5.Система загальнолюдських принципів права

ВСТУП

Питання щодо загальнолюдських принципів права в юридичній науці малодосліджена, хоча у вітчизняній науковій літературі це питання ставилося, зокрема у працях Козюбри М.І. та проф. Рабіновича П.М., який, зокрема, визначав загальнолюдські принципи об'єктивного юридичного права як державно-юридичні засади, ідеї, що зумовлюються певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства і широко визнані у міжнародних нормативних документах, а також запропонував перелік цих принципів, однак змісту їх не було розкрито. На сучасному етапі дане питання є предметом дослідження не лише теорії права, але й філософії, соціології, міжнародного права.

У науковій юридичній літературі висловлювались міркування, що на сучасному етапі відбувається усвідомлення пріоритетності загальнолюдських цінностей, а останні мають характер принципів, сформульованих на рівні високого ступеня узагальнення. З огляду на особливості принципів права як специфічної правової категорії в них, як слушно зауважують деякі автори, зосереджений світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації та втілюються загальнолюдські цінності

Монографічне загальнотеоретичне дослідження загальнолюдських принципів права на сьогоднішній день відсутнє. Разом з тим воно на сучасному етапі видається актуальним, оскільки глобальні проблеми людства, які можуть бути вирішені лише спільними зусиллями світової спільноти, вимагають більш високого рівня управління соціальними процесами, що потребує уніфікації правового регулювання.

У світі відбувається структуризація суспільного життя, здійснювана на нових базових засадах, усвідомлення загальнолюдських цінностей та необхідності їх фіксації у праві, що зумовлює універсалізацію правових понять, появу нових правових категорій.

Практичне значення дослідження загальнолюдських принципів права полягає у тому, що в Україні відбувається побудова правової держави та реформування національної правової системи відповідно до кращих світових правових здобутків.

З огляду на це сформульовані в дослідженні висновки та теоретичні положення здатні сприяти не лише подальшому розвитку науки загальної теорії держави і права, але й вдосконаленню правотворчого процесу та якості нормативно-правових актів, забезпеченню дієвості правозастосування, зокрема у випадках ліквідації прогалин чинного законодавства.²⁹¹

1. Поняття та ознаки загальнолюдських принципів права.

Впровадження у науковий обіг поняття загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права зумовлене передусім потребами уніфікації на універсальному (всесвітньому) рівні нормативного регулювання. Сьогодні на світовому рівні формується певна система принципів права як нормативних засад позитивного права, які окреслилися в процесі розвитку правової культури людства та втілюють її найкращі здобутки в правовій сфері. Такі принципи права можна назвати загальнолюдськими, а з огляду на їхню зумовленість світовим, наднаціональним, універсальним рівнем розвитку, - також загальноцивілізаційними принципами права.²⁹²"

Також важливо підкреслити, що загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права, як і будь-які інші, є нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання, а не, скажімо, принципами прав людини, як це може видатися з їхньої назви. Вони випливають з природи права як соціального феномену, покликаного регулювати суспільні відносини, задаючи, за словами А. Мережко, найзагальніші параметри для розвитку і функціонування будь-якої системи права і всіх юридичних явищ, а їхня сутність полягає у можливості задовольняти суспільні інтереси з тим, щоб це влаштовувало і окремих суб'єктів права, і суспільство в цілому.

Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак:

•загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин, •ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу, •специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність, загальноцивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність.²⁹³

Зазначимо, що для розкриття особливостей прояву перших двох груп ознак стосовно загальнолюдських принципів права найвлучнішим є префікс «най-»: специфіка їх нормативності полягає у тому, що широта регулятивного впливу загальнолюдських принципів права, як і ступінь їх абстрактності, є найбільшими порівняно не лише з нормами, але й з іншими принципами права, а це, в свою чергу, зумовлює їх подальшу конкретизацію і деталізацію як у міжнародно-правовій, так і в національно-правових системах та є необхідним для їх правильного і повного застосування при регулюванні суспільних відносин.²⁹⁴

Необхідність конкретизації зумовлена також такими ознаками, як засадничість та концентрованість, оскільки такі принципи виступають як узагальнене, синтезоване вираження основних загальнолюдських цінностей позитивного права. Такі принципи не лише відображають наявний рівень права, але й виражають вироблений у відповідності з його потребами ідеал, фіксують образ того, чого необхідно прагнути, і тому вони задають тенденції розвитку системи права в контексті загальнолюдських цінностей.

Усі ознаки загальнолюдських принципів права тісно переплітаються та взаємодоповнюються, «переходять» одна в одну, а деякі специфічні ознаки загальнолюдських принципів права «виростають» з ознак перших двох груп. Наприклад, загальноцивілізаційна зумовленість цих принципів права є проявом їх об'єктивної зумовленості та означає їх відповідність не просто характеру суспільних відносин, а сучасному світовому, наднаціональному, загальноцивілізаційному рівню розвитку людства.

Універсальність загальнолюдських принципів права проявляється у їхній можливості впливати на всі правові явища, здатності регулювати будь-які правовідносини в усіх системах права і між будь-якими видами суб'єктів права. Дані принципи придатні до застосування в рамках будь-якої правової системи; вони виступають як найбільш загальні нормативні засади позитивного права незалежно від предмета регулювання чи суб'єктивного складу, а тому їх можна розглядати як універсальні критерії правового регулювання суспільних відносин.

Високий ступінь узагальнення даних нормативних положень свідчить про багатоаспектність їх застосування та полегшує пристосування змісту права до можливих нових умов суспільного розвитку, полегшує реалізацію суб'єктами свої прав без надмірної деталізації правових норм.

Визначальність загальнолюдських принципів права проявляється у тому, що вони є основою формування як-принципів міжнародного права, так і принципів національного (внутрішньо-державного) права, а також принципів права регіональних міждержавних об'єднань. Дані принципи визначають, по- перше, зміст усіх інших принципів «нижчого» рангу, а також норм права, які не повинні суперечити принципам; по-друге, сутність і спрямованість правового регулювання у будь-якій системі права.

Погребняк С. П. формулює такі основні ознаки основоположних принципів права:²⁹⁵

Основоположні принципи права є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що властиві певній системі права. Вони акумулюють, переводять на мову правових категорій і репрезентують засади цього суспільства, закладені в його ладі Інтелектуально-ціннісні установки й тенденції.²⁹⁶

Крім того принципи права досить часто є закріпленням тих вищих засад і цінностей, що утворюють його загальнолюдський вимір. Більшість таких засад ґрунтуються на «природній справедливості», загальній для всіх правових систем, тому вони традиційно пов'язуються з існуванням природного права.

Часто підкреслюють що «загальні принципи права є засобом перенесення природного в позитивне право». Ці так звані морально-етичні принципи утворюють моральну основу права, його духовний фундамент.²⁹⁷ За образним висловом А. Барака, правова система не може підтримуватися одним лише тілом права; тілу правової системи потрібна душа, можливо навіть над-душа.²⁹⁸ Можна вважати що саме основоположні принципи права й утворюють душу права, виконуючи аксіологічну функцію.

У разі конкуренції між принципами при вирішенні конкретної правової ситуації вибір здійснюється не за традиційними правилами подолання колізій між нормами права. Ця особливість застосування принципів порівняно із звичайними нормами була влучно підкреслена Дворкіним Р.²⁹⁹ Він зауважує, що принципи мають вимір ваги чи важливості, якого позбавлені правила. Якщо має місце конфлікт двох правил, то одне з них може бути дійсним. Коли ж у конкретній справі перетинаються принципи, той, хто має розв'язати конфлікт, повинен узяти до уваги відносну вагу кожного з них.

Іншими словами, при вирішенні тієї самої справи можуть використовуватись кілька принципів, що суперечать один одному. Ті принципи, які програють в одній справі , не відкидаються і не змінюються на відмінну від правил, навіть якщо в цьому конкретному випадку його переважили інші принципи. Цю особливість принципів можна проілюструвати на прикладі обмеження свободи слова. Як відомо кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Однак здійснення цих прав може бути обмежене законом - зокрема, для захисту репутації або прав інших людей. Це обмеження логічно обумовленне іншою конституційною нормою, згідно з якою кожен має право на повагу до його гідності.

Зрозуміло що при розгляді деяких справ даної категорії скажімо, справ про поширення неправдивих відомостей, постає питання про конкуренцію принципів свободи і гуманізму. Наприклад, принцип свободи зазвичай має більшу вагу при висловленні образливих оціночних суджень, ніж при розповсюдженні неправдивих фактів. Так за загальним правилом доведення правдивості оціночного судження є неможливим і порушує саму свободу думки, проте оціночне судження без будь-якої фактичної основи може бути надмірним.

Інакше кажучи перевага принципу свободи над гуманізмом не є абсолютною навіть у справах про оціночні судження. У справах про образу представників держави, уряду і політиків вага принципу свободи є більшою, ніж у справах про образу приватних осіб, оскільки межі дозволеної критики щодо політики як таких ширші ніж щодо приватних осіб.

Найбільш загальний характер принципів права означає найвищий ступінь їх абстрагування. Безперечно будь-яка норма права за своїм визначенням є узагальненням тому що вона встановлена для невизначеної кількості актів і фактів. Принцип же навпаки, виступає як узагальнення, оскільки він передбачає застосування певного правила щодо різноманітних випадків, які підлягають правовому регулюванню.³⁰⁰

Як підкреслював Вайтхед А. найбільш загальні ідеї рідко набувають скільки-небудь точного словесного вираження; вони лише ніби вгадуються в специфічних формах, що відповідають тому чи іншому часу. Саме тому досить часто основоположні принципи як ідеї, не пропонуючи остаточного рішення в конкретному випадку, виконують функцію розкриття проблеми, вони змальовують її, підштовхуючи дискусію.³⁰¹

Яскравим прикладом, який ілюструє цю особливість є ситуація з втіленням в юридичних актах принципу рівності. Так принцип рівності ґрунтується на ідеї, відповідно до якої регулювання має бути однаковим за однакових обставин. К. Хессе відзначає, що проблема полягає в тому, що вважати однаковими обставинами і що не повинно регулюватися рівним чином.

Проте точної відповіді на всі ці запитання немає. Не випадково в практиці конституційних судів зустрічається багато справ, пов'язаних з перевіркою юридичних актів на їх відповідність принципу рівності.³⁰²Це характерно і для діяльності Конституційного Суду України.

Наповнення принципів нормативним змістом відбувається в процесі практичної діяльності різних гілок влади. Зрозуміло, що це є традиційним завданням органів законодавчої влади, яке виконується в процесі поточної нормотворчості. Утім воно не є їх виключною прерогативою. Слід звернути увагу на те, що важливу і динамічну роль як у вираженні принципів відіграють суди,

Питання про специфічний зміст принципу зазвичай вирішується судами в ході обережного безперервного правового розвитку і лише тоді й остільки, коли і оскільки це стає необхідним при вирішені конкретної справи. Ця політика судів знаходить найбільш яскравий вияв у практиці Європейського суду з прав людини. Імовірно, саме тому, формулюючи конкретні вимоги, що утворюють зміст принципів права, він часто використовує словосполучення «inter alia» (між іншим). За посередництвом правосуддя основоположні принципи ніби трансформуються в специфічні нормативно-правові вимоги, здійснюється так звана «добудова» права. Унаслідок цього принцип як ідея поступово перетворюється в принцип як сукупність конкретних вимог.

ІНайвища загальність і абстрактність принципів досить часто залишає судам достатню свободу розсуду й оцінок у процесі вирішення конкретних справ. Це робить принципи інструментами, що дозволяють інтегрувати в правопорядок соціальні реалії і цінності поточного моменту, адаптувати конкретні норми права до умов суспільного життя, що постійно змінюються. Отже принципи права виконують коригуючи функцію.

• У порівнянні з правовими нормами принципи права відрізняються більшою стійкістю, залишаються незмінними протягом тривалого часу. Однак підвищена стійкість не заважає принципам еволюціонувати разом із суспільством.

Таким чином іде постійний процес внутрішнього розвитку внаслідок якого вони як у живому організмі набувають життєвих сил і отримують імпульс для засвоєння нових сфер свого застосування. ³⁰³

Наприклад принцип свободи в період чинності ЦК 1963 р був обмежений положенням ст. 48, згідно з яким визнавалась недійсною та угода, що не відповідає вимогам закону. Після набрання чинності ЦК 2003 р межі свободи розширились. Так відповідно до ст. 6 ЦК , яка є важливою новелою цив права, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цив, законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, за винятком ситуацій, коли в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цив. законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Основоположні принципи визначають змістовний характер системи права і напрямки її подальшого розвитку, виконуючи таким чином системо утворюючу і системоспрямовуючу функції. Принципи виконують образно кажучи функцію головних несучих елементів конструкції, навколо якої будується вся правова система , вони об'єднують і немов цементують галузі, підгалузі й інститути права, сприяють єдності та стабільності чинної системи права. ³⁰⁴

Принципи наче розчинені в праві, пронизують собою практично всі або майже всі його норми та інститути. Принципи концентрують результат розвитку права, у них втілюється нерозривний зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього. Вони як своєрідний вектор визначають напрямок розвитку правової системи, впливають на зміст і розвиток всіх інших елементів правової матерії, впливають на характер, склад і зміст суб'єктивних прав, на їх співвідношення з обов'язками, заборонами, відповідальністю на їх реальність, забезпеченість, захищеність.

Знання принципів є запорукою належного орієнтування в системі права, на їх основі кваліфікований юрист може скласти певне уявлення про інші норми права. Наприклад, притаманний цивільному праву принцип свободи договору як конкретизація такої загальної засади права, як свобода, визначає зміст більшості норм зобов'язального права.

Як правило для принципів, що виконують регулятивну функцію, характерна опосередкована форма реалізація: відповідно до них формулюються норми права, що знаходять своє закріплення в юридичних актах, і здійснюється весь процес правового регулювання. Проте принципи можуть бути і безпосередньою правовою підставою для вирішення справ - наприклад, при застосуванні аналогії права в ненормативних актах.

Відомо, що детальна регламентація за всієї її розвиненості не може передбачити всього, у той час як загальні принципи можуть охоплювати велику кількість нових і непередбачених ситуацій. Для заповнення прогалин і подолання суперечностей, неминучих у сучасних умовах ускладнення суспільних відносин, необхідно частіше, ніж будь-коли раніше, звертатися до принципів права, які виконують право доповнюючу функцію. Саме завдяки принципам права створюється унікальна ситуація: існують прогалини в праві (законодавстві), однак правопорядок прогалин не має.

Як і правові норми, основоположні принципи зазвичай фіксуються в зовнішніх формах (джерелах) права. Так принципи можуть існувати як у самому законі, так і поза законом (тобто в інших джерелах права). Це дає нам підстави виділяти основоположні принципи, закріпленні в законодавстві, та такі, що ним не передбачені.

Оригінальною концепцією є та, відповідно до якої основоположні (загальні) принципи права можуть використовуватися у двох значеннях: і як зміст права, і як його форма (джерело). Таким чином, вони є самодостатніми: для застосування їх вимог немає необхідності посилатися на інше джерело права (закон, правовий звичай тощо).

Ця концепція знаходить своє підтвердження, зокрема у практиці міжнародно-правового регулювання ( ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН). Загальні принципи досить часто розглядаються як самостійна форма (джерело) права в європейському праві.

2. Класифікація загальнолюдських принципів права.

Принцип гуманізму означає закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцінності людської особистості, невід'ємності її прав і свобод, поважання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу особистого життя. Принцип гуманізму в праві знаходить своє втілення в цілому ряді нормативних положень різноманітної галузевої належності, таких як: ніхто не може бути безпідставно заарештованим або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуванню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, видам примушування і покарання; заборона допуску преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Принцип демократизму прямо випливає з принципу народовладдя. Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносної свободи від влади державної, особистої і навіть народної. Тому в праві принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконаленні законодавства.

Принцип справедливості передбачає його трактування як зовнішнього щодо права явища і як спеціально-юридичної категорії, що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, з точки зору вільного населення Риму рабство цілком відповідало його уявленням про справедливість).

Принцип свободи як можливість вибору варіанта поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної міри свободи окремої особи, діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності виражається в рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальногромадянських прав і обов'язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності походження, місця мешкання, посадового стану та інших обставин.

Як зазначає В.С.Нерсесянц, принцип абстрактної, формальної рівності суб'єктів, що виступають у ролі учасників певного кола відносин, фактично відмінних між собою, є основним принципом будь-якого права, що виражає його специфіку на відміну від усіх інших видів соціальних норм і типів соціальної регуляції.³⁰⁵ Даний принцип іноді ще називають принципом недискримінації. Він набув широкого застосування в міжнародних судових органах.

Характерною рисою принципу демократизму є поєднання і взаємопов'язаній двох аспектів: внутрішньодержавного та міжнародно-правового. Принцип демократизму погребує, щоб міжнародний і внутрішній правопорядки спирались на загальні демократичні засади, оскільки лише на цій основ, в наш час можна забезпечити необхідний рівень стабільності людської цивілізації.

Демократичне і правове міжнародне співтовариство повинно складатися з демократичних і правових держав. Тому даний принцип зобов'язує держави забезпечити відповідність їх національних правових систем загальноприйнятим стандартам демократії.

Зміст демократизму як загальнолюдського принципу права розкривається у тому, що у праві повинні бути відображені, но-перше, загальні для всього суспільства інтереси, по-друге, узгоджені інтереси більшості соціальних груп, по-треті, певні мінімальні гарантії інтересів меншості - з метою унеможливлення ситуації, при якій інтереси певної групи суб'єктів мали б пріоритет над інтересами усіх інших груп населення.

Демократизм має важливе значення і як принцип юридичної діяльності, надаючи можливість усім заінтересованим суб'єктам брати участь у прийняття рішення та сприяючи його досягненню з урахуванням інтересів учасників, шляхом компромісу, а не сили.

Висновок

Під основоположними принципами права слід розуміти систему найбільш загальних і стабільних імперативних вимог, закріплених у праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права, і визначають її характер і напрямки подальшого розвитку.

Уніфікація правових ідеалів, котрі стають загальнолюдськими, призвела до оформлення на універсальному (світовому) рівні певної системи принципів права - нормативних засад позитивного права, що окреслилися в процесі розвитку правової культури усієї людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки в правовій сфері. Такі принципи права можна назвати загальнолюдськими або, з огляду на їх зумовленість світовим, наднаціональним, загальноцивілізаційним рівнем розвитку, - також загальноцивлізаційними.

Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права — це зафіксовані у позитивному праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права.

Загальнолюдські принципи права мають найвищий (максимально можливий) ступінь абстрактності, що дозволяє їм бути придатними для будь- якої системи права та виступати гнучким інструментом правової регламентації широкого спектру можливих ситуацій, які вирішуються за допомогою правових засобів, між будь-якими суб'єктами права. ³⁰⁶

Загальнолюдські принципи права є основою формування як принципів міжнародного права, так і принципів права регіональних спільнот та принципів внутрішньодержавного (національного) права. Тому ці принципи виступають зв'язуючою ланкою між національними правовими системами різних держав, а також між національним і міжнародним правом; можуть слугувати інструментом зближення міжнародного і національного права, універсалізації правового регулювання у всесвітньому масштабі. Вони виступають орієнтирами для реформування національних правових систем в країнах, які бажають увійти у європейський правовий простір, в тому числі і в Україні.

Наявний ступінь абстрактності цих принципів зумовлює їх конкретизацію відповідно до регіональних чи національних правових традицій, особливостей правової системи та сфери відносин, що регулюються.

Вступ

Загальнолюдські принципи юридичного права — це юридичні засади, ідеали, які зумовлюються певним рівнем розвитку людської цивілізації, втілюють найкращі, прогресивні здобутки всесвітньої правової історії і широко визнані в міжнародних нормативних документах.

До них належать, зокрема, такі засади:

• в об'єктивному праві мають закріплюватися й захищатися основні права людини, свобода людей та їхніх об'єднань;

• юридична (формально визначена й загальнообов'язкова) рівність однойменних суб'єктів і перед державою, і перед законом;

• вихідним, первинним офіційним джерелом суб'єктивних юридичних прав і обов'язків особи має бути тільки закон як акт нормативного волевиявлення вищого представницького органу державної влади або прямого волевиявлення народу (референдуму);

• взаємопов'язаність (єдність) юридичних прав і обов'язків;

• поведінка людей, а також їхніх об'єднань повинна регулюватись, як правило, за загальнодозволенним типом: «дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом»;

• діяльність органів і службових осіб держави мас регулюватись, як правило, за спеціально-дозволенним типом «можна робити лише те, що прямо дозволено законом»;

— закріплення в нормах об'єктивного права процедурно-процесуальних механізмів (порядку) здійснення та захисту суб'єктивних юридичних прав і виконання обов'язків людей та інших суб'єктів суспільного життя;

• правосуддя (розв'язання суперечок, конфліктів з приводу здійснення прав і обов'язків окремими особами та іншими учасниками суспільного життя) має здійснюватися спеціальними незалежними органами держави — судами і бути найефективнішою юридичною гарантією прав людини;

• юридична відповідальність особи може мати місце тільки в разі вчинення нею винного протиправного діяння;

презумпція невинності особи (особа вважається невинною доти, доки її вину у вчиненні правопорушення не встановлено судом або іншими компетентними органами держави у визначеному законом порядку).

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Принципи права впливають на весь процес підготовки нормативно- правових актів, їх видання, встановлення гарантій дотримання правових вимог. Вони є основним критерієм для правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності державних органів. Від рівня їх дотримання залежить стабільність та ефективність правової системи.

Ознаки принципів права:

1. є нормами-ідеями найвищого авторитету - не будучи конкретними правилами поведінки, мають регулятивний характер завдяки загальності, загальнообов'язковості;

2. об'єктивно зумовлені соціальним середовищем, характером суспільних відносин (економічних, політичних, культурно-ідеологічних тощо) і мають зворотний на них вплив;

3) є ідеологічним витвором, результатом розвитку правової свідомості суспільства, передусім співтовариства юристів, і водночас спрямовані на сприяння зростанню правосвідомості суспільства, його культури;

4) є історико-практичними за походженням (їх творить епоха, факти і події, що переходять в юридичні факти і суб'єктивні права; сформована практика людей, їх потреби й інтереси; суспільні відносини) і універсальними за невизначеністю строку існування (у них різний "життєвий цикл"; чимало їх існує з часів античності);

5) є ідейною основою для об'єктивного права, концентровано виражають закономірності його розвитку, сутність і соціальне призначення; описують (конкретизують) установлене право, вносять однаковість у систему правових норм;

6. слугують основними засадами правового регулювання суспільних відносин, надають злагодженості усьому його механізмові, виступають орієнтирами формування та вдосконалення правової системи, є її каркасом, опорою, відображають об'єктивно існуючі зв'язки між елементами-правової системи та соціальної системи;

7. акумулюють світовий досвід розвитку права, втілюють демократичні і гуманістичні традиції й одночасно становлять правові цінності, що входять до світової правової скарбниці.

У юридичній науці існують різноманітні підходи щодо класифікації принципів права. Зокрема, залежно від призначення і об'єкта відображення, принципи права поділяються на соціальноправові і спеціальноправові.

Соціальноправові принципи права відображують систему цінностей, властивих суспільству, забезпечують їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу. Вони забезпечують домінування загальнолюдських цінностей над інтересами націй, класів, груп, визнання пріоритету прав і свобод людини і громадянина, єдність суспільних і особистих інтересів.

Спеціальноправові принципи права відображають основні засади формування та існування власне права, як специфічного соціального явища і за сферою дії вони поділяються на загальпоправові, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Загальноправові принципи права характерні для права у цілому, визначають його характер і ознаки, розвиток та формування національної правової системи. Вони діють у всіх галузях права і до них належать:

1) принцип гуманізму — означає визнання людини найвищою соціальною цінністю, домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід'ємних природних прав і свобод людини (право на життя, здоров'я, особисту свободу, недоторканість тощо);

2. принцип демократизму — означає закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі пароду у формуванні органів державної влади та управлінні державними справами, у створенні й удосконаленні законодавства;

3. принцип соціальної справедливості — означає здатність права захищати права, свободи та інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має своє уявлення про справедливість, а також відповідність між практичною роллю різних індивідів у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням;

4. принцип свободи — означає можливість вибору певного варіанта поведінки для окремої людини, державних органів і посадових осіб;

5. принцип рівності — означає рівність усіх громадян перед законом, незалежно від національної, статевої, політичної, релігійної належності, соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять та інших обставин, наявність рівних загальногромадянських прав і обов'язків, рівний захист у суді;

6. принцип взаємної відповідальності держави і особи — означає, що вони пов'язані взаємними правами і обов'язками. І тому не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава відповідає перед громадянами за здійснення своєї діяльності (прийняття законів, забезпечення гідного рівня життя людини тощо);

7. принцип законності — означає однакове розуміння і суворе дотримання і виконання законів і підзаконних нормативноправових актів усіма суб'єктами суспільних відносин, верховенство закону в системі нормативноправових актів, неприпустимість зворотної сили законів, відповідальність за вину громадян і посадових осіб.

Загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства. Будучи визнаними загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи стають обов'язковими для всіх держав (наприклад, принципи, закріплені в Статуті Організації Об'єднаних Націй від 26 червня 1945 року).

Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак:

по-перше, загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин;

по-друге, ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу;

по-третє, специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність загальноцивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність.

Основними функціями загальнолюдських принципів права є регулятивна, яка одержує практичне втілення в двох аспектах: констатуючо-статичному та творчо-динамічному; інтерпретаційна; координаційна (узгоджувальна); уніфікуюча; програмна (прогностична).

Загальнотеоретичні аспекти впровадження сучасних загальнолюдських принципів права у внутрішньодержавну юридичну практику" розкриваються особливості та механізм впровадження загальнолюдських принципів права в національну юридичну практику держав.

Аналіз особливостей загальнолюдських принципів права дозволяє зробити висновок, що їхнє впровадження в національне законодавство має певну специфіку, яка зумовлена цими особливостями: юридичною природою загальнолюдських принципів права; їхньою фіксацією в найрізноманітніших міжнародно-правових актах та документах (а не в одному міжнародному договорі); здатністю виступати для національної системи права в якості міжнародних універсальних і регіональних стандартів правового регулювання; менш жорсткою (порівняно з нормами права) регламентацією їхнього впровадження міжнародними універсальними чи регіональними спільнотами; багатоступінчатістю процесу їхнього впровадження.

Загальнолюдські принципи права, зафіксовані в міжнародно-правових актах, впроваджуються насамперед у національне законодавство, годі як принципи, зафіксовані в актах міжнародних судових органів - через прецедентну практику.

Остання здатна впливати па національні правові системи шляхом:1) зобов'язання держави-відповідача забезпечити за допомогою адекватних правотворчих заходів належну узгодженість національного законодавства із цими принципами; 2) переорієнтації (зокрема, шляхом офіційного нормативного роз'яснення норм національного законодавства) правотлумачпої (а отже, й правозастосовної) національної практики згідно з міжнародними стандартами; 3) значного впливу на правосвідомість - як загальну, так і професійну юридичну.

Суб'єктами впровадження є відповідні національні органи, які, як правило, уповноважені приймати рішення з найважливіших питань суспільного життя і видавати нормативно-правові акти; оцінювати стан внутрішнього законодавства, судових і адміністративних рішень в світлі положень міжнародно-правових актів і документів, в яких зафіксовані загальнолюдські принципи права; пропонувати відповідним органам консультативні висновки з широкого кола питань їхньої компетенції; консультувати, підтримувати, координувати тих, хто працює в даній галузі; контролювати практичне застосування зроблених ним рекомендацій і висновків; поширювати знання і інформацію та ін.

Ступінь та повнота впровадження загальнолюдських принципів права у національну систему законодавства передусім залежать від наявного механізму впровадження цих принципів як сукупності певних юридичних засобів по введенню загальнолюдських принципів права в національну юридичну практику з метою забезпечення їхнього правового впливу на суспільні відносини.

Механізм впровадження загальнолюдських принципів права може бути вироблений як на національному рівні, так і запропонований міжнародною спільнотою та приведений до національних умов шляхом врахування внутрішньодержавної специфіки. Так, загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, тобто визнані більшістю суб'єктів міжнародного права передбаченими у міжнародному праві способами, можуть бути впроваджені в національне законодавство через принципи міжнародного права. Загальнолюдські принципи права, які закріплені у судових прецедентах, зокрема, рішеннях Міжнародного Суду ООН, Європейського Суду з прав людини та Суду СС можуть впроваджуватись у внутрішню державну юридичну практику національними органами судочинства, зокрема, органами конституційної юрисдикції.

Засобами впровадження є нормативно-правові акти та інші джерела позитивного права, у яких закріплені загальнолюдські принципи права, акти тлумачення права, правозастосувальні акти, а також певні юридичні процедури.Процедура впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство - це порядок уведення у дію,у практику, запровадження, укорінення в національній системі законодавства універсальних нормативних засад права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Така процедура є одним з видів юридичної процедури, що охоплює певні способи впровадження і складається з відповідних стадій, якими є правотворча (їй передує т.зв. доправотворчий етап), правотлумачна та гіравозастосовча. Характеризуючи названі стадії, дисертант наголошує на особливо важливій ролі внутрішньодержавної правотворчості, в ході якої відбувається моделювання відносин, що потребують нормативного регламентування. Саме на цій стадії відбувається впровадження загальнолюдських принципів права у національне законодавство та їх конкретизація відповідно до умов національного права.

Також важливо підкреслити, що загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права, як і будь-які інші, є нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання, а не, скажімо, принципами прав людини, як це може видатися з їхньої назви. Вони випливають з природи права як соціального феномену, покликаного регулювати суспільні відносини, задаючи, за словами А. Мережко, найзагальніші параметри для розвитку і функціонування будь-якої системи права і всіх юридичних явищ, а їхня сутність полягає у можливості задовольняти суспільні інтереси з тим. щоб це влаштовувало і окремих суб'єктів права, і суспільство в цілому.

Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права як універсальні нормативні засади позитивного права, що відповідають найвищому рівню абстрагування, можуть бути впроваджені у національну систему права.

Зауважимо, що ступінь та повнота їх впровадження залежать передусім від механізму такого впровадження. Виділимо міжнародний та національний механізми впровадження загальнолюдських принципів права, кожен з яких за своїм внутрішнім змістом можна поділити на дві частини:

а) інституційну (суб'єкти та їхня діяльність) та б) нормативну (сукупність нормативно-правових актів та інших джерел права).

Механізм впровадження загальнолюдських принципів права може бути вироблений як на національному рівні, так і запропонований міжнародною спільнотою та приведений до національних умов шляхом урахування внутрішньодержавної специфіки і узгоджений з міжнародним співтовариством, зокрема регіональними утвореннями.

Оскільки принципи права, як зазначає М.І. Байтін, це те, на чому засновані формування, динаміка і дія права, що дає змогу визначити природу певного права як демократичного чи, навпаки, тоталітарного, то відповідність національної правової системи загальнолюдським правовим принципам є критерієм для визначення держави як демократичної та правової. Відтак важливо наголосити, що, відповідно до концепції "європейського правового простору", рух до цього простору передбачає створення Європи правових держав, в яких у повному обсязі здійснюватимуться загальнолюдські досягнення демократії і цивілізації, такі як верховенство закону у всіх сферах життя суспільства, обмеження держави правом, права і свободи особи, взаємна відповідальність держави і особи, висока роль суду. Європейський правовий простір, зазначає А.Х. Саідов, передбачає подальший розвиток правових форм співробітництва держав Європи не лише шляхом міжнародного права, але й шляхом формування європейських національних правових систем. Становлення європейського правового простору не ідентичне появі певного наддержавного європейського права. Йдеться про вироблення різноманітних форм взаємодії національних держав Європи, про зближення їхніх законодавчих норм, про пошуки спільних рішень конкретних загальноправових проблем. Це не "загальне право" наднаціонального характеру, а пошук і створення певного правового мінімуму в державах, який забезпечує їхнє нормальне взаємне спілкування в рамках загальноєвропейського процесу. Концепція "європейського правового простору" передбачає, що держави Європи повинні виступати як правові держави . В рамках гельсінського процесу вже склався певний варіант уніфікації і гармонізації внутрішнього законодавства держав шляхом приведення його у відповідність з узгодженими загальноєвропейськими стандартами. Очевидні і переваги цього шляху. Не нав'язуючи державам конкретних норм, не підмінюючи внутрішні норми та інститути міжнародними, не зазіхаючи на самобутність правових систем, він встановлює певні правові мінімальні стандарти демократичності, нижче за які держави не повинні опускатися в своєму національному законодавстві.

Бажаючи увійти в європейський правовий простір як демократична правова держава, Україна постала перед проблемою реформування своєї правової системи відповідно до міжнародних, зокрема європейських, стандартів. Видається, що загальнолюдські принципи права посідають важливе місце серед міжнародних стандартів, оскільки саме ці принципи, по-перше, виражають спільні інтереси людства та сучасні загальнолюдські цінності й грунтуються на спільних для людської цивілізації етичних моментах; по-друге, єфундаментальними універсальними засадами для позитивного права, а тому визначають сутність і спрямованість правового регулювання, загальне направлення поведінки суб'єктів права; по-третє, придатні до застосування до найширшого спектра правових ситуацій між будь-якими суб'єктами права у будь-якій системі права як елемент цієї системи, що володіє інтегративною якістю.

Зауважимо також, що загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, тобто визнані більшістю суб'єктів міжнародного права передбаченими у міжнародному праві способами, можуть бути впроваджені в національне законодавство через принципи міжнародного права. Розглядаючи питання впровадження загальнолюдських правових принципів в національну юридичну практику, необхідно врахувати відсутність в них власної зовнішньої форми, що призвело до їх закріплення у найрізноманітніших міжнародно-правових актах та документах: багатосторонніх конвенціях, рішеннях міжнародних судових органів тощо, які, до того ж водночас є джерелами міжнародного права. Це призводить до того, що загальнолюдські принципи права, по-перше, конкретизуються в принципах міжнародного права, де їхній зміст набув найповнішого розкриття; по-друге, через міжнародне право їх впровадження у внутрішньодержавну юридичну практику є найефективнішим. Способи ж впровадження найперше залежатимуть від національних правових традицій. Так у Підсумковому документі Мадридської зустрічі представників держав - учасниць НБСЄ зазначається, що, підтверджуючи свою рішучість поважати і застосовувати принципи, викладені у Заключному Акті НБСЄ, та сприяти їх дієвості, держави-учасниці вважають, що одним із заходів могло б стати їх "відображення в законодавстві - таким способом, який відповідає практиці і процедурі кожної країни".

Особливість впровадження загальнолюдських принципів права як універсальних нормативних засад, що визначають зміст і направленість правового регулювання, в національне законодавство полягає також у багатоступінчастості процесу їх втілення. Зауважимо, що загальнолюдські принципи права в національне законодавство впроваджуються передусім через загальні (загальноправові) принципи національного права. Окрім того, перш ніж досягнути регулятивного чи охоронного ефекту, принципи права у більшості випадків повинні бути переведені на рівень нормативних приписів, які безпосередньо визначають права і обов'язки суб'єктів. Це здійснюється насамперед шляхом правотворчої, а в необхідних випадках і правороз'яснувальної деталізації. Механізми переведення таких засад у конкретний зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, є багатоманітні: конкретизація закону в гтідзаконних нормативних актах; роз'яснення норм закону в актах офіційного тлумачення; процесуальні норми, що регулюють процедури прийняття, застосування і виконання закону; різноманітні акти застосування норм права; сюди ж відноситься діяльність державних органів з підготовки і прийняття правових актів. Наступним етапом є втілення нормативних засад у практиці реальних правових відносин через акти дотримання, виконання, використання права.

Отже, кожна держава, перед якою постало питання про впровадження загальнолюдських принципів права в національну систему права, повинна розробити певну процедуру такого впровадження.

Як офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання чи оформлення чого-небудь, процедура впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство буде репрезентувати порядок уведення у дію, у практику, запровадження, укорінення в національній системі законодавства універсальних нормативних засад права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. Безперечно, - це один з видів юридичної процедури, який складається з відповідних стадій впровадження у національне законодавство загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів права.

Одна із стадій - внутрішньодержавна правотворчість, в ході якої відбувається моделювання відносин, що потребують нормативного регламентування. Саме на цій стадії відбувається закріплення загальнолюдських принципів права у національному законодавстві та їх конкретизація відповідно до умов національного права. За підставами впровадження можна виокремити, по-перше, впровадження загальнолюдських, принципів права (разом з іншими міжнародними стандартами) на виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань (це стосується, наприклад, загальнолюдських принципів права, що зафіксовані в чинних для України міжнародних договорах); по-друге, впровадження таких принципів, як певне запозичення (сприйняття) елементів передового світового (чи європейського) досвіду правового регулювання без будь-яких формально-юридичних підстав (гармонізація законодавства). Як відомо, розробка і прийняття Конституції України 1996 року збіглися в часі з розв'язанням численних практичних завдань, пов'язаних із "входженням" України як рівноправного суб'єкта міжнародного права, що не могло не позначитись на роботі українського конституцієдавця. Як зазначає суддя Конституційного Суду України 11. Мартиненко, "європейська орієнтація" простежується в усьому змісті норм Конституції України видається слушним зауважити, що для загальних принципів національної системи права, через які вони впроваджуються, загальнолюдські принципи права виступають як універсальні правові стандарти. Саме на них повинна орієнтуватися сучасна правова демократична держава, і саме завдяки таким принципам права національне законодавство збагачується загальнолюдськими цінностями. Враховуючи значення загальнолюдських принципів права, зазначимо, що якість законів і ефективність правового регулювання багато в чому залежать від того, як у внутрішньодержавну систему права впроваджено ці принципи та як у національному законодавстві сформульовано та розкрито зміст загальних принципів національного права, що й відбувається на стадії правотворчості.

Правотворчість. на думку М.Н. Марченка, можна охарактеризувати як процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування та прийняття правових актів уповноваженими суб'єктами в рамках відповідних процедур Соціальне призначення правотворчості, за словами П.М. Рабіновича, полягає у встановленні стандартів, еталонів, взірців дій, поведінки учасників суспільної життєдіяльності, тобто моделюванні суспільних відносин, які з позицій держави є припустимі, бажані або необхідні. Принагідно зауважимо, що правотворчість, як певна організаційно оформлена діяльність держави, відбувається на підставі сукупності принципів. Водночас важливо розрізняти принципи права і принципи правотворчості: перші є принципами позитивного права, тоді як другі - це принципи діяльності, відповідно до яких відбувається нормативна регламентація суспільних відносин. В.М. Горшеньов правомірно стверджує, що принципи, які лежать в основі процесуальної діяльності, є особливою сукупністю об'єктивних і суб'єктивних засад, керівних ідей та пізнаних закономірностей, скерованих на досягнення оптимальних варіантів будь якої процесуальної діяльності .

Зауважимо, що принципи позитивного права для будь-якої процесуальної діяльності, в тому числі і. правотворчої, виступають як фундаментальні засади і вихідні нормативні вимоги, тому принципи правотворчості обов'язково повинні на них спиратися, їх враховувати. Крім того, принципи права в результаті правотворчої діяльності одержують нормативну фіксацію та набувають значення імперативних вимог, конкретних правил і зобов'язують суб'єкта застосування права до певної поведінки або встановлюють певні заборони.

В юридичній літературі є кілька думок щодо принципів правотворчості. Так П.М. Рабінович виділяє такі принципи соціально-демократично орієнтованої правотворчості: гуманізм, демократизм, збереження національної самобутності та інтернаціоналізм, науковість, законність, техніко-юридична досконалість. М.Н. Марченко відносить до принципів правотворчості принципи науковості, законності, демократизму та системності. В.К. Бабаєв виділяє такі принципи, як демократизм, законність, науковість, своєчасність, професіоналізм, виконуванїсть, планування, диференціацію правотворчої компетенції; А.Б. Венгеров - демократизм, законність, науковість, виконуваність, Р.Т. Мухаєв - законність, професіоналізм, гласність, демократизм, науковість, планування та принцип суворої диференціації правотворчої компетенції. Навіть в одній і тій самій праці можна помітити неузгодженість щодо принципів правотворчості, зокрема, С.А, Комаров та А.В. Малько, зазначаючи, що правотворчості властиві принципи науковості, професіоналізму, законності, демократизму, гласності, оперативності, поряд з цим у схемах подають такі принципи правотворчості: планування, законності, гласності, демократизму, професіоналізму, суворої диференціації правотворчих повноважень.

Цікавим видається перелік принципів, запропонованих B.C. Нерсесянцем, який зазначає, що розвинута (в правовому і загальносоціальному смислі) діяльність держави з встановлення норм позитивного права повинна відповідати таким принципам: 1) правовий прогрес - правоустановлювальна діяльність держави має бути якомога максимально направлена . на подальший розвиток і вдосконалення позитивного права в руслі загальноцивілізаційних досягнень: 2) правова легітимність - сама правоустановча діяльність повинна відбуватись в належних правових формах і процедурах; 3) загальносоціальна легітимність - опора на широку базу соціального очікування 4) наукова обґрунтованість; 5) системність; 6) професіоналізм.

Мають рацію ті науковці, які вказують на необхідність виділення принципів правотворчості, що сформульовані юридичною наукою, та принципів, вироблених юридичною практикою. Ці принципи виступають або у вигляді фундаментальних теоретичних ідей і ідеалів, або вимог п рактично - прикладного характеру.

Принципи правотворчості можна класифікувати за кількома критеріями. Передусім серед них виділяють принципи законотворчості і підзаконної нормотворчості. Крім того, за елементами правотворчої діяльності (суб'єктом, об'єктом, результатом) усі принципи правотворчості поділяють на: і) принципи діяльності суб'єкта правотворчості (наприклад, принцип оперативності, економічності, професіоналізму правотворчості та 2) принципи - вимоги до змісту діяльності та актів - результатів правотворчості, до яких відносять: принцип науковості, що означає використання прийомів і методів наукового аналізу, досягнень науки і сувору відповідність об'єктивним критеріям оцінки; принцип законності, що означає суворе врахування ієрархії правових принципів і норм, компетенції суб'єктів прав і дотримання процедурних правил; принцип демократизму, що означає вивчення соціальних інтересів і можливості їх вираження в сфері правотворчості, врахування суспільної підтримки проектів правових актів; принцип системності, що означає суворе врахування системи права, законодавства, побудови галузі та деякі інші.

Висновок

Отже, суб'єкти правотворчості керуються у своїй діяльності певними принципами - принципами правотворчості, які слід відмежовувати від принципів позитивного права, а також принципів правосвідомості. Зазначимо, шо правотворча діяльність стосовно впровадження загальнолюдських принципів права у національне законодавство характеризується певними особливостями, які зумовлені, зокрема, такими властивостями загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів.

По-перше, загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, а отже, його універсальними нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання.

По-друге, ці принципи одержали фіксацію в міжнародних нормативно- правових актах. Крім того, загальнолюдські правові принципи знайшли закріплення також у міжнародних судових прецедентах. Наприклад, у ході застосування Європейської конвенції з прав людини Європейським судом з прав людини, а також європейського права - Судом СС уже склалася відповідна прецедентна практика. Як зазначає П.М. Рабінович, "знання й урахування прецеденти их рішень Суду, засвоєння специфіки його професійного мислення, його "правового менталітету" - одне з найактуальніших завдань, шо постають нині перед суддями та будь-якими іншими суб'єктами в Україні". Видається, що прецедентна практика зазначених судів надає певні імплєментаційні можливості для правотворчих органів держав, в яких загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права слугують наразі орієнтирами правового регулювання: такі рішення у багатьох випадках можуть спонукати державу, попри те. що вона не була стороною у певній справі, удосконалити своє законодавство.

По-третє, загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, виступають для національної системи права як міжнародні універсальні і регіональні стандарти правового регулювання.

По-четверте, важливим є особливість процедури впровадження загально людських принципів права, оскільки мова йде про принципи права, а не норми права.

Крім того, на механізм впровадження загальнолюдських принципів права впливає сутність цих принципів. Тому видається, що, окрім загального механізму впровадження загальнолюдських (загальноцивілізаційних) принципів права, впровадження кожного конкретного принципу права може мати свою специфіку з огляду на юридичну природу цього принципу.

Закріплення загальнолюдських принципів права в національному законодавстві, на наш погляд, видається надійнішим засобом реального впровадження таких принципів у національну юридичну практику, оскільки, як свідчить багаторічний досвід інших держав, безпосереднє застосування міжнародних угод у внутрішньому праві має надзвичайно низьку ефективність. Тому формулювання та розкриття змісту загальнолюдських принципів права в національному законодавстві є вкрай важливим.

Вступ

Визначення та дотримання загальнолюдських принципів права є дуже важливою діяльність, адже саме загальнолюдські принципи формуються в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства та є юридичними засадами, ідеалами, які зумовлюються певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють прогресивні здобутки прав, історії людства і широко визнані в міжнародних нормативних документах.