Хімічні властивості солей

1 Солі реагують з лугами або амоніак гідратом. Внаслідок цього утворюються солі (сіль) з іншою будовою молекул – середні, кислі або основні – залежно від молекулярних співвідношень реагентів:

MgCl₂ + KOH = MgOHCl + KCl,

NaH₂PO₄ + NaOH = Na₂HPO₄ + H₂O,

RbHSO₄ + RbOH = Rb₂SO₄ + H₂O

NaOH + FeCl₂ = Fe(OH)₂ ↓ + 2NaCl.

2 Солі взаємодіють з кислотами з утворенням (залежно від молярних співвідношень реагентів) різних сполук:

а) кислоти і солі:

ZnS + 2HCl = ZnCl₂ + H₂S,

б) кислої та середньої солей:

Ca₃(PO₄)₂ + 2H₂SO₄ = Ca(H₂PO₄)₂ + 2CaSO₄,

в) кислої солі:

MgCO₃ + CO₂ + H₂O = Mg(HCO₃)₂,

г) середньої або основної солі:

Fe(OH)₂Cl + HCl = FeOHCl₂ + H₂O,

FeOHCl₂ + HCl = FeCl₃ + H₂O.

3 Солі взаємодіють між собою. Внаслідок цього утворюються солі з іншою будовою молекул. Реакція проходить до кінця, якщо в результаті утворюється нерозчинна сіль чи малодисоціююча речовина (слабкий електроліт) або виділяється газ:

CaCl₂ + Na₂CO₃ = CaCO₃ + 2NaCl,

2NaHSO₄ +K₂CO₃ = K₂SO₄ + Na₂SO₄ + CO₂ + H₂O.

4 Солі взаємодіють з оксидами (кислотними чи амфотерними) з утворенням солі та кислотного оксиду, якщо утворений оксид леткіший за вихідний:

Na₂CO₃ + SiO₂ = Na₂SiO₃ + CO₂

4LiNO₃ + 2Al₂O₃ = 4LiAlO₂ + 4NO₂ + O₂

Координаційні (комплексні) сполуки

Координаційними (комплексними) називають сполуки утворені за рахунок координації одним атомом (йоном) електронейтральних або протилежно заряджених йонів. Будову та властивості координаційних сполук пояснює координаційна теорія, основи якої були закладені А. Вернером у 1893 р.

У координаційних сполуках розрізняють внутрішню та зовнішню сфери. Внутрішня сфера, або комплекс складається з центрального атома, або комплексоутворювача, та лігандів, які розміщуються (координуються) навколо нього. Йони, що не входять у внутрішню сферу, складають зовнішню сферу координаційної сполуки.

Центральними атомами в координаційних сполуках найчастіше виступають позитивно заряджені йони або атоми d-металів, рідше – s- та p-металів. Деякі неметали (B, Si, N, P) також можуть бути комплексоутворювачами.

Як ліганди можуть виступати прості (Cl^-, Br^-, I^-) або складні (CO₃^2-, S₂O₃^-, NO₂^- та ін.) йони, нейтральні молекули (у більшості випадків полярні) – як неорганічні (Н₂O, NH₃, CO), так і органічні (NH₂CH₂NH₂, C₂H₅NH₂).

Кількість місць у внутрішній сфері комплексу, які можуть бути зайняті лігандами, називають координаційним числом (КЧ) комплексоутворювача. Значення координаційних чисел перебуває в межах 1…12.

Координаційні (комплексні) сполуки класифікують за знаком заряду комплексу.

Розрізняють такі комплекси:

• катіонні [Ni(NH₃)₆]³⁺, Al[(H₂O)₅OH]²⁺,

• аніонні [Fe(CN₆)]^3-, [Zn(OH)₄]^2-,

• нейтральні [Ni(CO)₄], [Cr(NH₃)₃Cl₃].

Хімічні властивості комплексів в основному такі ж як у відповідних їм класів сполук. Особливістю є дисоціація комплексів та їх руйнування сильними кислотами та основами.

Дисоціація відбувається ступінчасто: спочатку сполука дисоціює на йони зовнішньої сфери та комплексний йон (І ступінь), потім комплексний йон – на комплексоутворювач та ліганди (ІІ ступінь), причому дисоціація по 2-ому ступеню незначна:

K₃[Fe(CN)₆]  3K⁺ +[Fe(CN)₆]^3-,

[Fe(CN)₆]^3-  Fe³⁺ + 6CN^-.

Кислоти та основи руйнують комплекси за різними механізмами. У випадку кислот комплекс руйнується за рахунок витіснення сильнішою кислотою слабшої, аніон якої входить в склад комплексу як ліганд, або утворення сполуки з лігандами (у випадку нейтральних молекул). Можливе також утворення нерозчинної солі комплексоутворювача. У випадку основ процес полягає в утворенні нерозчинного гідроксиду комплексоутворювача. Цей процес проходить не завжди і залежить від константи нестійкості комплексу та добутку розчинності відповідного гідроксиду.

Na₃[Ag(S₂O₃)₂] + 4HNO₃ = 3NaNO₃ + AgNO₃ + 2H₂S₂O₃,

Na₂[Cu(CN)₄] + KOH = 2NaCN + Cu(OH)₂ + 2KCN.