6. Міжгалузеві принципи права

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш- менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового стану осіб, які беруть участь у процесі⁴²⁷

До міжгалузевих принципів відносяться:

1. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. 3 Закону «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові.

2. Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Судові документи, відповідно до встановленого порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справи були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всякому разі підлягає скасуванню (п. 3 ст. 314 ЦПК).

3. Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції).

4. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ.

5. Об'єктивна істина. Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Порушення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення.⁴²⁸

Висновок

Підсумовуючи, доречно підкреслити - принципи права виконують вагому роль у регулятивному впливі права на суспільні відносини. Ці принципи , важливою складовою правової матерії і виступають її фундаментом. Тому науковий ґрунтовний аналіз основних закономірностей функціонування правових принципів є центральним завданням науковців і потребує подальшого дослідження

Приведений у даній роботі аналіз правових принципів дозволяє зробити наступний висновок:

Суть права допомагають розкрити принципи права - ті основоположні ідеї, начала, на яких базується та або інша правова система. Вони лежать в основі всієї законотворчої діяльності людини і є продуктом багатовікового розвитку цивілізації. Ці принципи відображають неписані закони, по яких живе як окрема людина, так і суспільство в цілому. Принципи, як базові елементи, постійні в часі і служать відправною крапкою для побудови тієї або іншої законодавчої структури держави.

У функціональному аспекті принципи права виступають, з одного боку, початковими началами правового регулювання, що забезпечують узгодженість і ефективність системи юридичних норм, а з іншої - безпосередніми регуляторами поведінки учасників суспільних відносин при її проблемі і суперечності.

Вступ

Принципи права завжди викликали інтерес дослідників і практиків. Це пояснюється їх значенням у доктрині права та в практичній діяльності. Саме шляхом вичленування принципів, критеріїв та формування структури, набір фактів і відомостей перетворюється в систему знань, тобто в науку.

Принципи лежать в основі права, утворюють його фундамент; на них ґрунтується право як загальнообов'язковий соціальний регулятор. Принципи права мають безпосередній зв'язок з переважною більшістю стрижневих загальнотеоретичних понять; вони є виразом найважливіших цінностей, що притаманні системі права. На підставі та з урахуванням принципів формуються норми, інститути й галузі права, видаються юридичні акти, здійснюється весь процес правового регулювання. Вони є втіленням нерозривних зв'язків між минулим, сьогоденням і майбутнім правової системи. Принципи так чи інакше відбиваються в засадах правотворчості, правозастосування, тлумачення права та ін. Вони символізують дух права. Тому вони мають бути об'єктом особливої уваги правознавців.

Чітке нормативне закріплення принципів полегшує їх засвоєння, а отже - і застосування на практиці. Розуміння галузевих принципів права може виявитися корисним і навіть необхідним для правильного тлумачення конкретних правових норм. Принципи права, незважаючи на те, що викладаються буквою, найкраще відображають його істинний дух. Саме цей дух права перетворює мертвий нормативний масив на живе право, надзвичайно цікавий і складний організм, дослідження і вдосконалення якого і є змістом професійної діяльності юриста.

1. Поняття та ознаки принципів права

Принцип розглядається як теоретичне узагальнення найбільш загального, типового, те, що виражає закономірності існування та розвитку, ядро цілісного системного утворення⁴²⁹. Поняття «принцип» походить від латинського слова «рrincipium», яке означає «основні найголовніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу й соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості»⁴³⁰.

Термін принцип за своїм семантичним значенням тотожний українським словам «основа», «засада». Свого часу Л.С. Явич писав, що принципи це «вихідні, відправні теоретичні положення того чи іншого виду людської діяльності, і є важливим організуючим і спрямовуючим началом, яке забезпечує досягнення певних цілей»⁴³¹.

Сучасний дослідник М.Д. Бойко зазначає: «В теорії права під правовими принципами маються на увазі ідеї, які висловлюють суть, основні властивості і загальну спрямованість розвитку правових норм у межах усієї системи права або її окремих галузей чи інститутів»⁴³². Тобто, «принципи права - це такі засади, вихідні положення, на яких ґрунтується право як система норм. Вони є основою права»⁴³³.

О.В. Старчук, у свою чергу, розглядає принципи права як «керівні ідеї, у відповідності з якими будується вся система галузі права, формується цілий масив правових норм, що регулюють ті чи інші суспільні відносини. Крім цього, поряд із предметом і методом правового регулювання принципи права є ознакою самостійності галузі права... під принципами трудового права слід розуміти основні засади, які виражають сутність трудового права та напрямки його подальшого розвитку»⁴³⁴.

Попри те, що зазначене поняття відображає закономірності існування, розвитку різних правових явищ, у тому числі є структуроутворюючою ознакою окремих галузей права, спостерігаємо значну різноманітність у підходах до формулювання дефініції поняття «принципи права», визначення сутності тих чи інших правових принципів певних галузей права. Так, одні вчені визначають їх як «об'єктивну категорію», що має «стабільний характер і відображає найбільш важливе, вирішальне щодо предметів, процесів. дійсності »⁴³⁵; інші - вважають принципи права «відображенням історичного типу права»⁴³⁶ , а деякі дослідники - відстоюють позицію, що принципи права є взагалі категорією правосвідомості («основними ідеями правосвідомості»⁴³⁷) або науки, початком правопізнання⁴³⁸.

П.Д. Пилипенко заначає, що «сучасні дослідження принципів права обґрунтовують об'єктивний характер цієї категорії. Це такі засадничі основи права, які відповідають характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються в суспільстві»⁴³⁹

Ю.А. Тихоміров називає «принципи права» свого роду «ціннісним орієнтиром» для правотворчості й правозастосування в цій сфері; вони, твердить дослідник, закріплюються в законі, іншому акті та набувають суворого нормативно-орієнтувального й системотвірного змісту для всіх норм того або іншого акта, інституту й підгалузі⁴⁴⁰

A.M. Колодій вказує, що «в абсолютній більшості випадків кожний принцип права спочатку існує як загальносоціальний, а потім, за використання його юридичною практикою і осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідомості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права... будь-які принципи, у тому числі і принципи права - продукт людської діяльності. Вони є соціальними явищами - як за джерелом походження, так і за змістом, їх виникнення обумовлено потребами суспільного розвитку, в них відображаються закономірності суспільного життя»⁴⁴¹

До «найбільш характерних ознак» принципів права, за думкою Т.З. Гарасиміва, слід віднести такі, як: 1) об'єктивна зумовленість, історичний та ідеологічний характер; 2) вища імперативність, універсальність, загальна значимість; 3) регулятивний характер; 4) однопорядковість із сутністю права, основу якого складають; 5) взаємозв'язок та єдність щодо норм права⁴⁴²

Б.С. Сташків стосовно системи ознак принципів права зазначає таке: «До характерних ознак права належать такі: 1) є загальними (керівними, спрямовуючими, основними, головними, ключовими, наскрізними, відправними, вихідними) ідеями (положеннями, началами) про справедливе регулювання суспільних відносин правовими засобами; 2) відображають закономірності суспільного розвитку на певному етапі, а також права, його природу і соціальне призначення; 3) реалізуються, як правило, шляхом закріплення їх у нормах права; 4) визначають характерні риси не тільки чинного, а й майбутнього права; 5) виступають критерієм правової оцінки поведінки посадових осіб і громадян; 6) окреслюють нормотворчу, правозастосовну і правоохоронну діяльність суб'єктів права; 7) виникають і відмирають еволюційним шляхом»⁴⁴³

Отож, спектр думок дослідників доволі широкий, погляди вчених - різноманітні. Принципи права - це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю й відбивають суттєві положення права. Принципи права можуть поділятися на галузеві та міжгалузеві. Розглянемо їх особливості.

2. Галузеві принципи права

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом та методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Принципи галузей - це не раз і назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права.

Галузеві принципи - своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі. Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах - у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. - у міжнародному публічному праві).

Галузеві принципи характеризують найбільш суттєві риси конкретної галузі права: принцип диспозитивності (у цивільному праві) і принцип імперативності (у кримінальному праві), принцип презумпції невинуватості (у кримінальному праві) тощо.⁴⁴⁴

Принципи тієї або іншої галузі права або групи галузей мають свою специфіку, є «переломленням» загально-правових принципів крізь призму певної галузі або їхніх груп.

В юридичній науці науковцями вживались непоодинокі спроби обґрунтувати конкретні критерії віднесення тих чи інших «керівних ідей» до рангу таких, що мають засадничий (принциповий) характер, у тому числі галузевих принципів. Скажімо, за твердженням О.В. Кузьменка, «...при визначені галузевих принципів необхідно враховувати цілу низку факторів, без яких неможливо визначити їх систему. По-перше галузевий принцип є одним з об'єктивних показників, що дає можливість виділити галузь у правовій системі. По-друге, галузевий принцип повинен володіти можливістю взаємодіяти у своїй системі з відповідними принципами, які стоять в одній галузевій площині.

По-третє, галузевий принцип повинен володіти можливістю взаємодіяти у своїй системі з відповідними принципами вищого та нижчого порядків. По-четверте, кожному галузевому принципу відведена своя вагома роль у характеристиці галузі права, а також у цілій системі права. По-п'яте, галузевий принцип відображає ті риси права, які мають найбільше суспільне, політичне та юридичне значення в конкретних історичних обставинах і в зв'язку із завданнями, які ставляться державою та суспільством. Перелічені фактори характерні для принципів, що підтверджує їхню системність»⁴⁴⁵

До принципів галузі трудового права, тобто засадничих положень (ідей), які визначають сутність (в тому числі й у сфері правового забезпечення службово-трудових відносин працівників ОВС) і закономірності розвитку трудового права, слід віднести наступні: обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці; оптимальне поєднання централізованого й локального правового регулювання; соціальне партнерство й договірне встановлення умов праці; оптимальне поєднання єдності та диференціації правового регулювання умов праці; визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників порівняно з умовами, встановленими в законодавстві. Усі означені галузеві принципи слід безпосередньо закріпити в Загальній частині нового Трудового кодексу України, що спростить правозастосовчу діяльність та певною мірою посприяє впорядкуванню наукової доктрини, у тому числі й галузі трудового права.

Б.С. Сташків, стосовно ознак галузевих (правових) принципів, зазначає таке: «Ознаки, що притаманні загальним принципам права, властиві і принципам права соціального забезпечення, його підгалузям та правовим інститутам. До ознак принципів права соціального забезпечення можна також віднести: 1) взаємозв'язок та взаємозумовленість принципів права соціального забезпечення із принципами соціального забезпечення;

2) принципи права соціального забезпечення ґрунтуються на таких загальнолюдських цінностях та ідеалах, як добро, чуйність, гуманізм, справедливість; 3) основою для формування основних положень права соціального забезпечення служать соціальні ризики; 4) залежність розвитку галузевих принципів від стану національної економіки»⁴⁴⁶

На думку співавторів підручника «Управління в митній службі», ураховуючи спрямованість і роль принципів в управлінській практиці, вони мають відповідати низці вимог, а саме: «1) точно відображати об'єктивні передумови: зв'язки і залежності різних елементів в управлінських відносинах; 2) відображати дії, необхідні для створення умов настання певної події, потрібної для досягнення мети управління; 3) мати зручні для практичного застосування форми вираження. Безумовно, принципи мають бути сформульовані у вигляді керівних правил, норм поведінки, закріплені в наукових концепціях, щоб ними могли користуватися на практиці суб'єкти управління. Зміст галузевих принципів мусить відображати якісні й суттєві управлінські зв'язки в системі. При цьому між конкретним змістом і формою вираження цих управлінських начал існує такий зв'язок, що жоден аспект не може бути заздалегідь виділений як пріоритетний. Такі характеристики мають розглядатись тільки одночасно й у єдності. Ігнорування однієї із цих складових, спроба виділити головне, значуще в їх змісті призводить до втрати методологічного значення і ролі основних управлінських начал»⁴⁴⁷

М. Кучерявенко стверджує, що за саме результатами правового закріплення принципи забувають загального значення, виступають певною мірою орієнтиром при становленні та розвитку права. Особливо велике загальнометодичне значення принципів при формуванні практики в сфері застосування права .⁴⁴⁸

Таким чином, галузеві принципи - це основні керівні положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси змісту правових норм.

3. Міжгалузеві принципи права

Міжгалузеві принципи - це своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду - в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації - у підприємницькому та банківському праві).

Міжгалузеві принципи «характерні для кількох галузей права, які можуть утворювати певну правову спільність»⁴⁴⁹. Зокрема, серед учених європейських країн досить поширеною є думка про те, що трудове право входить до такої правової спільності, як соціальне право. Європейське соціальне право розглядається науковцями як системна правова структура, до складу якої входять трудове право, право соціального забезпечення та інші норми, що регулюють захист соціальних прав людини. Визнання соціального права як такого вважається французькою доктриною соціального права, спрямовуються зусилля на вироблення єдиної соціальної політики ЄС⁴⁵⁰

Ця ідея знаходить підтримку й серед правознавців Росії: наприклад, Є.І. Доморацька під «соціальним законодавством» розуміє сукупність норм, які регулюють суспільні відносини в галузі праці, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я та в сфері соціального обслуговування населення⁴⁵¹

Соціальному праву притаманні такі принципи, як: соціальна справедливість, соціальна солідарність, соціальна стандартизація (встановлення на рівні закону мінімальних нормативів забезпечення), державне гарантування забезпечення соціальних прав і державних соціальних стандартів, соціальне партнерство та деякі інші. Частина цих принципів властива й трудовому праву як галузі соціального права⁴⁵²

Водночас зазначимо, що наявне законодавство України про працю в багатьох питаннях є доки незавершеним, неповним. Принципи повинні створювати певну систему, бути узгодженими як між собою, так і із загальними принципами права, із принципами державної політики, а також принципами міжнародно-правового регулювання праці.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загально-дозволеному і дозволено-заборонному типам правового регулювання. Загальнодозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни та юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено-заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклів галузей і побудована на забороні виходити за її рамки.

Міжгалузеві принципи виражають особливості декількох споріднених галузей права: гласність судочинства (для кримінально-процесуального й цивільного процесуального права), принцип змагальності, принцип матеріальної відповідальності (для цивільного, фінансового, трудового права тощо).

Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо вони більш- менш одноманітно виражені в нормах декількох галузей. До них належать

принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового становища осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

• незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

• здійснення правосуддя тільки судом;

• рівність прав учасників судового розгляду перед законом і судом;

• всебічність, повнота та об' єктивність з' ясування обставин справи;

• ніхто не може бути суддею у власній справі;

• гласність та відкритість судового розгляду;

• змагальність сторін і диспозитивність судочинства;

• національна мова судочинства;

• доступність судового захисту;

• обов' язковість судових рішень та ін⁴⁵³.

Такі принципи як принцип гуманізму, законності, демократизму та деякі інші, безперечно, властиві кримінальному праву, але разом з тим вони в тій чи іншій мірі властиві адміністративному, цивільному, трудовому та іншим галузям права. Тому їх визнають міжгалузевими принципами права або загально-правовими принципами.⁴⁵⁴

Отже, міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в декількох галузях права.

Висновки

Отже, принципи права - це керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, вони виражають закономірності права, а з другого - являють собою найбільш загальні норми, що діють в усій сфері правового регулювання і поширюються на всіх суб'єктів. Ці норми або прямо сформульовані в законі, або виводяться із загального змісту законодавства.

Галузеві принципи визначають специфіку конкретної галузі права (принцип забезпечення свободи праці й зайнятості у трудовому праві, принцип індивідуалізації покарання - у кримінальному, принцип рівноправності всіх форм власності - у цивільному праві та ін.).

Міжгалузеві принципи - принципи, характерні для кількох галузей права: здійснення правосуддя тільки судом, гласність судового розгляду, національна мова судочинства, незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону, принцип змагальності в цивільно-процесуальному та кримінально-процесуальному праві та ін.

Таким чином, поділ принципів на певні види (міжгалузеві й галузеві) має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Він дозволяє виявити не лише внутрішню субординацію й галузеву належність принципів, а й допомагає знаходити правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини, а також з'ясувати зміст правової норми й визначити її місце в системі законодавства.

Поки що відкритим залишаються питання як про перелік принципів, так і про їхній зміст, природу в трудовому праві. Усі зазначені питання повинні знайти своє чітке законодавче вирішення, з обов'язковим урахуванням сучасної галузевої наукової доктрини.

Розділ 1 Загальна характеристика принципів права, їх класифікація

Принципи права вивчаються у теорії права і складають основу усієї правової діяльності. Тому, перед тим як безпосередньо зазначити про їх поділ на галузеві і міжгалузеві, необхідно визначити, що ж таке принципи права. Принципи права - це основні нормативні засади позитивного права, що визначають сутність та спрямованість правового регулювання. Принципи права впливають на весь процес підготовки нормативно-правових актів, їх видання, встановлення гарантій дотримання правових вимог. Вони є основним критерієм для правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності державних органів. Від рівня їх дотримання залежить стабільність та ефективність правової системи.

Принципи права об'єктивно зумовлені економічним, соціальним, політичним ладом суспільства, що існує в певній країні, соціальною- природою держави і права, характером пануючого політичного і державного режиму, основними принципами побудови і функціонування політичної системи певного суспільства.

Також, ще принципи права визначають як об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку . А в загальному необхідно визначити значення принципів у праві. Зокрема, вони:

1. мають властивість вищої імперативності, універсальності, загальнозначущості, їм притаманні стійкість і стабільність протягом невизначено тривалого часу;

2. спрямовують розвиток і функціонування всієї правової системи;

3. зумовлюють напрями правотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності;

4. координують функціонування механізму правового регулювання;

5. виступають найважливішим критерієм законності дій громадян, посадових осіб та інших суб'єктів права;

6. сприяють подоланню прогалин у праві;

7. впливають на рівень правосвідомості і правової культури в суспільстві. Крім того, щоб зрозуміти місце галузевих і міжгалузевих принципів права необхідно розглянути загальну класифікацію принципів права. Принципи, що діють у праві, можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного виразу (тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в декількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом;

г) за сферою суспільних відносин, на які поширюються принципи, та характером суспільних закономірностей, що ними відбивається.

За формою нормативного виразу принципи можна поділити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодержавних деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві.

За сферою дії вирізняють загальні, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи правових інститутів.

За змістом можуть бути загальносоціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи.

За сферою суспільних відносин, на які поширюються принципи, та характером суспільних закономірностей, що ними відбивається, в науці виділяють такі принципи: 1) загальнолюдські; 2) загальні принципи права; 3) міжгалузеві; 4) галузеві; 5) окремих інститутів права.

Можлива й інша класифікація, пов'язана з дослідженням специфічних принципів, притаманних певним структурним спільнотам, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін.

Отож, таким чином, з'ясовано, шо галузеві і міжгалузеві принципи права належать до принципів, які класифікуються за сферою дії. Крім того, дані принципи належать до групи спеціально-соціальних (юридичних) принципів. Тому, тепер необхідно зазначити поняття цих груп принципів.

Розділ 2 Галузеві принципи права

Галузеві принципи - це своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі .

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом та методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Принципи галузей - це раз і назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не можуть не відбиватися на змісті галузевих принципів. Галузеві принципи властиві конкретній галузі права. Так, наприклад цивільному праву притаманні такі галузеві принципи:

• неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Тобто органи державної влади і самоуправління не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її місце в суспільстві, диктувати характер поведінки;

• неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Держава надає рівну правову охорону власності незалежно від її форм та видів. Підстави і порядок позбавлення права власності регламентовані законом (конфіскація, реквізиція);

• свобода договору. Цей принцип реалізується шляхом: а) вільного вибору контрагентів; б) вільного обрання виду договору; в) вільного формування умов, на яких договір укладається;

• свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Не допускається адміністративне втручання в підприємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини (наприклад, обов'язковість ліцензування медичної діяльності);

• судовий захист цивільного права та інтересу, Суд зобов'язаний розглянути будь-який спір, що стосується захисту законних прав і свобод особи;

• справедливість, добросовісність та розумність. Суд не повинен стояти на формальних позиціях при захисті порушених прав .

Галузевими принципами земельного права є такі, як:

• поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

• забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

• невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

• забезпечення раціонального використання та охорони земель;

• забезпечення гарантій прав на землю;

• пріоритету вимог екологічної безпеки

Крім вище зазначених, також можна зазначити і про такі як: рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави - у міжнародному публічному праві; свобода праці, яка передбачає для кожного працездатного громадянина свободу вибору місця роботи, форми і виду реалізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудових відносин при встановленні державою обов'язкового мінімуму прав найманого працівника - у трудовому праві; принцип презумпції невинуватості у кримінальному праві; принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист у кримінальному процесі; та інші.

Розділ 3 Міжгалузеві принципи права

Міжгалузеві принципи права це своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей .

Тобто, міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в декількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо вони більш-менш одноманітно виражені в нормах декількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового становища осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

• незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

• здійснення правосуддя тільки судом;

• рівність прав учасників судового розгляду перед законом і судом;

• всебічність, повнота та об'єктивність з' ясування обставин справи;

• ніхто не може бути суддею у власній справі;

• гласність та відкритість судового розгляду;

• змагальність сторін і диспозитивність судочинства;

• національна мова судочинства;

• доступність судового захисту;

• обов'язковість судових рішень та ін.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загально-дозволеному і дозволено-заборонному типам правового регулювання. Загальнодозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни та юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено-заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклів галузей і побудована на забороні виходити за її рамки.

У сфері права соціального забезпечення міжгалузевими є наступні принципи:

• принцип участі громадських об'єднань, які представляють інтереси вразливих груп населення та застрахованих осіб, у розробці, прийнятті, здійсненні рішень з питань соціального забезпечення і захисту їхніх прав;

• принцип багатоканальності фінансування соціального забезпечення;

• принцип цільового використання коштів, що виділяються на соціальне забезпечення;

• принцип соціального захисту населення від ризиків перехідного до ринкової економіки періоду, від погіршення екологічної ситуації, урбанізації тощо .

Якщо ж говорити про співвідношення між загальними, міжгалузевими та галузевими принципами, то можна зазначити, що загальні принципи виконують роль керівного початку по відношенню до міжгалузевих, галузевих і внутрішньогалузевих принципів. Однак застосування загальних принципів має відбуватися з урахуванням галузевих норм, які передбачають надання додаткових пільг та компенсацій особам, які потребують особливого соціального захисту з боку держави.

Міжгалузеві принципи повинні виконувати роль керівних початків по відношенню до галузевих принципів, а галузеві, в свою чергу, повинні бути керівними для внутрішньогалузевих принципів. Тож у разі виникнення протиріч між галузевою нормою-принципом і внутрішньогалузевою нормою- принципом перевагу при прийнятті правового рішення, як правило, слід віддавати галузевим принципам.

Вступ

Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.

Усі принципи права можна поділити на:

1. загальносоціальні

2. спеціально-соціальні (юридичні)

Загальносоціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права:

• Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права.

• Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі.

Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві).

• Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально- процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації — у підприємницькому та банківському праві).

Загальні положення про принципи права

Принципи права — це керівні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві. З одного боку, вони виражають закономірності права, а з другого — являють собою найбільш загальні норми, що діють в усій сфері правового регулювання і поширюються на всіх суб'єктів. Ці норми або прямо сформульовані в законі, або виводяться із загального змісту законодавства.

Призначення принципів права полягає в тому, що вони забезпечують однакове формулювання норм права, а також їхній вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання й інших форм правового впливу, визначають шляхи вдосконалення правових норм, виступаючи як провідні ідеї для законодавця. За умови їх закріплення в Конституції принципи права забезпечують єдність процесів створення права, його реалізації і охорони. Принципи права є критерієм оцінки права і методологічною основою його подальшого вдосконалення.

Принципи права поділяють на соціально-правові (які відображають систему цінностей, притаманних суспільству в цілому: домінування загальнолюдських цінностей, визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина, єдність загальних і приватних інтересів) і спеціально-правові (які відображають основні засади формування й дії права як специфічного соціального феномена. Залежно від сфери дії вони підрозділяються на загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи, принципи інститутів права).

1. Загальноправові (загальні чи основні) принципи притаманні всім галузям права, відображають природу права в цілому. До загальноправових принципів, як правило, відносять принципи законності, справедливості, юридичної рівності, соціальної свободи, соціального і громадянського обов'язку, демократизму, національної рівноправності, гуманізму, рівності громадян перед законом, взаємної відповідальності держави й особистості, верховенства права, політичного, ідеологічного й економічного плюралізму, непорушності прав людини.

2. Міжгалузеві принципи — принципи, характерні для кількох галузей права: здійснення правосуддя тільки судом, гласність судового розгляду, національна мова судочинства, незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону, принцип змагальності в цивільно-процесуальному та кримінально- процесуальному праві та ін.

3. Галузеві принципи визначають специфіку конкретної галузі права (принцип забезпечення свободи праці й зайнятості у трудовому праві, принцип індивідуалізації покарання — у кримінальному, принцип рівноправності всіх форм власності — у цивільному праві та ін.).

4. Принципи інститутів права визначають особливості окремих правових інститутів (принцип добровільності укладення цивільно-правових угод).

Міжгалузеві принципи права

Міжгалузеві принципи повинні виконувати роль керівних по відношенню до галузевих принципів права. Хоча при застосуванні міжгалузевих принципів по відношенню до учасників правових відносин слід враховувати особливості їх правового статусу. Наприклад принцип свободи договору та рівноправності її сторін лише частково можна застосувати до працівника і роботодавця. При укладанні трудового договору сторони вільні у своєму виборі, вони можуть відмовитися від вступу в трудові відносини. З боку роботодавця така відмова має бути мотивований, він не може бути обумовлений дискримінаційними підставами. При укладанні трудового договору особа, що надходить на роботу, і роботодавець рівноправні. Але після виникнення трудових відносин працівник зобовязаний підкорятися законним розпорядженням представників роботодавця. Ступінь залежності працівника від представників роботодавця настільки велика, що не дозволяє визнати їх рівноправними суб᾿єктами .

До міжгалузевих принципів належать:

1. Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні [ ст. 129 Конституції України]. Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них . Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи. Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні .

2. Державною мовою судочинства в Україні є українська мова [ ст. 10 Конституції]. Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечує право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою [ ст. 13 Закону «Про судоустрій»]. На розвиток цього положення ст. 9 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, визначеному ЦПК. Судові документи, відповідно до встановленого порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справи були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всякому разі підлягає скасуванню .

3. Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом [ п. 2 ст. 129 Конституції]. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

4. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійсненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. Рішення судів у всіх випадках проголошується прилюдно. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками [ст. 10 ЦПК]. Гласність означає також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, в їх праві знайомитися з ними, в обов'язковому їх інформуванні про час і місце судового засіданні і про виконання окремих процесуальних дій [ ст. 99, 189 ЦПК]. Гласність судового розгляду полягає також у праві публікувати звіти і повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації, обговорювати матеріали справи в трудовому колективі для визначення по ній думки з метою доведення до відома суду.

5. Об'єктивна істина. Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Порушення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення.

В свою чергу галузеві принципи виконують роль керівного початку по відношенню до внутрішньогалузевих принципам. Тож у разі виникнення протиріч між галузевої нормою-принципом і внутрішньогалузевої нормою- принципом перевагу при прийнятті правового рішення, як правило, слід віддавати галузевим принципом. Виняток можуть становити випадки, коли норми-принципи інститутів трудового права створюють для працівників більш сприятливі умови в порівнянні з галузевими нормами-принципами.

Галузеві принципи права

1. Принцип всезагальності соціального захисту означає, що право на соціальний захист мають не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, біженці, працівники-мігранти. Як уже зазначалося, в Основах законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено як загальний принцип, що право на забезпечення за соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором Україні, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Такий принцип також встановлено в законах, які регламентують надання державної соціальної допомоги сім'ям з дітьми [, ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"]. Згідно з Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" кожна малозабезпечена сім'я, яка постійно проживає на території України і з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї, має право на державну соціальну допомогу

2. Принцип всебічності (універсальності) соціального захисту розуміється як надання такого захисту у всіх випадках настання соціальних ризиків. За законодавством України визнаються і підлягають захисту всі соціальні ризики з тих, що визнаються такими у міжнародних правових актах, — хвороба, безробіття, досягнення пенсійного віку, інвалідність від загального захворювання, трудове каліцтво, професійна хвороба, материнство, необхідність догляду за малолітніми дітьми, втрата годувальника тощо. Ці соціальні ризики вважаються "традиційними" для всіх держав світу. Окрім перелічених традиційних соціальних ризиків, у національному законодавстві також встановлені й інші підстави для соціального захисту, наприклад малозабезпеченість, наявність статусу ветерана війни, ветерана праці, потерпілого від Чорнобильської катастрофи та ін. Закон України "Про соціальні послуги" передбачає організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Законом сюди віднесено обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухливої активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи тощо).

Таким чином, законодавство України нині передбачає широке коло соціальних ризиків, за яких особа має право на відповідні соціальні виплати та послуги. Принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації. Згідно з Конституцією України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Ці конституційні засади є основою для визнання принципу рівності й у праві соціального захисту. Слід розрізняти поняття рівність і рівноправність.

3. Принцип рівності, згідно з яким всі члени суспільства повинні бути поставлені в однакові умови, був і залишається одним із найважливіших ідеалів справедливого суспільного устрою. У реальному житті об'єктивно люди неоднакові. Це зумовлене неоднаковими індивідуальними властивостями, здібностями, станом здоров'я, інтелектуальними можливостями кожної людини, різними умовами життя, матеріального становища, що спричиняє соціальну нерівність. Водночас принцип рівноправності, який означає рівність прав людини і громадянина, є одним із способів досягнення рівності. Для соціального захисту це має особливе значення, оскільки він спрямований на вирівнювання матеріального становища особи, що зазнала соціального ризику. Норми права соціального захисту переважно передбачають рівні права суб'єктів, які зазнали однакового ризику (безробіття, інвалідності тощо), на отримання однакового виду соціальної допомоги. Разом з тим пенсіонер, який має більший стаж роботи, повинен мати й більший розмір пенсії за віком. Інвалід І групи повинен мати більший розмір забезпечення, ніж інвалід III групи. Тобто глибина соціального ризику повинна мати й відповідно відображатись в обсязі соціального надання.

4. Заборона дискримінації як принцип права, а зокрема права соціального захисту, проголошений на міжнародному і національному рівнях. Конституція України у ст. 24 встановлює, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими .

Європейська соціальна хартія встановлює: "Здійснення прав, передбачених цією Хартією, забезпечується без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, стану здоров'я, належності до національних меншин, народження або інших обставин".

Таким чином, Хартія забороняє будь-яку дискримінацію Непряма дискримінація виявляється в тому, що деякі положення законодавства мають вигляд нейтральних за ознаками статі, належності до громадянства, місця проживання тощо, але насправді можуть містити непряму дискримінацію на етапі здійснення права. Так, іноземці можуть мати обмежений доступ до соціальних допомог, чоловіки можуть мати обмежений доступ до сімейних допомог у зв'язку з виконанням батьківських прав та обов'язків, а також сімейної функції тощо. В законодавстві встановлено загальне правило надання соціальних допомог, тоді як юридична практика свідчить, що особи, які проживають у сільській місцевості, мають обмежений доступ до таких допомог. Те саме стосовно надання медичної допомоги. Сільські жителі ніколи не мали і не мають рівного доступу до медичних послуг стосовно міських жителів.

Європейський комітет по соціальних правах Ради Європи висловив таке твердження: якщо одна й та сама норма, що однаково застосовується до різних груп населення, і, відповідно, видається нейтральною, а на практиці торкається однієї групи більше ніж іншої, — це слід розцінювати як свідчення непрямої дискримінації.

Зауважимо також, що нормативно-правові акти України у сфері соціального захисту, як правило, не містять норми про заборону дискримінації. А наявність такої норми — необхідна юридична передумова для судового захисту .

5. Принцип диференціації умов та рівня соціального захисту. Цей принцип полягає у встановленні особливих умов та рівня соціального захисту для окремих категорій населення. При цьому застосовуються різні критерії:

- віковий, залежно від статі, кількості дітей, виду суспільно корисної діяльності, тривалості трудового (страхового) стажу, розміру попереднього заробітку, проживання на особливих територіях, майнового становища тощо. Принцип диференціації дає змогу коригувати індивідуальну міру споживання з урахуванням зазначених критеріїв.

У праві соціального захисту застосовується досить широкий рівень диференціації. В аспекті юридичної техніки він виявляється: у встановленні винятків із загальних правил шляхом передбачення спеціальних, як правило, підвищених, умов соціального захисту (це досить поширено в пенсійному забезпеченні); в наданні додаткових видів соціальних виплат та послуг; у встановленні підвищених розмірів пенсій та соціальних допомог; у встановленні пільг (житлових, житлово-побутових, транспортних, медичних тощо). Значною є диференціація стосовно надання пільг. Сучасна реформа соціального захисту спрямована на значне скорочення диференціації і на встановлення єдиних умов соціального захисту для населення.

6. Принцип наукової та економічної обґрунтованості соціальних нормативів полягає в тому, що соціальні виплати, їх розмір мають відповідати потребам людини і задовольняти їх. Для реалізації цього принципу в Україні введено систему соціальних стандартів. Як уже зазначалося, як базовий соціальний стандарт визнано прожитковий мінімум.

Принцип незменшуваності змісту та обсягу соціальних виплат та послуг при прийнятті нових законів випливає з конституційної норми ст. 22, яка проголошує, що права людини і громадянина, закріплені Конституцією, не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Водночас цей принцип досить часто порушується у законодавстві щодо соціального захисту. Як правило, при прийнятті закону України про Державний бюджет України на відповідний рік зупиняється дія значного числа законів у частині виплат із бюджету на соціальні потреби. При цьому не вносяться зміни до тих законів, які передбачають право на певні пільги або соціальні виплати.

Принцип державної гарантованості встановлених прав у сфері соціального захисту вимагає не лише його проголошення на рівні закону, а й створення реального юридичного механізму його здійснення. Має бути конкретно зазначено в нормі закону, у яких випадках і за яких умов держава бере на себе безпосереднє фінансування встановлених соціальних виплат. При цьому має бути визначено розмір покриття і конкретні зобов'язані суб'єкти (відповідні органи держави).

Висновок

Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демократичної та гуманістичної традицій.

Принципи права - це вихідні положення (початку) права, що є основою його втримування.

Види принципів права:

Загально-правові (загальні) виражають загальне в утримуванні всіх галузей права, являють собою вихідні початки усередині галузевої правотворчої і правозастосовної діяльності держави.

До числа цих принципів, зокрема, відносяться наступні:

• верховенства права;

• законності;

• рівності всіх перед законом (рівноправності);.

• взаємної відповідальності особи й держави;

• відповідальності при наявності вини.

Міжгалузеві виражають загальне в утримуванні декількох суміжних (родинних) галузей права (наприклад, загальними для таких галузей права, як карно- процесуальне й цивільно-процесуальне право, є принцип гласності судочинства й принцип змагальності при відправленні правосуддя).

Галузеві лежать в основі втримування тої або іншої галузі права й виражають особливості тої або іншої конкретної галузі права. Наприклад, принципом цивільного права є принцип повного відшкодування збитків. Роль, значення принципів права в правовій системі визначається їхньою природою.

1. Поняття, виникнення та розвиток галузевих та міжгалузевих принципів

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в декількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо вони більш-менш одноманітно виражені в нормах декількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового становища осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі:

незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

здійснення правосуддя тільки судом;

рівність прав учасників судового розгляду перед законом і судом;

всебічність, повнота та об' єктивність з' ясування обставин справи;

ніхто не може бути суддею у власній справі;

гласність та відкритість судового розгляду;

змагальність сторін і диспозитивність судочинства;

національна мова судочинства;

доступність судового захисту;

обов' язковість судових рішень та ін.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загально-дозволеному і дозволено-заборонному типам правового регулювання. Загальнодозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни та юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено-заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклів галузей і побудована на забороні виходити за її рамки.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом та методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права. Принципи галузей — це не раз і назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси реформування політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не могли не відбитися на змісті галузевих принципів. Поява ринку праці і капіталу-, наприклад, сприяла становленню низки нових принципів галузі трудового права. За часів соціалістичної системи господарювання за будь-яким роботодавцем все ж стояла держава, тому основні умови трудового договору з праців­ником (розмір зарплати, строки договору, тривалість відпусток та ін.) були значною мірою усередненими. В умовах ринкової організації економіки основоположними принципами трудового права стають:

свобода праці, яка передбачає для кожного працездатного громадянина свободу вибору місця роботи, форми і виду реалізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудових відносин при встановленні державою обов'язкового мінімуму прав найманого працівника;

державний нагляд і контроль за умовами прані найманих працівників; принцип обов' язковості умов договорів про працю, в тому числі вимоги дисципліни і підпорядкування працівника організаторам виробництва в процесі праці;

принцип оплати праці найманого працівника за її результатами відповідно до встановленого державою мінімуму оплати і договорів про працю;

принцип забезпечення працівника при настанні непрацездатності, а також матеріального забезпечення у разі безробіття, що зафіксовано на міжнародно-правовому рівні.

З часом зникли такі принципи цивільного права, як переважна охорона соціалістичної власності і її необмежена віндикація, принцип планування та ін., що вихолощували зміст галузі цивільного права. Водночас з'явилися принципи, сформульовані в процесі багатовікової історії розвитку тієї чи іншої галузі, які або не згадувалися взагалі, або мали другорядний, підпорядкований щодо названих вище принципів характер. Йдеться про принципи неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини та позбавлення права власності, рівності учасників цивільних правовідносин, свободи договору, повного поновлення порушеного стану суб' єктів цивільного права та ін.

Не могли не відбитися на змісті галузевих принципів відхід від класового тлумачення права, а також загальні тенденції до гуманізації і демократизації правової системи в цілому.

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту. Іноді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутів права. Однак принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві кореспондує система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією, зокрема:

законність покарання у розумінні його конкретного прояву;

визначеність покарання у вироку суду;

обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку;

гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його людську гідність;

індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпечності особи злочинця та характеру злочину.

Свої принципи притаманні інститутам цивільного процесу. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

виконання судових рішень державними виконавцями; швидке і реальне виконання судових рішень; мирова угода у виконавчому провадженні; диспозитивність виконавчого провадження; повернення стягнення на майно боржника та ін.

Різноманітність розглянутих принципів дозволила дослідникам дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи можуть виводитися із соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.