Лекція № 6. Екологізація економіки і перехід до сталого розвитку

1. Концепція стратегії національної екологічної політики України

2. Аналіз попередніх досліджень екологізації в Україні.

3. Здобутки екологізації економіки та розвиток цього напрямку.

Глобальна екологічна криза спонукає людство до екологізації всіх сфер діяльності. Тому віднедавна чинник екологізації дедалі актуалізується і набуває пріоритетності у міждержавних відносинах.

Із розвитком цивілізації, бурхливим зростанням чисельності населення Землі обсягів виробництва та його відходів, проблеми взаємин суспільства і природи дедалі актуалізуються.

До найактуальніших питань життєвого середовища людства належать деградація довкілля, виснаження природних ресурсів і екологічна безпека. Ці чинники набули особливого значення наприкінці XX - початку XXI ст. У багатьох країнах деградація біосфери призвела до великомасштабних природних катаклізмів, погіршення якості життя та здоров'я громадян. З огляду на це, виникає потреба розроблення методологічних засад регіональної та глобальної екологізації економіки та виробничих і невиробничих сфер і, відповідно, ефективного механізму практичної їх реалізації.

Варто зазначити, що Кабінет Міністрів України 17 жовтня 2007 р. ухвалив Концепцію стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року. Ця Концепція спрямована на екологізацію економіки, поліпшення екологічної ситуації, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, гарантували екологічну безпеку, послідовне зниження екологічних ризиків для здоров'я людини, введення системи екологічного маркування товарів і продуктів харчування, приведення якості питної води відповідно до європейських стандартів, підвищення якості повітря, запобігання змінам клімату шляхом технічного переоснащення виробничого комплексу та введення енергоефективних і ресурсоощадних технологій тощо. Але, зважаючи на політичну нестабільність в державі, цього документу досі не затвердила Верховна Рада України.

Зростання економіки, бажання задовольняти свої потреби і бажання людина зобов'язана вносити в межі екологічних можливостей нашої планети. Наведені шляхи отримали назву "сталий розвиток", тобто такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби нинішніх поколінь і в той же час не ставить під загрозу можливості наступних людських поколінь задовольняти свої потреби.

У наш час важливою умовою сталого розвитку окремої країни, світової економіки в цілому, підвищення ефективності механізму міжнародних економічних відносин є екологізація процесів виробництва, перехід всієї системи господарського відтворення людства на принципи, які відповідають завданню збереження навколишнього середовища.

Така постанова питання означає радикальну оптимізацію користування ресурсами під час господарської діяльності та споживання, виробництво таких пріоритетів розвитку, що органічно поєднують фінансову результативність господарської діяльності з її екологічними дослідженнями. Особливо це стосується економіки України, яка характеризується вкрай нераціональним і неефективним споживанням ресурсів, надзвичайно несприятливими екологічними умовами життя, ускладненням функціонування господарських систем через їх енергетичні та сировинні витрати.

Усе це обумовлює актуальність теми дослідження, необхідність у концептуальному обґрунтуванні основних напрямків екологізації сучасного господарського розвитку, науково-технічного прогресу як на глобальному рівні, у масштабах окремої країни, так і на регіональному рівні.

Аналіз попередніх досліджень. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Екологічна складова в проекті урядової Програми України спрямована на максимальну екологізацію української економіки та перехід до сталого розвитку суспільства в перспективі. Як відомо, сталий розвиток передбачає обов'язкову узгодженість економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан довкілля й відбувався соціальний прогрес. Така екологізація не може звужуватися до тих чи інших природоохоронних заходів. Її зміст і призначення полягають у превентивному захисті довкілля безпосередньо в рамках виробничої діяльності, тобто всередині економічної системи, а не за її межами. Тож ефективна природоохоронна політика має і мусить здійснюватися, передусім, у контексті соціально-економічних перетворень, спрямованих на забезпечення сталого розвитку. При цьому прямі природоохоронні заходи не замінюють, а органічно доповнюють екологічно сприятливий режим господарювання.

У Програмі діяльності Уряду сприятиме раціональному використанню і відтворенню природно-ресурсного потенціалу, формуванню передумов для переходу на засади екологічного управління і сталого розвитку.

Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язано, в першу чергу, з державним регулюванням процесів природокористування. Новим у даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об'єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб'єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації.

Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди, наприклад, такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року "Порядок денний на XXI століття" і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагається стати державою, надійним партнером,щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.

Україна є учасницею декількох десятків (близько 50) міжнародних еколого-економічних конвенцій та двосторонніх угод: Договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою (Москва, 1963); Конвенція про заборону розроблення, виробництва та нагромадження запасів біологічної і токсичної зброї, їх знищення (Лондон,Москва, Вашингтон, 1972; ратифіковано 1975 р.); Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів (Лондон, 1972; ратифіковано 1975 р.); Конвенція про охорону світової культурної та природної спадщини (Париж, 1972; ратифіковано _1988р.); Конвенція про заборону військового та іншого ворожого використання засобів впливу на навколишнє середовище (Женева, 1976; ратифіковано 1978 р.); Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 1979; ратифіковано 1980 р.); Конвенція про контроль транскордонних перевезень токсичних відходів та їх видалення (Базель (Швейцарія), 1989); Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій (Гельсінкі, 1992); Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (Гельсінкі, 1992) і багато ін.

Головними здобутками міжнародної співпраці України у сфері екологізації економіки є:

− відображення національних інтересів і позиції держави в директивних документах і рішеннях форумів міжнародних міжурядових організацій;

− розширення сфери міжнародної співпраці завдяки укладенню нових угод, договорів та програм;

− утвердження міжнародно-політичного авторитету України та вдосконалення національно-правової бази;

− підвищення екологічної кваліфікації (правової, технологічної) та методології управління, спрямованої на покращення екологічної ситуації в Україні;

− отримання завдяки міжнародній співпраці допомоги у сфері охорони довкілля тощо.

Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко, навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.

В Україні на прилеглих до кордону територіях діє шість єврорегіонів (Карпатський, Верхній Прут, Нижній Дунай, Дніпро, Буг і Слобожанщина). Прикордонні території суміжних держав мають багато спільних рис не лише у природно-географічному, а й у еколого-економічному, геополітичному та інших аспектах.

Транскордонні еколого-економічні відносини мають низку особливостей, зумовлених наявністю кордону та його облаштування, потребою міждержавної регіонально-прикордонної еколого-економічної та еколого-інформаційної співпраці, міжнародної екологічної безпеки, використанням природних ресурсів тощо.

Проблеми міжнародної екологізації економіки, а також проблеми співпраці між сусідніми державами (на різних рівнях - обласних, регіональних чи загально державних), засвідчують, що значну увагу варто приділяти вивченню еколого-економічного стану саме прикордонних територій. Це зумовлено тим, що людська діяльність на прикордонних територіях держави може негативно впливати на стан довкілля, здоров'я громадян і екологічну безпеку всіх громадян.

З 1991 року економічні і екологічні реформи в України спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей.

В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно якого екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.

Виходячи з цього, в Україні розроблені "Основні напрями державної екологічної політики". Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу "Довкілля для Європи" та світовому екологічному процесі.

Саме на підставі цього документу в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів України, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

Ґрунтуючись на основних ідеях і принципах, які декларовані на конференції ООН із питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), Україна вважає доцільним перехід до сталого розвитку, за якого забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь.

Сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина - господарство - природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи і суспільства, який характеризується як епоха ноосфери.

Основне завдання сталого розвитку України полягає у забезпеченні динамічного соціально-економічного зростання, збереженні навколишнього природного середовища і раціональному використанні природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної системи, яка стимулює продуктивну працю, науково-технічних прогрес, має соціальну спрямованість.

Сталий розвиток повинен реалізовуватись у рамках ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки, координації дій у всіх сферах життя суспільства.

На сьогодні необхідно зосередитися на таких пріоритетних напрямах формування умов сталого розвитку країни:

− реалізація інтегрованого підходу до формування політики держави в економічній, екологічній та соціальній сферах;

− об'єднання економічної та екологічної складових соціально-економічних реформ;

− впровадження інтегральних індикаторів сталого розвитку України.

Впровадження цих механізмів сприятиме посиленню координації дій органів державної влади, неурядових структур, підприємств різних форм власності при вирішенні проблем охорони довкілля та структурної перебудови економіки.

Стратегія сталого розвитку має сформувати основу для незворотного закріплення цілей та курсу соціально-економічних реформ країни, сприятиме демократизації суспільства та забезпеченню національної безпеки держави.

Політика сталого розвитку відповідає стратегічним цілям України на близьку та далеку перспективу.

На сьогодні в Україні немає жодного діючого урядового документу, який би проголошував на державному рівні паритетність екологічної та економічної стратегії.

Сталий розвиток потребує гарантії нашої економіки та суспільства для існування не руйнівного довкілля, від якого ми всі залежимо.

«Сталий розвиток в Україні − це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної і екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. Сталий розвиток розглядається як такий, що не тільки породжує і сприяє економічному зростанню держави, а і справедливо розподіляє його результати, відновлює довкілля та сприяє подоланню бідності» (Концепція сталого розвитку України).

Екологічна ситуація в Україні носить загрозливий характер. Згідно даних Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ частка порівняно екологічно чистих територій становить лише 7% від загальної площі країни, умовно чистих - біля 8%. Малозабруднені території охоплюють лише 15%, забруднені та дуже забруднені - це 30 і 40% загальної площі країни.

Чорнобильська зона відчуження та райони з кризовою екологічною ситуацією (Донбас, Кривбас, Придніпров'я).

Рівень техногенного навантаження на природне середовище в Україні досить високий і перевищує аналогічний показник розвинутих держав у 4-5 разів. В Україні наявною є тенденція до руйнації довкілля та незворотних утрат природних ресурсів. Прогнозується ризик зростання кількості повеней, підтоплення міст, зсувних процесів. Згідно оцінок Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи збитки від підтоплення, зсувних і карстових процесів складають щорічно 350-400 млн. грн.

У державі постійно зменшується фінансування природоохоронної діяльності, що сприяє збільшенню ризику великомасштабних техногенних аварій і катастроф. Зменшуються інвестиції у природоохоронне будівництво, на капітальні вкладення природоохоронного призначення припадає біля 1,4% від загального обсягу інвестицій в економіку України.

Основні цілі, при екологізації економіки, - зменшення техногенного навантаження, підтримання природного потенціалу шляхом самовідновлення і режиму природних процесів у природі, скорочення втрат, комплексність видобування корисних компонентів, використання відходів в якості вторинного ресурсу. Доцільно розробити безвідходні технології, ефективні системи і техніку очищення, а також контрольно-вимірювальну апаратуру. Це дозволить налагодити виробництво корисної продукції з побічних компонентів і відходів галузей. Доцільно переглянути сформовані технологічні процеси, що завдають шкоди навколишньому середовищу.

Існує зв'язок між якістю продукції і якістю навколишнього середовища: чим вище якість продукції (з урахуванням екологічної оцінки використання відходів і результатів природоохоронної діяльності в процесі виробництва), тим вища якість навколишнього середовища.

Яким чином можна задовольнити потреби суспільства в належній якості навколишнього середовища? Подолання негативних впливів за допомогою обґрунтованої системи норм і нормативів, пов’язаних із ними розрахункових методів ГДВ, ГДС і середовищезахисних заходів; розумним (комплексним, економічним) використанням природних ресурсів, що відповідають екологічним особливостям певної території; екологічної орієнтації господарської діяльності, планування і обґрунтування управлінських рішень, що виражаються в прогресивних напрямках взаємодії природи і суспільства, екологічної атестації робочих місць, технології,що випускається.

Збиток, завданий природі при виробництві та споживанні продукції, - результат нераціонального природокористування. Виникла об'єктивна необхідність встановлення взаємозв'язків між результатами господарської діяльності та показниками екологічності продукції, що випускається, технологією її виробництва. Обґрунтування екологічності є невід'ємною частиною системи управління, що впливає на вибір пріоритетів у забезпеченні народного господарства природними ресурсами та послугами в межах передбачених об’ємів споживання.

Показники вартості повинні відображати результативність зусиль щодо зниження (або підвищення) техногенного навантаження на природу. За їхньою допомогою відбувається розрахунок екологічного збитку і оцінюється ефективність заходів щодо стабілізації режиму природокористування.

З переходом на шлях інтенсивного розвитку економіки важлива роль відводиться системі економічних показників, наділених найважливішими функціями господарської діяльності: планової, облікової, оцінюючої, контрольної та стимулюючої. Економічні показники повинні виражати кінцевий результат з урахуванням усіх фаз відтворювального процесу.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку головною метою державної економічної політики є збільшення національного багатства завдяки ефективному використанню природно-ресурсного, трудового та науково-технічного потенціалу країни.

Питання для самоперевірки

1. Концепція сталого розвитку в Україні.

2. Стан екологізації в Україні.

3. Цілі екологізації економіки.

4. Зв'язок між якістю продукції та якістю навколишньої середи.

Використана література: [11, 12]

Рекомендована література

1. Матеріали урядових органів.

2. Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая середа и человек: Учебное пособие.- М.: Высшая школа, 1986. – 415 с.

3. Белов С.В. Охрана окружающей среды. –М.: Высшая школа, 1991.- 319 с.

4. Білявський Г.О. і ін. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.

5. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. Навчав. Посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. -203с.

6. Радионов А.И. и др. «Техника защиты окружающей следы: Учебник для вузов. –М.: Химия, 1989. – 512 с.

7. Ливчак И.Ф., Воронов Ю.В. Охрана окружающей среды: Учебное пособие. –М.: Стройздат, 1986. -415 с.

8. Анцыпович И.С., Попенко Л.Я. Охрана окружающей среды на предприятиях м’ясний и молочной промышленности. –М.: Агропромиздат, 1986. – 255 с.

9. Новиков Ю.В. Охрана окружающей среды. – Высшая школа, 1987. – 287 с.

10. Методичні вказівки до практичних занять з курсу «Основи екології». – Одеса: ОНАХТ. 2003. – 43 с.

11. Декларация и Программа действий форума тысячелетия "Мы народы: управление ООН

12. в XXI веке." Устойчивое развитие и окружающая среда // Экология XXI века. - 2002. — № 1-2(6-7).— С. 67-71.

13. Балацкий О.Ф., Мельник Л.Г, Яковлев А.Ф. Экономика и качество окружающей среды.— Л.: Гидрометеоиздат, 1984. — 191 с.