6.1. Визначення впливу вмісту добавок глини на коефіцієнт спучення глино-зольної шихти

Для визначення температурного інтервалу спучування глино-зольної сировини, пробу глини висушують до постійної маси, подрібнюють до крупнисті проходження її крізь сито із сіткою діаметром 1,0 мм, відбирають наважки масою 350 г і перемішують їх із добавками золи у кількості 80%, 70% та 60% від маси наважки та з водою. Для цього використовують золу від згоряння вугілля Бурштинської ТЕС або Ладижинської ТЕС, золу гідравлічного видалення Чернігівської ТЕС та ін.

Воду додають до глино-зольної суміші при безперервному перемішуванні до одержання маси з формовочною вологістю.

Маса набула формовочної вологості, якщо при перевірці на дотик наступна добавка води надає їй стану, коли вона починає прилипати до тильного боку долоні.

Після витримування у ексикаторі 4...5 годин із всієї приготовле-

ної маси формують гранули сирцю у металевій формі у вигляді циліндрів діаметром і висотою 16 мм.

За цим гранули підсушують при температурі повітря приміщення 22±5 ^оС протягом 5...6 годин, а потім висушують до постійної маси в сушильній шафі при температурі 105 ⁰С.

Підсушені гранули (по три шт. кожного складу) розміщують на протвині в муфельній печі, розігрівають до температури 1200⁰С. Тривалість випалу – 7хв. Потім гранули виймають з печі, охолоджують на повітрі та визначають середні густини глино-зольного гравію у кварцовому піску.

За цим методом об’єми гранул із глино-зольної шихти визначають за об’ємами кварцового піску, витіснених зазначеними зернами. Тигель з фарфору, об’ємом що у 3...4 рази перебільшує можливий об’єм зерна, заповнюють піском, прожареним при температурі 900...1000⁰С. Надлишок піску відділяють металевою лінійкою. Орієнтовно 75% об’єму піску кварцового відсипають з тигля на лист паперу. Зерно гравію вкладають у тигель на шар піску, що залишився, та засипають піском з листа паперу совком через лійку з висоти 30...50 мм. Надлишок піску, що дорівнює об’єму зерна, знімають металевою лінійкою на лист паперу і визначають його об’єм за допомогою мірного скляного циліндра, місткістю 10 мл з ціною поділки 0,1...0,2 мл. Струшування тигля та циліндра не допускається. Середня густина зерен гравія у кварцовому піску визначається за залежністю, кг/м³:

,

де m – маса зерна (гранули), кг; V – об’єм зерна або гранули, м³. За кінцевий результат приймають середнє арифметичне значення трьох паралельних випробувань зерен або гранул.

Коефіцієнт спучення глино-зольних гранул визначають як відношення суми об’ємів гранул після випалу до суми об’ємів гранул до випалу.

6.2. Визначення впливу витрати цементу на середню густину і міцність гранул безвипалювального зольного гравію (бзг)

Сирцеві гранули виготовляють із суміші сухої золи і портландцементу, при цьому в загальній масі суміші - 1800 г, по-

поділеній на три наважки, вміст цементу призначають 10, 15 та 20%. Витрату води підбирають із умови досягнення необхідної раціональної вологості сумішей, згідно методики пункту 6.1.

Відформовані у металевій формі гранули, у вигляді циліндрів з діаметрами і висотою 16 мм, витримують на повітрі 4 години. Після цього їх пропарюють у пропарочній камері за тепловим режимом: 3 год. – підйом пари; 6 год. – ізотермічне прогрівання при температурі 80...85⁰С ; 3 години – скидання температури пари.

Пропарені гранули підсушують в сушильній шафі при температурі 60⁰С до постійної маси, охолоджують до кімнатної температури, після чого визначають їх середню густину у кварцовому піску.

Міцність при стиску пропарених гранул визначають за трьома зразками-кубиками розміром 70,7×70,7×70,7 мм, або балочками розміром 160×40×40 мм, які формують на вібромайданчику з цементно-зольно-водної суміші та пропарюють їх одночасно з гранулами, а потім випробовують на гідравлічному пресі.