§2. Особливості принципу верховенства права.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права .

Даний принцип належить до найкращих прогресивних здобутків політико-правової історії людства і покликаний забезпечувати гуманістичний розвиток суспільства. Верховенство права — це панування права в суспільстві. Йдеться про визначальну роль права у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільнот, груп, об'єднань, зрештою - усіх людей. Вираз «верховенство права», або ж «панування («правління») права» (rule of law), вперше вжив у XIX ст. англійський юрист А. Дайсі. У новітній історії цей термін використовується у деяких міжнародних актах, зокрема, у Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Соціальний зміст і сутність принципу, визначаються насамперед самим феноменом права. Якщо вважати таким явищем тільки юридичні норми — формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, встановлені або санкціоновані державою, — тоді поняття верховенства права втрачає самостійне значення. Адже у цьому випадку воно відображало б підпорядкованість держави лише її законам, іншим юридичним нормам, які вона сама ж встановила і які в будь-який час сама може змінити чи скасувати. Безперечно, держава має бути зв'язана своїми чинними законами, проте ця зв'язаність більш адекватно відбивається поняттям «верховенство закону». Поняття ж «верховенство права» набуває самостійного значення в юриспру­денції лише за тієї умови, що саме право інтерпретується як таке явище, котре виникає та існує незалежно від держави, від діяльності її законодавчих та інших органів (хоча розуміння його сутності ніколи не було й нині не є однозначним .

З позицій соціально-детерміністського, конкретно-історичного підходу правом (як феноменом недержавного походження) можна вважати, зокрема, можливості суб'єктів суспільного життя, які необхідні їм для існування й розвитку, об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем економіки й культури людства і мають бути загальними та рівними для всіх однойменних суб'єктів. Без сумніву, найсуттєвішим різновидом є права людини. І саме вони мають стати вирішальним, визначальним чинником та критерієм при визначенні змісту діяльності держави і різних соціальних спільнот та громадських об'єднань. У разі реального панування прав людини в суспільному житті якраз і виникають підстави констатувати реалізацію принципу верховенства права. Верховенство права, інтерпретоване як пріоритетність у суспільстві насамперед прав людини, проявляється головним чином у таких рисах державного і суспільного життя:

• закріплення в конституційному та інших законах держави основних прав людини (закони, які їм суперечать, є не правовими);

• панування в суспільному та державному житті таких законів, котрі виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому загальнолюдські цінності та ідеали насамперед права і свободи людини;

• врегулювання відносин між особою і державою на основі загально дозволенного принципу: «Особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом»;

• взаємовідповідальність особи і держави.

Аналогічне (хоча й не цілком тотожне) розуміння верховенства права можна зустріти і в юридичній практиці сучасної України.

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вперше в історії українського судочинства сформульовано таке положення: «Відповідно до ст. 8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя... При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції, закріплені в ній права і свободи людини та громадянина не є вичерпними» (п. 1). Такий підхід найвищого органу в системі українських судів видається в основному слушним: він орієнтує на те, що визнання закріплених у Конституції прав і свобод людини та громадянина як безпосередньо чинних критеріїв правомірності поведінки якраз і є шляхом до забезпечення верховенства права .

У демократичній правовій державі принцип верховенства права має діалектично поєднуватись із принципом верховенства закону. Це поєднання полягає в такому: якщо принцип верховенства закону однаковою мірою поширюється як на правотворчу (законотворчу), так і на правозастосовну діяльність, то принцип верховенства права адресований головним чином законодавцю. А державні органи мають користуватись останнім принципом у тих випадках, коли вони застосовують юридичні норми, котрі є відносно визначеними за змістом (зокрема, норми оціночні): адже тоді у правозастосовувача виникає можливість обрати на власний розсуд — в межах норми — той чи інший варіант рішення, і саме у цих випадках загальнолюдські принципи права стають однією з визначальних підстав для такого вибору. У разі ж застосування юридичних норм, повністю (абсолютно) визначених за змістом, принцип верховенства права реалізується тільки через верховенство закону, насамперед Конституції України. Обґрунтованість щойно викладеного розуміння співвідношення принципів верховенства права і верховенства закону дістала обґрунтоване відображення у Рекомендаціях організованої Академією правових наук України Міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методології сучасного правознавства» (Київ, 9-10 жовтня 1996 р.). У цьому документі зазначається, що найголовнішими методологічними орієнтирами сучасного права України повинні бути, зокрема, «верховенство права, забезпечення його обов'язкової реалізації у законотворчій діяльності; верховенство та найвища юридична сила Конституції України щодо законодавчих та інших правових актів; верховенство законів у системі нормативно-правових актів України; забезпечення законності та справедливості правозастосовної діяльності; забезпечення прямої дії норм Конституції і законів України та обов'язковості їх виконання».

«Висновок»

Загальнолюдські правові принципи та принципи права на сучасному етапі широко впроваджуються у внутрішньодержавну юридичну практику багатьох країн. Специфіка впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство зумовлена юридичною природою загально людських принципів права; особливостям їхньої фіксації в міжнародно- правових акта та документах; здатністю виступати для національної системи права як міжнародні універсальні і регіональні стандарти правового регулювання; менш жорсткою (порівняно з нормами права) регламентацією їхнього впровадження міжнародними універсальними чи регіональними спільнотами багатоступінчатістю процесу їхнього впровадження. Загальнолюдські принципи права, зафіксовані в міжнародно-правових актах, впроваджуються насамперед у національне законодавство, тоді як принципи, зафіксовані в актах міжнародних судових органів, через прецедентну практику.

Відповідність правової системи загальнолюдським принципам права, їх фіксація у внутрішньодержавному законодавстві і застосування у юридичній практиці є критерієм визначення держави як демократичної та правової.

Як така держава Україна прагне увійти в світовий та регіональний (європейський) правовий простір, що і зумовлює впровадження цих принципів у національне законодавство та юридичну практику. Для національної правової систем вони виступають основоположними нормативними засадами, на яких має базуватися уся система права України, а їх впровадження забезпечує її розвиток у контексті загальнолюдських цінностей, з урахуванням кращого світового правового досвіду.

Вступ

Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загально-правові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

Принципи права як керівні юридичні вимоги відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і скеровують правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.

Такими принципами є:

1. Принцип гуманізму.

2. Принцип демократизму.

3. Принцип справедливості.

4. Принцип рівності.

5 Принцип свободи.

Загальна характеристика загальнолюдських принципів

З точки зору юридичної природи загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права є принципами позитивного права, які слід відрізняти від правових принципів як більш широкого поняття, яким охоплюються основні, визначальні правові ідеї. Разом з тим, правові принципи - це найперше принципи правової свідомості або доктрини, тоді як принципи права є загальнозначущими, нормативними, обов'язковими засадами, а їхнє здійснення гарантується державою. Тому видається, що поняття загальнолюдські принципи права та загальнолюдські правові принципи також не є тотожними, оскільки серед загальнолюдських принципів можна виділити як принципи права, так і принципи правової свідомості, доктрини (правові принципи), які не фіксовані у позитивному праві.

Також важливо підкреслити, що загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права, як і будь-які інші, є нормативними засадами, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання, а не, скажімо, принципами прав людини, як це може видатися з їхньої назви. Вони випливають з природи права як соціального феномену, покликаного регулювати суспільні відносини, задаючи, за словами А. Мережко, найзагальніші параметри для розвитку і функціонування будь-якої системи права і всіх юридичних явищ, а їхня сутність полягає у можливості задовольняти суспільні інтереси з тим, щоб це влаштовувало і окремих суб'єктів права, і суспільство в цілому.

Загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права як універсальні нормативні засади позитивного права, що відповідають найвищому рівню абстрагування, можуть бути впроваджені у національну систему права. Зауважимо, що ступінь та повнота їх впровадження залежать передусім від механізму такого впровадження. Виділимо міжнародний та національний механізми впровадження загальнолюдських принципів права, кожен з яких за своїм внутрішнім змістом можна поділити на дві частини: а) інституційну (суб'єкти та їхня діяльність) та б) нормативну (сукупність нормативно-правових актів та інших джерел права). Механізм впровадження загальнолюдських принципів права може бути вироблений як на національному рівні, так і запропонований міжнародною спільнотою та приведений до національних умов шляхом урахування внутрішньодержавної специфіки і узгоджений з міжнародним співтовариством, зокрема регіональними утвореннями.

Принцип гуманізму

Принцип гуманізму в праві втілюється в низці нормативних положень різноманітної галузевої належності. Прикладами цього є встановлення приписів про те, що ніхто не може бути безпідставно заарештованим або утримуватися під вартою; батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуванню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, видам примушування і покарання; трапляються випадки, коли забороняється допуск преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Принцип демократизму

Принцип демократизму держави опосередковує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Цей принцип відповідає традиціям українського державотворення і знаходить своє виявлення в сучасних принципах формування органів державної влади, в їх системі, структурі, складі та основних засадах функціонування.

Демократичною є держава, яка всебічно і повно виражає волю народу, а її організація (будівництво) і діяльність постійно відповідають волі народу. Мається на увазі як загальна воля народу, так і воля окремих соціальних груп, спільностей та кожної окремої особи - людини і громадянина. Тобто демократичною є держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно його волі.

Вихідним моментом демократизму держави є проголошення його на найвищому конституційному рівні, що здійснюється Основним Законом і пов'язано з конституційним визнанням державою статусу народу як єдиного джерела влади, його права реалізовувати свою владу як через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, так і безпосередньо (шляхом виборів, референдумів тощо), та закріпленням виключного за народом права визначати й змінювати конституційний лад України.

В українському законодавстві, даний принцип випливає зі ст. З Конституції, яка проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою цінністю. Правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина є одним із найважливіших завдань кримінального права.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню [ ст. 28 Конституції]. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність [ч. 3 ст. 50 КК]

Призначаючи покарання, суд має виходити з того, що його вид і розмір повинні бути мінімально достатні для досягнення мети покарання. Принципу гуманізму відповідають також інститути звільнення від кримінальної відповідальності й покарання, що особливо характерно для неповнолітніх злочинців тощо.

Принцип справедливості

Принцип справедливості передбачає його тлумачення як зовнішнього щодо права явища і як спеціально-юридичної категорії, що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, на погляд вільного населення Рима рабство цілком відповідало його уявленням про справедливість). Як спеціально-юридична категорія справедливість розглядається в масштабі відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між здійсненими витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженою у вигляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі зазначений принцип виступає як принцип усієї правової системи.

Принцип свободи

Принцип свободи як можливість вибору варіанту поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності

Принцип рівності забезпечує однакові для всіх умови здійснення власної свободи. В праві він виражається у рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальносуспільних прав і обов' язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності, походження, місця проживання, посадового стану та інших обставин.

Висновок

Зауважимо також, що загальнолюдські принципи права, які є загальновизнаними, тобто визнані більшістю суб'єктів міжнародного права передбаченими у міжнародному праві способами, можуть бути впроваджені в національне законодавство через принципи міжнародного права. Розглядаючи питання впровадження загальнолюдських правових принципів в національну юридичну практику, необхідно врахувати відсутність в них власної зовнішньої форми, що призвело до їх закріплення у найрізноманітніших міжнародно-правових актах та документах: багатосторонніх конвенціях, рішеннях міжнародних судових органів тощо, які, до того ж водночас є джерелами міжнародного права. Це призводить до того, що загальнолюдські принципи права, по-перше, конкретизуються в принципах міжнародного права, де їхній зміст набув найповнішого розкриття; по-друге, через міжнародне право їх впровадження у внутрішньодержавну юридичну практику є найефективнішим. Способи ж впровадження найперше залежатимуть від національних правових традицій. Так у Підсумковому документі Мадридської зустрічі представників держав - учасниць ОБСЄ зазначається, що, підтверджуючи свою рішучість поважати і застосовувати принципи, викладені у Заключному Акті ОБСЄ, та сприяти їх дієвості, держави-учасниці вважають, що одним із заходів могло б стати їх "відображення в законодавстві - таким способом, який відповідає практиці і процедурі кожної країни"

Вступ

Протягом багатьох років принципи права є однією з центральних тем у теорії держави і права. В юридичній літературі слушно зазначається, що на підставі та з урахуванням принципів формується вся система права, приймаються юридичні акти, здійснюється правозастосування і тлумачення права. Символізуючи дух права, принципи визначають характер певної правової культури, обумовлюють специфіку тієї чи іншої національної правової системи.

Природно, що проблемі принципів права приділяється належна увага як у вітчизняній, так і в зарубіжній юридичній науці. Так, лише в останні роки була проаналізована система принципів права (А. М. Колодій, В. М. Ведяхін, К. В. Ведяхіна), досліджений процес впровадження в українську систему права загальнолюдських принципів права (Т. І. Фулей), була дана характеристика принципів права як сполучної ланки від змісту об'єктивного права до здійснення суб'єктивного права (О. В. Скурко), з'ясована роль принципів права у процесі правозастосування (О. О. Уварова), вивчені фактори формування і реалізації принципів права (О. Є. Суркова), визначені моральні аспекти принципів права (О. І. Цибулевська), обґрунтована необхідність виокремлення основоположних принципів права (С. П. Погребняк) та ін.

Водночас слід визнати, що мано дослідженим залишається питання про вплив принципів права на правову систему в цілому. На нашу думку, принципи права як основні юридичні ідеї обумовлюють зміст і визначають характер усіх елементів правової системи, забезпечують їх єдність та узгодженість. Цей вплив є найсильнішим і найочевиднішим у випадку з основоположними принципами права - принципами, що віддзеркалюють фундаментальні, базові ідеї права в усіх сферах правової реальності, діють на всіх стадіях механізму правового регулювання. Усе це обумовлює необхідність загальнотеоретичного дослідження значення основоположних принципів права як інтегруючого елементу правової системи.