0. 3.3. Умови успішного застосування блочно-консультативних технологій навчання

Велику увагу вчитель приділяє навчанню дітей (з урахуванням їхніх індивідуальних можливостей) застосовувати, а відповідно, самостійно набувати й осмислювати засвоєні знання, розробляючи для цього спеціальні методики та інструкції.

Так, у своїй методиці Н.П. Гузик відшукує оптимальні шляхи поєднання різних форм навчання - класні, групові, індивідуальні. Створені ним різні програми завдань враховують індивідуальні особливості мислення школярів й активізують їхню мисленнєву діяльність, дозволяють поетапно розвивати мислення дітей, спрямовують на самостійну пошукову діяльність. Особливе значення надається творчому застосуванню знань (наприклад, навчаюча гра, Уроки захисту тематичних завдань, конкурси тощо).

Дана система, яка також грунтується на принципі блочного навчання, полягає в тому, що уроки з кожної теми поділяються на п'ять типів: перший - уроки загального опрацювання теми (їх називають лекціями); другий - комбіновані семінарські заняття із поглиблювальним опрацюванням навчального матеріалу і в процесі самостійної роботи учнів (таких уроків із кожної теми декілька, від трьох до п'яти); третій - уроки узагальнення і систематизації знань (так звані тематичні заліки); четвертий - уроки міжпредметного узагальнення матеріалу (їх називають уроками захисту тематичних завдань); п'ятий - уроки-практикуми. ( 4, С.18)

Але внаслідок нерівномірності розвитку, різниці особистих якостей та з інших причин у класі з'являються відмінники, учні, які мають добрі оцінки, та невстигаючі. Тому вчитель організовує рівневу диференціальну роботу цих учнів на уроці, на всіх його етапах: під час вивчення нового матеріалу, при закріпленні і повторенні, під час контролю знань, умінь та навичок.

Виділяються три типи диференціальних програм: "А", "В", "С", що полягають у різному ступені складності.

Диференційні програми передбачають два аспекти:

- забезпечення певного рівня оволодіння знаннями, уміннями і навичками (від репродуктивного до творчого);

- забезпечення певного рівня самостійності школярів в учінні (від постійної допомоги з боку вчителя - робота за зразком, інструктаж тощо до повної самостійності).

Між програмами "А", "В", "С" існує відповідна мета, кожній темі відповідає певний обов'язковий мінімум, який дозволяє забезпечити цілісну логіку викладу навчального матеріалу.

Завдання програми "С" зафіксовані як базовий стандарт. Виконуючи їх, учень оволодіває конкретним матеріалом із предмета на рівні відтворення. Робота із початкового засвоєння матеріалу на цьому рівні має свої особливості. Вона потребує багаторазового його повторення, уміння виділяти змістові групи, виокремлювати головне, знання прийомів запам'ятовування тощо. Тому у зміст програми "С" вводиться інструктування з приводу таких питань: як учити, на що звернути увагу, який потрібно зробити висновок тощо.

Завдання програми "С" повинен вміти виконувати кожний учень, перш ніж починати роботу із більш складної програми.

Програма "В" забезпечує оволодіння учнями тими загальними і специфічними прийомами навчальної і розумової діяльності, які необхідні для розв'язку задач на застосування. Тому, крім конкретних знань, у цю програму вводяться додаткові відомості, які розширюють матеріал першого рівня, доводять, ілюструють і конкретизують основні знання, показують функціонування і застосування понять. Цей рівень дещо збільшує обсяг відомостей, допомагає глибше зрозуміти основний матеріал, зробити загальну картину більш цілісною.

Виконання програми "А" піднімає учнів на рівень свідомого, творчого застосування знань. Ця програма передбачає вільне володіння фактичним матеріалом, прийомами роботи і розумової діяльності. Вона вводить учня в сутність проблем, які можна розв'язати на основі одержаних у школі знань, дає відомості, що поглиблюють матеріал, його логічне обґрунтування, що відкриває перспективи для творчого застосування. Цей рівень дозволяє дитині виявити себе в додатковій самостійній роботі.

Під час повторення матеріалу широко застосовується методика вільного вибору різнорівневих завдань. Виокремлюються три варіанти - рівні дидактичного матеріалу для самостійних робіт, розв'язку задач, лабораторних і практичних завдань. Перший варіант (С) точно відповідає обов'язковим результатам навчання. Другий варіант (В) передбачає включення додаткових задач і вправ із підручника., третій варіант (А) - завдань із допоміжної навчально-методичної літератури.

Школярі самі вибирають програму, за якою будуть навчатись. Так забезпечується загальний для всіх базовий мінімум знань і одночасно відкривається простір для розвитку творчої індивідуальності кожної особистості.

Під час контролю знань за даною методикою диференціація поглиблюється і переходить в індивідуалізацію (індивідуальний облік досягнень кожного учня). Перехід до нового матеріалу здійснюється тільки після оволодіння учнями загальними для всіх рівнів освітнього стандарту. Поєднання загальнокласної, групової та індивідуальної дозволяє на фоні рівня базового стандарту виявити відмінність у знаннях учнів. Для цього використовуються такі форми занять: робота в групах, семінарське- залікова система, модульне навчання, позаурочні [ індивідуальні заняття, індивідуалізовані консультування і допомога на уроці тощо.

Багаторазове повторення, обов'язковий поетапний контроль, вивчення навчального матеріалу блоками, застосування опорних конспектів, орієнтувальної основи дій - це складові технології інтенсифікації навчання, запропоновані В.Ф.Шаталовим. Опорний конспект в даному випадку представляє собою наочну схему, в якій е відображаються одиниці інформації, різні зв'язки між ними. Опорний С конспект - система опорних сигналів у вигляді короткого умовного конспекту, опорний сигнал - асоціативний символ (знак, слово, схема, малюнок тощо).

Головною заслугою даної технології навчання є розроблення системи навчальної діяльності школярів, яка забезпечує повну і загальну активність на уроці. Це досягається створенням певного динамічного стереотипу діяльності учнів.

Основу стереотипу навчальної діяльності складають опорні конспекти -наочні схеми, в яких закодований навчальний матеріал. Робота із опорними сигналами має чіткі етапи і супроводжується цілим рядом прийомів і принципово нових рішень.

1. Вивчення теорії в класі: звичайне пояснення біля дошки навчальної інформації; наступне пояснення за мальовничим плакатом -опорному конспекту; огляд за плакатом; індивідуальна робота учнів над конспектами; фронтальне закріплення за блоками конспекту.

2. Самостійна робота в дома: опорний конспект + підручник + допомога батьків. При цьому додається пам'ятка для учнів: згадай пояснення вчителя, використовуючи конспект, прочитай заданий матеріал у підручнику; співстав прочитане із конспектом; розкажи матеріал підручника за допомогою конспекту; запам'ятай конспект як опору розповіді; відтвори письмово конспект і порівняй із зразком.

3. Перше повторення - фронтальний контроль засвоєння конспекту: всі учні відтворюють конспект по пам'яті; вчитель перевіряє роботи в міру надходження; одночасно іде "тихе" магнітофонне опитування; після письмової роботи - голосне опитування,

4. Усне промовляння опорного конспекту - необхідний етап внутрішньомовної діяльності під час засвоєння відбувається при різних видах опитування.

5. Друге повторення - узагальнення і систематизація: уроки взаємовідвідування; опублікування списку питань, що виносяться на залік; підготовка; використання усіх видів контролю (біля дошки, тихого, письмового тощо).

В.Ф.Шаталов вирішив проблему поетапного контролю знань, умінь та навичок учнів. Застосовуються поєднання внутрішнього контролю із самоконтролем і самооцінкою; поетапний контроль кожного; відкриті перспективи для виправлень тощо.

Форми контролю: письмовий за опорними конспектами, самостійні роботи, усне голосне опитування; тихе опитування, магнітофонний, парний взаємоконтроль, домашній контроль, самооцінка.

Кожна оцінка, яку отримує учень, заноситься на відкритий для огляду листок обліку знань. Дуже важливою обставиною є те, що кожний учень у будь-який час може виправити оцінку на більш високу. В цьому полягає принцип відкритих перспектив.

В.Я.Забранський запропонував технологію навчання, яка полягає в тому, що на першому уроці вчитель викладає матеріал блоком. Пояснення нового матеріалу проходить методом евристичної бесіди, у ході якої на дошці записується опорний конспект, за яким учитель, закінчивши пояснення, ще раз повторює новий матеріал. Після цього учні переносять записи опорного конспекту в зошити.

Другий і третій уроки також починаються з обговорення опорного конспекту, причому сильний учень розповідає слабшому, а потім -навпаки.

На цих двох уроках мають переважати фронтальні форми роботи, однак необхідно використовувати парні консультації (сильні учні допомагають слабшим під час самостійної роботи).

На третьому уроці вчитель проводить письмово опитування за опорним конспектом.

Важливо закріпити знання типовими прикладами першого виду складності, які виконуються на репродуктивному рівні, застосовуючи лише вивчені поняття і способи дій за зразком і в знайомій ситуації. В даному випадку це поняття простого і складного числа, розкладання числа на прості множники, знаходження найменшого спільного дільника, найменшого спільного кратного. Завданням І рівня складності (обов'язковий мінімум) є вправи такого типу:

1. Знайти прості числа, розміщені на числовому промені між числами 1 і 10; 15 і 30.

2. Розкласти на прості множники числа 48, 30, 60, 88, 125.

3. На які числа ділиться добуток 3, 5, 13 ?

4. Знайти найменший спільний дільник чисел: 12 і 18; 48 і 36: 15 і 35.

5. Знайти найменше спільне кратне чисел: 14 і 28; 56 і 75; 42 і 33. Четвертий урок починається із самостійної роботи на 15 хв, яка містить приклади І рівня складності. Поки всі працюють самостійно, два сильних учні виконують завдання біля дошки, але так, щоб розв'язок не було видно класу. Після того, як роботи зібрано, учні аналізують правильність своїх розв'язків, порівнюючи їх з представленими на дошці.

П'ятий, шостий і сьомий уроки - диференційована робота; це найскладніші для вчителя уроки. В їх структурі має відводитись місце для фронтальних, групових, парних форм роботи. Актуалізацію і повторення на цих уроках доцільно проводити як математичні диктанти із взаємоперевіркою. Вчитель запропоновує п'ять завдань, в основному на рівні обов'язкового мінімуму, які слід виконати протягом 10 хв.

На наступному етапі уроку учні працюють групами. У першій групі -сильні учні, ті, хто виконав самостійну роботу на попередньому уроці на 9 чи 10 балів. Вони працюють самостійно в парах, їм пропонують завдання II рівня складності, які потребують застосування засвоєних понять та способів дій у новій ситуації. Наприклад:

1. Чи може добуток двох простих чисел бути простим числом? Складним числом?

2. Написати всі двозначні числа, розклад яких на прості множники складається з двох однакових множників.

3. Знайти серед чисел 9,10,15 та 27 три пари взаємно простих чисел.

До другої групи входять учні, які не засвоїли обов'язковий мінімум з різних причин. Тому вправи, що пропонуються на першому етапі, не повинні бути складнішими від вимог обов'язкових результатів навчання, але на наступних уроках, у міру засвоєння матеріалу, вони можуть розв'язати і вправи II рівня складності. Ця група працює переважно фронтально під керівництвом вчителя, причому кількість розв'язаних вправ має бути великою, головне - максимально зрозуміти суть кожної. Наприкінці уроку учні другої групи одержують завдання для самостійної 10-хвилинної роботи, яку виконують, допомагаючи один одному, а вчитель займається з першою групою.

На наступному уроці вчитель приділяє більше уваги сильним учням, тобто першій групі, а друга група працює парами самостійно. Першій групі пропонуються завдання III рівня складності, які потребують не тільки застосування набутих способів дій у новій ситуації, а й пошуково - творчої діяльності учнів.

На уроці перед контрольною роботою доцільно провести контроль засвоєння вивченого матеріалу, дати задачі на контролюючу 5-хвилинну самостійну роботу. Останній урок перед контрольною роботою повинен бути узальнюючим і систематизуючим. Форми роботи - фронтальні парного консультування.

Для контрольної роботи добираються варіанти, які містять задачі всіх видів складності. Задачі, які потребують пошуково-творчої діяльності, включаються у контрольну роботу як додаткові завдання.

Система уроків, що пропонується, сприяє цілому і мотивованому сприйняттю навчального матеріалу, дає змогу більш чітко виділити рівні вимог до його засвоєння, організувати диференційовану роботу, яка створює, компенсуючи умови слабших учнів та можливість успішного навчання, хто здатен вчитись з випередженням. (6, С.39-41)

Процес підготовки та проведення підсумкового семінару з історії під час блочного вивчення навчального матеріалу запропонував учитель О.Кузьменко.

За три тижні до семінару учні ознайомлюються з провідною проблемою теми, вчитель ставить перед учнями попередні дидактичні запитання, ознайомлює їх з літературою і джерелами до теми. Для раціональної організації та систематизації інформації учні ділять сторінки розвороту зошита на чотири колонки. У першій записують головну думку лекції вчителя, у другій і третій - самостійно добутий матеріал, у четвертій - власні думки і коментарі до прочитаного.

Перед вивченням матеріалу вчитель формує 6-8 навчальних груп (по 3-4 учні) залежно від дидактичних завдань уроку, сформованості загальнонавчальних умінь та навичок школярів. Учитель призначає координатора - здібного, ерудованого, комунікабельного учня, якому передає управлінську функцію. Заздалегідь створюють також арбітраж, що виконує дві функції: журі (нараховує бали) та експериментального органу (вирішує спірні питання й ситуації) з батьків, учнів, учителів та ін.

У кожній групі вчитель призначає консультанта, з яким працює поглиблено: рекомендує складнішу літературу, роз'яснює малозрозумілі місця, передбачає суперечливі позиції, коментує термінологію. Протягом першого тижня з консультантами проводить одну співбесіду, другого і третього - 2 - 3 . На прохання окремих консультантів - індивідуально.

За тиждень до семінару консультант організовує два заняття для своєї групи, під час яких з'ясовує характер прочитаного учнями матеріалу, визначає спеціалізацію в групі. Під час семінару він виконує Таку роль: надає товаришам допомогу й періодично виступає від імені групи як її учасник.

У групах учитель проводить індивідуальні добровільні консультації у формі ненав'язливих співбесід у неформальній обстановці. Кожна група отримує домашнє завдання: виробити більш-менш спільну думку з головної проблеми семінару. Координаторові докладно роз'яснюють регламент, дають поради щодо змісту вступного слова, вчать вести дискусію тощо.

На початку семінару вчитель доповнює попередні дидактичні завдання, вже відомі учням, а координатор обґрунтовує актуальність теми.

Відтак він пропонує кожній команді визначити своє ставлення до проблеми (на виступ - 3 хв, "конкурс колективної думки"). Після виступу останньої групи арбітраж протягом хвилини радиться й називає кращу команду, висловлюючи своє рішення. Команда визначена кращою (група К), відтепер захищається.

Координатор пропонує решті команд ставити групі К запитання, пов'язані із колективною думкою з головної проблеми (на підготовку -1 хв). Кількість запитань необмежена, їх можуть ставити також члени арбітражу, вчитель, — група К відповідає. Мета цього етапу - підготовка До регламентованої дискусії.

Відтак координатор оголошує фазу оцінних реплік. Суть її в тому, що після хвилинної наради команди повідомляють про своє ставлення до колективної думки групи К з головної проблеми уроку та до її відповідей на заняттях. На цьому етапі семінару починаються мікродискусії: кожної команди з групою К. Якщо група К, незважаючи на перевагу в конкурсі думок, не впорались зі своєю роллю, координатор має право запропонувати її команді, що посіла друге місце, і семінар починається ніби спочатку - із запитань новій групі К.

За 15 хвилин до закінчення учитель коротко визначає ступінь реалізації дидактичних завдань, дає узагальнену оцінку знань учнів з теми. Відтак оцінюється дискусійна частина уроку (кожна команда за п'ятибальною системою). Вчитель називає кращі команди і найактивніших учасників. Індивідуальні оцінки, як правило, не виставляються, бо вони потребують детального аналізу і обгрунтування. Це робиться на колоквіумі, який проводиться на наступному уроці.

Такий двогодинний семінар з елементами групової навчальної діяльності корисний лише за умови ґрунтовного попереднього лекційного курсу і подання його з іншими формами навчальної роботи. (9, С 52)

Кожна із наведених методик грунтується на використанні блочного навчання, яке активізує пізнавальну активність школярів, сприяє розвитку у них самостійного мислення, допомагає якісніше запам'ятати навчальну інформацію, здійснювати такі розумові операції, як аналіз, синтез, порівняння тощо. Від того, як побудований урок, які методи навчання вибрані, залежить виконання однієї із головних вимог, що висунуті перед школою: забезпечити кожному учневі глибокі і міцні знання, навчити самостійно здобувати знання.