1. Правове регулювання як засіб державного управління

Трансформація соціально-економічної, політико-правової, культурної та всіх інших сфер буття української держави, діяльність її органів та посадових осіб, що виконують регулятивно-управлінські функції повинна відбуватись на підставі проголошених нині діючою Конституцією України загально цивілізаційних цінностей: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; розвиток і зміцнення демократизму, гуманізму; верховенство права та розбудова громадянського суспільства. Одним з найвагоміших чинників досягнення цих цілей є державно-правове регулювання - результативний, здійснюваний за допомогою правових засобів нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку у відповідності з суспільними потребами²⁴⁷.

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток²⁴⁸.

Правове регулювання зумовлено деякими об'єктивними та суб'єктивними чинниками, до яких можна віднести :

• рівень економічного розвитку суспільства ;

• його соціальну структуру ;

• рівень зрілості, стійкості суспільних відносин ;

• рівень правової культури громадян і посадових осіб ;

• рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання²⁴⁹.

Правопорядок в суспільстві тим міцніший, чим більше він відповідає моральним поглядам членів суспільства. А один із найважливіших принципів моралі - принцип справедливості - водночас є принципом державно-правового регулювання. Як законність, виходячи за рамки правової системи, стає за певних умов принципом діяльності суб'єктів політичної системи, так і принцип справедливості поширюється за межі моральних стосунків і є одним з найважливіших принципів механізму державно-правового регулювання.

До предмету державно-правового регулювання належать різновиди суспільних відносин, котрі об'єктивно можуть бути врегульовані за допомогою правових норм та в певних умовах потребують юридичного впливу. Суспільні відносини є узагальненим об'єктом впливу права, а безпосереднім предметом державно-правового регулювання постають різноманітні дії учасників суспільних відносин²⁵⁰.

Ознаки правового регулювання:

1. правове регулювання — різновид соціального регулювання;

2. за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

3. правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

4. правове регулювання має цілеспрямований характер спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

5. правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

6. правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання²⁵¹

Право повинно діяти лише там, де інші регулятори є неефективними чи не здатні виконати позитивної ролі упорядкування відносин, де потрібне упорядкування суспільних відносин на основі владного впливу, правового захисту. Право не повинно витісняти інші соціальні регулятори і не мати переваги над ними.

Послаблення юридичного тиску на суспільні відносини потрібно пов'язати з переоцінкою ролі держави у здійсненні управління економікою і суспільними інститутами. Тотальне управління і надмірна управлінська ноша держави не тотожні ефективному управлінню, швидше, навпаки, вони знижують можливості контролю за управлінськими процесами. Держава має позбутися також патерналістських поглядів на права громадян. В умовах ринкових відносин основною функцією держави повинно бути не намагання забезпечити усіх рівними соціально-економічними правами (що неможливо без повернення до розподільчої системи і планової економіки), а захист прав громадян, розкріпачення приватної ініціативи. Тому такою важливою є практична реалізація щодо господарюючих суб'єктів і громадян принципу «дозволене все, що не заборонене законом»²⁵².

Право повинне забезпечувати формальну рівність людей (рівність перед законом) і змістовну рівність у межах, у яких право взагалі здатне здійснювати цю рівність (забезпечувати «стартову» рівність можливостей людей, застерігати від дискримінації за тими чи іншими ознаками)²⁵³.

Механізм правового регулювання — це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок²⁵⁴.

В структурі засобів державно-правового регулювання виділяють три основні групи: мотивування, спонукання, примус. Сполучення цих засобів обумовлює існування таких методів державно-правового регулювання як: директивний (імперативний) та автономний (диспозитивний); метод субординації (централізоване регулювання) та координації (децентралізоване регулювання).

Головною функцією права є регулювання суспільних відносин та управління ними. Державно-правове регулювання в суспільстві здійснюється за допомогою механізму державно-правового регулювання (далі МПР), під яким розуміють цілісне, результативне упорядкування і організацію суспільних відносин через систему правових засобів, детермінованих об'єктивними умовами життєдіяльності соціуму. МПР має декілька стадій, серед яких виокремлюють: 1) стадію формування та загальної дії юридичних норм; 2) стадію виникнення правовідносин 3) стадію встановлення конкретного юридичного зв'язку між юридичним фактом і певним наслідком цього факту, та реалізації прав та обов'язків. Існує ще одна - охоронна стадія МПР, яка виникає в конфліктних ситуаціях, коли звичайними засобами неможливо задовольнити інтереси уповноважених суб'єктів²⁵⁵.

Механізм правового регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях:

1. принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження (спеціалізовані норми права), об'єктивовані в нормативно-правових актах;

2. правовідносини, суб'єктивні юридичні права і обов'язки в їх індивідуалізації (конкретизації);

3. акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків;

4. акти застосування норм права.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб'єктів і суспільних відносин, що виникають на їх основі.²⁵⁶