Питання для самоконтролю

1. Які методи аналізу використовують для встановлення тотожності лікарських засобів?

2. Що треба розуміти під виразом „чутливість реакції”?

3. Якими реакціями можна відрізнити залізо закисне від заліза окисного?

4.Чому солі калію випробовують в оцтовокислому середовищі.

5. Поясніть роль амонію хлориду в реакції на катіон магнію.

6. Як відрізнити нітрати від нітритів.?

Тестові завдання:

1. Ідентифікувати катіон кальцію можна реакцією:

А) з розчином натрію карбонату; В) з розчином амонію оксалату;

С) з розчином калію хромату; Д) з реактивом Неслера;

Е) з сульфатною кислотою.

2. Які з перерахованих лікарських речовин проявляють як окисні, так і відновні властивості:

А) калію перманганат; В) натрію нітрит;

С) гідрогену пероксид Д) калію йодид;

Е) натрію нітрат.

3. Іон амонію в лікарському засобі можда визначити:

А) розчином барію хлориду; В) розчином лугу при нагріванні;

С) розчином калію йодиду; Д) розчином калію перманганату.

4. Відкриттю катіона калію з реактивом натрію гексанітритокобальтатом (ІІІ) заважають іони:

А) натрію; В) кальцію;

С) амонію; Д) магнію.

5. Рожеве забарвлення калію перманганату зникає в присутності:

А) нітратної кислоти ;

В) сульфатної кислоти;

С) натрію сульфату і сульфатної кислоти;

Д) натрію нітриту і сульфатної кислоти.

6. Синє забарвлення розчинів в присутності аміаку дає іон:

А) аргентуму; В) цинку;

С) міді; Д) феруму(ІІ);

Е) феруму (ІІІ).

7. Хлорид-іони виявляють розчином:

А) аргентуму нітрату водним;

В) аргентуму нітрату в присутності аміаку;

С) аргентуму нітрату в присутності нітратної кислоти;

Д) аргентуму нітрату в присутності сульфатної кислоти .

Аналіз чистоти лікарських засобів

Аналіз чистоти лікарських засобів є невід’ємною і важливою частиною контролю їх якості, тому що наявність домішок може не тільки знизити фармакологічний ефект або спричинити протилежну дію, але і зробити препарат більш токсичним або шкідливим для здоров’я.

Основною вимогою до чистоти ЛЗ є відсутність або обмежений вміст тих домішок, які можуть негативно вплинути на їх фізичні, хімічні і фармакологічні властивості. В медицині застосовується тільки лікарські засоби, які відповідають вимогам ДФ. Нормування вмісту домішок передбачено в фармакопейних статтях Державної фармакопеї в розділі “Випробування на чистоту”.

Державна фармакопея використовує два методи визначення границі вмісту домішок: безеталонний і еталонний. У випадках, коли в окремій фармакопейній статті на лікарський препарат вказано, що домішки певної речовини чи іону не повинно бути, проводиться випробування на цю домішку. Позитивним результатом буде їх відсутність в лікарській речовині.

Якщо вміст домішки приведений в числовому виразі (наприклад, у відсотках), то використовується еталонний метод. Для визначення допустимої границі вмісту домішок в ЛЗ проводять їх кількісну оцінку з допомогою відповідних еталонних розчинів.

Еталонні розчини містять певну кількість визначуваної речовини (домішки).

Еталонні розчини готують з відповідних речовин, взявши наважку з точністю до 0,001г.

Готують розчин А ( для довгочасового зберігання), а з нього – робочі розчини Б і В шляхом розведення до потрібної концентрації

При випробуванні на чистоту слід дотримуватись вимог ДФ, які викладені в загальних зауваженнях:

1. Вода і реактиви повинні бути вільними від іонів, на які проводиться випробування.

2. Пробірки, в яких проводяться спостереження, повинні бути безбарвними і однакового діаметру, щоб стовпчик рідини був однаковим в обох пробірках.

3. Наважки для приготування еталонних розчинів беруть з точністю до 0,001г.

4. Еталонні розчини готують безпосередньо перед застосуванням.

5.Додавання реактивів до досліджуваного і еталонного розчинів повинно проводитися одночасно і в однаковій кількості.

6. У випадках, коли у відповідній статті ДФ вказано, що в розчині не повинно міститися тієї чи іншої домішки, поступають так: до досліджуваного розчину додають всі реактиви, які вказані в ФС, крім основного, який відкриває дану домішку. Розчин ділять на дві рівні частини і до однієї додають основний реактив. Обидва розчини порівнюють. Між ними не повинно бути різниці.

7. Забарвлення порівнюють при денному світлі відбитому на матово-білому фоні. Ступінь каламутності визначають, порівнюючи розчини в пробірках на темному фоні.

Для визначення нормованої границі вмісту домішки готують розчин препарату (концентрація вказана у відповідній окремій статті). Потім готують еталонний розчин домішки тієї концентрації, яка відповідає вимогам ДФ.

При визначенні домішок в окремих статтях на препарат вказана наважка препарату, яку не можна зменшувати , бо в меншій кількості речовини досліджувану домішку можна не знайти. Іноді беруть великі наважки препаратів і після приготування розчинів з них проводять дослідження на ряд домішок. Так , після розчинення 16,0г натрію хлориду в 160мл води в окремих частинах цього розчину проводять дослідження на „Прозорість і колір”, „Кислотність і лужність”, „Кальцій”, „Магній”, „Барій”, „Залізо”, „Важкі метали”.

Визначення забарвлення рідин

Для оцінки якості лікарського засобу передбачено визначення прозорості, ступеня каламутності або забарвлення його розчину. Прозорим вважається розчин, в якому не спостерігається присутність нерозчинених частинок, крім окремих волокон. Розчин на темному фоні порівнюють з розчинником, взятим для приготування даного розчину. Безбарвними вважаються рідини, які не відрізняються по кольору від води, а при випробуванні інших розчинів – від взятого розчинника. Випробування проводять, порівнюючи рідини при денному відбитому світлі на матово-білому фоні.

Якщо необхідно визначити кількість менш розчинних, ніж лікарська речовина, домішок, або кількість забарвлених домішок, розчини порівнюють з еталонами каламуті і забарвлення. Приготування еталонних розчинів описано в загальних фармакопейних статтях.

Засвоєння методики аналізу чистоти ЛЗ здійснюється на прикладі аналізу води очищеної.

Вода очищена. Отримується методом дистиляції, зворотним осмосом, іонним обміном і іншими методами. Цей розчинник найчастіше використовується для приготування розчинів лікарських речовин. На воді очищеній готують мікстури, рідини для зовнішнього застосування, на воді для ін’єкцій готують ін’єкційні розчини, очні краплі.

Вода очищена повинна відповідати певним вимогам щодо чистоти. Це повинна бути безбарвна, прозора рідина, без запаху і смаку, з рН в межах 5-7 .

У воді очищеній визначають сухий залишок після випаровування 100мл. Вміст сухого залишку після висушування при 100-105⁰ до постійної маси залишок не повинен перевищувати 0,001%.

У воді очищеній не повинно бути відновлюючих речовин (залишки мікроорганізмів), їх визначення проводять шляхом кип’ятіння 100 мл води із 1 мл 0,01 н. розчину КмпО₄ та 2мл розведеної Н₂SO₄ протягом 10 хв. Рожеве забарвлення повинно зберігатися, а у випадку присутності відновлюючих речовин воно зникне.

МnO₄^‾ + 5eˉ + 8H⁺ → Mn²⁺ + 4H₂O

рожеве безбарвний

забарвлення

Водa легко поглинає вуглекислий газ. У воді очищеній домішок СО₂ не повинно бути. Визначають його за помутнінням розчину в присутності вапняної води Са(ОН)_2.

Визначення ведуть протягом години в закритій посудині, заповненій рівними об’ємами досліджуваної води і води вапняної. Помутніння вказує на наявність СО₂ у досліджуваній воді :

СО₂ + Са(ОН)₂ → СаСО₃↓ + Н₂О

У воді очищеній не повинно бути нітратів і нітритів, які визначають за посинінням розчину дифеніламіну.

У воді очищеній не повинно бути хлоридів, сульфатів, іонів кальцію і важких металів.

У воді очищеній допускається вміст домішки іону амонію в межах не більше 0,00002%. З дослііджуваною водою і з еталонним розчином проводять реакцію з реактивом Неслера.

Мікробіологічна чистота повинна відповідати таким же вимогам як для питної води: не більше 100 мікроорганізмів в 1 мл при відсутності бактерій сімейства Enterobacteriaceae, Staphylococcus aureus, Preudomonas aeruginosa.

Вода для ін’єкцій повинна відповідати тим же вимогам , що і вода очищена, Крім того, вона повинна бути апірогенною, не містити антимікробних речовин і інших домішок .

Використовують воду для ін’єкцій свіжовиготовлену або таку, що зберігалась не більше 24 годин при температурі 5-10⁰ С або 80-95⁰С в закритій посудині, яка виготовлена з матеріалів, що не впливають на властивості води і захищають її від механічних включень і мікробіологічного забруднення.

Питання для самоконтролю:

1. Як визначають рН лікарських засобів?

2. Чим відрізняються вимоги до води очищеної і води для ін’єкцій?

3. Які показники визначають для характеристики чистоти лікарського препарату?

4. Яких вимог необхідно дотримуватись при визначенні домішок?

5. Домішки яких іонів допускаються у воді очищеній? Як вони досліджуються?

6. Як визначається присутність відновних речовин у воді очищеній?

Тестові завдання:

1. Іон амонію у воді очищеній можна визначити:

А) розчином барію хлориду; В) реактивом Неслера;

С) розчином лугу; Д) розчином калію перманганату;

Е) Розчином хлоридної кислоти.

2. Зовнішній вигляд резорцину змінився при зберіганні внаслідок окиснення.Вкажіть метод для визначення допустимої границі зміни даного лікарського засобу:

А) визначення рН; В) визначення ступеня каламутності;

С) визначення забарвлення; Д) визначення золи.

3. Вода очищена повинна мати значення рН:

А) 7; В) 4-6 ; С) 5-7 ; Д) 6-8; Е) 8-10.

4. У воді для ін’єкцій в порівнянні з водою очищеною додатково визначають:

А) пірогенність; В) вміст сульфід іону; С) вміст окислювачів; Д)вміст бактеріальних ендотоксинів; Е) вміст відновників.

4. Для визначення вмісту аміаку у воді очищеній готують еталонний розчин з вмістом NH₄⁺:

А) 0,002%; В) 0,00002%; С) 0,00001%; Д) 0,0002%; Е) 1%.

5. Вміст СО₂ у воді очищеній визначають:

А) за помутнінням баритової води; В) за помутнінням вапняної води Са(ОН)₂; С) додаванням кислоти; Д) за утворенням каламуті з магній сульфатом.

6. Яким індикатором можна приблизно визначити рН води:

А) фенолфталеїном; В) метилоранжевим; С) лакмусом;

Д) універсальним; Е) метилчервоним.