6.Філософсько-правові засади формуванння загальнолюдських принципів права

Перед тим як безпосередньо перейти до висвітлення поставленого переді мною завдання хочу зробити невеликий відступ. Коли ми починаємо говорити про «філософське», а ще далі - вивчати його, то майже у всіх випадках наштовхуємося на суперечності між різними школами, теоріями та концепціями. Мені, звичайно, дуже не хотілося б, щоб думка тих чи інших була упущена чи скорочена, та попри це у своєму есе намагатимуся звертати свою увагу саме на ті філософсько-правові вчення, які найбільш співзвучні з моїми власними переконаннями...

Наш світ швидкоплинний, різноманітний та непостійний. Проте, людство протягом своєї тисячолітньої історії навчилося виживати серед природних умов і серед умов, яке воно само собі нав'язало через суспільство. Кожна нація, кожен народ, кожна держава і спільнота, та що там - навіть родина, - мають власне бачення всього, що відбувається навколо. Таким чином у них формується система переконань, вірувань, ідеалів чи ідолів, а як наслідок - укорінена система цінностей, які згодом трансформуються у правові норми та принципи. «Закони настільки відповідають народу, для якого вони створювалися, що лише зовсім випадково закони однієї нації можуть підійти іншій»(Ш. - Л. Монтеск'є).

У загальнолюдському масштабі вони співставляються, порівнюються узагальнюються, та декларуються. І не треба думати, що за цим процесом стоїть хтось, кому це дуже потрібно, ні. Принципи набувають загальнолюдського характеру внаслідок комунікації, торгівлі, міжнародних зв'язків. Люди обмінюються досвідом, щось запозичуючи, а щось і відкидаючи.

Кожна епоха має власну історію, власні ідеали і цінності, а отже - і правові принципи. Пошук відповіді на питання про природу принципів права та їх роль у правозастосуванні, як і багатовіковий пошук поняття права, відзначається великою різноманітністю точок зору. Це пояснюється, в першу чергу, змінюваністю політичної ситуації, в контексті якої зазвичай розглядається питання про роль принципів у правовому регулюванні, а також тим, що участь у цьому пошуку беруть прихильники різних концепцій праворозуміння, про що згадувалося раніше. Як бачимо, принципи можуть виникати стихійно, з емпіричного досвіду, або ж формулюватися свідомо і на рівні теоретичних концепцій, набуваючи тим самим характеру наукових принципів. Щодо останніх, то вони більш точно виражають наукову думку, яка відбиває закономірності суспільного розвитку .

Еволюція права йде від ідей до норм, потім, через реалізацію норм - до суспільної практики, оскільки перш ніж бути відображеними в системі норм права, принципи права формуються спочатку як судження, ідеї правосвідомості. А вже з появою ідеї, а вона часто формується у вигляді правового принципу, принцип визначає розвиток права.

Як зазначає у своїй статті Т. Фулей, уніфікація правових ідеалів, котрі стають загальнолюдськими, призвела до оформлення на універсальному (світовому) рівні певної системи принципів права, які можна назвати загальнолюдськими, або (з огляду на їх зумовленість світовим, наднаціональним, загальноцивілізаційним рівнем розвитку) - також загальноцивілізаційними.

Отже, загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права - це зафіксовані у позитивному праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права.

Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак: по-перше, загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин, по-друге, ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу, і, по-третє, специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність, загальноцивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність .

На сьогоднішній день до загальнолюдських принципів права зараховують наступні: гуманізму, справедливості, демократизму, свободи та рівності. Спробую охарактеризувати формування та закріплення кожного із них.

Принцип гуманізму, у сучасному розумінні виражається у нормативному закріпленні відносин у системі «людина-людина» та відносин між людиною та основними соціально-політичними інститутами - державою, політичною владою, суспільством та ін. У конституціях держав проголошено право кожного на повагу до його честі та гідності, на захист від свавільного втручання у особисте життя та, що важливо, на невід'ємність основних прав та свобод.

«Існує тільки одна велика мета і велика надія - визволити людей з безодні бідувань і привести їх до щастя». На мою думку, ці слова, що належать Данте Аліг'єрі, повною мірою відображають суть принципу гуманізму, розкривають прагнення і рух тієї епохи (а це був період Ренесансу), яка залишила свій відбиток як на творчості сучасників поета, так і на формуванні світогляду майбутніх поколінь.

Гуманістичий характер світогляду епохи Відродження проявляється в розумінні людини як вільної істоти. Бог, на думку мислителів того часу, створивши світ і людину, дав їй свободу волі, і тепер вона повинна діяти сама, визначати свою долю та відвойовувати своє місце у світі (тут можемо вже говорити і про один з етапів формування принципу свободи. - МС). Гуманізм - погляд, згідно з яким визначається цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя і розвиток . Хочу зазначити, що під час Ренесансу гуманізм переростає у широкий суспільний рух, який наслідком має переворот у науці, культурі та праві. Визнання людини як індивідуальності зумовило нові пошуки обґрунтувань сутності суспільства і держави. У цю епоху виникає так званий гуманістичний напрямок у юриспруденції, представники якого зосереджують увагу на вивченні джерел діючого (особливо римського) права, підсилився процес рецепції, котрий вимагав узгодження правових положень з новими умовами суспільно-політичного життя і з нормами місцевого національного права. Починають розвиватися основи розуміння і тлумачення історичного права.

До правових основ формування та реалізації принципу гуманізму я б віднесла скасування рабства, визнання права власності за кожною людиною, вже у ближчий нам час - скасування смертної кари (в Україні - 1999 - 2001 роки. Що дивує - це США. Держава, яка на весь світ говорить про повагу до людини, про демократію, справедливість...досі використовує цю жорстоку міру покарання для своїх злочинців...) та ін.

Принцип справедливості. Слово «справедливість» походить від слова «право» (правий, правда), а в латинській мові означає justitia (справедливість) - від jus (право). Починаючи ще з Вед і Упанішад, від Гесіода і Гомера, справедливість трактувалася як «істинний світопорядок», духовна основа історії.

Сучасна епоха, що найбільше характеризується процесами глобалізації, особливо потребує міжкультурного діалогу з приводу обґрунтування справедливості і, отже, розробки принципу універсальної справедливості. Зміст універсальної справедливості включає:

• вимогу рівності ( «діяти однаково в однакових умовах»), яка формулюється як вимога неупередженості і заборона свавілля;

• ідею взаємозв'язку скоєного та розплати за це, що знайшло втілення в «золотому правилі»;

• вимогу рівноваги між втратою та придбанням ( «справедливого обміну»), яка має сенс не лише для господарської діяльності.

Універсальну справедливість характеризує, насамперед, визнання таких правових цінностей, як життя, власність, добре ім'я («честь»), котрі втілюються у визнанні прав людини, і головним чином, її права на свободу, яке можна знайти вже в древньому кримінальному праві.

Загальний принцип, який можна вивести, аналізуючи різні втілення ідеї справедливості, полягає в тому, що у відносинах один до одного люди мають право на певний відносний стан рівності або нерівності, відповідно до якого розподіляються труднощі чи блага. Призначенням справедливості традиційно вважається підтримання та відтворення рівноваги чи рівної міри. Вона застосовується як для критичної оцінки поведінки людини з позиції певних правил, так і для критики самих цих правил та їх застосування. Тому, мабуть, принцип справедливості у загальнолюдському масштабі набуває двох якостей: втілюється у нормі права з одного боку, а також є певним правоспрямовуючим фактором з іншого...

Принцип рівності є однією з найзагальніших умов сучасних правових систем. Закріплення цього принципу вважається неабияким здобутком суспільства, зумовленим об'єктивно існуючими імперативами цивілізації. Передусім, поява цього принципу пов'язана за розробкою доктрини правової (а пізніше - соціальної) держави та громадянського суспільства. Найбільш розробленим цей принцип є в роботах представників школи природного права, які стверджують, що права людини належать їй від народження, є невідчужуваними, а тому немає людей із більшим чи меншим обсягом прав - всі від природи наділені одними і тими самими правами.

Я розумію цей принцип наступним чином: людям в державі надано рівні можливості для розвитку та захисту власної особистості. Як ми скористаємося цими можливостями - це вже сугубо наша особиста справа. Плюс, також, не варто забувати про людей з обмеженими внаслідок тих чи інших причин можливостями. Тут постає питання соціальної держави і соціального страхування, але це вже інша тема...Головне, на сьогоднішній день, щоб керівництво держав не переступило межу закону і не перейшло до процесу зрівнювання, бо тоді ми повернемося до недемократичних режимів і демократії, як такій, наступить кінець, тоді про фактичну рівність і мови не буде...

Принцип демократизму. Найчастіше він означає форму політичної організації суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу як основного джерела влади в країні, на його праві вирішувати питання загальнодержавного характеру. Даний принцип також включає в себе наділення громадян рівними правами та свободами. Демократія вимагає від особистості юриста високого самоконтролю, відповідальної поведінки, поваги та терпіння у відношенні до інших, а особливо гуманності. Таким чином, бачимо, що ці принципи переплітаються, взаємодоповнюють один одного.

Думаю, що добре було би пов'язати становлення принципу демократизму із становленням виборчої системи, оскільки саме завдяки виборам у демократичній державі народ висловлює власну думку з приводу майбутнього курсу своєї держави. Делегуючи повноваження обраним (депутатам, в нашому випадку), народ реалізує своє право на владу. Тому, одним із головних критеріїв демократичності в державі науковці вбачають багатопартійну систему, оскільки при такому розкладі суспільство постійно може демонструвати здатність знаходити найбільш ефективні шляхи до вирішення нагальних проблем. Тут мова може йти і про ідеологію, і про програму партії, і про членство громадян у ній.

Про демократію та її принципи можна дуже багато говорити, головне тут (вкотре повторюся) - відсутність свавілля влади, а також пасивності народу, його віра у власні сили змінити життя на краще та бажання діяти. Тоді" і законодавство захищатиме права людей, і самі таки люди дотримуватимуться законів.

Принцип свободи. «Свобода! Рівність! Братерство!». Це гасло супроводжувало Велику французьку революцію і залишається девізом цієї країни і до сьогодні. Свобода...скільки людей боролися за неї, скільки мріяли, скільки загинули...Я вважаю, що саме цей принцип можна назвати головним серед перерахованих мною в даній роботі загальнолюдських принципів права. Чому так? Просто свободу нічим не можна замінити. У науковому контексті вона означає можливість вибору певного типу поведінки, що у свою чергу не суперечитиме вибору іншої людини. Дж. Локк писав у своєму трактаті «Про врядування»: «...моя свобода завершується там, де починається свобода іншої людини». На практиці бачимо, що це і справді так. Одним із моїх улюблених висловів є цитата, на яку я натрапила в теренах інтернету: «Абсолютної свободи не існує. Існує лише свобода вибору, а зробивши вибір - ти стаєш заручником свого власного рішення...» вважаю, що у цих словах поєднуються усі загальнолюдські принципи права. Свобода робити чи не робити чогось. Дія законна, чи незаконна, гуманна-не гуманна, справедлива-не справедлива, демократична - не демократична і т.д. Як не крути, а все зводиться до двох полюсів, альтернатив, як інь-янь, чорне-біле, добре-зле. Свобода виражається в діях, а як діяти... кожен з нас повинен визначити сам. і, насамкінець, хочу завершити словами німецького філософа, І. Канта: «Роби так, щоб максима твоєї волі могла стати загальнолюдським правилом».

Вступ

Формування правової держави в Україні, яка визнана в конституційних положеннях основним політико-юридичним ідеалом, потребує насамперед реформування її правової системи, приведення у відповідність з найкращими здобутками людства у правовій сфері. Особливу роль у цих процесах відіграють загальнолюдські принципи права як універсальні нормативні засади, які визначають сутність і спрямованість правового регулювання, так як їм властиві універсальність, найвищий рівень абстрагування.

Дієвість реформування правової системи України значною мірою залежить від врахування основних правових цінностей, напрацьованих людством. Зокрема, це впливає на ефективність входження України в європейський правовий простір. При цьому важливу роль в цих процесах відіграють європейські стандарти, основне місце серед яких займають загальнолюдські принципи права. Приведення у відповідність з міжнародними, зокрема, європейськими, стандартами правової системи України впливатиме на ефективність її розвитку в цілому, та правового регулювання зокрема. Все це потребує нового бачення і глибокого наукового аналізу ряду проблем, і серед них - загальнолюдських принципів права та особливостей їх впровадження у юридичну практику України.

Проблематика загальнолюдських принципів права в юридичній науці малодосліджена, хоча у вітчизняній науковій літературі вона висвітлювалася на рівні постановки питання, зокрема, у працях М.І.Козюбри, або ж П.М.Рабіновичем пропонувалася дефініція та перелік загальнолюдських принципів права, зміст яких не розкривався. На сучасному етапі дане питання є предметом дослідження не лише теорії права, але й філософії, соціології, міжнародного права.

Основна частина

Сьогодні на світовому рівні формується певна система принципів права як нормативних засад позитивного права, які окреслилися в процесі розвитку правової культури людства та втілюють її найкращі здобутки в правовій сфері. Такі принципи права можна назвати загальнолюдськими, а з огляду на їхню зумовленість світовим, наднаціональним, універсальним рівнем розвитку, - також загальноцивілізаційними принципами права.

Це поняття, маючи стійке термінологічне значення, дає підставу відмежуватись від використання подібних понять, зокрема таких як "загальні принципи права, визнані цивілізованими націями", "основні принципи міжнародного права", "загальновизнані (всезагальні) принципи права" та ін.

З точки зору юридичної природи загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, які слід відрізняти від правових принципів як більш широкого поняття, яким охоплюються основні, визначальні правові ідеї. Разом з тим, правові принципи - це найперше принципи правової свідомості або доктрини, тоді як принципи права є загальнозначущими, нормативними, обов'язковими засадами, а їхнє здійснення гарантується державою . Тому видається, що поняття загальнолюдські принципи права та загальнолюдські правові принципи також не є тотожними, оскільки серед загальнолюдських принципів можна виділити як принципи права, так і принципи правової свідомості, доктрини (правові принципи), які не фіксовані у позитивному праві.

Також важливо підкреслити, що загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права, як і будь-які інші, є нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання, а не, скажімо, принципами прав людини, як це може видатися з їхньої назви. Вони випливають з природи права як соціального феномену, покликаного регулювати суспільні відносини, задаючи, за словами А. Мережко, найзагальніші параметри для розвитку і функціонування будь-якої системи права і всіх юридичних явищ, а їхня сутність полягає у можливості задовольняти суспільні інтереси з тим, щоб це влаштовувало і окремих суб'єктів права, і суспільство в цілому.

Бажаючи увійти в європейський правовий простір як демократична правова держава, Україна постала перед проблемою реформування своєї правової системи відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів. Видається, що загальнолюдські принципи права посідають важливе місце серед міжнародних стандартів, оскільки саме ці принципи, по-перше, виражають спільні інтереси людства та сучасні загальнолюдські цінності й ґрунтуються на спільних для людської цивілізації етичних моментах; по-друге, є фундаментальними універсальними засадами для позитивного права, а тому визначають сутність і спрямованість правового регулювання, загальне направлення поведінки суб'єктів права; по-третє, придатні до застосування до найширшого спектра правових ситуацій між будь-якими суб'єктами права у будь-якій системі права як елемент цієї системи, що володіє інтегративною якістю.

Зауважимо також, що загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, тобто визнані більшістю суб'єктів міжнародного права передбаченими у міжнародному праві способами, можуть бути впроваджені в національне законодавство через принципи міжнародного права. Розглядаючи питання впровадження загальнолюдських правових принципів в національну юридичну практику, необхідно врахувати відсутність в них власної зовнішньої форми, що призвело до їх закріплення у найрізноманітніших міжнародно- правових актах та документах: багатосторонніх конвенціях, рішеннях міжнародних судових органів тощо, які, до того ж водночас є джерелами міжнародного права. Це призводить до того, що загальнолюдські принципи права, по-перше, конкретизуються в принципах міжнародного права, де їхній зміст набув найповнішого розкриття; по-друге, через міжнародне право їх впровадження у внутрішньодержавну юридичну практику є найефективнішим. Способи ж впровадження найперше залежатимуть від національних правових традицій. Так у Підсумковому документі Мадридської зустрічі представників держав - учасниць НБСЄ зазначається, що, підтверджуючи свою рішучість поважати і застосовувати принципи, викладені у Заключному Акті НБСЄ, та сприяти їх дієвості, держави-учасниці вважають, що одним із заходів могло б стати їх "відображення в законодавстві - таким способом, який відповідає практиці і процедурі кожної країни" .

Особливість впровадження загальнолюдських принципів права як універсальних нормативних засад, що визначають зміст і направленість правового регулювання, в національне законодавство полягає також у багато ступінчастості процесу їх втілення. Зауважимо, що загальнолюдські принципи права в національне законодавство впроваджуються передусім через загальні (загальноправові) принципи національного права. Окрім того, перш ніж досягнути регулятивного чи охоронного ефекту, принципи права у більшості випадків повинні бути переведені на рівень нормативних приписів, які безпосередньо визначають права і обов'язки суб'єктів. Це здійснюється насамперед шляхом правотворчої, а в необхідних випадках і правороз'яснювальної деталізації. Механізми переведення таких засад у конкретний зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, є багатоманітні: конкретизація закону в підзаконних нормативних актах; роз'яснення норм закону в актах офіційного тлумачення; процесуальні норми, що регулюють процедури прийняття, застосування і виконання закону; різноманітні акти застосування норм права; сюди ж відноситься діяльність державних органів з підготовки і прийняття правових актів. Наступним етапом є втілення нормативних засад у практиці реальних правових відносин через акти дотримання, виконання, використання права.

Отже, кожна держава, перед якою постало питання про впровадження загальнолюдських принципів права в національну систему права, повинна розробити певну процедуру такого впровадження.

Як офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання чи оформлення чого-небудь, процедура впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство буде репрезентувати порядок уведення у дію, у практику, запровадження, укорінення в національній системі законодавства універсальних нормативних засад права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Безперечно, - це один з видів юридичної процедури, який складається з відповідних стадій впровадження у національне законодавство загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів права.

Одна із стадій - внутрішньодержавна правотворчість, в ході якої відбувається моделювання відносин, що потребують нормативного регламентування. Саме на цій стадії відбувається закріплення загальнолюдських принципів права у національному законодавстві та їх конкретизація відповідно до умов національного права. За підставами впровадження можна виокремити, по-перше, впровадження загальнолюдських принципів права (разом з іншими міжнародними стандартами) на виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань (це стосується, наприклад, загальнолюдських принципів права, що зафіксовані в чинних для України міжнародних договорах); по-друге, впровадження таких принципів, як певне запозичення (сприйняття) елементів передового світового (чи європейського) досвіду правового регулювання без будь-яких формально-юридичних підстав (гармонізація законодавства). Як відомо, розробка і прийняття Конституції України 1996 року збіглися в часі з розв'язанням численних практичних завдань, пов'язаних із "входженням" України як рівноправного суб'єкта міжнародного права, що не могло не позначитись на роботі українського конституцієдавця. Як зазначає суддя Конституційного Суду України П. Мартиненко, "європейська орієнтація" простежується в усьому змісті норм Конституції України.

Видається слушним зауважити, що для загальних принципів національної системи права, через які вони впроваджуються, загальнолюдські принципи права виступають як універсальні правові стандарти. Саме на них повинна орієнтуватися сучасна правова демократична держава, і саме завдяки таким принципам права національне законодавство збагачується загальнолюдськими цінностями. Враховуючи значення загальнолюдських принципів права, зазначимо, що якість законів і ефективність правового регулювання багато в чому залежать від того, як у внутрішньодержавну систему права впроваджено ці принципи та як у національному законодавстві сформульовано та розкрито зміст загальних принципів національного права, що й відбувається на стадії правотворчості.

Правотворчість, на думку М.Н. Марченка, можна охарактеризувати як процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування та прийняття правових актів уповноваженими суб'єктами в рамках відповідних процедур . Соціальне призначення правотворчості, за словами П.М. Рабіновиа, полягає у встановленні стандартів, еталонів, взірців дій, поведінки учасників суспільної життєдіяльності, тобто моделюванні суспільних відносин, які з позицій держави є припустимі, бажані або необхідні . Принагідно зауважимо, що правотворчість, як певна організаційно оформлена діяльність держави, відбувається на підставі сукупності принципів. Водночас важливо розрізняти принципи права і принципи правотворчості: перші є принципами позитивного права, тоді як другі - це принципи діяльності, відповідно до яких відбувається нормативна регламентація суспільних відносин. В.М. Горшеньов правомірно стверджує, що принципи, які лежать в основі процесуальної діяльності, є особливою сукупністю об'єктивних і суб'єктивних засад, керівних ідей та пізнаних закономірностей, скерованих на досягнення оптимальних варіантів будь якої процесуальної діяльності .

Зауважимо, що принципи позитивного права для будь-якої процесуальної діяльності, в тому числі і правотворчої, виступають як фундаментальні засади і вихідні нормативні вимоги, тому принципи правотворчості обов'язково повинні на них спиратися, їх враховувати. Крім того, принципи права в результаті правотворчої діяльності одержують нормативну фіксацію та набувають значення імперативних вимог, конкретних правил і зобов'язують суб'єкта застосування права до певної поведінки або встановлюють певні заборони .

В юридичній літературі є кілька думок щодо принципів правотворчості. Так П.М. Рабінович виділяє такі принципи соціально-демократично орієнтованої правотворчості: гуманізм, демократизм, збереження національної самобутності та інтернаціоналізм, науковість, законність, техніко-юридична досконалість М.Н. Марченко відносить до принципів правотворчості принципи науковості, законності, демократизму та системності . В.К. Бабаєв виділяє такі принципи, як демократизм, законність, науковість, своєчасність, професіоналізм, виконуваність, планування, диференціацію правотворчої компетенції; А.Б. Венгеров - демократизм, законність, науковість, виконуваність, Р.Т. Мухаєв - законність, професіоналізм, гласність, демократизм, науковість, планування та принцип суворої диференціації правотворчої компетенції. Навіть в одній і тій самій праці можна помітити неузгодженість щодо принципів правотворчості, зокрема, С.А. Комаров та А.В. Малько, зазначаючи, що правотворчості властиві принципи науковості, професіоналізму, законності, демократизму, гласності, оперативності , поряд з цим у схемах подають такі принципи правотворчості: планування, законності, гласності, демократизму, професіоналізму, суворої диференціації правотворчих повноважень .

Цікавим видається перелік принципів, запропонованих B.C. Нерсесянцем, який зазначає, що розвинута (в правовому і загальносоціальному смислі) діяльність держави з встановлення норм позитивного права повинна відповідати таким принципам: 1) правовий прогрес - правоустановлювальна діяльність держави має бути якомога максимально направлена на подальший розвиток і вдосконалення позитивного права в руслі загальноцивілізаційних досягнень; 2) правова легітимність - сама правоустановча діяльність повинна відбуватись в належних правових формах і процедурах; 3) загальносоціальна легітимність - опора на широку базу соціального очікування 4) наукова обґрунтованість; 5) системність; 6) професіоналізм.

Мають рацію ті науковці, які вказують на необхідність виділення принципів правотворчості, що сформульовані юридичною наукою, та принципів, вироблених юридичною практикою. Ці принципи виступають або у вигляді фундаментальних теоретичних ідей і ідеалів, або вимог практично- прикладного характеру.

Принципи правотворчості можна класифікувати за кількома критеріями. Передусім серед них виділяють принципи законотворчості і підзаконної нормотворчості. Крім того, за елементами правотворчої діяльності (суб'єктом, об'єктом, результатом) усі принципи правотворчості поділяють на: 1) принципи діяльності суб'єкта правотворчості (наприклад, принцип оперативності, економічності, професіоналізму правотворчості та 2) принципи - вимоги до змісту діяльності та актів - результатів правотворчості, до яких відносять: принцип науковості, що означає використання прийомів і методів наукового аналізу, досягнень науки і сувору відповідність об'єктивним критеріям оцінки; принцип законності, що означає суворе врахування ієрархії правових принципів і норм, компетенції суб'єктів прав і дотримання процедурних правил; принцип демократизму, що означає вивчення соціальних інтересів і можливості їх вираження в сфері правотворчості, врахування суспільної підтримки проектів правових актів; принцип системності, що означає суворе врахування системи права, законодавства, побудови галузі та деякі інші.

Отже, суб'єкти правотворчості керуються у своїй діяльності певними принципами - принципами правотворчості, які слід відмежовувати від принципів позитивного права, а також принципів правосвідомості. Зазначимо, що правотворча діяльність стосовно впровадження загальнолюдських принципів права у національне законодавство характеризується певними особливостями, які зумовлені, зокрема, такими властивостями загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів.

По-перше, загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, а отже, його універсальними нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання.

По-друге, ці принципи одержали фіксацію в міжнародних нормативно- правових актах. Крім того, загальнолюдські правові принципи знайшли закріплення також у міжнародних судових прецедентах. Наприклад, у ході застосування Європейської конвенції з прав людини Європейським судом з прав людини, а також європейського права - Судом ЄС уже склалася відповідна прецедентна практика. Як зазначає П.М. Рабінович, "знання й урахування прецедентных рішень Суду, засвоєння специфіки професійного мислення, його "правового менталітету" - одне з найактуальніших завдань, що постають нині перед суддями та будь-якими іншими суб'єктами ... в Україні". Видається, що прецедентна практика зазначених судів надає певні імплементаційні можливості для правотворчих органів держав, в яких загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права слугують наразі орієнтирами правового регулювання: такі рішення у багатьох випадках можуть спонукати державу, попри те, що вона не була стороною у певній справі, удосконалити своє законодавство.

По-третє, загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, виступають для національної системи права як міжнародні універсальні і регіональні стандарти правового регулювання.

По-четверте, важливим є особливість процедури впровадження загально людських принципів права, оскільки мова йде про принципи права, а не норми права.

Крім того, на механізм впровадження загальнолюдських принципів права впливає сутність цих принципів. Тому видається, що, окрім загального механізму впровадження загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів права, впровадження кожного конкретного принципу права може мати свою специфіку з огляду на юридичну природу цього принципу.

Закріплення загальнолюдських принципів права в національному законодавстві, на наш погляд, видається надійнішим засобом реального впровадження таких принципів у національну юридичну практику, оскільки, як свідчить багаторічний досвід інших держав, безпосереднє застосування міжнародних угод у внутрішньому праві має надзвичайно низьку ефективність. Тому формулювання та розкриття змісту загальнолюдських принципів права в національному законодавстві є вкрай важливим.

Висновок

Незважаючи на багатоманітність типів (сімей) правових систем світу (романо-германська, англо-американська, змішана, релігійно-традиційна) та різний їх підхід до проблеми принципів права (в одних склалося поняття «загальних принципів права», у інших — ні), усі вони в демократичних суспільствах спираються на загальну основу принципів права. Принципи права згодом набули універсального значення, оформилися в галузі основних прав людини, одержали закріплення на міжнародному рівні. Так, у Договорі про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) загальні принципи, характерні для права держав — членів Співтовариства, розглядаються як складова частина права ЄЕС, а їх порушення — як підстава для скасування в судовому порядку актів Співтовариства. Сьогодні принципи права є актуальними насамперед у зв'язку із завданням забезпечення прав людини.

Дати вичерпний перелік загальних принципів права важко, тому що вони не мають достатньої чіткості та стабільності змісту. Одне є безсумнівним — в них втілюються загальнолюдські цінності.Загальні принципи права:

1. Принцип свободи означає, що право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свободи реалізується через надання свободи вибору суспільного ладу та форми правління, забезпечення захисту прав людини та задоволення основних потреб її життя, формування органів державної влади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичної моралі, користування різними соціальними послугами держави та приватних осіб та ін.

2. Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням; заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

3. Принцип рівності означає рівність усіх перед законом, рівність прав та обов'язків, незалежно від національної, релігійної та іншої належності, службового та іншого становища, рівну відповідальність перед законом, рівний захист у суді. Важливими складовими елементами принципу рівності є:

• єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності відповідного йому юридичного обов'язку (приміром, право громадянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здійснювати такий захист);

• взаємна відповідальність держави та особи, тому що вони пов'язані взаємними правами та обов'язками.

  4. Принцип гуманізму, тобто людинолюбства, розкриває одну з найважливіших ціннісних характеристик права, домінування у формуванні та функціонуванні правової системи природних невідчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, особисту свободу та безпеку, право на охорону своєї честі та репутації, недоторканність особи та ін.; створення всіх умов, необхідних для нормального існування та розвитку особи.

  5. Принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію.

  6. Принцип законності виражається у вимогах:

а) якості нормативно-правових актів, не суперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили);

б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом;

в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

Загальна характеристика засад формування загальнолюдських принципів права.

Формування загальнолюдських принципів права відбувалося впродовж усієї історії розвитку людського суспільства. Впродовж тисяч років мислителі різних епох та цивілізацій намагалися зясувати питання людського буття, людського розуму, значення людини в світі. Людство здавна цікавлять природа й сутність людських взаємовідносин, норм, правил,. Предметом людського осмислення завжди були поняття «рівність», «свобода», «справедливість», «закон», зміст яких проливає світло на специфіку природи права, його онтологічні засади, цінності та значимість у житті людини і суспільства.³⁰⁷ В результаті осмислення дослідниками цих категорій сформувалися єдині, однакові для всіх, загальнозрозумілі принципи, ня яких повинне існувати людство. їх прийнято називати загальнолюдськми, або цивілізаційними, принципами права. Загальнолюдськими вони є тому, що;

по-перше, виражають спільні інтереси людства та сучасні загальнолюдські цінності й грунтуються на спільних для людської цивілізації етичних моментах;

по-друге, є фундаментальними універсальними засадами для позитивного права, а тому визначають сутність і спрямованість правового регулювання, загальне направлення поведінки суб'єктів права;

по-третє, придатні до застосування до найширшого спектра правових ситуацій між будь-якими суб'єктами права у будь-якій системі права як елемент цієї системи. Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства.³⁰⁸ Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи стають обов'язковими для всіх держав.

Загальнолюдські принципи права мають найвищий (максимально можливий) ступінь абстрактності, що дозволяє їм бути придатними для будь-якої системи права та виступати гнучким інструментом правової регламентації широкого спектру можливих ситуацій, які вирішуються за допомогою правових засобів, між будь-якими суб'єктами права. Загальнолюдські принципи права є основою формування як принципів міжнародного права, так і принципів права регіональних спільнот та принципів внутрішньодержавного (національного) права. Тому ці принципи виступають зв'язуючою ланкою між національними правовими системами різних держав, а також між національним і міжнародним правом; можуть слугувати інструментом зближення міжнародного і національного права, універсалізації правового регулювання у всесвітньому масштабі.

Враховуючи викладене вище, можна констатувати, що загальнолюдські принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні виступати універсальним критерієм становлення національних правових систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.³⁰⁹

Загальнолюдські принципи юридичного права — це юридичні засади, ідеали, які зумовлюються певним рівнем розвитку людської цивілізації, втілюють найкращі, прогресивні здобутки всесвітньої правової історії і широко визнані в міжнародних нормативних документах.³¹⁰

Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак:³¹¹

1)загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин,

2. ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу,

3. специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність, загальноцивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно- правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність.

Основними функціями³¹² загальнолюдських принципів права є регулятивна, яка одержує практичне втілення в двох аспектах: констатуючо-статичному та творчо-динамічному; інтерпретаційна; координаційна (узгоджувальна); уніфікуюча; програмна (прогностична).

На сучасному етапі розвитку суспільства традиційно виділяють такі загальнолюдські принципи права:

Гуманізм

Справедливість

Свобода

Рівність

Верховенство права

Принцип гуманізму³¹³ — одна з найважливіших ціннісних характеристик цивілізованого суспільства, що визнає благо людини, його право на свободу, щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних інститутів.

Принцип справедливості передбачає його трактування як зовнішнього щодо права явища і як спеціально-юридичної категорії, що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, з точки зору вільного населення Риму рабство цілком відповідало його уявленням про справедливість). Щодо справедливості, то як спе-ціально-юридична категорія вона розглядається в масштабі відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між здійсненими витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженої у вигляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі вказаний принцип виступає як принцип усієї правової системи.

Принцип свободи як можливість вибору варіанта поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності³¹⁴ виражається в поєднанні концепцій формальної і фактичної (реальної) рівності.Саме це дозволяє забезпечити у праві чесну (справедливу) рівність можливостей як провідну сучасну інтерпретацію ідеї рівності.

Принцип верховенства права проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконаленні законодавства.

Оскільки, як вже було зазначено, загальнолюдські принципи права формувалися впродовж тривалого часу, то вважаю доцільним виділити окремі історичні етапи формування цих принципів.

Філософсько-правові засади формування загальнолюдських принципів права в добу Античності.

Філософсько-правова проблематика привертала до себе увагу мислителів ще давнього світу. Філософське з'ясування підстав та засад суспільних відносин було запропоновано у Греції в першій половині V ст. до н.е. софістами, котрі виходили з принципів відносності людського пізнання і недоступності істини.³¹⁵ Один з видатних представників софістів Протагор називає людину «мірою всіх існуючих речей, як вони існують, а неіснуючих, як вони не існують». Софісти були прихильниками природної рівності всіх людей: «За природою ми всі в усіх відношеннях рівні - і варвари, і елліни» (Антифон). Нерівність породжується не від народження, а полісним законом, який «володарюючи над людьми, примушує багато до чого, що осоружно природі» (Гиппій). Алкидам обґрунтовував природність свободи: «Божество створило всіх вільними, а природа нікого не створила рабом». Таким чином, ще в першій половині V ст. до н.е. були закладені основи такого загальнолюдського принципу права як принцип рівності.

Принцип справедливості як загальнолюдський принцип знайшов свій прояв у творах Сократа, Платона та Арістотеля. З іменем Сократа пов'язаний новий важливий поворот у філософському пізнанні сутності буття, людини, її прав та гідності. Сократ довів, що "мислення людини і всезагальний божественний розум мають ту ж саму сутність. Тому людина повинна осягнути сама себе". Найважливішою суб'єктивною підставою моральної і законослухняної поведінки є знання. "Існування об'єктивно-загальних моральних і правових норм вимагає від людини їх знання. Лише людина, яка знає, що таке справедливість, може бути справедливою, а яка знає суть чесноти - доброчесною.³¹⁶ Сократ вважав, що знання - це шлях до моральної поведінки, а незнання - шлях до пороків і злочинів". Він перший розглянув у єдності проблему людини і проблему всезагальних об'єктивних начал. "Обговорення моральної та правової проблематики Сократ підняв на рівень логічних дефініцій і понять, заклавши тим самим початок власного теоретичного дослідження в даній галузі".

У своїх міркуваннях про право й суперечках з софістами Сократ, прагнучи пояснити природу права, фактично «вводить до загальних базисних підвалин розуміння права новий чинник - природу людини».³¹⁷ Природними для людини вважалися такі особисті потреби та інтереси, що випливали із її здібностей. Гармонія ж особистих та загальних інтересів, на думку філософа, коли людина посідає в суспільстві місце, відповідне її здібностям. У Платона станова нерівність веде до справедливості, оскільки в поєднанні з рівноправністю забезпечує «рівність по гідності і чеснотах», а, значить, рівновага й благополуччя в полісі. «Займатися кожному своєю справою і не втручатися в чужі - це і є справедливість»; тоді гідно живуть всі стани.³¹⁸

Свобода за Арістотелем є передумовою вияву чеснот і досягнення блага. Ідея свободи Арістотеля набуває соціального і громадянського втілення в сенсі набуття людиною низки чеснот-цінностей, взаємно поділених суспільно. Свобода - це стан, якого людина набуває за умов громадянської соціальності, хоча природа людини вже розглядається як така, що надається «для внутрішньої зміни характеру».³¹⁹ Формування свободи як загальнолюдського принципу права знаходить свій прояв у вченні Епікур, який великого значення надавав проблемі індивідуальної свободи людини. На його думку, свобода людини - це її відповідальність за розумний вибір свого способу життя. Свобода визначається в результаті з'ясування того, "що залежить від нас" і "не підлягає жодному плану".

Свій внесок у формування загальнолюдський принципів права внесли давньоримський політик Марк Тулій, Ціцерон та Луцій, Антей, Сенека. За Цицероном існує універсальний закон природи, котрий стосується усіх людей, є вічним і виявляється в здоровому глузді. "Тим, кому природа дарувала розум, вона дарувала і здоровий глузд. Звідси випливає, що вона їм дарувала і закон, який є здоровим глуздом - як у веліннях, так і в заборонах". Таким чином, започаткувалося дуже вагоме переконання в тому, що перебуваючи під дією спільних природних законів, люди покликані бути рівними у державі, що ними створена.³²⁰ Справедливість, рівність та всі інші чесноти мають моральну природу. Люди "за своєю природою схильні любити людей, що є основою права. На думку Луція Антея Сенеки, існує всезагальний закон природи, як загальний закон невблаганної й неминучої долі. «Того порядку, що у природі речей, не можемо змінити, але можемо виплекати в собі гідну бездоганної людини силу духу, що допоможе нам мужньо перенести все випадкове, перебувати у злагоді з природою. А вона різними перемінами наводить лад у тому світі... Наш дух мусить пристосуватись до того закону, за ним повинен йти, йому коритись».³²¹

Таким чином, можна дійти до висновку, що проблеми загальнолюдських основ права були предметом дослідження ще в часи Античності. Саме мислителі цієї доби внесли вагомий вклад у розуміння цивілізаційних принципів права, заклали міцний фундамент для дослідження цих питань протягом усієї наступної історії людства, аж до сучасності, коли вони так само залишаються актуальними.

Загальнолюдські принципи права в поглядах християнських мислителів

Формування основ загальнолюдських принципів права можна прослідковувати і у вченнях християнських мислителів, для яких є характерним виокремлення взаємозв'язку Бога і буття, окремих видів буття (природи, матерії, життя, людини). Згідно християнської традиції, життя людини лише тоді є буттям, коли свобода складає її сутність. Тому з принципів єдиного буття, котре розуміється як абсолютне добро, повинна бути виділена система умов і форм буття людської свободи. Вона не являє собою сукупність людських постанов, а є результатом осягнення людьми волі Бога і змісту буття. Християнство вчинило переворот у ставленні до людини, проголосивши рівність людей перед єдиним Богом, незалежно від соціального положення і національності. Гідність людини поєднувалася з її релігійністю.³²² Саме "християнська інтерпретація свободи виводить її осягнення поза чисто політичну і державну сфери. Утримання від політичної активності і кар'єри визнаються передумовою для набуття правдивої свободи, що є безпосередньою умовою спасіння від гріховності людини."³²³

Такий загальнолюдський принцип права як принцип свободи яскраво прослідковується у творах Аврелія Августина. Основною ідеєю його релігійної філософії є пізнання Бога і Божої любові як мети і змісту людського духу. Свободу Августин інтерпретує як основу і початок самої людини та джерело блага в суспільстві.³²⁴ Християнський мислитель вживає і таке поняття як сумління, функціональне призначення якого «контролювати людську поведінку зсередини а, отже, бути своєрідним моральним законом, який Бог вкарбував у людському серці».³²⁵

Загальнолюдські принципи права знаходять свій прояв і у працях Томи Аквінського. Найбільш очевидною ознакою суспільного статусу особи Тома Аквінський вважає свободу. На його думку, найбільш повно свобода дотримується в громадянському суспільстві, котре є "владою вільних", а "кінцева мета громадянського суспільства - досягнення щасливого життя, що йому сприяють і державні, і особисті відносини" Він виводив єство природного права зі здорового людського глузду. Закони, створювані людьми, базуються на природному праві. Закон, що відхиляється від здорового глузду, втрачає своє значення, підтримку природного права і стає насильством.³²⁶ Згідно Томи Аквінського свобода витікає з раціональності, котра притаманна людині "за природою". Щоб досягти спільного блага, людина повинна йти за задумом власної розумної природи, котра обумовлює її свободу волі.³²⁷ При цьому людина мусить керуватись предвічним законом, ідеєю божественної премудрості, котра призначена для управління усіма діями і рухами.

Досліджуючи вчення християнських мислителів, можна зробити висновок, що їхнім поглядам притаманне розуміння загальнолюдських принципів права, але воно має яскраву відмінність від вчень мислителів інших епох - ці принципи розглядаються через призму єдності Бога з людиною, природою і буттям як таким.

Епохи Ренесансу та Нового часу та їх вплив на формування загальноправових принципів права.

Переломним періодом у розвитку ідеї гідності виявилась епоха Відродження, духовною основою якої став гуманізм. Саме в епоху Відродження відбулось повернення до античного розуміння людини, ідей самоцінності людини та людської гідності.³²⁸

Одним з перших видатних гуманістів епохи Відродження був Лоренцо Валла, великий внесок у розвиток гуманізму зробив також Ніколло Макіавеллі, котрий в центр свого вчення ставить тезу про егоїстичність людини, "яка сама собі творить закон, керуючись мотивами й інтересами сили й збагачення".³²⁹

Ідеї свободи та рівності досліджує також мислитель, якого відносять до Нового часу, Томас Гоббс. Він вважає, що саме "взаємний страх" визначає природну рівність людей. Свобода ж розглядається у співвідношенні з необхідністю, оскільки все у світі взаємопов'язане. Найповнішу свободу людина може отримати у державі, але така свобода не дає користі, бо всі потерпають від того, що кожному прийде на гадку. Коли ж виникає держава, кожен громадянин зберігає за собою стільки свободи, скільки потрібно для спокійного і благодатного життя.

Міркування Джона Локка про природу людини розгортаються на іншій теоретичній основі порівняно з Гоббсом. За Локком стан, що притаманний усім людям за природою, - "це стан повної свободи в керуванні своїми діями, порядкуванні власним майном та особою так, як вони вважають за потрібне в межах закону природи, ні в кого не питаючи дозволу і не залежачи від чиєїсь волі".³³⁰ Природний стан "повної свободи" Локк розглядає як "стан рівності", з якого виводяться "принципи справедливості та милосердя" і стан взаємної любові. "Станові природи" притаманний закон природи, а "розум, який є цим законом", навчає людство дотримуватися закону природи, що полягає в збереженні миру і безпеки людини і людства.

Жан-Жак Руссо також пов'язував людську гідність із свободою: «відмовитися від своєї свободи - значить, відмовитися від своєї людської гідності, від прав людини, навіть від обов'язків... такий підхід несумісний з людською природою».³³¹ Він критикував сучасні йому суспільні порядки, що не відповідали принципам рівності, справедливості.

Отже, можна стверджувати, що в епоху Нового часу почалось нове перетворення в проблематиці гідності людини, яка починає переходити з площини залежності підданих від Бога в площину їх свободи, моральної відповідальності не лише перед Богом, але і перед самим собою і співтовариством.³³² Нового значення набувають вчення античних філософів, які беруть за основу своїх праць дослідники Нового часу.

Сучасний етап формування загальнолюдських принципів права.

На сучасний етапі формування загальнолюдських принципів права характеризується відсутністю єдиного напрямку розвитку філософії права та плюралізмом поглядів та концепцій. Це зумовлено багатьма чинниками. Крім соціальних потрясінь, пов'язаних із світовими війнами, на формування радикальної зміни у філософському осмисленні світу вплинули також розчарування щодо результатів використання науки і техніки, дисгармонія між соціальним та біологічним у людині, невиправданий оптимізм щодо її високої духовності. У філософії права ці зміни проявились у загостренні проблеми визнання чи невизнання природного права та у заглибленні в онтологію людини і природи.³³³

На даному етапі формування загальнолюдських принциів права найвизначнішим, безумовно, є те, що ці принципи закріплені в міжнародно- правових документах та те, що вони стають обов'язковими для всіх держав. Перелік цих принципів закріплені в наступних міжнародно-правових актах:

1. Статут Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року,

2. Заключний Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року,

3. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року та ін.³³⁴

Як було зазаначено раніше, загальнолюдські принципи юридичного права — це юридичні засади, ідеали, які зумовлюються певним рівнем розвитку людської цивілізації, втілюють найкращі, прогресивні здобутки всесвітньої правової історії і широко визнані в міжнародних нормативних документах.

До них належать, зокрема, такі засади:

• в об'єктивному праві мають закріплюватися й захищатися основні права людини, свобода людей та їхніх об'єднань;

• юридична (формально визначена й загальнообов'язкова) рівність однойменних суб'єктів і перед державою, і перед законом;

• вихідним, первинним офіційним джерелом суб'єктивних юридичних прав і обов'язків особи має бути тільки закон як акт нормативного волевиявлення вищого представницького органу державної влади або прямого волевиявлення народу (референдуму);³³⁵

• взаємопов'язаність (єдність) юридичних прав і обов'язків;

• поведінка людей, а також їхніх об'єднань повинна регулюватись, як правило, за загальнодозволенним типом: «дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом»;

• діяльність органів і службових осіб держави має регулюватись, як правило, за спеціально-дозволенним типом «можна робити лише те, що прямо дозволено законом»;

• закріплення в нормах об'єктивного права процедурно-процесуальних механізмів (порядку) здійснення та захисту суб'єктивних юридичних прав і виконання обов'язків людей та інших суб'єктів суспільного життя;³³⁶ правосуддя (розв'язання суперечок, конфліктів з приводу здійснення прав і обов'язків окремими особами та іншими учасниками суспільного життя) має здійснюватися спеціальними незалежними органами держави — судами і бути найефективнішою юридичною гарантією прав людини;

• юридична відповідальність особи може мати місце тільки в разі вчинення нею винного протиправного діяння;

• презумпція невинності особи (особа вважається невинною доти, доки її вину у вчиненні правопорушення не встановлено судом або іншими компетентними органами держави у визначеному законом порядку).

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства. Хоча на сьогоднішній день загальнолюдські принципи стають обов'язковими для всіх держав через закріплення в національному законодавстві, а також в міжнародно-правових документах, навряд чи можна сказати про остаточність переліку і формулювання таких принципів. На мою думку, враховуючи безперервний розвиток людського суспільства, вчення про такі загальнолюдські принципи будуть динамічно розвиватись відповідно до вимог сучасності, хоча основні постулати, все ж, залишаться незмінними.

Вступ

Серед пріоритетних завдань України на шляху розбудови демократичної, соціальної, правової держави є формування громадянського суспільства, піднесення економіки, соціальної сфери, освіти, науки і культури. Така державна політика вимагає зважених соціально- і науково- обґрунтованих законодавчих рішень. Законодавство повинно вчасно реагувати на такі, що постійно розвиваються, політичні, економічні та соціально-культурні реалії, забезпечувати регулювання всього комплексу суспільних відносин. Існуючі закони та інші нормативно-правові акти по суті повинні відбивати ступінь розвитку держави у різних сферах життєдіяльності, її цивілізованість та демократичність. ³³⁷ А щоб саме так і було, необхідно привести національне законодавство у відповідність до законодавства розвинених країн, а зокрема, країн-членів ЄС. Оскільки нормативно-правові акти ЄС чітко грунтується на принципах права, в зокрема і на загальнолюдських принципах, то і завданням українського законодавця повинно бути втілення таких принципів в вітчизняне законодавство.

Визначено, що в елементному складі права найважливіше значення займають принципи - основні ідеї, вихідні початку формування і функціонального розвитку права в цілому. Найчастіше принципи знаходять своє відображення в нормах права, проникають і пронизують всі напрямки життєдіяльності та існування суспільства, проявляються у всій його матерії. За своєю суттю вони впливають на сутність і зміст права, його внутрішню і зовнішні сторони, розкривають право як у статиці, так і в динаміці, впливають на процеси «впровадження своїх розпоряджень» в нормативні акти, визначають умови їх дії, гарантії дотримання та забезпечення з боку держави.³³⁸

Отже, можна сказати, що принципи права - це несучі конструкції національного законодавства, плацдарм для освіти норм, інститутів, галузей, і, в цілому системи права, які служать чітким орієнтиром для правозастосовної, правотворчої, правоохоронної діяльності держави. їх пряме і чітке дотримання та впровадження в норми гарантує дієвість всієї правової системи, визначає ступінь її ефективності.

Роль принципів найбільш дієво виявляється саме в праві, останні виступають як критерієм оцінки права, так, і методологічною основою його подальшого удосконалення, на основі саме принципів оцінюється рівень і ефективність реалізації та дієвості права, і, саме ці категорії дають можливість пізнати і вдосконалити його.³³⁹ Таким чином, дослідження сутності загальноцивілізаційних принципів права, їх особливостей, має актуальне значення для всіх галузей, так як концентрує не тільки історичні, філософські, моральні, а й сучасні економіко-соціальні та політичні аспекти вітчизняної юридичної науки.

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні виступати універсальним критерієм становлення національних правових систем. Вони закріплені в міжнародних правових документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства. Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи стають обов'язковими для всіх держав (наприклад, принципи, закріплені в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року, в Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року та ін.).³⁴⁰

Отже, формування правової держави в Україні, яка визнана в конституційних положеннях основним політико-юридичним ідеалом, потребує насамперед реформування її правової системи, приведення у відповідність з найкращими здобутками людства у правовій сфері. Особливу роль у цих процесах відіграють загальнолюдські принципи права як універсальні нормативні засади, які визначають сутність і спрямованість правового регулювання, так як їм властиві універсальність, найвищий рівень абстрагування.

Дієвість реформування правової системи України значною мірою залежить від врахування основних правових цінностей, напрацьованих людством. Зокрема, це впливає на ефективність входження України в європейський правовий простір. При цьому важливу роль в цих процесах відіграють європейські стандарти, основне місце серед яких займають загальнолюдські принципи права. Приведення у відповідність з міжнародними, зокрема, європейськими, стандартами правової системи України впливатиме на ефективність її розвитку в цілому, та правового регулювання зокрема.³⁴¹

Пріорітетність загальнолюдських принципів для національного законодавства

Серед вчених досі немає одностайності в розумінні сутності принципів права та їх впливу на законодавство. Так, наприклад, прихильники природної концепції розуміння права переконані, що принципи права зумовлюють зміст правових норм, в той час як прихильники позитивістської концепції праворозуміння навпаки, впевнені в тому, що принципи права потрібно виводити саме із норм права. Зокрема, О.М. Ярошенко стверджує, що "принципи трудового права, як і принципи права в цілому, самі по собі не регулюють ті чи інші суспільні відно­сини. Принципи права впливають на суспільні відносини не безпосередньо, а як би опосередковано - через відповідні норми права". Натомість П.Д. Пилипенко впевнений, що "принципи права є первинними відносно права юридичного і становлять його сутність і зміст ... не перетворюючись на якісь інші правові субстанції існують реально".³⁴² Відповідно постає питання і про важливість загальнолюдських принципів права для вітчизняного законодавства. В своєму дослідженні я притримуюсь погляду про те, що все таки право, а отже і законодавство, є похідним від принципів права, зокрема, і загальнолюдських.

Основними засадами загальнолюдських принципів є такі:

• в об'єктивному праві мають закріплюватися й захищатися основні права людини, свобода людей та їхніх об'єднань;

• юридична рівність однойменних суб'єктів і перед державою, і перед законом;

• вихідним, первинним офіційним джерелом суб'єктивних юридичних прав і обов'язків особи має бути тільки закон як акт нормативного волевиявлення вищого представницького органу державної влади або прямого волевиявлення народу (референдуму);

• взаємопов'язаність (єдність) юридичних прав і обов'язків;

• поведінка людей, а також їхніх об'єднань повинна регулюватись, як правило, за загальнодозво-ленним типом: «дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом»;

• діяльність органів і службових осіб держави має регулюватись, як правило, за спеціальнодозво-ленним типом; «можна робити лише те, що прямо дозволено законом»;

• закріплення в нормах об'єктивного права процедурно-процесуальних механізмів (порядку) здійснення та захисту суб'єктивних юридичних прав і виконання обов'язків людей та інших суб'єктів суспільного життя;

• юридична відповідальність особи може мати місце тільки в разі вчинення нею винного протиправного діяння та ін.³⁴³

Побудова правової держави в Україні висуває на перший план завдання щодо забезпечення прав і законних інтересів громадян, верховенство закону в усіх сферах державного та громадського життя. Майже в усіх галузях чинного законодавства повинні мати нормативне закріплення принципи, за допомогою яких забезпечуються права людини. Для України, як країни, що послідовно звільняється від традицій і принципів тоталітаризму і авторитаризму, намагається сформувати правове громадянське суспільство, де б людина реально відчувала себе найвищою соціальною цінністю надважливим є інтеграція в Європейський Союз. Але однією з умов є приведення у відповідність міжнародним стандартам і національного законодавства (зокрема спрощення податкового законодавства, трудового законодавства та ін.). Оскільки, теперішнє законодавство ще не повністю абстраговане від впливу Радянського Союзу, то на сьогодні основним кроком для приведення його у відповідність євро стандартам є втілення в національну правову систему загальнолюдських принципів права.

Визначальним для належного розуміння механізмів функціонування європейського права є аналіз правових принципів, що існують як при побудові стосунків поміж Європейськими Спільнотами та державами-членами, так і при застосуванні ними європейського права. Загальні принципи відіграють ключову роль в усьому юридичному процесі Європейської Унії. їхня теоретична вартість є незамінною, оскільки належне оперування основними правничими категоріями та розуміння логіки їх кореляції є запорукою ефективного застосування європейського права та єдиною можливістю пізнання його внутрішніх механізмів. Європейське право не є ідеальною категорією, що існує поза/понад правовими системами. Його становлення та ефективне функціонування неможливе без взаємодії з національним правом держав-членів Європейської Унії. Цей взаємозв'язок позначається як на історичному, так і на функціональному рівнях.³⁴⁴

В міжнародних договорах та нормативно-правових актах є багато посилань саме на принципи права. Наприклад, можна згадати про ст. 73 Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень (І Гаазька конвенція) від 18 жовтня 1907 р., в якій зазначалося, що при тлумаченні компромісу, представленого сторонами, арбітражний суд може застосовувати принципи права (the principles of law) . Також ст. 7 Гаазької конвенції про Міжнародний призовий суд (XII Гаазька конвенція) від 18 жовтня 1907 р. (щоправда, вона так і не набрала чинності) уповноважувала суд у випадку відсутності загальновизнаних правил приймати рішення відповідно до загальних принципів правосуддя і справедливості (the general principles of justice and equity) . Також загальні принципи права ЄС (general principles of the Union's law) згадуються в п. 3 ст. 6 Договору про Європейський Союз. Вони розглядаються як первинне право Європейського Союзу (ЄС), як доповнення норм установчих Договорів ЄС. У праві Ради Європи загальні принципи права згадуються в ч. 2 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з цією нормою правило «Ніякого покарання без закону» «не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь- яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями».³⁴⁵

Окрім цього, статут Міжнародного Суду згідно зі ст. 38 оперує категорією «загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями», які характерні лише для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією. При цьому буває досить важко з'ясувати, про які принципи йдеться: про принципи права, які визна­ються усіма націями, більшістю держав, групою держав з демократичним режимом, чи про інші. Водночас прогресивна правова думка сформулювала такі загальні засади, які не можуть реалізуватися незалежно від принципів організації і функціонування всієї соціальної системи, включаючи і правову. До них належать принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші, тобто ті, без яких право не може функціонувати. Кожен з них знаходить свій вияв як у системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах.³⁴⁶

Варто зауважити, що таке закріплення загальнолюдських принципів в європейських актах та договорах відбулось завдяки традиціям загального англійського права, яке вважалось «резервуаром усіх загальних та всеосяжних принципів». Також чималу роль у цьому відіграла і судова влада, адже як часто вважається - головним джерелом загальних принципів є судова практика. ³⁴⁷

Таким чином, загальнолюдські принципи права є придатними для застосування в рамках будь-якої правової системи. Вони виступають основою формування як принципів міжнародного права і принципів національного права, а також принципів права регіональних міждержавних об'єднань. Отже тому вони можуть слугувати інструментом зближення міжнародного і національного права, універсалізації правового регулювання у всесвітньому масштабі та орієнтирами для реформування національних правових систем у країнах, які бажають увійти у європейський правовий простір, в тому числі і в Україні.