної активності студентів в умовах блокової організації навчання. Автореф...канд.. пед. наук. К., 1995.-25с.

2. Гончаренко С.У. Проблеми підвищення теоретичного рівня освіти // Педагогіка і психологія.- 1998.-№2.- С. 16-29.

3. Гупало О.П., Вайданович В.І. Модульна система викладання та рейтингова система контролю і оцінки знань студентів. //Тези доповіді,- Алчевськ, 1992.- С.56.

4. Гузик Н.П., Пучков Н.Г. Лекционно-семинарская система обучения химии.- К: Рад.школа, 1979.

5. Гузик Н.П. Учить учиться - М., 1981.

6. Забранський В.Я. Система уроків при диференційованому навчанні у 5-6 класах // Рад школа. 1992.- №2, с.39-41.

7. Эрдниев П.М. Укрупнение для единиц как технология обучения.: Ч.1.-М.: Просвещение. - 1992. - 175с.

8. Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе: анализ зарубежного опыта. - М., 1989.

9. Кузьменко О.В. Синтетичний семінар //Рад. школа., 1991.- №5-с.52-57.

10. Лысенкова С.Н. Методы опережающего обучения: Книга для учителя. - М.: Просвещение, 1988.

11. Методика блочно-модульного обучения / под ред. О.Е.Лисейникова -Краснодар, 1989,-123с.

12. Никандров М.Д. Содержание и формы обучения в педагогическом институте. - Л., 1977.- 123с.

13. Сковин Е.В. Оъединение школьных модулей. -М., 1992.- 86с.

14. Форми навчання в школі: Кн. для вчителів/За ред. Ю.І.Мальованого.- К.: Освіта, 1992.-160с.

15. Чередов И.М. Формы учебной работы в средней школе.- М., 1998.- с. 23-75.

16. Шаталов В.Ф. Точка опоры .- М.: Педагогика, 1987.

17. Шаталов В.Ф. Школьный урок: как научить каждого. - М.: Просвещение, 1991.

18. Ярошенко О.Г. Групова навчальна діяльність школярів: теорія і методика (на матеріалі вивчення хімії)- К.:Партнер,-1997.-206 с.

Розділ 4. Творчо - розвивальні технології навчання та умови їх реалізації

1. Зміст та завдання творчо-розвивальних технологій навчання.

Соціальні проблеми нашої держави все відчутніше формують стратегічні і тактичні орієнтири сучасної освіти.

Випускник школи має гнучко адаптуватись у мінливих життєвих ситуаціях, цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному і особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави.

Пріоритетним завданням навчально-виховного процесу в сучасній школі є всебічний розвиток школярів і, зокрема, розвиток творчих потенцій особистості.

Проблема зв'зку навчання та розвитку пройшла великий шлях пошуку розв'язання.

Біологізаторська позиція розв'язання цієї проблеми виходить з того, що все в особистості визначено наперед. Психологічний розвиток не залежить від навчання.

За соціологічною позицією дитина - це «чиста дошка», все залежить від умов середовища.

Сучасна наука доводить, що навчання та розвиток взаємозв"язані процеси, втім, результат залежить від спадкових і середовищних факторів. Вчені, що доводять зв"язок навчання та психологічного розвитку, виходять з таких позицій: а) концепція навчального розвитку декларує, що розвиток іде попереду навчання, яке підкоряється законам розвитку (Ж.Піаже, З.Фрейд, Д.Дьюї); б) концепція розвивального навчання виходить з того, що навчання має йти попереду розвитку (Л.С.Виготський, А.Н.Леонт'єв).

Навчання має бути організовано так, щоб досягти максимальних результатів розвитку.

Дидактичні засоби суттєво впливають на розвиток особистості.

Слово технологія грецького походження: teche - мистецтво, майстерність; logos - наука. Технологічний процес завжди передбачає певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментів і умов). У процесуальному розумінні технологія відповідає на питання "Як зробити (з чого і якими способами)"?

Проблема педагогічних технологій відбита в роботах Т.Ільїної, М.В.Кларіна, Б.Т.Ліхачова, А.Я.Савченко, Г.К.Селевко та ін.

Ще в 70-і роки минулого століття відомий український дидакт В.О.Онищук підкреслював: "Щоб добитись оптимальних резултатів у навчанні, вихованні й розвитку учнів, недостатньо знати, які методи краще використовувати для цього. Треба знати раціональну структуру кожного з

них, їх можливі різновиди й умови доцільного використання, тобто те, які прийоми, дії, операції вчителя й учня входять у той чи інший метод і яка послідовність їх раціональніша в різних педагогічних ситуаціях". Усе це не вкладається у традиційне поняття. Виникає потреба введення нового терміна. Такий термін є - «технологія навчання». [21.14]

Перше використання поняття "педагогічна технологія" у вітчизняній науці відноситься до 20-х років XX ст.

У 60-х роках чітко визначились два напрями його тлумачення:

- як використання технічних засобів програмованого навчання;

- як організація процесу навчання.

Сьогодні вже можна стверджувати, що технологізація освіти - об'єктивний процес, що постійно розвивається. Встановлюються нові технології, які вже завоювали право на існування, виникають інноваційні для вирішення стратегічних завдань освіти. Уточнюється і саме поняття "педагогічна технологія", хоча на сучасному етапі налічується більше 300 його визначень.

Більшість дослідників розглядають технологію як набір процедур, які оновлюють професійну діяльність вчителя та учнів і гарантують кінцевий результат (С.У.Гончаренко, М.В.Кларін, Б.Т.Ліхачов, І.Я.Лернер, П.І.Сікорський та ін.).

В.В.Кларін під педагогічною технологією розуміє інструментарій, надійні навчальні системи, які за умови відтворення процесу гарантують досягнення чітко визначених навчальних цілей. [10.14].

С.У.Гончаренко виділяє типові якості педагогічної технології: це керованість проектування процесу навчання, поетапна діагностика, варіювання засобами і методами, корекція результатів. Отже, більшість вчених зводить поняття педагогічної технології по процесу навчання. Однак подальший розвиток технологічності освіти породжує більш широке розуміння педагогічної технології. [6.19]

На сучасному етапі педагогічна технологія визначається як певна педагогічна система, яка реалізується практично (Б.П.Безпалько, І.Я.Зязюн, ЮНЕСКО та ін.).

У Ф.Фрадкіна - це "опис діяльності учителя й учня, спрямований на досягнення освітньої цілі. Це завжди квінтесенція виховної системи, вагоме утворення, в якому фіксується її своєрідність і специфічні особливості теоретичного складу і категоріального апарату".[20.13]

Так, В.Безпалько вказує, що педагогічна технологія - проект певної педагогічної системи, яка реалізується практично. [3.139]

Узагальнено трактує поняття "педагогічні технології" І.Я.Зязюн: - Це способи системної організації освітньої діяльності в різних сферах знання, культури, навколишнього світу, мислення, що зумовлюється рефлексією, стандартизацією, використанням спеціалізованого інструментарію". [8.76]

Узагальнюючи сучасні підходи до визначення педагогічної технології, Т.К.Салевко вважає, що поняття "педагогічна технологія" використовується на трьох ієрархічних рівнях, які визначаються як:

1. Загальнопедагогічний (загальнодидактичний) рівень: загально-дидактична технологія характеризує цілісний освітній процес і синонімічна педагогічній системі: в неї включають сукупність цілей, захисту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб"єктів і об"єктів процесу.

2. Частковометодичний (предметний) рівень: частковопредметна педагогічна технологія використовується в значенні "часткова методика", тобто як сукупність методів і засобів для реалізації повного змісту навчання і виховання у рамках одного предмета, класу, вчителя.

3. Локальний (модульний) рівень: локальна технологія є технологією окремих частин навчально-виховного процесу, розв'язання часткових дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових звань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної діяльності). [19]

Незважаючи на розбіжність у визначенні поняття "педагогічні технології", необхідно підкреслити риси, які містяться у кожному визначенні (критерії технологічності):

• концептуальність (кожній підтехнології має бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що вимагає філософського, дидактичного та соціальнопедагогчного досягнення цілей);

• системність (у педагогічній технології мають прослідковуватись усі ознаки системи, логіка процесу, взаємозв'язок частин, цілісність);

• керованість (передбачається можливість діагностичного досягнення цілей, планування процесу навчання);

• повторюваність;

• ефективність.

Творчо-розвивальна технологія - один з видів педагогічної технології. Основна мета творчо-розвивальних технологій - розвиток творчого потенціалу учнів.

Досвід творчої діяльності неможливо передати розповідями про неї, на прикладах творчої діяльності вчених чи винахідників, неможливо формувати за допомогою оволодіння правилами пошуків або зразками творчої діяльності.

На основі діяльнішого підходу вчені стверджують, що лише включення учнів у процес творчої діяльності забезпечує оволодіння досвідом ЇЇ здійснення.

Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, Л.А.Пономарьов, Н.Ф.Талізіна, Г.С.Костюк, Д.М.Брунер, І.Я.Лернер, М.М.Саткін, В.О.Онищук та багато інших підкреслюють близькість навчально-творчої діяльності і творчості взагалі. Так, психолог З.І.Калмикова вважає, що з психологічного погляду немає принципових відмінностей між продуктивним мисленням ученого, який відкриває нові, ще не відомі людству закономірності навколишнього світу, і продуктивним мисленням учня, який робить відкриття нового лише для себе самого, тому що в його основі лежать загальні психічні закономірності.

У процесі навчально-творчої діяльності учні разом з учителем осмислюють пошукову ціль з орієнтацією на досягнення проміжних результатів, відбувається добір і структурування навчальних матеріалів, форм і методів планування, організації, стимулювання пошукової діяльності з педагогічним аналізом процесу і результатів навчально-творчої діяльності індивідуума. [9.18]

Навчально-творча діяльність орієнтована на розв'язання пізнавальних суперечностей, навчально-творчих завдань (В.Пойа, В.І.Андреєв); навчальних проблем (І.Я.Лернер, О.І.Матюшкін), евристичних запитань і завдань (А.В.Хуторской), дослідницьких завдань (І.Я.Лернер, М.Н.Скаткін).

Навчально-творча діяльність - педагогічне керована діяльність.

Під педагогічним управлінням навчаяьно-творчою діяльністю учнів розуміється діяльність педагога з вибору, удосконалення і застосування системи цілей, змісту форм і методів планування, організації, стимулювання і релаксації, нормування контролю та обміну, педагогічного аналізу і результатів різних видів творчо-розвивальних технологій.

Управління навчально-творчою діяльністю здійснюється непрямими, перспективними способами, які спрямовані на перехід педагогічного управління в самоуправління учнів. Основні правила переходу педагогічного управління в самоуправління навчально-творчою діяльністю виділив В.І.Андреєв:

1. Все, що учні в навчально-творчій діяльності можуть виконати без допомоги, вони повинні виконати самостійно.

2. В системі педагогічного управління повинні домінувати засоби непрямого і неперспективного управління, педагог повинен рідко вдаватись до засобів прямого та оперативного управління, тому що вони сковують ініціативу і творчість учнів.

3. Стиль спілкування з учнями у процесі організації навчально-творчої діяльності має бути демократичним і доброзичливим.

Таким чином, технології - це способи системної організації навчально-творчої діяльності учнів, яка спрямована на розв'язання навчально-творчих завдань (навчальних проблем, еврестичних задач) і здійснюється переважно в умовах застосування непрямих чи перспективних способів управління з максимальним використанням самоуправління особистості; результат навчально-творчої діяльності визначається суб"єктивною новизною.

Поняття "творчо-розивальна" технологія може бути представлена трьома аспектами:

• науковим - як частина педагогічної науки, що вивчає і розробляє цілі, зміст, форми та методи навчально-творчої діяльності;

• процесуально-описовим, який передбачає опис інваріантних етапів навчально-творчого процесу та варіативних форм і методів для досягнення пошукових цілей;

• процесуально-дієвим, в якому здійснюється технологічний процес навчально-творчої діяльності з врахуванням особистісних, індивідуальних педагогічних засобів.