1. Вступ

Правова культура є складовою духовного багатства суспільства. Подальша розбудова громадянського суспільства, демократичної правової держави нерозривно пов'язана з розвитком правової культури. Саме правова культура є соціальною гарантією дії верховенства правового закону в суспільстві. Загалом, можна констатувати відсутність у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень питання правової культури, що, в свою чергу, породжує комплекс теоретичних проблем.

До теперішнього часу відсутній єдиний підхід до трактування як самої категорії «правова культура», так і її структурних елементів у силу того, що дане поняття багатоаспектне.²²⁷ Але це питання є досить важливим. В цій роботі я спробую з'ясувати, чому так необхідно виховувати громадян у дусі законослухняності та активної їх участі у формуванні правової держави.

Крім того, в даній роботі я намагатимусь висвітлити результати мого дослідження питання правової культури і принципів права. Я спробую з'ясувати, що ж таке правова культура та охарактеризувати її. Необхідно зрозуміти, в чому її сутність і для чого взагалі нам потрібна правова культура.

2. Поняття та сутність правової культури

Як і безліч інших питань, зокрема тих, які так чи інакше стосуються принципів права, питання про правову культуру у вітчизняній юридичній літературі також дискусійне. Необхідно виділяти правову культуру особистості та правову культуру суспільства (держави).

Якщо говорити про правову культуру особистості, то на мою думку, її можна чітко визначити як властивість особи, яка характеризується повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їхнього використання, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях. Для цього особі необхідно знати і розуміти право. Особа повинна бути переконана в ефективності права як регулятора суспільних відносин і вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм.

Правова культура особистості нерозривно пов'язана з правовою культурою держави, яку можна визначити як стан правового життя суспільства, що характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи — станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Вивчення правової культури суспільства потребує аналізу його правового життя під певним кутом зору. Особливого значення для дослідження набуває категорія «культура», за допомогою якої в науці визначають багатогранне, поліфункціональне і, відповідно, досить складне явище. У літературі налічується понад 400 визначень поняття «культура», і їх кількість у вітчизняній та іноземній літературі постійно зростає²²⁸.

Стан правової культури держави є показником зрілості її правової системи²²⁹, тому питання правової культури не можна вважати другорядним. Тепер необхідно з'ясувати як розуміють правову культуру та структуру правової культури ті чи інші дослідники цього питання. Варто ще раз зазначити, що дане питання є досить широким та дискусійним.

Так, С.С. Алєксєв розглядає правову культуру з філософської точки зору. У своїх працях він вказує на правову культуру як на аналітичне явище, що представляє собою свого роду юридичне багатство, виражене в досягнутому рівні розвитку регулятивних якостей права, правових цінностей, юридичної техніки, досконалості законодавства та правової практики, ступеня взаємодії та взаємовідповідальності держави та особистості,що в цілому відноситься до духовної культури та правового процесу суспільства.²³⁰

Тісно пов'язаний з філософським соціально-антропологічний підхід. Згідно з цим підходом правова культура включає в себе усе, що створено людиною в різноманітних сферах правового буття суспільства: право, правову науку, правову свідомість, юридичну практику, національні правові традиції тощо.²³¹

Прихильниками цього підходу є В. М. Кудрявцев та В. П. Казимирчук. На їхню думку "правова культура - це явище, що орієнтоване державою та суспільством на формування та розвиток політичної та правової свідомості у людей, їх ціннісно-нормативного комплексу, а тим самим - і поведінки та діяльності у правовій сфері. Метою правової культури є активне втручання в суспільне середовище, вплив на формування установок, скеровування членів колективів та соціальних груп до розуміння необхідності прогресивних норм правової поведінки."²³²

Я вважаю, що досить цікавий підхід до розуміння поняття та сутності правової культури запропонував А.Нікітін. Російський вчений образно порівнює правову культуру з будинком. У цьому «будинку» є три поверхи. На першому поверсі розміщені правові знання; другий поверх - це ставлення до права; третій - поведінка і діяльність у ситуаціях, які мають правовий зміст. Будь-який будинок повинен опиратися на «фундамент». «Фундаментом» правової культури індивіда виступають його ідейно- політичні і моральні погляди, переконання, які одночасно є елементами політичної і моральної культури.²³³ Тому тут необхідно розуміти, що те, як цей "будинок" буде "стояти", залежить, в першу чергу від фундаменту. Так і правова культура залежить від поглядів і переконань індивіда.

В. К. Бабаєв, В.М. Баранов, В. А. Толстік вважають, що структурними компонентами правової культури особи є: знання і розуміння права, повага до права, звичка діяти відповідно з правом і правова активність . Як бачимо, правова культура приховуєтья не лише в свідомості індивідів чи усього суспільства, тобто в знанні права та його розумінні. Правова культура - це ще й, як підкреслюють дані дослідники, правова активність.²³⁴ Людина мусить не лише знати правові норми, розуміти їх, але й діяти в межах, визначених цими нормами.

Важко не погодитись з твердженням О. Ф. Скакуна, який відзначає, що «Правова культура тісно пов'язана з загальною культурою народу, ґрунтується на її засадах, служить відображенням рівня її розвитку.

Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури - політичної, моральної, естетичної»²³⁵

Окремо хотілось би відзначити позицію 3. Фрейда. Він демонструє нам дві сторони культури. З одного боку, вона охоплює всі набуті людьми знання та вміння, що дають людині можливість опановувати сили природи й отримувати від неї матеріальні блага для задоволення власних потреб. З другого боку, до неї входять всі ті встановлення, які потрібні для впорядкування взаємовідносин між собою, особливо для розподілу отриманих матеріальних благ²³⁶

В. П. Сальников вважає, що структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх ролі бути еталонами поведінки: «Право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб'єктів».²³⁷

В. В. Копєйчиков правову культуру визначає як систему правових цінностей, що відповідають рівню правового прогресу, досягнутого суспільством, і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.²³⁸

Таким чином, аналіз спеціальної літератури свідчить, що загальна наукова категорія «культура» має досить багато різноманітних визначень, кожне з яких може служити підставою для відповідного вивчення поняття, сутності і змісту культури правової. Це зумовлено складністю і змістовною насиченістю даної категорії. Суттєвою особливістю правової культури є те, що вона становить собою не право або його реалізацію, а цілісний комплекс правових, духовних і матеріальних артефактів, понять і перспектив тієї чи іншої спільності людства...²³⁹

3. Правова культура і принципи права

Говорячи про правову культуру і принципи права, необхідно відзначити так звану нову сутність правової культури, яку можна простежити в працях В. М. Селіванова, С.А. Тихонова, М.П. Щербаня та ін. Нова сутність правової культури проявляється в тому, що правова культура не зводиться лише до правосвідомості громадян суспільства. Вона визначається як сукупність досягнень суспільства, його соціальних груп та громадян у галузі регулювання суспільних відносин, яке забезпечує верховенство права в суспільному житті, тобто панування у суспільному житті правових принципів справедливості і гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця людини як вищої соціальної цінності.²⁴⁰

Як бачимо, сутність правової культури нерозривно пов'язана з принципами права. Тобто принципи права, як вихідні керівні засади та ідеї, повинні існувати і панувати в суспільстві, яке характеризується високим рівнем правової культури. Так і навпаки, від рівня правової культури залежить ефективність реалізації прав і свобод громадян,а отже і дотримання принципів права. Так стверджують Н.М. Оніщенко²⁴¹ й Ж.М. Пустовіт²⁴²

Цієї думки дотримуються багато інших правників. Зокрема, C.JI. Лисенков, A.M. Колодій, О.Д. Тихомиров, B.C. Ковальський зазначають, що рівень правової культури, досягнутої в суспільстві, значною мірою впливає на ефективність правового регулювання, на форми й засоби гарантії прав громадян.²⁴³

Дані позиції означають те, що правова культура тісно пов'язана з ефективністю забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Прямо на це вказують, зокрема, і В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, О.Г. Данильян та інші.²⁴⁴ А так як забезпечення прав і свобод людини і громадянина неможливе без дотримання принципів права, то можна остаточно констатувати - правова культура нерозривно пов'язана з принципами права. Там, де немає правової культури, принципи права не будуть дотримані. І навпаки - в суспільстві, де не забезпечується дотримання принципів права, немає правової культури.

Цю точку зору підтверджує і Г.В. Назаренко. Він вважає, що «...правова культура є сукупністю досягнень суспільства, його соціальних груп у сфері такого регулювання суспільних відносин, яке забезпечило б верховенство права у суспільному житті, тобто панування правових принципів справедливості та гуманізму, захисту природних прав і свобод людини»²⁴⁵. Дуже важко не погодитися з таким твердженням. На мою думку, ми можемо говорити про правову культуру тоді, коли панують принципи права.